Все частіше у твіттері бачу пости приблизно ось такого смислу: “Російськомовні діти на майданчику під будинком — навіщо батьки їх тому вчать”, “російською говорять з подружкою, а з баристою — українською”, “російськомовних багато в школах” тощо.
Коли Росія 24 лютого 2022 року вторглась масштабно на територію України, з наміром повністю знищити українську державність як таку (вона це намагається робити і досі, тільки методом вимотування супротивника) — одразу стало зрозуміло що за російською мовою приходить “русскій мір”. Тоді навіть ті, хто ще пару років тому повідомляли в соцмережах, як би вони хотіли відвідати “Пітєр” — почали масово переходити на українську мову, обрубувати всі ланцюжки з російською культурою та публічно говорити про русифікацію як процес знищення української культури. Стендапери і актори, письменники і блогери, художники-ілюстратори, та хто завгодно — позиція була одна, і її дотримувалось багато людей. А може так і здавалось.
На третьому році повномасштабного вторгнення (а я буду вести відлік саме від нього, адже війна 2014 року і анексія Криму не призвела до таких масштабних потрясінь у суспільстві щодо мовного питання), здається що все стало буденністю — ударні дрони, ракети, війна, культурні питання, економіка, і мова в тому числі. Та чи після сплеску не відбувається відкат?
Цей текст буде розділений на дві частини: перша — мій досвід у трьох найбільших містах України, Києві, Харкові та Одесі. Друга — невелике дослідження того, що відбувається з мовою в публічному та приватному просторі.
Перша частина — про особисте
Весною я побувала у Харкові, Одесі та Києві. І українізація там… на різних етапах відбувається. Найгірше, все-таки, виглядає Одеса, хоча публічно місто потроху переходить на використання української мови, але приватно… Все ще погано. Взагалі, в Одесі можна запустити представників Уповноваженого з захисту державної мови і зібрати штрафів з бізнесів, які досі використовують російську, достатньо для бюджету України. Це основна проблема Одеси — деякі діючі бізнеси надалі використовують російську у своїх вивісках, бордах, обслуговуванні тощо. Це порушення законодавства і це проблема.
У приватному спілкуванні російська мова на мій слух у навушниках все ще домінує. Я брала інтерв’ю у шумному і забитому кафе, і всі навколо нас спілкувались російською. Та, як сказав мені мій співбесідник, “Одеса це ліниве місто, курортне. Тут всі зміни впроваджуються повільно”. Тому Одесі є куди рости, найбільше серед трійки міст.
У Харкові ситуація виглядає якнайкраще, там українізація триває індустріальними темпами. Особливо у публічному просторі відбувся прорив. Я пам’ятаю часи коли великі мережі, типу Цитрусу, Фокстроту чи Алло робили у Харкові вивіски російською мовою, і це був 2015-2016 роки.
Зараз у Харкові навіть місцеві бізнеси повністю українізуються. Ви можете побачити старі російськомовні вивіски, але це від закритих місць, які намагаються здати в оренду свої приміщення (ситуація зрозуміло яка у буквально прифронтовому місті). Публічний простір на 95% український.
Також у Харкові відбувається культурний бум. Там досі залишається понад мільйон людей, а через постійні обстріли культурні заходи обмежені. Люди забивають ЛітМузей та освітні проєкти Накипіло як тільки з’являється інформація про їхнє проведення. Це те, від чого страждає Одеса. Там мало проєктів, і їх туди треба завозити. Успішність Поетичних читань від Meridian Czernowitz навіть не вказує — кричить, що в Одесі люди хочуть культуру, українську культуру. Якщо їм цього не давати, вони так і залишатимуться з попитом, який росіяни швидко спробують заполонити.
У приватному спілкуванні Харків досі є російськомовним. Звички, які в’їлись в сутність, важко викорінити, хоча містяни і стараються. Не треба навіть їхати в Харків, достатньо подивитись декілька репортажів Суспільне Харків — там де-не-де проскакують російськомовні жителі.
Харків це найцікавіший приклад дисонансу. Одне з найважливіших міст для української індустрії і культури (чого вартує кількість друкарень у місті) довгий час було абсолютно російськомовне. Перехід триває, може не так швидко як хотілось би, але не так повільно як здається.
Київ. Тут багато чого можна сказати. Звісно, якщо їхати у Київ на культурний захід і ходити тільки у книгарню Сенс — буде здаватись що весь Київ українськомовний, як і треба від столиці України. Та достатньо вийти на Хрещатик у погожу пору дня — і вас здивує кількість російської мови на вулицях міста. Мене, насправді, здивувало. Звісно про публічний простір мова не йде, у Києві, мабуть, одразу почали виконувати закон про мову від 2019 року. Дійшло до того, що такі заклади HoReCa як “Хлебньій” і “Горький” змінили свої назви на щось страшне (що це таке в біса GRKY), але те за що не оштрафують.
Приватно все досить погано. Все залежить від того, у яких колах ви крутитесь, та, на жаль повністю українськомовні — це рідкість. Це лише певні культурні, волонтерські групи людей, навіть не весь “креативний клас” сюди підійде. Ви можете витягнути посереднього маркетолога або проджекта, і буде певна ймовірність що ця людина з вами говоритиме російською.
Проведіть експеримент, який неусвідомлено провела я: ввечері підіть поїсти у якийсь ресторан недалеко від центру. У мене це була “Чорноморка” на Печерську. І послухайте яку мову найбільше вживають відвідувачі. Результат вас може здивувати. Печерський район — найдорожчий у Києві, тому це не вибірка по студентам чи тим,хто живе на мінімалку, тому не може дозволити собі книжки по 400 гривень (приблизно середня ціна в Книгарні Є).
Так чи відбувається відкат? На моє особисте, нічим не підкріплене спостереження — так. Російськомовні малі діти бігають по Хрещатику, поки їхні матері ловлять їх на бруківці і тягнуть у метро, або в таксі. Російськомовні люди різного віку в Одесі спокійно спілкуються російською на вулицях, в ресторанах, на Приморському бульварі. Російськомовні таксисти з другого разу реагують на вас у Харкові.
Друга частина — що говорить соціологія
А що відбувається статистично? Це друга частина цього тексту.
Різні соціологічні інститути і організації проводять опитування з цього питання, та я посилатимусь саме на дані групи “Рейтинг”, бо вони це роблять рік у рік і є з цим порівняти. Отже: у квітні вийшли результати опитування, яке проводили у лютому 2024 року. За ним, 59% українців повідомили що використовують у побуті українську мову, 12% — російську мову, 28% — обидві. Українська мова домінує, але не настільки як хотілось би. Я не хочу розписувати регіони, тому просто залишу скріншот.
У 2023 році у подібному опитуванні 61% українців говорили, що спілкуються вдома українською мовою, 30% — обома, 9% — російською. Може здатись що різниця у 2-3% — це просто похибка опитування, і може так воно і є. Але найцікавіші дані в цих опитуваннях не про використання мови, а про те, яку мову вважають рідною. Дані на скріншоті нижче.
82% українців вважають українську мову рідною. Ще раз. Вісімдесят два відсотки. Це менше, ніж кількість українців які повністю та частково використовують українську мову у побуті (61+30=91), але більше ніж ті, хто повідомляє соціологів що вони повністю україномовні.
Цікаво, що використання російської мови у побуті і сприйняття її за рідну мову корелюються між собою. Тих, хто вважає, більше, але це явно одні і ті самі люди.
Повернемось до даних за 2024 рік. Отже, на півдні російську мову використовує у побуті 22% українців. Звісно, Одеса не весь південь. Та і в Одеській області не тільки етнічні українці живуть. Але ці дані не співставні з особистим досвідом (моїм). Звісно, міста русифікованіші за села, а великі міста — за менші. Я не була у Порт Анненталі (яка назва, не можу, найкращий приклад декомунізації) чи Очакові, тому мені нема з чим порівняти.
На сході російську мову використовують у побуті четверта частина від усіх опитаних. Звісно, серед опитуваних не було біженців в інших країнах, та людей, які мешкають на окупованих територіях. Я працюю в медіа, де ми кожного дня робимо дайджест обстрілів. Я сумніваюсь що опитували тих, хто проживає у нещасних селах біля Серебрянського лісу у Луганській області, там нема зв’язку як такого. Тому Луганська, частина Донецької області одразу відпадають. Я точно не знаю чи враховують до східних областей Дніпропетровську область, але ці дані явно можна застосувати до Харкова.
Отже, четверта частина Харківщини говорить виключно російською. Я, з особистого досвіду, можу сказати що це десь відсотків 35-40. Більшість харків’ян точно використовують обидві мови у побуті, тому чисто українськомовних там мало. Ці дані релевантні, як на мій суб’єктивний погляд.
Тоді чому ж так відбувається, і чи є відкат до використання російської мови. А російська мова так то нікуди і не поділась. У публічному просторі так, через штрафи, через позицію, через совість в кінці-кінців люди використовують українську. А в приватному… Зараз популярний TikTok, але Ютуб це мірило для українського суспільства — ним користуються майже усі, незалежно від віку, статі, класу, тощо.
Станом на 9 червня 2024 року це третя і четверта позиції з топу популярного у Ютубі.
А це — 7, 8, 10 та 11 відповідно. У першій десятці українського Ютуб п’ять відео російськомовні, та просто від російських медіа (ТНТ) і блогерів.
Українці надалі споживають російськомовний контент. Може у нас заборонили ввозити російськомовні книжки з Росії та Білорусі (і то, це надалі роблять, контрабандою чи репринтом), та інший контент ти просто так не заборониш — доведеться закривати цілі платформи. Ось тут я пояснюю чому небезпечний TikTok. Він просякнутий російською пропагандою, та російськомовний контентом в цілому.
Можливо у нас дійсно близько 60% українськомовних людей. Можливо відкату як такого немає, це так здається, такий досвід. Але діти — вони найкращий показник. Вони віддзеркалюють що відбувається вдома, і яку мову там використовують. Російськомовні діти у Києві говорять, що українці не відвернулись від російської мови, або не слідкують за контентом для себе та своїх дітей. Може в цьому не було б нічого страшного, якби за російською мовою не приходив русскій мір.
PS: Ви можете і маєте право зі мною сперечатись — я за. Але, по перше робіть це культурно і прагматично, а по друге задумайтесь, скільки ще людей навколо вас навіть не думають відмовитись від російських серіалів. Аргумент “вони безкоштовні” не діє. Українські серіали теж є на Ютуб. І фільми. Треба тільки пошукати.
