Я не була в Харкові 5 років. Я не бачила як там змінювались назви вулиць і станцій метро, не застала його під час карантину, коли ці вулиці пустішали, а потім знову наповнювались людьми, не відмічала як російські обстріли змінюють місто.
А вони змінюють. Навіть на під’їзді у місто можна помітити де-не-де забиті вікна фанерою, посічені дерева, обпалені будинки, скло на асфальті. В самому місті це буденна картина. Вікна та двері, законсервовані будинки, знищені дерева, сліди на асфальті від осколків. Багато військових, а ще більше — людей.
Звичайних людей, які живуть у своєму місті, працюють у супермаркетах, у метрошколі, водіями автобусів, у кафе, у медіа, у лікарнях та комунальних службах. Харківська обласна військова адміністрація говорить, що у Харкові проживає приблизно 1,3 млн людей. І це відчутно. Кількість машин у місті зашкалює, люди сидять у кав’ярнях і парках, метро заповнене вщент. Частину цього населення заповнюють внутрішньо переміщені особи з області, особливо з деокупованих у 2022 регіонів Куп’янська та Ізюма. Таких у місті приблизно 500 тисяч, і прибуває.
І ми, як ті хто не проживає у такій близькості до Росії, до фронту, у постійному стані загрози, маємо зробити все, щоб люди у Харкові не відчували себе покинутими. Говоріть про Харків, купуйте у місцевих бізнесів, донадьте на куп’янський напрямок війську, допомагайте місцевим організаціям.
Мені боляче бачити Харків таким, адже я пам’ятаю його зовсім іншим. Хоч і вітряним та трохи поспішним, але чимось затишним та веселим. Зараз Харків — пошрамований. Мені хочеться вірити що все стане краще, що зруйноване відбудують, а пошкоджене — відновлять. Та поки ми не в тій точці цієї війни, щоб сподіватись на таке.
Та харків’яни, не дивлячись на обстріли, на жертви, на паніку, яку намагається розігнати Росія постійними вкидами про “наступ на Харків”, залишаються у місті. Люди обирають залишитись у своєму місті.
Вони залишаються з різних причин, та в основному — через бажання жити у своєму місті, у своєму домі. Я не знаю людей, які безмежно люблять своє місто не дивлячись ні на що, як це роблять харків’яни. Росія знищує Харків, саме через те, що він таким чином чинить їй спротив. Всі ці люди таким чином чинять спротив — від старших і дорослих, до зовсім малих дітей.
Харків — це частина єдиної України, місто, вклад якого в українську культуру нічим не виміряти. Цінуйте це.
“Пошрамований” — це назва подкасту Суспільне Харків про перші місяці повномасштабного вторгнення у Харкові. І я вам рекомендую його прослухати увесь.
