У далекому королівстві жила дівчина на ім'я Аміна. Вона мала волосся чорне як ніч, а очі сяяли небесною блакиттю. Аміна була незвичайною дитиною – добра і мудра не по роках. Одного разу, старий мудрець передрік їй, що саме вона зможе знайти зачаровану квітку, яка здатна принести мир на всю планету. Ця квітка росла на краю Антарктиди, охороняема льодами та страшними монстрами.
Серце Аміни затремтіло від хвилювання. Вона відразу ж вирішила вирушити в небезпечну подорож. Прощаючись з рідним королівством, дівчина обіцяла повернутися з квіткою миру.
Шлях Аміни був довгий і виснажливий. Їй доводилося перетинати пустелі, підніматися на високі гори, перепливати бурхливі річки. На своєму шляху вона зустрічала різних чудовиськ: триголового дракона, велетенського павука, людожера. Але Аміна не боялася. Вона знала, що добро завжди перемагає зло.
З кожним новим випробуванням дівчина ставала сильнішою. Вона розмовляла з тваринами, допомагала знедоленим, і навіть найлютіші монстри танули під її добрим поглядом. Дракон, побачивши в очах Аміни співчуття, перетворився на нешкідливого ящіра. Павук, почувши її ласкаві слова, відпустив її. А людожер, з’ївши смачну страву, приготовану Аміною, став її вірним другом.
Нарешті, Аміна дісталася краю Антарктиди. Перед нею відкрився засніжений пейзаж, а посеред льодовика сяяла чарівна квітка. Але вона була заморожена в кризі. Аміна зрозуміла, що щоб звільнити квітку, потрібно розтопити лід теплом свого серця.
Дівчина стала на коліна і почала співати пісню про мир і добро. Її голос був таким чистим і сильним, що лід почав тріскатися. І ось, нарешті, квітка звільнилася. Її пелюстки світили яскравіше за сонце.
З квіткою в руках, Аміна повернулася додому. Вона розповсюдила її аромат по всьому світу. І сталося диво – всі війни припинилися. Люди зрозуміли, що важливіше жити в мирі і злагоді.
Аміна стала символом добра і надії. Її ім’я згадували з повагою і вдячністю. А дівчина з темним волоссям і голубими очима продовжувала жити, несучи в світ радість і світло.
