«Химера. Характер і політика Росії. Путівник «загадковою російською душею» — книга, яку давно треба було написати. І написати саме так: історично, але без наукового перевантаження; доступно, але не примітивно; критично і без ретуші неприємної правди.
Дослідження Росії: доповнюючи Снайдера та Плохія
Дмитро Бушуєв робить ретельний розтин того утворення, яким є Росія, її історичної, ідеологічної і психологічної сутності. Він досліджує траєкторію розходження історичної Московії з європейською цивілізацією – те, як давній політичний вибір заради виживання і збереження влади перетворився на світоглядний паттерн.
Стилістично і змістовно книга Бушуєва – ніби продовження робіт Сергія Плохія, Тімоті Снайдера й Енн Епплбаум. Автор використовує багато і російських джерел – історичних, публіцистичних, політичних. Тобто, його погляд не є однобічним. Це буде особливо цінним для іноземних читачів, які судять про Росію по балету і Ермітажу, переважно не знаючи – в силу незнання російської мови – що насправді коїться у росіян в голові.
Факти, навіть якщо вони неприємні
Взагалі Дмитрові Бушуєву треба віддати належне в плані роботи з джерелами. Напевно треба було чимало постаратися, щоб отримати такий насичений текст, пропустивши через себе Достоєвського, Трубєцкого (предтеча нинішнього Дугіна), маркіза де Кюстіна, Єкатерину ІІ (вона теж виявляється писала на історичні теми), Кіссінджера, Маккіндера (обидва – свого роду «батьки» геополітики), Гайдара (один з небагатьох росіян, який вважав згубною ідею відтворення імперії в будь-якому форматі) і ще десятки авторів, серед яких навіть творці концепції «Русского міра».
У книзі є ще дещо – неполіткоректність. Публіцистичний формат не обмежує Бушуєва вимогами «дипломатичності», і це дає йому можливість відверто говорити: тут становленню кремлівської химери посприяли імператори Священної Римської імперії, тут – французькі письменники, тут – американські та німецькі політики, тут – лицемірні міжнародні організації. А тут – українські інтелектуали.
Автор піднімає тему, яка не є надто популярною – роль українців у створенні Російської імперії. Українські еліти XVII-XVIII століть заради збереження статків і привілеїв радо вписалися в імперську структуру, а українські інтелектуали охоче продукували імперські наративи на замовлення царів. Ці фрагменти ніби б’ють у сьогодення, а особливо – у попередні 30 років, зі світоглядом «какая разніца», властивим ще донедавна значній частині українців.
Позбутися кремлівської загрози
Висновок, який залишається невимовленим, проте цілком відчутним:
«Україна породила Росію – Україна її і прикончить».
Щоб позбутися російської загрози у майбутньому, Росія має зникнути в її нинішньому вигляді — і це не «русофобія», а, скоріше, тверезий висновок.
«Химера» читається легко, попри серйозність теми. Бушуєву вдається пояснити складні речі просто, але без спрощення. Текст безумовно буде цікавий людям, які шукають відповіді: чому Росія така, яка вона є? Чому це не «Путін», не «ФСБ», не «пропаганда» — а система, яка репродукує себе вже понад 500 років? Буде добре, якщо книга досягне західної аудиторії, яка все ще – попри Бучу, Оленівку та бомбардування мирних міст – зачарована «вєлікай русскай культурай» і часто налаштована продовжувати з росіянами «бізнес як завжди», коли скінчиться «конфлікт» в Україні.
Автор відкрито говорить, де його судження спираються на факти, а де — на інтерпретації. Це додає тексту довіри й дає змогу читачу вступити в діалог, а не бути пасивним споживачем «істини».
Тож книгу можна сміливо радити всім, хто цікавиться історією – і не є при цьому істориком.
Андрій Шерех
