Арка 1: "Іван-о-Буддізм..."
Вступ 1
Розділ 1: "Знайомство Джо-Дарини з Іван-о-Буддою"
Одного разу пила Джо-Дарина чай на терасі свого дому. Думала вона тоді, що вже горе їй настало, вже й знайома вона стала з Данилкою з восьмого-А. Та й думала, що гірше вже бути не могло. Та не знала, що в той день зустріне ще одного такого-ж...
"Аах! Який чудесний чай! Буду пити його кожен раз після цієї дурної школи! Ще раз вони мене залишать на другий рік в цій тюрязі; нічого вже сама собі дозволити не можу через їхні дурні вимоги та правила! Задовбала мене та Дворжакова зі своїми: "Не кидай зігу", "вчи правила чеського правопису: куди "ги", а куди "бе",— бо я ж без цього жити не зможу! Може я сама буду вирішувати, коли я буду читати свою книжку "Сутінки", а не тільки на перервах в толчках туалета!?" Закінчивши свій прекрасний монолог Джо-Дарина задушила офіціанта та пішла додому. Забув уточнити, що Джо-Дарина фінансо-економо-топовий Ллллярдер, та могла собі дозволити навіть другий дім. Тому, це вона пішла з свого ж дому до іншого... нічого дивного.В той момент на її душі було більше гріхів, чим людей на землі, бо Джо-Дарина їх безупинно вбивала.
Це було літом, нічого не передбачало біди. Дарина побачила дуже гарного хлопця та й покохала його. В нього була така дика зачіска та велика рама від велосипеду, що вона не стрималася та захотіла бути з ним, щоб потім зіграти весілля й відібрати його маєток. Цього краша звали Кіріл. Через нього вона вийшла на группу Іван-о-Буддистів, що славилася своєю могутністю на все місто. Навіть мер не міг з ними нічого поробити. Так Дарина вступивши в групу познайомилася з Іваном й незабаром виявилося, що Дарина володіє магією вогню, яка досталася їй від її прабабусі Джо-Зіусмеро, як виявилося незабаром.
Потім, Іван проповідував Дарину та вона стала св'ятою. Ім'я їй стало Дарина-Буддізм. Але Джо-Дариною її ще багато хто продовжував називати й це потрібно було змінювати.
Вступ 2
Розділ 2: "Час великої трійки", або "Велика тройня"
На превеликий жаль, літо майже закінчилось, але наші герої вже встигли багато чого зробити...
Після знайомства з Іван-о-Буддою, потрібно було посвятити Данилка в будісти. Можливо був шанс на успіх, але ніякі проповіді його не підкорили. Вже прийдеться почекати та потерпіти такого Данилка, якого ми знаємо, поки великий проповідник не допише "Реквієм". Потрібно тільки сподіватися, що це змінить його життя в кращу сторону.
Літо провели вони гарно: їли гулів та рашн-кідс; приносили в жертву руку, яку по словам Данилка його батько відкопав на городі. Великі проповідники прогулювалися по вулицям "ВОПІБ-ПЛ"(Віковічно Окупована Проповідниками Іван-о-Буддізму - Провінція Літомишль), як гопники. По словам Івана, окупація Літомишля була необхідною, так як в цьому місці вважають кофолу смачнішою за Колу. Грішники одним словом. За одне це добрий досвід для того, щоб захопити школу червоних демонів.
Настала осінь. На вулиці похолоднішало на 1.6 градусів і вже потрібно купляти курточку. Ще раз Іван-о-Будда переконався, що тутешні люди - грішники. Курточка без акції осінню, протистоїть великим законам Іван-о-Буддійської проповіді, яка вже була офіційно проголошена трохи пізніше після цієї трагедії. Магазин той закрили, тому-що літній. Тоді звідкіля там взялася куртка? Все дуже просто: Іван-о-Будда через те, що на ходу вже думав про найголовніші слова Реквієма, випадково зняв курточку з перехожого. Але магазин все одно повний грішників, адже продали курточку не Івану, а Данилкові. Після цього Дарина вже точно переконалася, що чехи вшановують крутих хлопчиків тикотокерів, як наш неосвічений Данилко. В цьому й був його плюс, адже чехів теж треба підстраювати під свій режим. З цього моменту, великі проповідники розпочали діяти з тіні, започаткували четвертий рейх та оголосили Данилка - Гітлером 2, щоб в разі поразки за все розплачувався цей Грішник. Осталось його зачесати та підстригти вуса по бокам. Але поки Дарина жде, коли в нього вони з'являться, Іван-о-Буддісти розписували план по захвату червоної школи.
Вступ 3
Розділ 3: "Вступ до школи синіх екзорцистів"
Так як вже настала осінь, всі нормальні діти, та ненормальні, як велика трійка, продовжили ходити до школи. В минулій школі, школі червоних демонів, Іван-о-Будда пізнав всіх невиправних грішників та зрозумів, що їх потрібно покарати. Нажаль, йому потрібно було покинути школу без своїх проповідників, так як комусь потрібно було здержувати силу червоних демонів. Як розповідалося раніше, під час літа Іван-о-Будда зустрівся з Джо-Дариною та Данилкою Грішником. Саме вони вдвох пропонували вчитися в одній школі та діяти разом, після того, як Іван сказав, що він екзорцист та винищує нечисть. Можливо Джо-Дарина не погодилася б, якщо в неї не був Данилко Грішник. Адже вона не втратила надію, що хтось, як Іван, зможе його освятити, або в крайньому випадку знищити. Але не можна казати, що Данилко був за те, щоб Іван проповідував свою проповідь в їхній школі. Тому Джо-Дарина прибрала його махом руки на дві години поки йшли переговори про мир. Іван-о-Будда погодився на вигідну пропозицію. Він казав Дарині-Буддізм, що потрібно проповідати, як мінімум 50 людей, щоб з їхньою силою відвоювати території та права червоної школи. Саме червоні демони заважають проповідувати весь світ, казав Джо-Дарині Іван. Скоро розпочнуться Іван-о-Буддійські недалекі походи...
Розділ 4: "Давній ворог Джо-Дарини Буддізм"
Одного дня, Дарина Буддізм на уроці чешської мови з Іван-о-Буддою малювали та розписували план по вторгненню в школу противника. —Дарино, як думаєш? Нам потрібно підкидати їм під двері Данилка, як приманку? - запитав Іван-о-Будда. —Шооо?! - Данилко-Грішник був розгніваний.
—Та не бісись ти так! - сказала Джо-Дарина, щоб Данилко-Грішник заспокоївся.
Джо-Дарина до Івана: "Доречі ая думала так само, але якщо ми його втратимо, то навряд чи зможемо підчинити наших однокласників... А без наших однокласників, не зможемо підкорити всю нашу школу. Для того щоб зробити це самим, потрібно бути хлопчиком тикотокером. Нажаль я не хлопець. Може ти?"
—Та ні. Такий гріх навіть я сам собі не пробачу. Я ж... - Не встигши договорити з Джо-Дариною, Данилко-Грішник перебив самого верховного проповідника: "чуєш, Вань, роздай інет!"
—Я не Ваня... Я ІВАН-О-БУДААА!!!
—Добре, Іван-о-Будда, роздай інет, пж🙏🏿
—Несподівано! Коли це ти встиг навчитися правильно вимовляти моє ім'я? - Іван-о-Будда був приємно здивований.
—Так роздаш? - Данилці вже не терпілося.
—Ні!
Іван до Дарини: "А ти не знаєш, які були очі в гітлера?"
—Не знаю, адже бачила його тільки в чорно-білому фільмі. Загугли просто.
Після обшукування інтернету, Іван звернувся до Данилка: "Данилочка! Ти підходиш на головну роль!", - голосно промовив Іван-о-Будда.
—Про що ти? - здивовано запитала Джо-Дарина.
—Нам же потрібно, щоб Данилко ввійшов в образ, не пам'ятаєш? - сказав Іван.
Дворжакова: "А що це ми тут робимо? Бомбасові ви покидьки! Я через вас на весь клас розпинаюсь, щоб діти почули дуже важливі слова."
Джо-Дарина до Івана: "Ось ця тварюка приперлася. Зараз харькону їй в лице."
—Стій! Ще не все втрачено! - зупинив її Іван-о-Будда.
Іван повернувся до Дворжакової та відкрив свій записник з проповідями: "І буде рай, і буде пекло..." - Дворжакова скривилася, перекособочилася та почала скиглити. З її уст було чутно якісь слова.
—На державній! - наказав Іван-о-Будда.
—Зми-луй-ся! - благала Дворжакова.
Іван перестав зачитувати проповідь.
Дворжакова: "Ви ще пошкодуєте! Всім по 5 балів!"
Джо-Дарина не здержалася й плюнула в спину Дворжаковій.
--- Свята Дарина. Нічого не скажеш... - подумав Іван-о-Будда
Розділ 5: Збір "під-вершини" Іван-о-Буддізму.
Джо-Дарина приймала душ, а після пішла читати книжку. Раптово вона почула чийсь шепіт: "Що читаєш?". Незважаючи на невідомість співрозмовника Джо-Дарина відповіла на запитання: "Сутінки, як завжди. А хто тут?", — Миттєво запитала Джо-Дарина невідомого. В кімнаті відключилося світло, а сама сутність невідомої людини перемістилась в кімнату. —Ти проповідувала 30 людей, як домовлялись? - поцікавилась сутність. Дарина включила світло та зняла капюшон з невідомого.
— Від кого ти ховаєшся? —Я вже не можу виходити на вулицю з відкритим лицем. Я лише хотів, щоб Данилко з тією дівчиною потоваришували, й можливо у висновку Данилко б порозумнішав. А вона тепер стежить за мною. Мабуть, вона вже хоче мене вбити за їхнє знайомство.
—Добре. Давай до справи. Що ти хотів?
—Мені потрібно зібрати групу з трьох людей, як мінімум, щоб ритуал спрацював - відповів Іван-о-Будда.
—Що ти вже надумав робити?
—Вже скоро я втілю свій план в реальність! - мрійливо казав Іван-о-Будда.
—Тобто нам потрібно провести якийсь ритуал задля твого благополучності твого плану? - уточнила Джо-Дарина.
—Ні. Ритуал - це моя справа. Ви мені допоможете в іншій місії, якщо ти не забула.
—Стоп! Яка ще місія?
—Ми її розробляли цілий місяць. Ти що, справді забула? - Іван-о-Будда навіть трішки розгнівався.
—Я думала це жарт... - оправдовувалася Джо-Дарина.
—Не гріши в мене тут. Завтра біля АТБ в 16.40, ок?
— Ми зараз в Чехії.
— Тоді біля Біли. Буду чекати.
На наступний день, Іван-о-Будда підійшов на заплановане місце для розплановування подальших дій. Вже виходивши із-за кутка великої будівлі (це була Біла), Іван побачив танк з направленим дулом прямо на нього. Він не встиг усвідомити ситуацію, як танк вистрелив та на превеликий жаль, не влучив до цілі. Потім з кабіни показується голова Джо-Дарини.
—Ой, пробач. Це в мене від нервів. Я не встигла допити чай із-за твоїх планів. - Джо-Дарина дуже гнівалася.
—Могла б сказати, що в тебе не виходить на цю годину. Ти мене ще б трохи й вбила. -Іван ще не відійшов від шоку.
—Звідкіля я могла пам'ятати, що п'ю чай в цей час. Добре, давай до справи. Ти казав що потрібно трьох людей для якогось там плану...
— Я такого не казав, але підтримка не зашкодить. В тебе є хтось в претенденти?
Дарина закричала в кабіну: "Виходь!"
З кабіни вилізає Анічка з вже пустою бутилкою в руках.
—Ось. Її звати Анічка. Знайомтеся.
—Я звісно не проти, але вона ж чешка!
—Слава Україні! - заревіла Анічка.
—Залишилось знайти ще двух людей.
—Я що не вважаюсь за одного з цих проповідників? - запитала Дарина.
—Ні. Я забув сказати, що ми вдвох не рахуємося.
Іван-о-Будда кинув папір з надрукованим текстом Джо-Дарині.
—Скажи своїй подружці, щоб вивчила цю проповідь за місяць. Ця промова допоможе їй протистояти ворогам з червоної школи.
Дарина до Анічки: "Тримай!"
—Обговоримо все в школі. До завтра. А, ще прибери цей танк звідсіля. А то ще люди не про те подумають. - сказав Іван-о-Будда.
—Добре. Не переживай.
Вже було чутно сирени поліцейських машин, які надвигалися в сторону Біли.
—Через твої показухи, вже хтось поліції зателефонував. Навіщо ти взагалі його привезла? - запитав Іван-о-Будда.
—Неважливо! Я поїхала. До зустрічі! - вона зрозуміла, що Іван небезпечний тип (вона навіть забула про поліцію, яка могла з'явитися кожної секунди) треба якомога швидше тікати від цього тирану.
Іван --- "Невже ти взяла його, щоб помститися мені?"
Але Джо-Дарина була вже далеко для того, щоб почути Іван-о-Будду...
Розділ 6: "Дівчина з психушки..."
{...} - думки персонажів
Перед зустріччю з Кирилом Дотером та Іван-о-Буддою, Джо-Дарина зустріла якусь дівчину блондинку. Та дівчина закричала їй вже здалека сміючись: "Ооо))), я тебе знаю. Ти ж знайома з Іван-о-Буддою? Хахахах!!!"
— "Як мені казала одна людина: выдчепись, а то мало не здасться!!!", - закричала їй у відповідь Джо-Дарина навіть не слухаючи її.
— "Здається ми не правильно одна одну зрозуміли... Ти мені не потрібна!))) Де він?", - промовляла незнайома наближаючись похітливою ходьбою до Дарини.
— "Я думаю, що правильно зрозуміла.", - закричала Джо-Дарина та миттєво кинулася з кулаками на неї. Дарина вивчила всі типи боїв та могла протистояти навіть танку, навіть якщо вона не буде використовувати свою справжню силу. Вона замахнулася правою ногою по її голові, але та встигла заблокувати удар. Дарина відскочила назад, так як вже зрозуміла, що ця дівчина не проста.
— {В неї можуть бути свої прийомчики, але вона мені навіть царапини не залишить.}, - подумала Дарина.
— "Що тобі потрібно?", - запитала її Джо-Дарина.
— "Я ж тобі кажу, мені потрібен він! Віддай мені його і я залишу тебе в живих.. інакше доведеться тебе знищити."
— "Я не віддам Кирила!", - голосно закричала Дарина.
— "Навіть не думай!", - продовжувала кричати Дарина переживаючи за свого колишнього краша.
— "Так його звати Кіріл? Цікаве ім'я... звісно не справжнє."
— "Що ти мелиш?!", - не заспокоювалася Дарина. Вона швидко наближилася до неї, а потім перемістилася в бік, так щоб на цей раз вона не змогла заблокувати удар. Але на цей раз перед кулаком Дарини миттєво з'явилася якась тверда матерія, яка в той час мерехтіла, як вода та була фіолетового відтінку, як Данилко Грішник в туалеті.
— "Так ти також в нас не проста?", - засміялася Джо-Дарина. - "Тоді я думаю, що без цього мені не обійтись.", - Дарину-Буддізм окутав напівпрозорий вогонь.
— "Як тобі таке? Невідома психопатка!".
—''Ти мені не потрібна, але я думаю в мене знайдеться час погратися з тобою. Валяй!'' - заінтриговано промовила дівчина.
Дарина побачила, що невідома готується прийняти удар, а не надати його, тому найвигіднішим рішенням стало вдарити по ній сильним потоком вогню. Вона підняла випрямлені дві руки перед собою, запалила в них два вогняні шари, схрестила їх в руках та запустила великий згусток палаючого вогню з величезною руйнівною енергією прямо по дівчині. Невідома лиш спостерігала за цим всим з посмішкою. Досягнувши її тіла, вогонь вибухнув та палав ще пару секунд навколо цілі. Дарина була щасливою, бо позбулася дикої дівчини, але раптом все її полум'я перетворилося на велику бульбашку цієї фіолетової матерії, а потім вибухнула, бризнувши на Джо-Дарину.
— "Ще тоді, коли я перший раз заблокувала твій удар своїм ядом, тобі була призначена дата смерті. Цей яд ідеальний. До нього немає ліків та ніякі протиотрути не подіють на цю рідину. Отрута моментально роз'їдає нутрощі людини через 1 хвилину 23 - 24 секунди після контакту з ним. Тобі залишилося жити одинадцять секунд)))" - з посмішкою промовляла незнайома з психушки.
Дарина насправді почала дивно себе почувати.
—{Я повинна щось зробити. Ця гадюка зараз може втекти поки я перероджуюся. Мені потрібно з нею покінчити одним ударом} - через біль думала Джо-Дарина. Вона зібрала всі сили докупи і побігла на психовану дівчину, щоб випустити своїм подихом на неї весь свій вогонь. На цей раз через неочікуваність, невідомій не вдалося повністю заблокувати вогонь своєю отрутою і декілька опіків все ж таки вдалося залишити.
— "І це все, що ти можеш?))", - запитала психована дівчина.
Дарина подивилась в останню мить на неї та побачила, що цей удар був не значний для затримки невідомої дівчини..
— "3... 2... 1...", - нетерпляче рахувала дівчина.
—"З однією покінчено!))) - промовила дівчина.
Вона потопталася по попелу Дарини та зникла в стіні, з якої просочувалася її отрута, а потім і сама отрута закрилася, як портал в інший світ. Потім із-за іншої стіни вийшов Іван-о-Будда та промовив до Кирила: —"Вперше бачу, щоб вона згорала в попел від свого ворогу, а не від суїциду..."
Розділ 7: "Катерина Велика"
Через пару хвилин Дарина прокинулася в мішку з під картоплі. Навкруги було брудно та смерділо картоплею.
— "Фуу!!! Гидка картопля! Я що, в таємному підвалі лукашенка?", - заверещала Джо-Дарина.
— "Ні, Дарина. Заспокійся. Все добре. Просто потерпи трохи. Ми скоро прийдемо до тебе додому.", - відповіла їй невідома людина. Її голос був дуже знайомий і Дарина-Буддізм не могла переплутати його ні з яким іншим голосом.
— "Іван, це ти?! Витягни мене звідси!!!", - скаржилася Дарина.
— "Не раджу цього робити. Спочатку тобі треба було б одягнутися у себе вдома.", - порадив їй, напевно, з усмішкою, Іван-о-Будда.
— "Я що, ГОЛА??!", - закричала дуже голосно Джо-Дарина.
— "Та не верещи ти так! Ми зараз на площі міста. Тут багато людей та деякі з них думають, що я когось викрав.", - намагався заспокоїти її Великий проповідник.
— "Почекай! Не додому. Я як раз по шляху хотіла собі придбати одяг від Шанель... Стоп! А як ти мене поклав у цей мішок? Це ти мене роздягнув?!", - Дарина була вже готова вилізти з мішку, щоб побити Івана-Будду не зважаючи на відсутність одягу.
— "Ти вже забула? Ти боролася з якоюсь дівчиною та в решті решт...", - зупинився говорити Іван.
— "В решті решт що???", - грізно запитала Джо-Дарина.
— "В решті решт ти про... програ... так. В решті решт ти просто згоріла через перегрівання. А потім я тебе замів в совок, коли ти була ще пеплом й вкинув у цей мішок.", - боязливо відповів їй Іван.😣
— "Ти ж знаєш, що мене може вбити хіба-що метеорит. Як я могла згоріти від перегрівання?", - Дарина вже почала кипіти. - "Кажи правду!"
— "Добре. Тільки не спалюй цей мішок. Ми з Кирилом й так його ледве знайшли.", - попросив Джо-Дарину Іван.
— "Так як так вийшло?", - не могла дочекатися відповіді Дарина, але по її голосу було чути, що моментальна смерть для Івана неминуча.
— "Тебе побила та дівчина і по ситуації було зрозуміло, що вона тебе сильно отруїла. Твоєму тілу залишалося жити десяток секунд, але ти хотіла її добити одним ударом, або хоча б затримати. Це я зрозумів по тому, що ти скинула свою вогняну ауру та атакувала нею ту дівчину.", - розповідав Джо-Дарині Іван-о-Будда.
— "Якщо ти це все пам'ятаєш, то чому ми програли? І чому ти не постраждав?", - здивовано запитала Дарина-Буддізм.
— "А ми з Кирилом спостерігали." , - весело відповів Іван.
— "Ти що?!", - не витримала Дарина та почала палати.
— {Все. Що тепер про мене люди подумають? Викрав якусь дівчину, а в решті решт виходить, що я помру від її руки. Ганебна смерть. }
Але Івану пощастило, бо його радниця та одна з головних у його групі - Катерина Велика вчасно з’явилася поруч, та своєю силою послабшення зупинила Джо-Дарину.
— "Дякую. Якщо б не ти, то я б закінчив своє життя на цьому місці.", - казав Іван, тягнучи Дарину за куток найближчого будинку.
— "Я просто нещодавно дізналася, що за тобою почалося полювання.", - спокійно сказала Катерина.
— "Так не за Кирилом, а за мною? Щось не сходиться. Дарина за мене б не воювала."
— "Ну, просто тепер бережися незнайомих тобі людей, які будуть намагатися тебе четвертувати.", - попередила його Катерина.
— "Добре. Якщо буде людина - буду тікати, якщо буде ...", - не встигши договорити його перебила Катерина: — "А якщо буде монстр, чи ще якийсь там демон, можеш залишитися з ними, щоб вони про тебе попіклувалися.)))"
— "Я сподіваюсь, хоч ти мене захистиш від нечисті?", - з надією на згоду запитав Іван,
— "Ні. В цей раз я не знаю, що ти накоїв, але спробуй сам себе захистити. Тим паче, достатньо вже притворюватися слабаком."
— "Але тоді не буде цікаво жити. Коли тебе хтось хоче вбити і ти знаєш, що не зможеш протистояти своїм ворогам, ще більше хочеться жити."
— "Ну тоді як хочеш. Головне, щоб сьогодні з головою повернувся до себе додому.", - відповіла йому Катерина Велика та почала відходити потихеньку.
— "А я сьогодні беде не дома. Я буду ховатися під Дариненою постіллю."
— "І чому це так?", - призупинившись, поцікавилася Катерина.
— "Просто в останній раз вона не могла мене там знайти", - відповів їй Іван та поніс сплячу Дарину в великій бочці над головою.
~|Арка 2: Четверте листопада|~
Розділ 8: "Турботливе життя"
Через пару днів, після битви Джо-Дарини з Дівчиною з психушки в кінці тижня, а семе в п'ятницю четвертого листопада настав чорний день, а саме день народження Данилка Грішника. Але завжди потрібно шукати всюду собі вигоду, тому Іван-о-Будда разом з Джо-Дариною Буддізм вирішили на цій події трішки підкріпитись.
В дома у великого проповідника:
Як раз в цей час Іван запросив Кирила Дотера до себе до дому, щоб підготуватися до плану А - "вторгнення в квартиру Грішника".
- "А ти ще не дуже малий, щоб йти на день народження того, хто тільки бухати й курити може?" - запитав Кирило Іван-о-Будду, поки той застягав броньований жилет на спині Дотера.
- "Не кажи таких дурнощей. Я не за алкоголем й куривом туди йду, а за їжею. По любому десь в холодильнику щось знайдеться." - промовиви Іван.
- "Ага. По любому в такому віці тільки й хочете набухатись" - сказав Кирило Дотер.
—"Це ще хто бухим там буде...", - сказав Іван та почав зачитувати проповіді. Він знав, що на них в Кирила Грішника побічний ефект, але саме із-за чого, Іван-о-Будді не вдалося з'ясувати. Всі думали, що він просто темний (душою), але зараз не до цього. Поки Кирило та Іван билися не на смерть, а на життя, в Джо-Дарини було багато справ, які вона повинна була зробити до святкування їжі. Доречи, по дорозі додому Джо-Дарина прихопила з садочку свою племінницю...
"Дарина! В минулий раз мені й того повороту подій вистачило! Я думала ти мене кожен день викрадати будеш." - заплакано промовила племінниця.
—"Тобі щось не подобається?", - запитала Джо-Дарина з кам'яним, жорстоким лицем.
—"Та взагалі все добре. Якщо не враховувати того, що сьогодні ти мене на вудочці з вікна витягнула."
—"Це для різноманіття, щоб не звикала.", - відповіла Дарина Буддізм.
—"Це через те, що я не твоя дочка, а твоєї сестри?"
— "Тобі як раз пощастило бути не моєю." - відмовила Дарина. Говорячи одна з одною про відносини між собою, маленька племінниця вступила до калюжі.
"Бачиш? Якщо б ти була моєю дочкою, то я тебе помила б в пральній машині. Я думаю, що це все-одно кращий варіант."
Розділ 9: "Вторгнення в квартиру Данилка..."
Вже через три години на порозі біля Данилкової квартири зустрілися троє наймудріших мудреців: Іван-о-Будда, Дарина Буддізм та Кирило Дотер. Поки Кирило стукав в двері, через те, що вони скляні Дарина дзвонила Данилкові, а Іван молився за двері, щоб ті не зламалися. Через п'ять хвилин очікування Данилко Грішник зпустився з третього поверху та відчинив двері. Звісно, коли він їх відчиняв Іван закінчив свою проповідь підтримування, але Кирил встиг нанести рішучий удар. Двері не витримали та зламалися. Нажаль, нікому не було до цього справи, але Іван плакав, тому що не зміг стримати навіть Кирила та не врятував двері від неминучої смерті. Вже на вході до квартири Данилка, Дарина скинула когось на голову Івана, коли той тільки починав підніматися після оплакування дверей.
—"ХАХАХАХХАХАХХАХАХХАХАХАХХАХАХХАХАХАХХА!! Ви не уявляєте, як мені цього не вистачало.", - зареготала Джо-Дарина.
Всі підтримали Дарину та почали їй збирати кошти на лікування голови, ще коли та починала сміятися. Хто що зміг, назбирали двадцять тисяч з чимось, а потім дізналися, що то не проблеми з головою в неї, а її характер. Точно! Вони ще забули взяти трьох невинних жертв, щоб під час святкування Дарина змогла б повідкручувати голови їм, а не комусь із запрошених гостей Данилка. Збирані гроші вони віддали Данилкові, так як в нього день народження, все ж таки. Але вони всі домовилися, що Данилко теж їх використає на користь здоров'я. Як не крути, в нього ще шиза.
Потім Дарина Буддізм вибачилася перед Данилкою за те, що кинула його з третього поверху та пообіцяла, що в наступний раз вона швироне його сильніше. Вже сидівши у Дані в кімнаті Дарина встигла познайомитися з Аньою — старшою сестрою Данилка. Вони обговорювали все: навчання в різних школах, шкодували, що вони не разом навчаються, обговорювали та засуджували всіх хлопців за те, що вони хлопці, а не такі, як вони. І взагалі, знайшла собі подругу віку.
— "Ну це капець, просто ТРЕШ!!! Ти така дика, як я. Я взагалі не уявляла собі, що така, як я та така як ти і ми з тобою взагалі схожі. Так?", - говорила з Аньою на дівочій мові Дарина.
— "Ти права! Просто ЛП на всі роки чийогось там життя!", — відповіла їй Аня.
{Сподіваюсь, вона не подумала, що я мала на увазі саме тих людей у нас в підвалі, яких притащив сюди Кіріл для того, щоб Дарина показала один фокус.}
—"Дань. А ти не знаєш, що за фокус вони нам приготували?", - звернулася шепотом Аня до Данилка Грішника.
—"Це сюрприз. Я не можу його тобі сказати. Я пообіцяв.", - відповів їй Данилко, одночасно сперечаючись з Іван-о-Буддою.
— "Ти вже знаєш?!", - запитала Аня з вже підвишеним голосом.
— "Ти не уявляєш, як мені було "важко" вгадати, що тобі покаже Дарина."
Розділ 10: "Дівчина Данилки Грішника"
Тим часом, як говорилося раніше, Данилко сперечався з Іван-о-Буддою.
— "Ну відай мені його!", - закричав Іван Данилкові.
— "Не віддам! Це корм для моєї дівчини.", - відповів Данилко.
— "Тобі шкода віддати одну порцію мівіни для свого наставника?! Я зараз проповідь зачитаю!", - продовжував кричати Іван-о-Будда.
— "Ти ж знаєш, що вона на мене не діє... Тим паче, ти не мій наставник. Я не знаю, як тобі вдалося проповідувати саму тиранку, але зі мною це не прокатить."
Висунувши з карману одну річ, Іван-о-Будда показав її Данилкові: "А так ти будеш моїм учнем?"
— "Та ну на фіг! Я стану найсильнішим самураєм. Мені не знадобиться твоя сила."
— "Якщо я буду тебе вчити, то це не значить, що ти будеш залежати від мене."
— "Я просто не хочу вчитися у тебе!"
— "Та невже?", - запитав Іван.
— "Ну, а я про що тобі кажу? Розмовляють про якусь фігню!", - продовжувала говорити Дарина з Аньою.
— "Та я вже зрозуміла! Які вони все таки дурні.", - сказала Аня. - "А що ти можеш чарувати?", - запитала вона у Дарини.
— "Та нічого особистого. Горю, коли захочу, а коли догораю, то один попел залишається. А потім типу виростаю з нього. Деякі називають це переродженням, але насправді, я відчуваю мов розпалася на велику кількість мікробів. За одне, коли я догораю до пеплу, а потім знову перетворююсь в облік людини мені не потрібно мити голову, так як вона в мене чиста з цього самого переродження. Дуже корисна річ!"
— "А скільки разів ти вже перероджувалася?", - запитала з заздрістю Аня.
— "З моменту великого затемнення Сонця вже ,мабуть... 1256 разів. Але це не точно. Ти ж знаєш, що мені потрібно спалювати волосся кожен день."
— "Але затемнення було ж буквально місяць тому. Як ти так багато разів мила голову, точніше спалювала її, якщо в місяці лише приблизно тридцять днів?", - здивовано подивилася на Джо-Дарину Аня.
Але Дарина відповіла з кам'яним лицем та з подвоєним підборіддям: "Всі останні рази, коли я використовувала вогонь були тільки тоді, коли я рятувалася від бандитів."
— "До речі, одного разу, коли вона рятувалась, то спалила мій будинок.", - сказав Іван-о-Будда, гладячи дівчину Данилка.
— "Ти не казав, що твоя дівчина хомячок.", - сказав він Данилкові, оглядаючи його крихітку. - "До речі, це не вона, а він".
...
Через п'ять хвилин прийшли вже до Данилка Грішника справжні друзі, не такі як Дарина та Іван. Справжні друзі його п'ють та курять, а Іван з Дариною на його думку були святими. Ну, Дарина теж свята, так як вбивства не були заборонені в проповідях Іванівських (він просто би не зміх противостояти Джо-Дарині, якщо записав би закон про збереження всього живого). Доречі, найголовнішими між гостями були Руслан - святий отець та Ніка. Але не проста була ця Ніка. В її очах було багато ненависті. Вона буквально ненавиділа всіх, за те що вони дивилися на неї неправильно. Мабуть, вона когось нагадувала Івану, але для Дарині так не здавалося.
Розділ 11: "Вероніка дед-інсайд"
( {...} - думки персонажів. )
{Хм... вона така ж сама як Данилко: одяг дед-інсайда, пофарбоване волосся та капюшон задом наперед, тим паче одягнений... та вона кіборг, з такими краще не зв'язуватися. Здається, вона мені когось нагадує... але не пам‘ятаю кого саме. Саме головне чому Данилко вибрав би її, а не мене наприклад? Точно! Вона чимось йому сподобалась . Це через те, що в неї такий моднючий капюшон?}, - дуже довго думала Дарина, але потім миттєво запитала її: "Слухай! Можеш зняти капюшон свій, ми хоч тобі в очі подивимося."
Всі в кімнаті почали підтримувати Джо-Дарину: "Так! Давай, знімай його! Швидко, поки ми самі цього не зробили!!! Ми твоє обличчя не бачили ще... ".
Дикий галас піднявся на всю квартиру, а може і на весь поверх.
Ніка закричала: "ЕЕЕ! Не чіпайте мене!!! Я не готова побачити цей світ. НЕ ТРЕБААА!!!", - вона швидко встала та спробувала втекти з кімнати.
Руслан з іншими закричали: "Тримайте її!! Зараз втече."
Але вони навіть не встигли її наздогнати, бо Ніка врізалася в зачинені двері, які вели в коридор.
Данилко: "Якщо чесно я не знав, що вона не бачить через свій капюшон."
Ніка все так і лежала на підлозі, а цікавість подивитися на її обличчя пропала навіть у Джо-Дарини.
Розділ 12: "Фокусник"
— "Іване, а що ти вмієш робити?", - запитала Аня.
— "Я вмію: спати, їсти... так, що я там ще можу робити?...", - почав розповідати їй Іван-о-Будда.
— "Та постій ти. Яка в тебе магія?", - перепитала його Аня.
— "А, точно! Ще я люблю керувати Дариною та Данилком. І скоро планую керувати всім світом."
— "Він не вміє чарувати.", - відповів сумно Данилко. - "Але він вміє показувати фокуси.", - заверещав з радістю Данилко Грішник, мов був його вболівальницею.
— "Ти що, фокусник?", - запитала з цікавістю Аня.
— {Навіщо він влізає не в свою справу. Тепер ще перед ними всіма викручуватись якось потрібно.}, - подумав Іван, проклинаючи свого противника. — "Так, вмію! У когось є карти з собою.", - вже з усмішкою відповів Іван.
— "Є!", - закричав хтось із гостей.
— {Блін.}, - Іван зрозумів, що прорахувався.
— "Добре. Несіть сюди."
Іван-о-Будда взяв у руки карти та почав їх невпевнено тусовати.
— "Ти не вмієш гарно тусовати карти. Дай мені.", - сказав Данилко.
— "Не торкайся! Це мій фокус. Тим паче в фокусах необов'язково гарно тасувати карти.", - закричав Іван в сторону Данилка Грішника.
— "Так-так! Послухайте мастера фокусів.", - підтримала юного фокусника Дарина. Потім Іван дістав одну карту та показав її всім.
— "А тепер карта зникне!", - промовив Іван та швидко заховав її між пальцями.
— "Вау!", - публіка була здивована від такого повороту подій.
— "А навіщо ти карти тусовав, якщо тобі була потрібна лише одна?", - запитав його Данилко, показуючи Івана неосвіченим в цій справі. Джо-Дарина вспалахнула та налетіла на Данилка з кулаками. Поки вони билися до Іван-о-Будди почала підходити вся аудиторія, просячи автограф.
— "А можеш зробити так, щоб я зникнув?", - запитав один із гостей.
— "Звісно ж можу. Іди сюди.", - наказав йому Іван.
Він поставив його перед собою, а потім викинув швидко у вікно, яке було за Великим проповідником.
— "Все. Учасник нашого фокусу зник. Хто хоче його повернути?", - запитав у глядачів Іван. Всі захотіли йому допомогти.
— "Тоді йдіть на вулицю. Мені здається, що він туди перемістився.", - вказував Іван через відчинене вікно до низу. Всі миттєво поперлися з квартири.
— "Ще раз я буду займатися такою фігньою. Вже краще магію свою використати, ніж осоромитися перед всіма.", - сказав сам собі Іван.
— "Не думаю, що вони тебе засуджували за твої фокуси.", - відповіла йому Джо-Дарина.
— "А яка, доречі, в тебе магія?", - запитала його серйозно Дарина-Буддізм, добиваючи Данилка.
— "Це не важливо.", - промовив Іван-о-Будда.
~ ~|Арка 3: Неймовірні вихідні|~ ~
Розділ 13. "Звичайний ранок для Джо-Дарини"
Вже настала субота. Ранок несподівано видався прохолодним, так як був тільки листопад. Дарина прокинулася та ще лежачи в постелі подивилася на години, які вказували три години ранку.
- "Що за день такий!? Проспала!" - сердито промовила сама собі Джо-Дарина, встаючи з постелі на дві ноги, щоб ненароком не навести на Данилка знову порчу. Все ж таки в нього тільки вчора було день народження. На подив Дарини на вулиці ще було темно, але більшість кутків вулиці були освіченими вуличними світильниками. Дарина вийшла на балкон, попередньо накинувши на себе халат. Недалеко щось прогриміло та небо трішки почервоніло.
- "Хоч погода виправила мій настрій." - Дарина повернулася до дверей та ззаду спалахнула жовта блискавка, світло якої навіть на стінах будинку показало, що вибух точно був недалеко. Джо-Дарина спокійно зайшла в квартиру, й рефлективно опинилася на кухні, щоб заварити чай. Не забуваємо, що чаї - найкраще, що траплялося з нами, а саме з Дариною, через що вона може почувати себе живою. Ненависниця картоплі поставила електронний чайник, попередньо заливши його ванільною водою. Після цього, Дарина пішла в душ, та як за звичай, там вона присідає по двісті разів.
- "Фізкультура та чистота - комбо, яке навіть Іван-о-Будда не витримав би!" - подумала з насмішкою Дарина, мріючи стати найсильнішою та найрозумнішою з усієї її компанії, щоб посідати найвище місце в ній. Тут Дарина тільки зрозуміла, що щось не так. Вона хотіла подолати в змаганнях, про які не знав сам Іван. Тоді, так буде не справедливо, подумала вона.
- "Потрібно попередити його!" - промовила з захватом та з новою ціллю Джо-Дарина-Буддізм, накинувши свою сумочку та взувшись в нові гуччі кросівки, які нещодавно відібрала у Данилка.
Розділ 14. "Чаювання"
Ранок для Івана також видався напрочуд дивним. Після вечірки, а правильніше день народження він хотів відіспатися, щоб добре спланувати свій наступний день. Але його розбудили гучні стуки в двері. Для нього вони виявилися гучнішими за шторм який не давав спати Іван-о-Будді ще три години до прибуття якогось незнайомця, який намірився прирушити його "задоволення" з бурі. Іван встав з полу, де вирішив спати, щоб не йти до свого ліжка. Дуже далеко воно виявилося від дверей. Тому, коли Іван встав, то йому прийшлось пройти менш ніж два кроки до дверей та без всякої обережності він відчиняє двері, за якими стояв промокший Данилко.
- "Що трапилося з тобою" - запитав його великий проповідник без всякого признаку сону.
- "Мій будинок знесло. Можна я поночую в тебе?" - промовив спокійно Данилко, мов нічого страшного і не траплялось. Через це, Іван стояв в ступорі деякі секунди.
- "Чому я питаю?!" - промовив сам до себе Данилко. - "Не відповідай. Я вже вирішив, що переночую в тебе. Тому ти не зможеш вмовити мене йти до Дарини." З цими словами, Данилко Грішник відпихнув Івана від дверей, щоб пройти в коридор.
- "Добре." - промовив Іван без всякого сумніву того, що це не його Данилко. Він зачинив двері й промовив до Данилка: "Ти будеш чаю?" - промовив Іван, пройшовши повз Данилка, мов не бачив його. Іван-о-Будда підійшов до кухні й відчинивши двері побачив суворе, безсумнівне обличчя Джо-Дарини, через яке в неї з'являлося подвійне підборіддя. Іван відскочив від дверей та впав на підлогу зачепившись за Данилка, який також впав після того.
- "Хто сказав ЧАЙ?" - почувся голос Дарини, через який в обох хлопців проповзли мурашки по кожі.
- "Я вже заварила. Проходьте." - доказала Дарина, повернувши свою руку, вказуючи на стіл з трьома чашками чаю на блюдечках.
- "Взагалі-то, це мій будинок. Чому ти не попередила, що прийдеш?! В тебе також дім знесло?" - трішки розлючено промовив Іван, на що Джо-Дарина безсумнівним обличчям відповіла, що їм потрібно поговорити.
Вони всілись за стіл.
- "Грішник!" - розлючено промовила до Данилка вбивця картоплі Дарина. - "Що з твоїм нарядом? Чому такий мокрий хлопчик завітав до великого проповідника?" - обурилася на Данилка Дарина, після того, як він вчора називав Івана не професіоналом фокусів.
- "Ти через те, що я вчора з неповагою ставився до Івана?" - догадуючись запитав він. - "Я взагалі вас не запрошував!" - прокричав Грішний.
- "А ми не винні в тому, що ми твої друзі." - продовжила таким же тоном Дарина.
- "Не кричіть, дівчата." - промовив спокійно Іван. - "Зараз ще ніч, а ми ще й гучний дощ перекрикуємо. Трішки потихіше й все буде добре." - сподівався на своїх друзів проповідник.
- "А ти чому такий спокійний?!" - з цікавістю запитали Івана разом, на що не було ніякої відповіді пару секунд. Дарина взяла чашку чаю захватом правої руки, як роблять найаристократичні аристократи й почала пити вже холодний чай.
- "Фігня а не чай! Як-би я принесла свій, так би не потравилася цим бур'яном" - прокричала Дарина. - "Добре. Я ще б трішки й забула, за чим прийшла до тебе, Іван-о-Будда." - промовила Дарина, не звертаючи на те, що весь чай, який пила, вилила на стіну. Іван дивився на Дарину з увагою чекаючи на те, що скаже його подруга.
- "По статті 31 закону Іван-о-Буддістів я маю право боротися з тобою за посаду головного в групі Іван-о-Буддистів, якщо більшість з всієї групи проголосують за зміну правління!" - швидко промовила з серйозним обличчям, від чого Данилко виблював весь чай на Івана через несподівану інформацію.
- "Це не можливо." - як завжди спокійно прозніс Іван. - "Як ти уявляєш, як буде називатися наша группа? Джо-Дарино-Буддісти?" - промовив Іван, запитуючи Дарину. - "В мене язик не повернеться таке промовити. Якщо я домовлюсь з тобою на таке самовбивство, то вб'єш мене." - сказав Іван, ставлячи чашку чая на стіл, як крапку в реченні.
- "Я знаю, що це звучить трішки нерозумно, але в мене інші уявлення про майбутнє нашої групи... Тоді, все одно в нас з тобою буде дуель і якщо я її виграю, то ти відаш мені титул головного в групі." - прознесла Дарина до всіх присутніх.
- "Тоді я також беру участь!" - сказав з передчуттям та радістю Данилко.
- "Тебе не питали! Тобі до нас з Іваном, як до найближчою чорної діри автобусом." - промовила Дарина й накінець засміялася зловісним сміхом, який невдовзі перебив Іван: - "Давайте будемо благорозумною групою. Якщо ми проведемо вибори по силі, то це може погано сказатися на її майбутньому.
- "Ти сам до законів написав, що посада головного проповідника відбувається через дуель." - сердито відповіла Дарина.
- "Ну якщо ти так впевнена в своїй перемозі, то перед дуеллю потрібно проголосити між учасниками групи вибори." - промовив стримуючи себе Іван. - {Дарина сильна, можливо навіть сильніша за мене, але я не можу програти. Всі мої плани підуть на смарку.}
- "Тоді завтра відбудеться дуель. - жорстоко промовила Джо-Дарина Буддізм. - {Іншого найближчого по часу можливості дізнатися не має. Але виграти в цій схватці я не можу}
- "Я завтра не можу бути на Дуелі, так як я..."
- "Я також" - перебив Івана Данилко Грішник.
Дарина його стукнула сковорідкою по потилиці, що він аж втратив свідомість.
- "Я завтра не зможу, тому-що я на тиждень їду в Монако." - доказав Іван.
- "Кому ти там здався... Ну добре. Даю тобі тиждень. У суботу буде дуель. Не прийдеш, то я тебе знайду." - погрозила Іван-о-Будді Дарина.
Розділ 15: "Переїзд Данилка Грішника"
Був спокійний, сонячний, але з хмарками, вітряний, але не дуже ранок суботи. Але Джо-Дарину така погода не втішала, так як вона давала спокійно без усяких втрат переїхати Данилку в новий дім. По її підрахункам вияснилось, що цей грішник тепер буде жити ближче аж на 23 з половиною метрів. {Який жах!} - думала весь ранок Дарина.
- "Я б покарала його за це, але в мене тренування, щоб бути готовим до всього, що видасть Іван під час бою." - мямлила собі під ніс Джо-Дарина Буддізм дивлячись на Данилка через бінокль.
Данилко вийшов зі свого порушеного будинку з купою чемоданів. Дарина пустила свій бінокль і розбила його в прах, коли побачила, що ні жодна стіна з його минулого будинку не впала йому на голову.
Данилко Грішник як ні в чому не бувало пішов до свого нового будинку, але зустрів давнього друга. Це був Кирило Дотер.
- "Невже ти вийшов на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям?" - запитав його з деякої відстані Данилко, на що Кіріл йому не відповів. Він пройшов мимо нього й вже потім сказав: "Я не по своїй волі йду до тебе в дім."
- "Чому це ти йдеш в мій будинок?" - розсердено зацікавився Грішник.
- "Пам'ятаєш, ти мені дві сотки повинен з процентами?" - запитав його Кіріл.
- "Хіба в тебе є ще до цього діло? Ти ж сказав, що не по своїй волі йдеш"
- "Я так і сказав, тому-що мені шкода тебе, так як вже завтра будеш платити на 10 відсотків більше" - відповів йому Кирило Дотер.
- "І скільки ж я повинен тобі повернути?"
- "Ти такої цифри не знаєш і сплатити грошима не зможеш. Тому показуй дім, а я візьму скільки потрібно."
- "Там і так без тебе тільки одне ліжко і стільчик. Ми ж друзі, може забудеш цей борг?" - запитав Данилко Грішник, але Кіріл все вже вирішив й так у Данилка відібрали дім, який він тільки сьогодні придбав. Так Грішник остався бездомним ще на 5 років. Дім був занадто маленьким для повернення боргу і він вирішив звернутися того ж дня за допомогою до Джо-Дарини Буддізм.
Данилко підійшов до великих позолочених брам й подзвонив в величезний срібний дзвін, який Дарина встановила замість простого дзвоника. Через дві хвилини брами відчинилися й Дарина виїхала на своєму кабріолеті й зупинилася біля Данилка. На ній була червона сукня, та дикі, чорні окуляри. Вона перекинула через свої коліна сумочку від гуччі, щоб Данилко її добре роздивився.
- "Що тобі треба, Грішник!?" - жорстоко промовила Джо-Дарина.
- "Ну ти ж мій друг, ти повинна мене зрозуміти. Дай мені будьласка небагато грошей, все одно ж міліардерша." - прохав її Данилко.
- "Прикажи своїм словам зникнути, НЕГАЙНО!" - розлючилася Джо-Дарина Буддізм. - "Я тобі не якась там міліардерша, я лллярдерша! Нічого в мене більше не проси! Ти розбив моє крихке серце цими жорстокими словами!"
З цими словами вона поїхала далі, шляхом збивши одного пішохода, який посмів ходити недалеко від її маєтку.
Розділ 16: "Делітр"
Того ж дня, 5-го листопаду, Іван прокинувся тільки в 3 години дня із-за капризів Джо-Дарини під час чаювання, якій чомусь закортіло побитися з ним за місце головного проповідника банди Іван-о-Буддистів. Після передозування лимонним чаєм, Іван-о-Будда вийшов з будинку й одразу до нього під'їхала Дарина на своєму кабріолеті.
- Готуйся програвати, карапуз! - вирішила його подразнити Джо-Дарина Буддізм. Не вислуховуючи ні жодного слова Івана вона розігналась на всю швидкість й продовжила свій шлях на тротуарі. Він подумав, що його більше нічим здивувати й пішов по справам. "З цього дня мені краще було б не з'являтися перед очима проповідників, яким я не можу довіряти" - подумав Іван й пішов по вузьким вуличкам, де майже ніхто не ходить. Але там він натрапив на калюжу з незрозумілої фіолетової речовини, яка простягалася у всю ширину вулички. Перестрибнути через неї неможливо. Іван трохи почекав, вже здогадуючись, що йому очікувати.
- Я знаю, що ти тут. - неголосно промовив Іван-о-Будда й почув чиюсь присутність за собою.
- Це ж ти той самий Іван-о-Будда? - запитала дівчина, прикрита капюшоном, з якого виднілися дві довгі прядини волосся. Іван обернувся й побачив її, вказуючу на нього середнім пальцем.
- Ти спеціально показуєш мені середній палець при зустрічі? - запитав дівчину Іван трохи боячись її доволі злої аури. Таку сильну ауру він бачив тільки у Дарини й майже ніде більше.
- А ... Це я випадково, не звертай уваги. - відповіла йому дівчина, замінивши палець на вказуячий.
- Тоді мене більше нічого не хвилює, крім одного... - промовив Іван-о-Будда. - Навіщо я тобі потрібен? Я знаю, що Дарина перший раз програла через тебе, хоч вона тобі й зовсім не була потрібна.
- Ця дурочка ще жива? Я її недооцінила значить, якщо вона змогла з того порошка перетворитися в щось подібне нормальному живому створінню. - посміхнувшись сказала дівчина. - Ти мені потрібен? Не сміши мене. Ти нікому не потрібен! Я б такого як ти не шукала, якщо б не твоя магія. - вже не на жарт розкривалася сміючись таємнича дівчина в капюшоні.
- І що ж моя магія вже тобі зробила? - поцікавився Іван насторожуючись кожного її руху.
- Проблема в тому, що твоя магія також нікому не потрібна... Й цей факт змушує мене знищити її існування. - зариготавши вона з шаленою швидкістю накинулася на Івана, але той вчасно ухилився, впавши на вуличний гравій.
- Ще мене смішить той факт, що ти боїшся її застосовувати. - обернувшись до Іван-о-Будди й дивлячись на нього з висоти промовила дівчина.
- Можу я запитати, як тебе звати? - досі на половину лежачи запитав її Іван.
- А тобі яке до цього діло? - сміючись зацікавилася дівчина підготовлюючи сферу з фіолетової рідини в руці. Щоб Іван знову не ухилився вона поставила свою тяжку ногу йому на груди так, що йому стало тяжко дихати.
- Просто цікаво... Хочу знати ім'я того, хто мене все ж таки зможе вбити. - в половину сили промовив Іван-о-Будда.
Це також розсмішило дівчину.
- Добре. Якщо тобі цікаво ім'я свого вбивці й спасителя всіх магів, то можеш мене в свій останній раз назвати Делітрою. - посміхаючись промовила дівчина.
- Делітрія значить. - посміхнувся Іван.
Делітра розлютилася через незрозумілу насмішку Іван-о-Будди.
- Ти мене починаєш набридати, помри! - нестримуючись направила свою руку з отрутою в Івана.
- Більше ти не будеш творити зло. - усміхаючись промовила Катерина Велика. Делітра не встигши торкнутися отрутою до обличчя Івана, почула дотик в своєму плечу. Раптом сфера пропала й Делітра потроху відчула страх.
- Як це? - злякано промовила дівчина. Вона обернулася до Катерини, яка вже відпустила свою руку з її плеча. Делітра замахнулася на Катерину кулаком, але та відійшла, через що шокована дівчина впала на коліна через не розраховану силу удару.
- Я його майже вбила! Навіщо ти, одна із магів його обороняєш? - закричала Делітра. - Зовсім мозгів не маєш?
Катерина просто промовчала й не спустила свою майже помітну посмішку, яка завжди тримається на її обличчі в усіх ситуаціях.
- Чому ж ти така спокійна? - кричучи запитала її Делітра.
- А ти доволі стійка. - промовила до неї Катерина. - До тебе, у мене всі втрачали свідомість, після використання моєї здібності.
Іван-о-Будда встав, витрусив пИляку з свого одягу. Направивши на неї свою випрямлену долоню, він тихо промовив: - Вийди з цієї психованої дівчини, Делітр!
Із спини дівчини почалася виходити в повітря щось схоже на отруйну рідину, якою вона користалася в бою. Із неї сформувалася рука, а потім друга, які стирчали із спини дівчини.
- Як оригінально з твоєї сторони було підібрати для себе псевдонім, який майже повністю був едентичний з ім'ям духу, якого ти використовувала по цей час. - прокоментувала Катерина Велика.
Делітра в шоці не могла поворухнутися. Через момент, дух Делітр був вже однією ногою зовні, але раптом із землі вийшла паща величезної лисиці, яка проковтнула дівчину з духом. Івана з Катериною це майже не зачепило. Вони спостерігали за тим, як паща заплющилася й голова здоровенної лисиці випарувалася перед ними.
- Майже забрали... - промовив Іван-о-Будда.
Розділ 17: "Назад у рабство"
Джо-Дарина дуже талановита й геніальна. Вона дуже любить сюрпризи, а особливо, якщо їх влаштовує саме вона. Тому вона нікого не попередивши поїхала на своєму кабріолеті до аеропорту. Нажаль, місця на парковищі для Дарини не залишилося й вона була вимушена відштовхнути групу автомобілів своєю аурою. Припаркувавши свою автівку, Джо-Дарина Буддізм пішла всередину великої будівлі під назвою "Аеропорт Дарини Буддізм"
- "Нахали! Як вони посміли займати місце для моєї машини?! Навіщо я купляла цю забігаловку, якщо для мого гарного й неповторного кабріолету навіть не залишається 50 квадратних метрів вільного простору?!" - поскаржилася сама собі Джо Дарина, поки йшла по червоному вистеленому килиму, який підготували її раби перед її приїздом. Дарина ввійшла в приміщення й почала шукати найближчий рейс до Монако.
- "Й де цей термінал, на якому повинен бути Іван?" - переглядала вона всі екрани й нарешті знайшла. - "Я перевбиваю всіх архитекторів, які додумалися повісити занадто малі екрани. Поганці витратили мій час, але розберуся з ними потім."
Джо-Дарина вийшла на злітну смугу й дочекалася, поки літак, який повинен був летіти до Монако не виїхав на іншому кінці дороги. Коли літак вже набирав швидкість, почав злітати й майже перелетів Дарину, вона спалахнула вогнем й пустила в нього доволі велику сферу вогню, яка в долю секунди рознесла екіпаж.
- "Хахахаха! Я думаю, твій рейс в Монако вже відмінився й ти не втечеш від нашої з тобою дуелі!" - прокричала сміючись в жарт Дарина-Буддізм. - "Будеш готуватися до нашої дуелі в цьому місті й крапка."
- {А тепер можна попити чаю} - подумала на останок Джо-Дарина Буддізм.
В ту годину Іван вже переглядав смутними очима новини, де знімають в нічому не винний вщент зламаний та палаючий літак. Недалеко від літаку за невеличким столиком сиділа Дарина й пила чай. Журналісти в неї попросили дати інтерв'ю:
- "Не дуже доброго, як ви бачите, дня. Як ви думаєте, чому літак спалахнув і впав на кінець злітної смуги, де ви вирішили так би мовити "спокійно почаювати"?" - запитав її журналіст протягуючи до неї мікрофон.
- "Я знаю, що ти не летів у цьому літаку, Іван. Тому чекай мене у себе вдома, негідник!" - передала в камеру Джо-Дарина.
Іван-о-Будда не на жарт перелякався, так як думав залишитися в спокої цей тиждень й не ходити в школу, але Дарина розкусила його план.
- "Я між іншим втратив Делітра, а вона намагається втягнути мене в свої дурні ігри." - подумав в слух Іван-о-Будда, поки дивився телевізор. - "Доречі нам буде потрібно ще знайти власників сил в червоній школі, а то давно планували, але для Данилка ролі в цій місії ще не знайшли..." - подумав Іван, як раптом почув звуки від дверей, мов їх відривають з місця. Іван швидко сховався під ліжко, але воно злетіло й вилетіло у вікно.
- "Ти навіщо літак збила?" - запитав Джо-Дарину Іван, продовжуючи лежати на підлозі, мов ліжко ще продовжувало стояти над ним. Це запитання врятувало Івана від неминучої смерті, так як Дарині довелося обгрунтовувати свої дії.
- "Це був сюрприз, а я його даремно влаштувала, бо ти мені збрехав!" - промовила Джо-Дарина Буддізм. - "І взагалі то це мій аеропорті що хочу, те й роблю. Доречі я і твій будинок викупила з цим нещасним районом."
Іван був в шоці. Тепер йому ніде жити.
- {І як я їм ще скажу, що я не екзорцист, а збирач духів? Вони ж мене загризуть за таке... й тим паче Дарина} - подумав Іван-о-Будда збираючи свої речі.
- "Куди ти збираєшся? Я тебе також купила. Тепер ти будеш по моєму наказу жити тут." - промовила Дарина, одягнувши свої дикі окуляри. Вона вийшла через раму від дверей й поїхала на своєму кабріолеті до дому, по шляху збивши ліхтарний стовп.
Розділ 18: "Тимчасова праця Грішника"
Настав вечір суботи й Іван ніяк не міг змиритися з обмеженою волею.
- {Як могло трапитись, що якась там Джо-Дарина, учасниця групи Іван-о-Буддістів змогла купити великого проповідника?} - сумно думав Іван заварюючи собі чай з лимоном.
- {Я сподіваюся, що інші учасники групи проголосують, щоб нинішній глава Іван-о-Буддістів, тобто я, залишився на своїй посаді. Інакше я не зможу сподіватися на благополуччя мого плану.}
Іван взяв чашку чаю й пішов до себе в кімнату. Всівшись за стіл й поставивши чай, великий проповідник розгорнув свій записник й почав писати: "Дорогий щоденник, мені не передати слів, як мені самотньо."
Іван ще пару секунд подивився на написане й думав, що ще написати. Раптом він почув стуки. Але вони були не простими, тому-що двері ще досі лежали на підлозі. Тому Данилку Грішнику довелося стукати по дверній рамі. Іван-о-Будда вийшов в коридор.
- "Я в тебе поживу, ти ж все одно не проти" - привітався Данилко й ввійшов в дім.
- "Мені не самотньо, можеш йти до себе в свій новий дім." - просто відповів Іван, але не зміг зачинити двері.
- "Я тобі хіба не казав?" - запитав його Данилко підійшовши до холодильника. Іван продовжив дивитись на Данилка з серйозними очима, мов думав про щось своє.
- "Мене Кіріл ограбував. Він відібрав мій новий дім. Сказав що через проценти за якісь там дні 50 копійок в через звичайно гігантські числа перейшли. Ти б краще своїх слуг контролював, а то вони вже борги беруть з нещасних й не винних." - відповів Івану Грішник запихуючи собі в рот 5-ти кілограмову ковбасу.
- "Якщо я б так робив, то ти поплачувався не тільки їм, а й мені також. Скажи дякую, що я тебе не виганяю силою з мого будинку." - сказав Іван, намагаючись з сили зачинити холодильник, поки Данилко рився в ньому. Вже закривши холодильник Іван з легкістю промовив до Грішника: - "Хоча... Мені б твої проблеми."
- "Ти моїх проблем не знаєш" - відповів Данилко.
- "Так як і ти моїх." - промовив Іван показуючи свою руку, на якій був залізний браслет.
- "І що це?" - запитав усміхаючись Данилко.
- "Це датчик мого місцезнаходження. Його начепила Дарина, після того, як купила мене. Після того, як вона дізналася, що я не полетів в Монако, а я таким чином переніс наші змагання на наступну суботу, вона вирішила поставити контроль пересування, щоб я нікуди не дівся до змагань. Пересуватися я можу тільки по своєму дому." - розповів Іван Данилку й в кінці усміхнувся. - "Тому я пропоную тобі замінити мене. Все одно ти мабуть в мене жити деякий час хотів." - продовжив Іван-о-Будда.
- "І як ти намагаєшся це зробити?" - запитав його сміючись Данилко. Раптом з руки Івана браслет пропав й Данилко раптом почув тяжкість на своїй руці. Подивившись на неї Данилко перестав сміятися. Браслет був на його руці.
- "Як ти це зробив?" - шоковано запитав Данилко Грішник.
- "Тільки не панікуй." - сказав Іван трішки зжимаючи його руку над браслетом. - "Цей браслет зчитує пульс і якщо він підвищиться то Дарина буде тут як тут, а ти знаєш що потім буде, якщо вона дізнається, що ти мені допомагав." - усміхаючись промовив проповідник.
- "Що за фокуси?!" - розлютився у безвихідності Грішник.
- "А ти не знав? Я ж показував свої таланти на твоєму день народжені, а ти мені не вірив." - пожартував Іван-о-Будда.
- "Доречі, вийдеш за кордони мого дому, в твою руку подасться снотворний яд, який положить тебе за секунду, ну а потім все буде залежати від Дарини. А поки-що, мій дім - твій дім. Рахуй це за тимчасову плату." - сказав Іван йдучи до іншого виходу з дому.
- "Тільки не спали мені нічого тут." - сказав з передчуттям на помсту Іван й зачинив за собою двері.
Данилко був в шоці, але зустрітись з Дариною й поплатитися їй життям за втручання в її з Іваном справи йому не хотілося.
Розділ 19: "Викрадення Іван-о-Будди"
На ранок неділі Джо-Дарина довго думала й вагалася над тим, що вона накоїла.
- {Викупила в уряді свого друга... Звісно тимчасово, але як потім буде ставитися до мене Іван? Можливо він підкупить якусь там мафію, щоб вони зі мною розібралися. Я дуже погана піддана... Не бути мені Дариною Буддізм, а ім'я Джо-Дарини й далі продовжить звучати в екстрених новинах... Але мені потрібно держати суворість й контроль. Щоб нікуди не ділась ця сіра криииса під ім'ям Іван-о-Будда. Все-ж нічого не вийде, якщо він знайде причини, щоб відмовитись, а саме суворість й трішки жорстокості змутять його розум.}
Все думаючи, Дарина поставила чашку чаю на столик й продовжила дивитися в бінокль. Вже три години пройшло, як Данилко не повертався до себе до дому. Дарина вже почала турбуватися: - "Сподіваюсь, він в потрібних руках... У кілерів-живодерів."
Дарина відклала свої спостереження за Данилком й вирішила щось купити Іван-о-Будді поїсти, бо забула, що йому тепер ніяк в магазин піти.
Вона спустилася до себе в гараж й вирішила проїхатися на новому Ренж Ровері. Всівшись в автівку, Джо-Дарина включила 15-ту передачу й їдучи по тротуару вирішила скоротити маршрут через парк.
В цей час Данилко спав не очікуючи на смертельний візит. Об'ївшись всим, що було у Івана, він спав на його улюбленому ліжку, як недобитий. Але він одразу ж схаменувся, почувши фонк, який завжди слухала Джо-Дарина Буддізм їдучи до Івана в гості. Він не знав що робити. Його пульс підвищився й Данилко хотів його зупинити й сховатися в шафу, але було вже пізно що небудь приховувати. Залізши в невеличкий гардероб, із-за одягу Данилко побачив руку, яка повзла по його тілу все вище й вище до його шиї. Данилко Грішник не стримався й заверещав від страху, що аж втратив свідомість.
- "Це лиш квіточки. А все найцікавіше буде потім, коли Івана зпіймаю. А поки цей аксесуар я тобі залишаю, який я спеціально вдосконалювала, щоб ти його не викрав у Івана, але ти видався проворнішим." - розмовляла Джо-Дарина з тілом Грішника, натякаючи на браслет.
Не втрачаючи ні жодної секунди, Дарина знову сіла в свою автівку й вже розігнавшись до швидкості 340 кілометрів за годину, вона подивилася в телефон й побачила мітку на електронній мапі.
- "Ось де він!" - промовила сама до себе Дарина. - "Не дарма я йому в ночі впровадила 118 чипів по всьому тілу. Нікуди він від мене не дінеться!"
З цими словами Джо-Дарина включила 34-ту передачу, яку вона тільки-но створила й доїхала до міста знаходження мітки. Це був заброшений завод.
- {Був би розуму цих власників цієї забігаловки, підписали б зі мною контракт і не було б цієї розрухи.} - подумала Дарина, йдучи до входу. Ввійшовши, вона побачила один коридор, який вів прямо й по бокам були різні двері. Всі були зачинені, але Дарина не вибивала їх, тому-що знала, що Іван не гідний таких кімнат для релаксу.
- {Невже Івана потягнуло на такі дивні й неприбрані місця?} - думала з огидою Джо-Дарина Буддізм продовжуючи йти до самого серця заброшки. Врешті-решт вона зупинилася перед дверима в кінці коридору й подивившись знову в телефон переконалася, що Іван-о-Будда знаходився прямо за ними. Відбивши двері, Дарина й оком не встигла поворухнути, як все приміщення зірвалось, а дівчину відкинуло назад в коридор.
- "Невже він й справді образився на мене й вирішив найняти кілерів?" - сказала Дарина лежачи на спині посеред коридору. - "Моє терпіння згасло."
Дарина Буддізм огорнулася вогнем, що її тіло не стало видно через всю гущу полум'я. З моментальною швидкістю, вона відскочив в повітря й далеко над землею розглядала вид, щоб знайти негідника Івана.
- {Таких фокусів я від тебе не очікувала} - сердилася Джо-Дарина.
Побачивши підозрілий, чорний фургон, Дарина була повністю впевнена, що Іван знаходився в ній. Для цього було потрібна лиш секунда й вже падаючи, вона знала, куди потрібно падати. Прискорюючи себе вогнем, Дарина влетіла в автівку пробивши їй дах, схопила Івана й швидко вистрибнула разом з ним з фургону через задні двері. Дарина зупинила своє горіння й зняла з уст Івана ізоленту.
- "Як ти мене знайшла?" - запитав Іван не турбуючись про фургон й про те, що тільки-що сталося. Джо-Дарина мовчала.
- "Але все одно дя..." - хотів вимовити Іван, але Джо-Дарина зробила йому круговий удар ногою по голові й Іван відлетів в стіну дома навпроти.
- "Будеш знати, як дівчат вітати вибухівкою." - грізно промовила Дарина.
Розділ 20: "Джо-Дарина і Катерина Велика"
Дарина була дуже розлюченою. Вона підійшла до тіла Івана й взявшись однією рукою за його кофту потягнула назад до його дому. Люди були в шоці, адже це все трапилося в долі однієї минути перед ними в самому центрі міста.
- "Розумієш, я тобі не безсмертна, тому іноді можу навіть не пережити після ядерної вибухівки. А ти підсунув мені майже таку ж саму, тільки в меншому варіанті. Якщо так продовжиться, то я не сумніваюся, що до ядерної бомби ти колись дійдеш. І взагалі, звідки ти дізнався про всі чипи, які я в тебе всадила?" - грізно розмовляла Джо-Дарина з Іваном.
- "Які ще чипи?" - оговтавшись, тихо запитав Іван-о-Будда.
- "Ти ще питаєш?!" - промовила Дарина й перекинула його через себе на землю, після чого понесла його далі.
- "Знаєш, я тебе поважаю і т.д., але в останній час ти завжди намагаєшся втекти від мене. Невже тобі не сподобалася моя ідея зі змаганнями?" - продовжила говорити з Іваном, як з маленькою дитиною.
- "Хіба тобі не набридло бути головним проповідником цієї секти?"
- "Це не секта!" - різко зпросоння зреагував Іван-о-Будда.
- "Добре, добре... Могутня організація Іван-о-Буддістів. Але я б могла привести нашу групу до більшого успіху, чим ти. Ти ж знаєш." -> {Головне не довести його до депресії, щоб він здавався без бою, інакше я нічого не дізнаюся.}
Назустріч йшла Катерина Велика, мов когось шукала.
- "Ось ти де." - промовила Катерина до Івана, але потім побачила, що він без свідомості.
- "Руки!" - сказала Джо-Дарина, коли Катерина Велика спробувала взяти Івана.
- "Я його купляла, щоб його не лапав якийсь там прохожий."
- "Я його радниця й секретар." - відповіла Катерина, відійшовши від Івана й запитала ненависницю картоплі: - "Що трапилося? Де ти його відкопала?"
- "Цей гівнюк намагався виїхати з міста. Можливо він забув, що в нас дуель намічається... І ще завтра в школу. Останній рік, як не як і потрібно набрати найвищі бали, перед тим, як захоплювати світ. Хіба не так, Іван-о-Будда?" - перейшла з розмови з запитанням до Івана.
- "Точно." - з тяжкістю від травм промовив Іван й знову втратив свідомість.
- "Так, відпускай його. Хіба ти не бачиш, що йому погано?" - сказала Катерина й знову спробувала відібрати Івана у Дарини.
- "Я сама його понесу!" - відмовила Дарина Буддізм держачи Іван-о-Будду в себе над головою.
- "Добре, неси. Тільки гірше не зроби. Мені він мертвим не потрібен."
- "Повір, йому до смерті ще далеко. Краще б про мене потурбувалася. Він мене в пастку заманив й вибухівкою підірвав." - сказала до Катерини Дарина, йдучи до дому Іван-о-Будди. Катерина Велика повернулася до Джо-Дарини й відмовила: - "Та невже? Він би такого не робив, якщо не знав би, що його ціль майже безсмертна... І все одно не робив би він такого."
Проходивши мимо одного проходу з бочками, Дарина дещо згадавши поцікавилася у Катерини: - "Почекай... А це випадково не ти мене послабила, після того, як Іван ніс мене в мішку?"
Катерина розгубилася.
- "Ти про що? Який мішок? Таке взагалі було? Я думаю, що мені потрібно було це бачити. Шкода, що мене тут не було." - виправдовувалася Катерина Велика, на що Джо-Дарина їй ледве не повірила, але серйозне обличчя Катерини її переконало. Потім Дарина побачила магазин з морозивом.
- "Не хочеш по одному взяти?" - звернулася до подруги Дарина, вказуючи однією рукою на вітрину, а іншою все держачи Івана над головою.
- "Я не проти, але..." - не встигла домовити Катерина, як Дарина вже звернулася до продавця: - "Два морозива по п'ять шариків з різними смаками чаю, КРІМ імбірного."
- "Але в нас немає морозива зі смаком чаю." - сказав продавець.
Дарина це дуже розлютило й вона вже збиралася рознести весь магазинчик, але її вчасно без магії зупинила Катерина.
- "Почекай, я розумію, що у вашої, у нашої секти жорстокі принципи й правила, але ти не хотіла б подивитись на це з іншого ракурсу?" - запитала у Джо-Дарини Катерина Велика. Дарина одразу ж все зрозуміла.
Йдучи далі, дівчата їли морозиво й везли за собою прицеп з двома забитих морозивом холодильниками.
Розділ 21: "Покарання"
Катерина Велика й Джо-Дарина з вантажем над головою зайшли в напіврозвалений будинок великого проповідника.
- "Ну ти і лінтяй, Іване. Не можеш навіть відремонтувати двері свого будинку. Я думала ти на більше здатен." - лаялася Джо-Дарина на Іван-о-Будду.
Вона поклала його на шухляду й почала роздивлятися навколо.
- "Ну і мряка!" - зробила висновок з хижини Дарина.
- "Чому це? Цілком нормальний будинок. Ти ще не бачила кімнату того самого... Кирила!" - навела для Дарини інтригу Катерина, поки знімала плащ. Вони піднялися нагору, на другий поверх, де лежав ще досі шокований Грішник.
- "Вставай, безхребетний!" - закричала на Данилка Дарина Буддізм й той швидко встав.
- "І так. Справа така. Сьогодні зранку, я дізналася, що Івану тут було нічого їсти, так як я своїми діями, сама того не розуміючи, закрила йому доступ до продуктових магазинів. Йому потрібно добре харчуватися, щоб через тиждень я билася не з паличками в шкурі, а з справжнім, але тимчасовим правителем Іван-о-Буддізму." - серйозно розповідала всю ситуацію Дарина трішки переходячи на свої плани. Всі, не враховуючи Івана, якого залишили на шухляді на першому поверсі, сиділи на дивані й уважно слухали Джо-Дарину, яка мов планувала захоплення Польщі.
- "Тому, я купила для нього якийсь маркет, можливо ви знаєте там, Пентагон називається. Страшна назва насправді, тому завтра обов'язково зміню. Але справа не в цьому. Не дивлячись на те, які я гроші витратила, він втік з дому, в чому йому допоміг Данилко" - перевела погляд жорстока Джо-Дарина на Грішника - "А потім ще й підірвав! Ви уявляєте? Я на нього гроші витрачаю, а він так зі мною!"
Дарина була розлючена, але її радувало подальше покарання Данилка.
- "Звісно, Іван для мене як справжній друг. Я можу йому всі косяки пробачити, але ти, Данилко..." - знову перевела погляд на безсовісного хлопчика, поки розглядала кімнату Івана. - "Ти заслуговуєш найстрашнішого, але найвеселішого покарання." - засміялася Дарина.
- "Та чому я? Я взагалі не знаю, як це сталося! Він сам..." - почав сперечатися Данилко, але Дарина своїм королівським словом "Мовчати!" посадила його на місце. Данилко був в розпачі.
- "Катерино, що ти думаєш на рахунок покарання Данилка?" - запитала у своєї нової подруги Дарина.
- "Я думаю, що яким би він негідником не був, завжди потрібно пробачати. Але в цьому випадку потрібно краще підібрати покарання. Як на рахунок шибениці?" - пропонувала Катерина Велика. Дарина думаючи взялася за підборіддя: - "Це буде для нього як дуже весела й зручна качеля. Мені потрібно, щоб він страждав!" - палала ідеями Дарина, але нічого найкращого не змогла підібрати.
- "Точно! Іване, а що... А де Айван?" - обурено поцікавилася ненависницю картоплі й людського щастя.
- "Здається, ми його внизу залишили." - зтурбовано промовила Катерина.
Піднявши Івана, Дарина запитала його: - "Як ти думаєш, як потрібно покарати Данилка за його провину?" - запитала великого проповідника Дарина Буддізм. Іван ніяк не зреагував.
- "Я думаю, що він вирубився." - сказала Катерина. Джо-Дарина стукнула його по голові й запитала ще раз. Після чого Іван-о-Будда потроху почав прокидатися.
- "Блін... Ви мені такий сон перервали. Покраще того, що тут відбувається. Чому я просто не можу жити в іншій галактиці. Чому саме ви мені на голову приперлись?" - бурмотів гнівно Іван.
Терпіння у Дарини майже зникло: - "Негайно відповідай, як нам каструвати Данилка?!"
- "Навіщо його каструвати?" - поцікавився вже при свідомості Іван-о-Будда. Потім великий проповідник згадав, що відбулося вчора. - "Так, це він в усьому винний. Він забіг до мене в дім й викрав браслет!" - виправдовувався Іван при Дарині.
- "Ну, якщо ти кажеш правду, то тобі вигадувати покарання." - промовила Катерина.
Іван почав думати дивлячись на підлогу, поки Джо-Дарина тримала його за футболку перед собою.
- "Для початку, я хотів би розказати вам, що зі мною сталося насправді... Й щоб ви помітили обмотаний на мені трьох метровий шнур." - сказав Іван. Дарина швидко імпровізувала паяльник зі своєї руки й ще б трохи не відрізала руку Івану.
Шнур був зрізаний і великий проповідник вперше за три години зміг поворухнути руками.
- "Мене викрала мафія. По їхній формі я зрозумів, що це одна з головних мафій в Європі. Я був не проти, щоб мене забрали, але мене врятувала Дарина." - розповідав Іван.
- "І чому ж це ти був не проти?" - поцікавилася Джо-Дарина.
- "В цілому в мене був шанс дізнатися, навіщо вони це зробили..." - відповів Іван Дарині. - "Але загалом, щоб втекти від тебе..." - промямлив Іван-о-Будда.
- {Це ще повинен бути секрет, що в нашій групі є хранитель душ. Саме за ним, мафія, можливо, почалася полювати.} - подумав великий проповідник.
- "Ще, я хочу вас привітати з офіційним переходом з групи Іван-о-Буддістів в банду Іван-о-Буддістів, так як нас вже в банді 101 людина."
- "І хто-ж ця сто перша людина?" - поцікавився Данилко Грішник.
- "А це поки-що секрет." - усміхнувся Іван. - "А на рахунок покарання для Данилка, ми зіграємо в правду чи дію."
- "Що?!" - Джо-Дарина була в шоці. - "Я сподівалася, що ти щось покраще придумаєш." - обурилася ненависниця картоплі.
- "Навіть цікаво. Всі ж будуть грати?" - запитала Катерина
- "Ну ми ж для Данилка друзі, чи не так?" - зловісно усміхнувся Іван-о-Будда.
- "Ну, хоч не шибениця." - промовив сам до себе з легкістю на душі Данилко Грішник.
Розділ 22: "Правда чи дія (частина 1)"
- "І так..." - промовив Іван виходячи зі своєю групою на подвір'я. - "Я вам поясню правила, щоб хтось навмисно не розпочав геноцид під час гри." - подивився з під лобу на Джо-Дарину Іван.
- "Чого одразу на мене всі дивитеся? Ну в минулий раз я не навмисно зробила це... Ну буває, що поробиш..." - оправдовувалася Дарина вже сидячи за столиком, який взявся нізвідки й пила чай.
- "Як вона це робить?" - дивується Данилко Грішник, але своїм запитанням він сам того не знаючи образив Дарину Буддізм.
- "А ти не помітив? Ти настільки сліпий, як і тві..." - знову перебили Дарину.
- "Дівчата, не сперечайтеся. Це ж Дарина, вона так завжди робить, а ви навіть не помічаєте, що на кожен момент Дарина дуже чітко й добре підбирає смак чаю." - промовив Іван.
- "Ну хоч Іван помітив, за це я його поважаю. Такі люди як Іван і Катерина повинні залишитися зі мною в групі, після того, як я стану головним проповідником."
Катерина просто мовчки спостерігала й чекала початку гри.
- "Яке діло до цього чаю?! Хіба тобі все одно, звідки вона бере столики? А якщо хтось в якомусь кафе зостався без..." - призупинився Данилко побачивши злих Івана та Дарину.
- "Що ти сказав про чай?" - запитав смертоносним голосом Іван.
- "Тобі не жити!" - промовила тихо Дарина й почала діставати з кишені пилу-струну.
- "Все, все, я мовчу! Змилуйтеся!!!😰" - скиглив Грішник від чого Дарина відчула захват.
- "Так! Скавчи від страху!" - сміялася Дарина. Іван теж трішки заспокоївся і згадавши за чим вони вийшли, промовив: - "Тихіше, діти Іван-о-Буддізму, мої діти. Ми дуже мало комунікуємо в нашій групі..."
- "Хто-б казав..." - вставив свої 49 копійок в промову Івана, на що ніхто не звернув уваги.
- "Тому в знак покарання Данилку ми всі разом пограємо в правду чи дію."
- "Я не зрозуміла, а чому це ми повинні пахати за провину Данилка всі разом? Він в нас що, ВІП якийсь? (Хоча всі ВІПи зараз мені взуття чистять, милуються так би мовити.)" - заперечила Джо-Дарина.
- "Так як я і сказав, ми повинні бути більш комунікативними й стати дружною командою." - відповів Іван-о-Будда. - {Я його підставив, тому і роблю хоч щось, щоб в нього зосталася віра в життя.}
- "Ще я хочу вам сказати, що нас доволі мало для гри, тому я запросив ще одну людину."
- "Це яку саме?" - поцікавилась Дарина у великого проповідника. Іван подивився на свій наручний годинник і сказав: - "Через дві хвилини мусить вже бути тут."
- "О Господи, коли ми вже почнемо?..." - вже не терпілося Катерині рознести всю цю жалку компашку й виграти.
Через дві хвилини група мовчки стояла посеред двору.
- "Коли цей наш новий учасник прийде?" - запитала Дарина.
Іван-о-Будда знову подивився на годинник. Потім він дістав з кишені телефон й підніс її до вуха: - "Алло, ти де?" - промовив в трубку Іван. - "Як це, де ти повинен бути?... Я ж тобі казав, що в нас зустріч в моєму дворі! Вставай швидко зі свого комп'ютеру, залишай свою доту на паузі й тащи своє тіло сюди!"
Після цього Іван відключився від розмови й поклав телефон назад до кишені. Він був злим й майже стримував себе.
- "Ти знову позвав цього дотера?" - неввічливо запитав Іван-о-Будду Данилко Грішник.
- "Тобі яка різниця. Це твоє покарання й ти повинен мені сказати дякую, що ми тебе не засудили бути посадженим на кол."
- "Яка різниця? Це ти мене під..."
- "Мовчати! Грішникам слово не давали!" - Іван через силу показував себе злим, щоб Дарина його не підозрювала. В мить через забор двору Івана влетів величезний мопед, на якому сиділа Анічка в шоломі.
- "Ахой, мої друзі." - запалюючи як на вечірці заревіла вона.
- "А хто цю бешену позвав?" - Данилкові просто було вже нічого сказати.
- "Не бешену, а Анічку Артилерію... Я погукала." - тішилася собою Дарина Буддізм.
Іван трішки не розумів, що сталося, але трохи змінивши правила, все знову стало на свої місця. - "Добре. Тоді нас буде шестеро."
Через хвилину прийшов Кирило Дотер й Іван нарешті почав розповідати правила.
- "Правила дуже прості й ви їх з легкістю зрозумієте... крім Данилка. Тому..."
- "Ось він! Це він в мене будинок викрав!!! Покарайте його!😣😭" - майже плачучи кричав всім Данилко Грішник вказуючи на Кирила Дотера.
З сусіднього дому почулося відчинення вікна на другому поверсі й звідти показалася жінка: - "Ви задовбали кричати! Йдіть звідси, поки я на вас тротилом не почала кидатись!"
Група притихла й тільки Дарина встала зі свого столика й зловісно повернулася до тієї жінки.
- "Почекай, вона не розуміє чого каже. Через місяць буде вже тобі вклонятись." - взявшись за плече Дарини, заспокоював її Іван-о-Будда. Дарина відвернулася, склала свій столик й засунула його собі в кишеню.
- "Добре, мої друзі, точніше діти. Нам необхідно зараз перейти в інше місце й ми почнемо гру." - голосно промовив Іван, після чого йому з другого поверху прилетів стільчик в голову.
За 10 хвилин компанія була посеред поляни на краю Лятасишля.
- "Правила.... Ми всі ділимося на групи по двоє й перше запитання розігрується на камінь, ножиці, папір. Той, хто запитує, обирає жертву й питає його - правда чи дія? Жертва обирає, чим намучається, й вже напарник того, хто запитував задає йому дію, чи запитання. Якщо жертва виконує завдання, чи відповідає на запитання вірно, то команда жертви грає в камінь, ножиці, папір, й той хто виграє з них, обирає ціль, запитує його - правда чи дія й його напарник задає питання чи дію. Й так далі. Програють ті команди, які сумарно не виконали три завдання, чи не відповіли вірно на запитання. Відповіді на запитання перевіряються детектором брехні. Граємо по всій території ВОПІБ-ПЛ. Використовувати свої здібності можете один на одному в своїй команді." - пояснював Іван.
- "Хм. Добре. Тоді я обираю Анічку Артилерію." - промовила Дарина Буддізм на що Анічка підняла за здоров'я Дарини пляшку з пивом вгору й заревіла: - "Ви всі програете, пупсики!"
Катерина подивилася на Дотера, обійшла його поглядом знизу до гори. - "Я беру цього." - зацікавившись в напарнику сказала Катерина Велика й вже планувала неможливі завдання й запитання для суперників.
Данилко Грішник подивився на Івана: - "Щоб ти мучився в тих муках, через які я пройшов! Знай, що я більше на твої підступні плани не поведусь."
Розділ 23: "Правда чи дія (частина 2)"
Десь в Млада Болиславі:
- "Невже я не можу покладатися на вас?" - сердито запитав Анатолій групу своїх колег.
(Анатолій Бєрєлєллє - найголовніший в мафії під назвою "Гуляш", яка тримає в страху всю Чехію.)
Група з п'яти людей тремтіла від злості Анатолія.
- "Я не знаю, як це вийшло..." - промовив один з них. - "Вона буквально проломила дах фургону й ми не встигли моргнути, як вони вже були на вулиці. Навіть замість того, щоб просто вибити задні двері фургону, вона мов пройшла наскрізь, залишивши згораючу діру."
- "Навіщо подробиць? Мені тільки потрібен результат, якого в мене ще немає!" - кричав на своїх підданих Анатолій.
Всі мовчали й опустили свої голови вниз.
- "Я тільки одного не розумію... Іван настільки слабкий, що ви його без проблем схопили, а якась там дівчина змогла вас надурити!" - вдарив від злості по своєму столу Бєрєлєллє.
- "Ми з урядом домовились, що за неділю достанемо цього Івана. Бачите, в них діла до нього немає, тому-що думають, що він великої загрози не становить. Те, що він вже як три місяці захопив місто Літомишль, Полічку, Світави й майже добрався до Пардубиць, їх не бентежить. Головне, що вони думаючи, що це якийсь там малий революціонер, переклали його на нас, тим самим принижуючи нас до його рівня. Я хотів його секту знищити за один день, щоб показати їм справжню силу Гуляша, а ви мене підставили..." - Анатолій вже стояв перед переломаним столом, а п'ятеро людей майже стримували себе, щоб не всатися.
- "Негайно в свої кімнати і по куткам!" - закричав на них Анатолій, вказуючи в бік на вихід з головної зали.
Вся спец-група вибігла з сльозами на очах в коридор.
- "Щось ти дуже жорстоко поводишся з ними." - промовив Григорій переливаючи з пляшки з-під 20-ти літнього вина в склянку з льодом стоячи за барменським столом.
(Григорій - 50-ти річна людина, яка працює на мафію барменом.)
Анатолій обернувся до того: - "А ти можеш щось сказати в їхнє виправдання?" - вже спокійно запитав бармена Бєрєлєллє.
- "Ну, їм же всього по тридцять років в середньому. Перехідний період дуже складна річ."
- "При чому тут це?!" - не витримав Анатолій безглуздої мови від Григорія.
Дарина грізно дивилася на своїх противників й вже виставила кулак перед собою.
- "Для початку, ми повинні зіграти в камінь ножиці папір в своїй групі, щоб довго не страждати. Потім, ті, хто виграли в своїх командах, грають один проти одного й хто з них виграє, запитує, кого хоче." - доказав Іван і Джо-Дарина вже показувала палаючею рукою перед лицем Анічки Артилерії камінь. Але Анічка не проста, бо Артилерія і змогла зіграти злий жарт з Дариною, показуючи папір в неї перед лицем. Дарина отерепіла. Вона була в шоці. - "Як ти могла?!" - загорювала Дарина Буддізм.
- "Не боятись, мій пупсик!" - з трудом, але з усмішкою на лиці промовила Анічка Артилерія. - "Я їх всіх розтащить і тобі допомагать."
- "Правда?" - зі сльозами горя запитала Дарина.
- "Правда, моя пупсик!"
Анічка виступила вперед ближче до середини створеного кругу з трьох різних команд.
- {Для того, щоб виграти, потрібно бути розумним, й запитати, чи задати дію, яку ніхто не зможе виконати, але вона не буде дуже важкою. Для цього спочатку потрібно піддатися своєму напарнику.} - думала Катерина й на рахунок три вона показала папір перед ножицями Кирила Дотера.
- "Перші ножиці..." - пофигістично промовив Кіріл.
- "Яка різниця! Ти виграв." - обурилася на тупість Дотера Катерина Велика.
- {Взагалі-то я тобі даю шанс обрати мені ціль.} - подумала Катерина.
Кирило Дотер не розуміючи злість Катерини вийшов вперед.
- "Привіт, невдаха!" - грубо попривіталася Артилерія з геймером.
- {Я в шоці} - Кирило Дотер був шокованим.
- "Залишилися лише ми..." - сказав Грішнику Іван. - "Це якраз мене більше всього бентежить." - промовивши відвернувся від Іван-о-Будди Данилко.
- "Давай грати в камінь, папір і так далі, а то назавжди залишишся зі мною." - намагався втягнути в гру Грішника великий проповідник.
Данилко Грішник повернувся й на рахунок один показав камінь.
- "Доречі, потрібно показувати камінь, чи папір, чи ножиці на рахунок три. Спочатку." - промовив Іван і на рахунок три стикнулись двоє ножиць.
- "Спочатку.."
На рахунок три знову стикнулись ножиці.
- "Ти можеш хоч щось інше показати, чи в тебе травма пальців?" - загарчав Данилко.
- "Твоя провина..." - сказав Іван й почав рахувати: "1, 2, 3..."
На цей раз стикнулися папір і папір. Іван швидко замінив папір на ножиці й виграв Данилка.
- "Хахаха, лох!" - торжествував Іван-о-Будда.
Троє людей - Анічка, Кіріл й Іван на рахунок три показали два каменя й ножиці. Анічка програла.
- "Ти ж казала, що виграєш!" - закричала Дарина.
Тим часом Кирило Дотер й Іван-о-Будда стояли один напроти одному й на рахунок три показали свої знаряддя смерті: ножиці й папір.
- "Ура, я виграв!" - як дитина радів Іван а потім стих. Кирило був у розпачі й Іван спробував його підбадьорити: - "Тримай цукерку!"
Кирило заспокоївся. - "Ммм.. це та сама з шашличним смаком?" - радісно здивувався Кіріл.
- "Так, та сама."
Іван відвернувся від Кирила, який вже блаженно поїдав делікатес.
- "Ти!" - вказав Іван на Анічку Артилерію пальцем.
- "Як ти смієш вказувати на мене пальцем, пупсик?" - погрожувала великому проповіднику Артилерія.
- "Я більше так не буду!(" - обіцяв Іван-о-Будда.
- "Я хочу, щоб ти, Аніка, зварила для мене суп Дарблю за 10 хвилин." - сказав Данилко.
Всі затихли від наказу Грішника.
- "Подивіться на нього! В нього залишилося ще духу наказувати комусь з нас щось зробити. Нахальство!" - насміхалася над Данилком Джо-Дарина.
- "Ти повинен був спочатку запитати, дія, чи правда, а потім казати." - промовив Іван.
- "Добре. Дія, чи правда?" - запитав Данилко Анічку.
- "Знаючи, що ти мені задаси, якщо я оберу дію, я можу з легкістю обрати дію." - ухмилялася Анічка Артилерія.
- "Чому так?!" - здивувалася Дарина. - "Як ти звариш той самий суп Дарблю за десять хвилин?!"
- "Все дуже просто. Мій дід, міс'є Наварний був справжнім Італьянцем. Його вміння готувати перейшло до мене по його капілярам. А сорока літній сир Дарблю вже приготовлений на виніс в мене в підвалі." - красувалася своїм вмінням Анічка.
- "Тоді, якщо ти обрала дію, то я тобі наказую боротися з Джо-Дариною" - сказав хіхікаючи Данилко.
Анічка здивувалася й пошкодувала, що сказала про свої вміння.
- "Тобі ще це аукнеться, Грішник!" - закричала на Данилка Дарина Буддізм.
Данилко знав, що Дарина не переносить програші. Вона програвала тільки один раз в бою проти Делітри й після того випадку вижегла на полях біля Лятасишля напис про те, що вб'є дівчину з психушки.
Розділ 24: "Чай чи гроші"
- "15:35 - початок битви. Можете схрестити свої мечі, чи що у вас там, не знаю." - сказав Іван.
- "Ну, тоді тут нічого не поробиш... НАПАДАЙ!" - закричала Джо-Дарина Анічці. Дарина запалала вогнем і вся земля за мить вигоріла в радіусі п'яти метрів. Всі відійшли на пару десятків метрів, щоб не попасти в зону знищення всього живого.
- {А чому ми взагалі граємо в цю гру?} - подумала Катерина Велика спостерігаючи за публічною стратою Анічки. - {Навіть чомусь не хочеться відмовитись... Може тому-що мені подобається спостерігати за їхніми стражданнями? В цій грі напевно багато хто буде вигадувати таких неможливих дій, чи запитань, що всі можуть посваритися й таким чином банда може розпастися. Що ж задумав Іван-о-Будда?...}
Катерина подивилася на Івана, який чомусь дивився на початок бою з абсолютною спокійністю. Кирило дивився в свій телефон. Данилко заліз на дерево й перевернувся тим самим застрягши на вітці. Дарина взагалі готова вбити подругу, щоб не програти, хоча погукала її, щоб бути разом в команді... - {Що я взагалі тут роблю?} - здивувавшись, неочікувано подумала Катерина.
- "Чекай! Ми програємо, якщо я не виграть!" - закричала їй Анічка Артилерія, щоб та почула, тому-що було дуже шумно із-за потужного вогню.
- "Яка різниця?! Ми все одно нічого не получимо за це. Так що бийся на смерть зі мною!" - сказала з великим азартом Дарина.
- "Я як раз забув сказати. В знак винагороди за виграш, команда переможців виграє по 10 тисяч крон, а так як Дарина дофіга яка багата, (через що я беру в неї гроші, щоб заплатити переможцю) вона получить спеціальний приз: комплект чаю від мене - найкращий чай в світі, який Дарина не може дозволити собі навіть своїм багатством." - сказав Іван намагаючись підбадьорити Анічку й змусити сумніватися Джо-Дарину. Ненависниця картоплі зупинила свою палаючу руку перед нанесенням удару по Анічці після слів Івана. Вона мов зупинилася у часі й думала, що робити далі.
- {Прийдеться або програти, й так у нас буде більше шансів виграти той самий комплект чаю, або виграти цей бій та бути ближче до програшу всієї гри, що буде значити, що я не зможу заполучити чай. Ну ти і гівнюк, Іване, але поважаю. Тому-що ти мій єдиний суперник по заварюванню чаю.} - сумніваючись думала Джо-Дарина.
- "Опа-Опа! Моя пупсик!" - сміючись промовила Анічка слідом достаючи кулемет в пів свого зросту із своєї кишені. - "Ґейм овер, Дарина! Я ніяк не можу відмовитися від 10-ти тисяч готівкою. Мені як раз потрібно було поповнити свою колекцію бомбардувальником."
- {Мені цікаво, звідки вона буде його купляти за десять тисяч?} - подумав Грішник висючи верх ногами на дереві.
Тепер дуло великого кулемету сіяло перед головою Дарини, яка все ще не рухаючись стояла, вкриваючись згораючим потом. З великою швидкістю та відлетіла на своєму вогні в бік й Анічка Артилерія почала обстріл по всій території, по якій встигла пробігти Дарина. Анічка безглуздо сміялася жадаючи першої крові свого ворогу. Джо-Дарина спробувала атакувати Анічку з повітря й підскочила вверх і з силою вогню прискорила себе, щоб полетіти вниз в дівчинку Артилерію так, щоб та не встигла обстріляти Дарину.
- "Шат даун, пупсик!" - Анічка навіть не дивлячись вгору просто поставила кулемет на землю повернувши його дуло прямо на летючу Дарину. Гаряча дівчина навіть не встигла зреагувати, як сотні куль пронизали її тіло наскрізь й від Дарини майже живого сліду не зосталося. Навкруги Анічки розсипався вогонь, а та просто повісила лямку від своєї зброї на плече.
- "Вибачати, Дарино, але твої принципи ніщо з нашими виграш." - промовила Анічка підходячи до всіх інших.
- {Вона справді з самого початку була готова вбити Дарину?!} - Катерина шокувалася від такої тупості й жажди грошей. Вона подивилася на Івана, який разом з усіма плескав у долоні.
- "А в тебе добра реакція." - похвалив Анічку Іван-о-Будда. Катерина ще б трохи не втратила свідомість від такого божевілля.
- "Але ти недооцінюєш її..." - почулося далі від Івана й Анічка крикнула від страху, як з попелу швидко сформувалася рука Джо-Дарини, яка вже у всю силу тримала її ногу.
- "Допоможіть!" - закричала в сльозах Анічка Артилерія, поки Даринена рука тащила назад її до поля битви. Дарина майже перестала формувати своє тіло з попелу, а замість одягу вона одягнула непрозорий покров з вогню.
- "Ти вже друга, хто зміг довести мене до такого стану. Зазвичай я таких стираю з лиця землі, але перша, хто зробив це, просто втекла від страху поки я перероджувалася." - казала диявольським голосом Джо-Дарина Буддізм, дивлячись в низ на жалюгідну Анічку своїми палаючими, шаленими (🤩) очима. - "Твої останні слова!" - прогреміло з уст Дарини, але Анічка вже була без свідомості й майже без пульсу.
- "Всьо! Ти виграла! Відпусти її." - прокричав Грішник.
Дарина швидко обернулася до Данилка й шмалянула в нього згустком вогню й той ледве встиг зістрибнути з дерева.
- "Дівчата! Давайте бути дружніми, а то я вас покараю!" - сказав голосно Іван.
- "І як саме? Своєю силою скористаєшся? Не сміши мене!" - промовляла все-ж тим диявольським голосом Джо-Дарина.
- "В якому сенсі? Ти маєш на увазі мої здібності, чи просто принижуєш мене?😰" - здивовано, мов сам собі промовив Іван. Катерина майже нічого не розуміла. Було таке почуття, що вона попала в довгий та реалістичний сон й кайфувала, але почуття наводило якесь помутніння в розумі.
Несподівано з Дарини потихеньку щез вогонь й вона звідкись дістала розкладний столик й фарфоровий чайник з чашечками.
- "Три години після пів дня. Час пити чай!" - ангельским голосом промовила Дарина.
- "Як вона це робить?" - запитав у всієї групи Грішник, тим самим розлютивши Дарину.
Розділ 25: "Користувач часу"
- {Почекайте...} - подумала Катерина все ще поїдаючи своє морозиво. - {Мені здається, що я вже чула це десь.}
Катерина Велика побачила своє морозиво, яке їла годину тому, після того, як вона з Дариною повернулися з центру міста до дому Івана. Дівчина не привертаючи уваги відвела погляд з Дарини на Грішника, який мов нічого не бувало стояв серед усіх "ще досі живих" її друзів з банди. Катерина знову стримуючи свою спокійність й оцінюючи обстановку обернулася на Дарину, яка вже була в одязі, хоч нещодавно бачила, як ненависниця картоплі спалила своїм переродженням її в бою.
- {Сумнівів немає! Це так би мовити чергова пастка для нашої банди. Чим популярнішими стаємо, тим більше ворогів} - Катерина Велика зрозуміла, що це можлива пастка часу. - {Поки-що користувач сили часу продемонстрував тільки повернення часу назад. На мене це майже не подіяло, тому-що моя основна сила полягає в тому, що все моє тіло находиться в прозорій та нематеріальній оболонці, яка послаблює будь-що, будь то людина чи сила, й ефект затуманення моїх спогадів після перенесення назад в часі не спрацював.} - спокійно роздумувала Катерина роблячи вигляд, мов вона тільки вийшла з будинку Івана й їла морозиво, хоч її стан давав їй знати, що вона вже сита. Знову подивившись на Івана, слабака, який нічого не зможе зробити без неї й вона тільки існує, точніше почала своє нове існування тільки для того, щоб не допустити неочікуваної смерті великого проповідника, якої так хочуть релігійні люди, які весь час плутають його закони з новою та жалюгідною релігією...
- {Бісить вже. Постійно потрібно розбиратися з його ворогами, а він навіть не помітить моїх трудів... Ну тепер тільки із-за сили противника звісно.} - подумки прохрустіла своїми пальцями обома руками над головою, щоб противник не помітив її намірів.
- {І так. По сюжету зараз Дарина повинна накричати на Данилка за його образливі слова.}
Далі Катерина спостерігає за їх суперечкою. - {Потім, мабуть приєднується Айван...} - подумала Катерина, але суперечка Джо-Дарини й Грішника не на жарт розростається. Катерина подивилась на Івана, який стояв й дивився за ними, підперши рукою своє підборіддя.
- {А він чого думає? Добре, я спробую його підштовхнути до перших слів.} - вигадала Катерина подальші свої дії.
- "Так яку гру ти нам пропонуєш зіграти?" - запитала його Катерина, мов нічого не знаючи про правду чи дію.
Іван не повертаючи голови відповів: - "Та я ось про кол задумався, непоганий варіант й ефективний..."
- {Це ж що я не так сказала... Він же повинен був сказати про гру!} - подумки сердилася на Іван-о-Будду за його непродумані слова, яких й не повинно було бути.
- "... А ти звідки знаєш про гру?" - запитав Іван у Катерини повернувши на неї погляд. Данилко вже бігав по двору від палаючої Дарини, а Кирила й Анічки по сюжету ще не повинно було бути. Всіх їх можливо ніхто не чув, якщо не враховувати бешкетника, який затіяв цю гру з часом.
- "А хіба ти ще не сказав про гру?" - краще Катерина нічого не змогла видумати, щоб сказати. - "Почекай, а це випадково не ти використовуєш свою силу щоб перевірити нас, чи щось своє?!" - почала наїжджати на великого проповідника Катерина Велика.
- "Ти що? Я не такий дурний і вона в мене взагалі не така..." - відповів Іван а потім дістав із свого рюкзаку товстий збірник законів Іван-о-Буддізму. Він розгорнув другу сторінку й показав Катерині.
- "І що?"
- "А ні що... Ти не маєш знати про мої надздібності... Й навіть говорити про них." - сердився Іван.
- "А тебе не бентежить, що якийсь мисливець на маленьких хлопчиків-революцеонерів зараз спостерігає за нами і в будь-який момент може відмотати час назад?" - запитала його Катерина, після чого Іван мов більше зрозумів, що коїться.
- "Ти мала на увазі про маніпуляції з часом, ти також помітила це?" - перепитав її зацікавленно Іван-о-Будда
- "Так" - відповіла Катерина й вони продовжили стояти на місці думаючи, що робити далі, поки між ними пробігав Данилко а за ним літала на своєму вогні Дарина.
- "Урааа! Ми ж зможемо багато чого зробити за допомогою цього." - зрадів Іван-о-Будда.
- "Мені здається, що я щось не розумію..."
- "Чого тут не зрозумілого? Якщо ми получимо силу повернення часу назад, то ми можемо руйнувати міста й країни, насолоджуватися цим, а потім повертати все назад. І в завоюванні світу нам це дуже допоможе." - розповідав їй в передчутті насолоди Іван-о-Будда.
- "Точно! Чому ти одразу не сказав?!" - на обличчі Катерини з'явилася посмішка й очі Великої засіяли...
- "Але якщо в цього бешкетника така сила, то як ми його піймаємо?" - зацікавилася Катерина а посмішка спала з її цілеспрямованого обличчя.
- "Звісно не легко, але в нас є сила хранителя!" - спеціально вголос промовив Іван і тут з'явився він. Мов весь цей час стояв за їхніми спинами високий краш с голим торсом й 12-ти кубічним пресом замість живота й 4-ох кубічним пресом замість щок. Коротке, але дике волосся заінтригувало Джо-Дарину, що і врятувало Данилка. Дарина ніяк не могла ним не напишатись.
- "Хто сказав Хранитель, мої солоденькі дітки?" - промовив своїм грубим, але гарним голосом цей 30-ти річний чоловік.
- "Еее! З дітьми взагалі-то моя фішка!" - розлютився на незнайомця Іван.
- "Хм..." - нассіхнувся над 14-ти річним Іваном чоловік. - "В такий вік дітей вже маєш?" - почав сміятися над ним без зупинки цей дивний чоловік.
- "Не смійся, а то мало не покажеться. Діти не в сімейному значенні. Мої діти всі, хто наслідує волю Іван-о-Буддізму!" - суперечив з двух-поверховою людиною Іван.
- "Десь я чув про цю релігію. Я раніше ніколи не цікавився, тому-що вважав це якимось безглуздям. Але перед її зникненням, я можу поцікавитися її правилами, а то потім я від неї сліду вже ніде не знайду ні в якому куточку світу." - продовжив насміхатися над великим проповідником.
- "Ви, люди без ніякого розуміння цього світу навіть не знаєте, як відрізнити релігію від законів..."
- "Законів?" - перебив Катерину незнайомець. - "Щось цікаве... Тобто ви навіть нікому не поклоняєтеся?" - запитав він у Катерини та Івана.
- "Ну взагалі-то мені можуть поклонятися, але я цього не дуже потребую." - возвеличуючи себе промовив Іван-о-Будда.
- "Хм... Жалюгідна показуха. Ну тоді, перед вашим зникненням ви можете починати писати листи-пояснення своїй школі, що не будете присутніми подалі на їхніх заняттях, а я поки-що вам представлюсь..."
- "Я вже не вчуся в школі!" - відмовила Катерина Велика. Але той її проігнорував.
- "Мене звати Мацьо, можна просто Дядя Рома. Головна сила - туда-сюда. Ну що? Вже написали пояснення на папірцях? Я вже в передчутті вашого зникнення!🤩😁) Звісно вбивати я вас не буду, але ви будете мучаться в просторах безкінечного часу!" - з захватом розповідав їм чоловік з насмішкою над їхніми долями.
Розділ 26: "Ще один готовий"
Катерина Велика та Іван стояли поруч один одному і дивилися на так званого Мацьо, який переліз через забор до них у двір.
- "Можливо він і керує часом, але він 100% не сильніше Дарини." - сказав Катерині Іван-о-Будда, на що вона з ним погодилася: - "Ага, на вигляд качок, а насправді 30-ти літня людина, в якої можуть в який небудь момент потріскатися кісточки."
Мацьо, якого можна називати просто - дядя Рома усміхнувся й з легкістю продемонстрував, як він стає в мостик і робить пару гімнастичних трюків, від чого у Івана і Катерини відпали челюсті.
- "Ну що? Як вам таке?" - запитав їх дядя Рома.
- "Прекрасно!" - заплескала у долоні Дарина.
Іван обернувся до Дарини й обурено подивився на дівчину, яка тримала у повітрі за горло Грішника.
- "Взагалі-то він наш ворог! Ти повинна боротися проти нього!" - обурено промовив Іван-о-Будда.
- "Не тобі вирішувати, лузер! Він в сто разів краще за тебе!))" - відмовила йому Джо-Дарина й попередньо відпустивши Данилка на землю, ласкаво промовила до Мацьо: - "Коли ви будете вільні? Якогось вечора ми б могли піти в ресторан й випити по чашечці чаю."
- "Я чув, ти найсильніша в цій недоробленій секті..." - звернувся до Дарини здоровенний чоловік, проігнорувавши її запрошення. - "Тоді нападай!)" - промовив Мацьо вставши в бойову стійку.
- "Ви з глузду з'їхали? Перепрошую... Але ніколи в житті. Ви занадто краще за ці безглузді бійки." - ласкаво відмовила Дарина йому у відповідь.
- "Ну, тоді немає іншого виходу..." - сказав Мацьо, а Катерина з Іваном настареглись його подальших дій, якими вони б не були.
- "Я в чай кладу чотири кубика цукру..." - перервала мову Мацьо своїм надзвуковим ударом ноги в обличчя. Мацьо відлетів у забор й майже залишався на ногах.
- "А ти й справді сильна..." - слабо від болі засміявся Дядя Рома. Він піднявся, витер кров із уст й подивився на гнівну Дарину.
- "Я не потерплю таких слів навіть від тебе! Змилуйся, або страждай!" - зловісно промовила Дарина.
- "Ну, ваше діло з чаєм. Моє діло вас погубити." - сказав Мацьо й побіжав в сторону Джо-Дарини Буддізм. Дарина вкрилася непрохідним шаром вогню, й прямо перед нею, він непомітно змінив маршрут свого удару й кулак з величезною силою попрямував прямо в Івана. Катерина не встигла його відкинути й взявшись однією рукою за капюшон кофти Іван-о-Будди, вона схопилася іншою за руку Дяді Роми тим самим послабивши його й спробувала послабити його здібності часу. Мацьо швидко вирвався із хватки Катерини Великої й відскочив на пару кроків назад.
- "А це вже серйозно." - сказав Дядя Рома. - "Твоя здібність послаблювати все, до чого ти торкнешся?" - Мацьо став трохи серйознішим й почав думати про щось своє, поки держав свою руку в місці хватки іншою рукою.
- "Іван, з тобою все добре?" - поцікавилася Катерина у лежачого на землі Іван-о-Будди не відводячи погляду від Мацьо.
- "Не хвилюйся." - промовила Дарина. - "Нехай полежить та відпочине. Зараз сильніші розбираються."
Мацьо посміхнувся, почувши занепокоєння Дарини що-до Івана.
- "У вас дуже добрі відносини один до одного. А на рахунок четвертого я вже мовчу." - промовив Дядя Рома. Всі продовжили спостерігати за ним.
- "Знаєте, моя здібність дає мені можливість дізнатися про вас щось нове, тоді коли ви про мене взагалі нічого не будете знати. Ви навіть не можете знати про те, скільки маніпуляцій з часом я використав проти вас."
- {Його здібність частично не працює проти мене, так як моя сила не дає йому забирати мої спогади про майбутнє, в якому я вже була. Тому я точно впевнена, що він повернув нас у часі назад тільки один раз... Але якщо його сила повертає час назад по всьому світу, то чому я цього раніше не помітила? І якщо все-ж таки в нього вдається повернути мене назад в часі, то моє послаблення не діє на час?} - довго роздумувала Катерина готуючись до наступних ударів чи дій Дяді Роми.
Через пару секунд Катерина виходила із будинку Івана поїдаючи морозиво.
- "Три години дня і я п'ю чай." - сказала Дарина держачи чашечку чаю та сидячи за розкладним столиком.
- "Як вона це робить?" - поскаржився Грішник, тим самим розлютивши Дарину.
- "Все повторюється" - вже вслух, але тихо, мов сама собі промовила Катерина.
- "Чому ти звертаєш увагу на це? Хіба це важливо?!" - заперечив Грішнику Іван.
- {А чому це він повторює свої фрази?} - зацікавилася Катерина. - {Він же в минулий раз якось зрозумів, що час було повернено назад.}
- "... І ти навіть не можеш помітити, що під кожен раз Дарина обирає смак чаю як раз під ситуацію!" - продовжував казати Іван.
- "Невже я одна можу пам'ятати, що було в майбутньому?" - скиглила Катерина від подальшої праці, яку вона мусить переробити. Всі подивились на Катерину Велику з нерозумінням її слів.
- "Ти про що?" - поцікавився у дівчини великий проповідник.
- "Та ну нафіг вас! Мені ще ілюстрації назавтра домалювати потрібно!" - сказала Катерина й пішла назад в дім.
- "Хіба тобі не цікаво, яке покарання вигадав Іван для Данилка?" - запитала її Дарина намагаючись її зупинити.
- "Вже два рази начулась!" - втомлено хряпнула за собою хрупкі двері будинку Івана, які виходили у двір.
- "Що це з нею?" - поцікавився Данилко на що Дарина пригрозила йому сковорідкою по голові.
Після цього через забор перелізає той самий чоловік з голим торсом.
- "Райн Гослінг?!" - перелякалися Іван з Данилком обіймаючи один одного, щоб врятуватись.
- "Це я, пам'ятаєте мене? Дядя Рома, якщо забули. Але я не ображаюся, давайте краще битися!" - почав якось по дурному, як до дітей ставитися до них Мацьо.
- "Не бійтеся, мої діточки! Я вас захищу!" - сказала Дарина вкриваючись покровом із вогню.
- "Я якось не думав, що вашій подружці буде просто на вас наплювати. Хоча, доволі дивно, але я її за це не звинувачую. В часі іноді бувають зміни." - думав вслух дядя Рома, а інші нічого не розуміли з того, що той каже, тому-що нічого не пам'ятали. Потім, вони побачили, як позаду нього тихо вийшла Катерина з лопатою в руках й показувала Дарині й іншим, щоб вони не звертали уваги на неї. Той продовжував щось казати про те, що він із майбутнього і прийшов по їхні душі. Підійшовши доволі близько до Мацьо, Катерина Велика з усієї сили ляснула йому лопатою по голові, так, щоб він тільки втратив свідомість. За секунду здоровенний чоловік глухо впав на землю так і не доказавши своєї промови.
- "А він гарний." - сказав Грішник.
- "Хочу таким самим бути." - додав Іван.
- "Чому ти його вирубила, а не я?!" - поскаржилася Джо-Дарина знімаючи свій покров із вогню.
- "Чесно кажучи, чесно кажу, що ти вже намагалася це зробити..." - сказала Катерина закативши рукава й взявши за ноги Дядю Рому.
- "Хтось мені допоможе?" - запитала Катерина у хлопців.
Потім вони понесли з Дариною цього чоловіка в дім.
- "Це найкраще місце, де можна було залишити якогось незнайомця, який ще нам погрожував у дворі?" - запитав Іван у Катерини Великої, натякаючи на те, що у цього дома тільки один власник.
- "Нічого. Він прийде до тебе вночі і задушить тебе подушкою..." - лякала Катерина Івана, від чого той заховався за Грішником під столом.
- "Або..." - промовила Велика й непомітно торкнулася Данилка й Дарини своєю рукою й ті впали диким хропом хто на підлогу, хто на стіл. - "Або ти забереш в нього силу." - сказала Івану Катерина.
- "Добре..." -> {Добре, що ти думаєш про те, що за нами може хтось спостерігати.} - подумав Іван і простягнув свою руку до тіла Мацьо.
- "Доречі, звідки ти дізналася, що в нього є здібність?" - запитав Катерину, поки зі спини Мацьо виходив дух, який чимось був схожий на Делітра.
- "Це Елапстер - дух часу. Ми вже билися з ним і після того, як він переніс час назад, про це пам'ятала тільки я із-за своєї сили послаблення. Якщо-б він дізнався, що моя сила здатна і на стримання його здібності, то мій план не спрацював би..."
Тим часом із Мацьо майже вийшов весь дух. Данилко з Дариною ще досі лежали на підлозі й спали від бракування сил. Нікому, крім Катерини та Івана не можна було знати, що в їхній банді є Хранитель. Інакше групі Іван-о-Буддістів настав би кінець.
Через долі секунди дух вже повністю вийшов із тіла Мацьо і як дим всмоктався в руку Хранителя.
- "Ще один готовий." - промовив Іван-о-Будда.
....
Потім Мацьо прокинувся десь на закинутій ділянці декілька-поверхового будинку.
- "Я ваш чай з помийками виливав!..."
Розділ 27:
Мацьо ледве йшов десь в Лятасишлі. Сил в нього майже не лишилося. Все-ж таки багато сил Катерина поклала в його послаблення, але це було вже не важливим.
Невеличка дівчинка 14-ти років йшла до нього на зустріч і за кілька кроків зупинилася перед ним.
- "Бачу, що вони напевно виграли тебе... Я не думала, що хтось із них зможе піти проти часу." - промовила та, дивлячись на несерйозний стан дяді Роми. Той тільки мовчав. - "І все-ж таки, потрібно було справжнього посилати. Це я не подумала, що одного двійника Ніколаша не вистачить." - трішки засумувала дівчина.
- "Тепер, кажи, що ти про них дізнався!" - серйозно, мов наказала вона.
- "Всі вони малолітні недорозвинуті полуфубрикати, як і ти загалом." - промовив Мацьо.
- "Давай тільки по справі, не потрібно в точності копіювати Дядю Рому." - трохи грубо відмовила та йому.
- "Одна кидається вогнем і взагалі використовує його де захоче. Дівчина запальна, на її нервах краще не грати. В їх групі вважається найсильнішою, але дуже часто не стримує своїх емоцій. Про другого я взагалі майже нічого не знаю. Лише валявся на землі й бігав від дівчини з вогнем. Третій, тобто їх ватажок слабкий якийсь і щось гідного не показав в мою сторону, навіть свою здібність Хранителя під час бою не використав, але в нього була можливість. Й четверта, на мою думку дуже розумна і має здібність послаблення. Своїм послабленням вона може послабити будь-що: до кого торкнеться, що до неї торкнеться; я думаю, що саме через її здібність я програв, так як моя сила на неї майже не працювала." - розповів їй Мацьо не виявляючи ніяких емоцій.
- "А як їх мені розлічати? Ти в них хоча-б імена запитував?" - роздратовано запитала дівчина.
- "Імена? Я не цікавлюся іменами малих дітей." - відповів той із зухвалою усмішкою на обличчі.
- {Так і знала, що характер Мацьо буде мати мінуси в результаті його зіткнення з сектою Іван-о-Буддістів.} -> "Але в цьому ти не винен. Напевно вони погано вплинули на тебе. Не даремно кажуть, що вони дуже токсичні." - серйозно та вголос роздумувала дівчина.
- "А якісь тоді особливості в зовнішності ти помітив?" - розпитувала того дівчина.
- "Ну, як сказати... Всі низенькі - два хлопчика і дві дівчинки." - сказав Мацьо.
- "Мммм..." - радісно прийняла відповідь дівчинка.
- "Хочу додати, що над орієнтацією хлопчиків потрібно ще подумати."
- "З цього потрібно було починати! ..." - швидко промовила дівчина й дістала із свого пальта рацію: - "Зупиняй..." - промовила та в трубку й поклала назад в кишеню. Через мить Мацьо розсипався в прах і дівчинка пішла далі по своїм справам.
Розділ 28: "Вечір 6-го листопаду"
- "Прокидайся!" - почулось Дарині та її сон безуспішно обірвався.
- "Дарино, прокидайся! Цей качок втік!" - істерично будила її Катерина Велика. У неї значно краще виходила акторська гра, чим у Івана. В той час, в іншій кімнаті, Іван-о-Будда повинен був будити Данилка, але йому не дуже хотілося це робити, тому він переніс його до підвалу і тимчасово закрив Грішника там, поки той ще спав.
- "Що трапилося?" - з просоння запитала ненависниця картоплі. - "Втік?" - розлютилася Дарина й встала з підлоги.
В цей момент в кухню, де були Катерина та Дарина ввійшов Іван.
- "Ти настільки безпорадний, що навіть не зміг втримати у себе вдома такого краша!?" - дуже сильно обурилася Дарина на великого проповідника. Іван-о-Будда всіляко прохав у неї вибачення. Після цього, Джо-Дарина подивилася вниз, а потім на свій брудний одяг, в якому вона виспалася на підлозі.
- "І чому я не прокинулася на шовковому ліжку із золота?" - вона майже стримувала свій гнів, але потім зрозуміла, що колись давно, пару місяців назад, вона посвятила себе Іван-о-Буддізму і тепер потрібно поважати великого проповідника і бути доброю. Як не як, доброта для Дарини була чимось новеньким і вона думає, що це такий писк моди.
- "Добре, Іван-о-Будда." - вже більш елегантніше промовила вона до Івана з витонченою аристократичністю. - "Де цей Грішник? Невже я сама повинна його карати за його помилки?"
- "Доречі, й справді. Ти вже розбудив Данилка?" - запитала Катерина Іван-о-Будду.
- "Він сказав, що пішов до дому." - промовив невпевнено Іван.
- "Ну тоді добре. Потім його покараю." - спокійно промовила Дарина. Вона елегантно відсунула стільчик й присіла за стіл. - "Чаю!" - наказала Джо-Дарина й Іван почав метушитися по кухні.
- "Не забувай, Іване. Контракт на твоє викуплення мною ще працює." - трішки посміялася Дарина над горем Івана.
Катерина тим часом підійшла до фартухів й взяла один для Іван-о-Будди. - "Тримай."
Іван був дуже вдячний Катерині, але одне його невірне слово і він труп.
- "Все-ж таки добре, що той чоловік пішов по своїй волі. Так було-б потрібно готувати на одну чашку більше. Чи не так, Іване?" - стримано по аристократичному сміялася Дарина.
- "Так!😓" - Іван-о-Будда відчував страх. Йому було дуже лячно.
Катерина також присіла за стіл й моментально отримала необхідну дозу чаю, яку потрібно давати людині по її стану, гендеру, віку й так далі. Це все вирахував Іван за допомогою особливих правил по вживанню чаю, які Дарина змусила негайно додати до збірника законів, коли побачила, як Іван пив чай з лимоном у вівторок.
- "Невже ти й справді слухаєшся її?" - поцікавилася Катерина у Івана, поки той готував чай. Потім вона побачила в руці у Джо-Дарини пістолет, яким вона постукувала по столу й показувала, де Іван помилився в готуванні чаю.
- "Все зрозуміло. А давайте подивимося, що в нас по новинам?" - запропонувала Катерина й дістала із кишені телефон. Трохи поклацавши й погортавши різні новини, Катерина Велика дізналася, що в найближчі два тижні, уряд Праги хоче відправити свої війська до окупованих Іван-о-Буддізмом міст.
- "Скажіть, що я вас не знаю і не знала." - промовила Катерина збираючись вже піти.
- "Не хвилюйся." - пролунав мудрий та дзвінкий голос Дарини. - "Я їх на обід з'їм." - посміхнулася вона. Іван не на жарт перелякався.
- {В останній раз вона так обідала рік тому. В той день багато проповідників Іван-о-Буддізму та інших людей загинуло.} - у Івана по всьому тілу навертався піт.
- "Давно вже я так не їла." - Дарина вже відчувала запах їхньої плоті.
- "Почекайте. Через два тижні?" - перелякався Іван-о-Будда. - "Тоді потрібно перенести захоплення на середу."
- "Стривай! Чому на середу?" - запитала Дарина Буддізм у Івана.
- "Тому-що в середу в мене по заняттям не виходить."
Дарина, мов насміхаючись почала сміятися над великим проповідником.
- "Хахаха! Слабак! Ми можемо завтра на уроці Дворжакової втекти й по швидкому це все зробити." - сказала Дарина.
- "Ти не боїшся того, що вона знову почне нам погрожувати п'ятірками за рік?" - турботливо поцікавився Іван у Джо-Дарини. Дівчина не на жарт розсміялася.
- "Наш бій буде легендарним, але дуже швидким." - промовляла вона із противністю на обличчі, поки згадувала Дворжакову.
Катерина тихо пила чай, але зненацька Дарина виплюнула весь чай на Івана. - "Я забула вивчити проповідь, яку ти дав мені та Анічці.😨"
Іван сидів весь мокрий за столом, навіть не спробувавши свій шедевр.
- "Тобі не потрібно її вчити. Проповідь потрібно було вивчити Анічці Артилерії..." - промовив Іван. - "Ти хоча-б знайшла ще одну людину для цього?" - поцікавився Іван, думаючи, що тій було все одно на плани Івана.
- "Не хвилюйся. В мене є ідеальний кандидат." - радісно промовила Дарина й перекинувши через своє плече сумочку від гуччі побігла з дому Івана до своєї автівки.
- "Тільки не забудь йому дати саму проповідь!" - закричав Іван у слід ненависниці картоплі.
В Івана вдома залишилося троє людей, двоє з них сиділи на кухні. Із якоїсь іншої кімнати почулися гудіння дивної істоти, напевно людини, але Катерина Велика не звернула на це уваги.
- "А ти знав, що 20 хвилин назад ми повинні були грати в правду чи дію по твоїм наказам?" - запитала Катерина Іван-о-Будду вже сама знаючи на то відповідь.
- "Я б такого ніколи не зробив." - засміявся Іван над такою дурністю. - "Звісно я б такого не робив і не зроблю ніколи. Дарина там всіх просто повбиває."
- "Як знаєш..." - продовжила пити чай Катерина Велика та поперхнулася.
Арка 4: "Школа червоних демонів"
Розділ 29: "Повернення в школу"
Джо-Дарина щойно прийшла до школи. Ще раз вона зрозуміла, що всі чехи - грішники! Як можна чотири рази в неділю підійматися на третій поверх у свій клас? Навіть у вчителів кабінети знаходяться на другому, а клас, в якому навчаються саме Дарина та Іван - на третьому!
Дарина увійшла у свій клас і знову побажала всім однокласникам побільше страждань. Дівчина агресивно сіла за парту й розклала записники з різними проповідями від Івана, які він її змусив завести.
- "Ну привіт, Дариино!" - обізвалася до тієї з чешским акцентом Дворжакова. - "Як твої справи? Ваш Бомбас ще не роздовбили?" - з насмішкою над дівчиною промовила вчителька чеської.
- "А я дивлюсь, ви вже потрохи звикаєте до законів Іван-о-Буддізму?" - жорстоко посміхнулася Джо-Дарина. - "Я думаю, що це була геніальна ідея, щоб всі на території Іван-о-Буддізму розмовляли українською!)"
- "Ах ти ж мразоота!" - вже гніваючись протянула Дворжакова.
- "Затулив пельку, рабиня!" - навіть не дивлячись на свого потенціального ворога промовила Дарина Буддізм розкладаючи свої зошити. Вчителька звисока подивилася на дівчину з пекла й пішла назад до свого столу, щоб далі розповідати, які погані Іван-о-Буддісти. Дарина скористувалася моментом й харьконула тій в спину.
- "Туда її!" - радісно сказав Іван входячи в клас. Весь він був обмотаний різними мотузками, на яких були причеплені зброя, канати, вибухівка, а на спині був великий рюкзак з пристроями самогубства, напевно.
- "Чому ти так пізно?! Ми вже повинні були обговорити план дій та приступити до їхньої реалізації!" - гнівалася Дарина. Дворжакова з приступом темних жартів повернулася до великого проповідника й посміхнулася, вже вигадуючи нову образу.
- "Ну і що це в тебе з нарядом?" - натякаючи на його одяг та знаряддя промовила Дворжакова. - "Тебе випадково не в воєнкомат намагалися впихнути? " - дико засміялася вчителька чеської. Джо-Дарина аж встала від злості. - "Думай, що кажеш! Перед тобою не простий учень стоїть, а сама династія!" - проголосила Дарина й Дворжакова впала від страху на коліна. - "Невже це ти, той самий великий проповідник?" - проскиглила Дворжакова. Дарина не витримала її безглуздості й взявши її за нову сукню викинула у вікно. Іван безсумнівно показав в те саме вікно пальцем, через яке було добре видно школу червоних демонів: - "Сьогодні, захопивши останній об'єкт в місті, ми опануємо усім Лятасишлем й позбавимося найближчих ворогів, які ховаються в тіні."
- "До чого ти ведеш, розбійник? Ти думаєш, що в тій жалюгідній школі може хтось зрівнятися з моєю силою?" - запитала Дарина. Іван опустив руку й пішов до свого місця, розкидаючи всі парти своїх однокласників своїм рюкзаком. Підійшовши до ненависниці картоплі той промовив: - "Я думаю, що дівчина з психушки, точніше
Делітра, навчається саме в цій школі покидьків."
Дарина застигла на одному місці й на пару секунд затримала дихання, щоб не вибухнути. - "Що ти сказав?!" - Джо-Дарина була в ярості. Вона вкрилася червоним вогнем й стіни кабінету почали світитися від пекла. Всі однокласники відбігли в інший кінець класу й почали молитись.
- "Упакуйся, Дарино! Ми повинні мислити розумно і обгрунтовано!" - не встиг доказати Іван-о-Будда, як дівчина кометою вилетіла через те саме вікно й полетіла в школу червоних демонів.
- "Але це до кращого... Вона навіть не помітила, що Грішника немає." - тихо промовив Іван-о-Будда, щоб жебраки Іван-о-Буддізму, однокласники великого проповіднику, його не почули.
- "А як у вас з українською мовою?" - запитав їх Іван, поки ті тримали в своїх руках біблію та хрести. Вони мовчали та тремтіли від жару стін, які вже потріскалися від перемін температури.
- {Напевно, новачки Іван-о-Буддісти й повинні бути такими... Але вони якісь залякані.} - здивувався Іван і потроху поїхав за Джо-Дариною на роликах.
Розділ 30: "Зло проти жорстокості"
Джо-Дарина щойно вилетіла через вікно на своєму вогні й попрямувала в школу червоних демонів, але її щось затримало й потягнуло вниз. Вона подивилася на землю й побачила Дворжакову. Замість рук в неї були дві огидні, довгі змії, однією з яких вона тримала Дарину Буддізм. З грохітом приземлившись на землю, дівчина подивилася на свого ворога й ще більше запалала вогнем так, що одна із змій спопелилася навколо її ноги. На обличчі Дворжакової було виразно видно гнів, який перебивався з її нахабною посмішкою.
- "Дворжакова... Ґадюууукаа!" - грізно запалюючись протянула ненависниця картоплі.
- "Я тобі не дозволяла покидати клас під час заняття!" - закричала вчителька чеської, але одразу отримала фірменний удар кулаком в челюсть від Джо-Дарини. Та навіть не впала, а відхилилась на 90°, як риптилоїд. Дворжакова знову відхилилася вперед й встала рівно, спробувавши доторкнутися до свого підборіддя, якого вже не було на своєму місці.
- "Доади удиа!)" - показуючи свою нестурбованність спробувала промовити Дворжакова.
Дарина посміхнулася й нізвідки дістала записник з проповідями від Іван-о-Будди.
- "На державній!" - почулось далі від дівчини з пекла.
- {Невже вона не розуміє, що я не можу без челюсті що-небудь казати?...} - подумала вчителька й потроху почала відновлювати своє нове підборіддя за допомогою пов'язанності її здібності із зміями. Нарешті відновивши свою невистачавшу частину тіла, Дворжакова закричала: - "Добрий удар, я сказала!" - мов із захватом промовила Дворжакова, але її подальшу мову одразу перебив удар Дарини, за допомогою якого, вона коліном вибила майже всі органи вчительки чешської.
- "Ой-ой-ой!( Напевно хтось не може тепер розмовляти." - знущаючись над своєю жертвою промовила Дарина, взявши відірвані ноги вчительки-рептилоїда й почала крутити їх навколо себе в результаті викинувши їх в стіну червоної школи.
Розділ 31: "Учень Дарини Буддізм"
Тим часом Іван проїжджав на своїх роликах мимо двору, в якому Дарина боролася із їх заклятим ворогом. З подивом він вчепився за забор, щоб не впасти й дивився на те, як вона вже проробила свій удар з коліном в груди.
- "Невже вона не розсипалася в попел? Думаю, я даремно узяв совок з мішком." - тихо сам до себе промовив Іван-о-Будда й покотився далі. Доїхавши до головних дверей школи ворогів на нього чекав охоронник й поплескував дубинкою в своїх руках. Втомившись, Іван присів на найближчу лавочку перед охоронником й запитав його: - "Ви не знаєте, де можна знайти кінець?"
- "Що?" - той не розумів, що потрібно було такому молодому й гарному джентльмену, як Іван-о-Будда.
Недалеко від входу під'їхала чорна машина, з якого вийшов якийсь байдужий хлопець в темному костюмі. Він поправив свій наручний годинник, але не стримався й викинув його на землю куди подалі. - "Це точно та сама школа червоних дискитулоїдів, як казала Дарина?" - промовив той до водія, який йому щось відповів й поїхав далі, автоматично зачинивши задні дверцята. Хлопець одразу почав роздратовано знімати піджак й потім також відкинув його на землю. За ним спостерігали Іван з охоронником й після довгих роздумів й орієнтування в місцевості, той стурбовано підійшов до Іван-о-Будди й запитав його: - "Ви не знаєте, де можна знайти червону школу чогось там?"
- "Тебе послала Дарина?" - не чекаючи запитав його Іван.
Хлопцю стало не по собі й той відповів: - "Так..." -> {Вона мене довго тримала в себе вдома як якусь іграшку для кік-боксингу, а зараз вона мене в розкішному одязі відправила розбиратися з якимись там демонами... Демони взагалі не існують.} - про себе в той час думав хлопець.
Іван спробував піднятись з лавочки й почав представлятись: - "Я, твій великий проповідник, Іван-о-Будда. Але якщо тобі довіряє Дарина, то можеш мене називати просто Іваном." - промовив той. В кінці кінців той майже не звалився з роликів, але успішно схопився за плечі хлопця.
- "Взагалі-то в мене немає ніякого проповідника..." - мов нічого не сталося промовив він.
- {А він сильний...} - тримаючись за плечі співрозмовника подумав Іван. - {Але на вигляд якийсь тонкий}
- "Що?!" - тільки зараз звернув увагу на грішні слова хлопця Іван-о-Будда. - "Як це?! Хіба ти не мій підлеглий?" - обурився Іван й прибрав руки з його плечей.
Хлопцю стало не по собі й той навіть трішки злякався невеличкої злості Іван-о-Будди.
- "Нууу, мені Дарина щось казала про те, що я повинен якогось там Іван-о-Будду слухатись... Напевно я все-ж таки ваш підлеглий." - тихо промовив хлопець трішки відвернувши свій погляд від великого проповідника.
- "Виходить що так... Як тебе звати?" - з розумінням співрозмовника запитав Іван.
- "Діма."
- "Будеш Дімою Жоским!" - на льоту вигадав Іван й далі показав за спину Діми на охоронця.
- "Ось твоя перша ціль. Допоможи мені її ліквідувати, а то як бачиш, я в роликах." - наказав Іван.
- {Діма Жоский...} - не вдупляв хлопець. - {Серйозно?}
- "Діма, чому ти завмер?" - поцікавився Іван, бо той як хвилину дивився в одну точку. Великому проповіднику навіть здалося, що той помер на місці.
- "А. Так!" - відповів Діма Жоский й з кишені дістав кнут. Охоронець нічого не розумів, що відбувається й хотів вже пригрозити школярам, щоб ті тікали звідти, але Діма почав жорстоко бити кнутом того великого дядька, поки той не перестав кричати. Іван тільки мовчки спостерігав, але розумів, що це більше всього учень Дарини й тут немає нічого дивного, що він мучить людей.
- "Діло зроблено." - промовив Діма й засунув кнут в штани, як ремінь. Жоский попрямував далі в школу демонів й вже відчиняв двері.
- "Стривай!" - закричав Іван.
- "Що?" - відгукнувся Діма й обернувся до Івана, який стояв перед сходами.
- "Допоможи піднятись." - промовив Іван-о-Будда.
- "Добре." - спустився назад до свого повелителя хлопець й перекинувши руку Івана через своє плече, той почав потроху та обережно йому допомагати ставити ніжку за ніжкою на кожну сходинку.
Розділ 32: "Трикутник абсолютного пекла"
Після терромаштабного стрибка, Джо-Дарина успішно влетіла у вікно на третій поверх школи червоних демонів. Як завжди, перед тим як порозкидати на право й на ліво школярів-лузерів, вона дістала розкладний столик й почала пити чай. На неї дивилися діти без ніяких здогадок, що з ними буде далі. Але вони не очікували, що якась дивна людина влетить до них у вікно й саме після цього розпочне своє безтурботне чаювання. Всі затримали свій подих й не знали, що робити їм далі. Але тишу перебили спокійні та затишні самі по собі слова: - "Сьогодні я дуже добра, так як сам Іван-о-Будда позволив влаштувати геноцид для цієї нікчемної школи..."
В однієї дівчинки покотились сльози по щокам. Вона зрозуміла, що перед ними знаходиться сама Джо-Дарина, яку вони знали тільки з байок.
- "Це вона!" - тремтячим та жалісним голосом закричала дівчинка, але після цього її голова відлетіла на декілька метрів й впала у ніг одного із її однокласників. Почалась паніка й всі побіжали в різні сторони коридору.
- "Ну що ж... Розпочнемо свято, якщо вам так не терпиться." - промовила Дарина й встала із-за столика. - "Розширення території! Нескінчене пекло!" - сказала Джо-Дарина й жестом обох рук мов розтерла матерію між ними й навколо ненависниці картоплі моментально з'явився вогонь, який стрімко заповнив коридор й всіх, хто не встиг втекти принаймні на 30 метрів, побрало у свої безмежні землі сама Геєна.
- "Ви грішники, й прощення вам не має..." - промовила покійним Дарина й пішла в один із кінців коридору, щоб далі вершити правосуддя, а саме головне - знайти чортову дівчину з психушки. - "Чи як він її там назвав? Делітра? Нікчемне ім'я." - вслух продовжила думати Дарина, так як її ніхто вже не міг почути. Йдучи далі, позаду Дарини почались тріскатись й цвісти стіни від жари.
Ще при вході Іван-о-Будда повернувся до Діми й за ним в скляних дверях хлопець з жахом помітив, як небо почало темніти й брати темно-червоні відтінки.
- "Боюсь вже питати тебе..." - звернувся до Діми Жорстокого великий проповідник обпираючись об стіну. - "Тобі Дарина давала такий листочок, на якому були усякі святі слова написані?"
Діма порився у кишені й дістав пожмакану проповідь для ритуалу.
- "Ти про цю?" - невпевнено запитав той у проповідника.
- "Так. Мабуть... Але не важливо. Ти зараз повинен був на вулиці зачитати цю проповідь." - швидко розповів Іван.
- {Що це значить? Добре. Відповім на те, що зрозумів.} - подумав Діма й відповів: - "Але я не вмію зачитувати реп."
Іван подивився на Діму, як на неосвіченого грішника.
- {Навіть Кіріл знає, як читати проповідь...}
Але згадавши, як болісно він вбив охоронника Іван-о-Будда промовчав.
- "Добре. Якось впораюся." - промовив Діма й побіг на подвір'я школи грішників. Вже будучи там, він помітив, як на дорозі при в'їзді до школи проїжджав танк й зупинився навпроти хлопця. Потихеньку на машині почалась обертатися величезна гармата й зупинившись прямо на Дімі, ще трохи опустила дуло вниз й тепер хлопець тільки з однією проповіддю в руках стояв на прицілі у великого танку. Без ніяких очікувань танк вистрілив у хлопця, але промазав на двадцять сантиметрів. Діма застив, тому-що він бачив і жахливіші речі, а тут всього-лише танк стріляє. Діма опустив погляд на листок й почухавши іншою рукою голову пішов за вказаними кординатами на намальованій карті.
- {Знову ніякої реакції. Мабуть один із учнів Джо-Дарини. Тільки вони так вміють.} - подумала Анічка Артилерія і на половину вилізши з каюти крикнула до хлопця: - "Хто ти є?!" - грубо почулось від дівчини, але Діма на великий її подив зупинився й підняв своє заплакане обличчя в сторону Анічки: - "Не вбивай мене, я не хочу помирати!"😣
- "Ах! Сикло!" - промовила Артилерія й знову направила на того гармату. - "Відповідати, кого ти молитись?" - грубо запитала дівчина, маючи на увазі про Іван-о-Будду. Або про когось іншого, але це вже буде мати інші наслідки.
- "Тобі!" - відповів прохаючи про змилування Діма Жорстокий.
- "Ну, це тоже добре..." - промовила Анічка й не попередивши знову вистрілила в Діму, але на цей раз не влучила.
- "Відповідати негайно, або кастрірувать тебе!" - не на жарт пригрозила Артилерія.
- "Івану!"😖 - не думаючи відповів Діма й не помітив, як та поїхала собі далі. Розплющивши очі, той зрадів, що небезпека минула й хлопець почав скакати від радощів. - "Туда її! Який же я крутий. Вона навіть не зрозуміла, що це була найпростіша акторська гра." - оправдовував себе Діма й сам в це як завжди повірив.
Але незабаром хлопець почав відчувати спекоту й рубашка на ньому почала горіти. Довелося викинути. Далі, Жорстокий пішов на вказане місце, яке було за декілька метрів від нього. З цього-ж місця він побачив ту саму дівчину на танку, яка на половину висунувшись з кабіни колихалась вперед та назад з заплющеними очима й з'єднаними руками.🙏
Кирило Дотер та Катерина підходили з іншого боку школи червоних демонів, але декілька разів хотіли повертатися назад додому, тому-що навіщо це їм потрібно й тим паче там спекотніше, чим біля Дарини загалом.
- "Що ми тут взагалі робимо?" - весь час дивувалася Катерина на що Кіріл з нею завжди погоджувався.
=Якщо не прийдете з Кирилицею Матрицею до червоної школи, то не получите виплату за цей місяць.= - згадала жорстокі слова Іван-о-Будди Катерина, через які вона й потягнула Кіріла із собою, навіть коли нормальний холод пізньої осені покидав їх.
- "Не здавайся!" - сказала Катерина Велика проходячи через розплавленні дома, що свідчило про те, що вони вже близько. - "Якщо ми не активуємо цей ритуал, то пекло дійте до твого сараю і твій комп'ютер згорить з усіма даними." - імпровізувала Катерина, через що кожен раз залишала Кирила Дотера разом з собою.
Вже підійшовши на зазначене місце, Кирил розгорнув свій записник, який подарував йому Іван й почав читати проповідь: - "Та буде Аллах, та буде Ісус... Буде Будда й Іван-о-Будда..."
- "Засуджую." - всунула свої п'ять копійок в промову.
- "... Нехай все буде моїм, а я не чиїм!" - продовжив Кирило, але зрозумів, що щось не так. За будівлею школи вони помітили, як вгору піднявся стовп світла, а за ним і другий, які потім між собою створили на пів-прозору білу стіну, яка закінчувалася десь за небесами.
- "Давай скоріше, нас вже чекають!" - квапила Велика Дотера.
- "Почекай, це не то..." - відмовив читач й перегорнув сторінку товстого збірника проповідей.
- "... І буде рай, і буде пекло... Анти-стовп грішників прийди, нас із собою забери... Будемо ми світитись, людей не пропускати й сміятись..."
- "Класика." - сказала Катерина й на їх місці з'явився стовп світла, який з'єднався з двума кінцями вже створеної стінки й разом вони створили трикутник, через стіни якого було неможливо пройти. Кіріл нарешті зрадів, що виконав свою роботу й міг йти до себе додому, але обернувшись до Катерини, він побачив, що та знаходиться за стінкою поза зоною трикутника.
- "Ахахаха! Лох😘" - з любов'ю промовила Катерина Велика. - "Якщо б ти прочитав правила, то з самого початку зрозумів би, як працює ця техніка. Кожен з її користувачів залишається за цими бар'єрами." - сміялася дівчина. Кирило кинув збірник на землю й почав битись в прозору, але непробивну стінку й з кожним разом вона тільки згиналася в місці удару й швидко назад відновлювалася. Катерина йому показала язик та пішла назад в місто.
- "Стій! Зрадниця! Розкажи, як мені вийти!" - кричав Кирило.
- "В книжці прочитай."
Кирило Дотер подивився на збірник, від якого залишився тільки попел.
- "Це що, одноразка якась?" - поцікавився Кирило, але Катерина була вже доволі далеко від напарника.
Майже весь Лятасишль покрився темним багряним небом й було відчуття, що це найспекотніший день за весь рік. Але в великому трикутному бар'єрі все тільки погіршувалось й земля біля Кирила також потемніла й в ній з'явилися невеликі щілини, які потроху поширювалося, а з їх дна було видно магму.
- "Потрібно зупинити Дарину, а то вона нас всіх на новий рік запече!😓" - вголос подумав Кирило й побіжав до входу школи, але чим ближче він був, тим жаркіше становилося.
Розділ 33: "Вчитель школи червоних демонів мститься Джо-Дарині Буддізм за зґвалтування фізики"
Іван вже довго страждав від спеки.
- {Який же я жахливий!} - зловісно роздумував та усміхався Іван. Він вийняв із свого рюкзаку збірник проповідей та прочитав молитву, після якої йому стало легше й він відчув довгожданий спокій. Його накрила хвиля спогадів. Він згадав, як перший раз в своєму житті спробував воду. - "Точно! Вода!" - зрозумів, чого хоче Іван-о-Будда й за звичкою наказав комусь принести йому ним бажане. Але ніхто не відповів й озирнувшись, великий проповідник зрозумів, що він знаходиться в коридорі сам.
- "І де цього Жорстокого Діму носить?!" - розлютився Іван й від злості підковзнувся на роликах та впав на підлогу.
Дарина йшла по коридорам школи й учні, які перед нею вибігали зі своїх класів одразу пережарювалися та страждали від опіків та довго стогнали від болю.
- "Які ви огидні! Хотіла подумати про наступні смаки чаю, які приймала би на вечерю, а своїми стонами ви весь апетит псуєте!"- казала Дарина, але насправді дуже тішилася цією дискотекою. Вона підійшла до одного хлопчика п'ятикласника, поки той ще не згорів й запитала: - "Де ця прошмандовка?! Відповідай!" - жорстоко мовила Дарина, але почувши тільки стони від хлопчика, відірвала йому язик та кинула обжарене тіло в стіну. Далі подивившись в сторону драбин, дівчина з пекла побачила невисокого чоловіка в трусиках та окулярах.
- "Ти дуже розумний, що роздягнувся, але дуже дурний, що з'явився так пізно. Сподіваюся, ти ж володієш якимось цікавим духом?" - вже не терпілося побитися з кимось сильним дівчині.
- "Ти, нахалка! Твій вогонь спалив мій одяг і тільки мої термо-трусики залишилися на моєму гарному тілі." - промовив вчитель сорока років й встав у позицію Джекічана. Дарина на секунду навіть злякалася, але до неї дійшло, що цей товстий та непристойний ліліпут погрожує простим стилем бою самому професіоналу з усіх типів боротьби, навіть тих, яких не існує, або вона сама їх вигадала.
- "Ти провалився в своїх дурних рішенях! Тобі не допоможуть твої трусики та жалюгідна боротьба коротенькими ніжками." - сказала Дарина та запаливши в однієї із своїх рук вогняну сферу, побігла в сторону вчителя, але насправді, це був вчитель фізики, який знався своїм володінням гравітації. Дарина почула тяжіння по всьому тілу, й вона полетіла назад й вилетіла через панорамне вікно на подвір'я. Але врізавшись в напівпрозорий бар'єр, її раптом потянуло вниз і вона влетіла в землю, як комета, зробивши доволі великий кратер.
- "Дар'~ино!" - на французькому прокартавила Анічка Артилерія озиваючись до ненависниці картоплі.
- "Мені зараз не до розмов!" - жорстоко відмовила Дарина і як на реакторах полетіла на своєму вогні назад на третій поверх, де з того вікна на неї дивився зухвалий голий дядько. Але не долетівши, Дарина знову влетіла в той кратер. Дівчина не здавалась й полетіла ще раз, але знову не долетіла й вже лежала в глибочезному кратері, який виглядав як пів-коло із-за бар'єру, так як ударна сила не діяла за ним.
- "Чорт тебе побирай!" - закричала Дарина, а Анічка не гаючи ні секунди вже націлилася на фізика й вистрелила в нього з гармати танку.
- "На мене ваші пульки не подіють!" - сміявся той, держачи в випрямленій руці кулю.
- {Була б тут Катерина, вона б його вирубила!} - Дарина не витримала його наглості й іншого виходу не було, крім...
- "Артилерія!" - відгукнулася Джо-Дарина до своєї подруги паралельно гніваючись на ситуацію.
- "Вхат?" - не знала, як правильно відмовити тій воєнна дівчинка.
- "Дай мені свій збірник з проповідями!" - сказала Дарина й через секунду та книга вже летіла в руки дівчини. Вона розгорнула її й почала зачитувати першу проповідь, яка їй більше всього сподобалася.
- "Що ти робиш?" - кричав до Дарини фізик з третього поверху. - "Ти відьма якась, чи що? На мене темні чари не діють!" - почав огидно сміятися ліліпут, але схопившись за горло, той мов намагався вдихнути повітря й незабаром упав з краю розбитого панорамного вікна на землю. Дарина підбігла до негідника й почала мучати вогнем, але так, щоб у того була ще можливість говорити.
- "Відповідай, де знаходиться Делітра?!" - гнівалася Дарина, але той не мав ніякої здогадки, про кого вона каже. Дарина відірвала тому голову й викинула її в смітний контейнер, який був неподалеку.
- "Ти є така жорстокий!" - прославляла та хвалила Дарину її чеська подруга.
- "Я знаю." - посміхнулася Дарина, але потім її посмішка зникла й вона згадала про дівчину з психушки.
- "Що тебе так турбувати?" - поцікавилася Артилерія.
- "Я хочу, щоб ти мені в деякій справі допомогла." - промовила Дарина й підійшла до танку. Дівчина, стоячи вже біля проходу всередину машини, обернулася до Анічки й запитала: - "Доречі. Як ти тут ще не згоріла?"
Анічка розстібнула свій желет, під яким був товстий термо-одяг й показала його Дарині. - "А на рахунок обличчя не хвилюйся, я вже давно хотіла позагорати." - сказала Анічка.
- "Я за це не хвилююсь. Мене цікавить тепер інше... Чи живі інші та Іван? Може якщо він відкинув ніжки, то мені пора замислитись над посадою головного проповідника?" - серйозно та вголос роздумувала Дарина Буддізм.
- "Тоді я бути голова комітет нашіонал ради." - вже мріяла Анічка Артилерія.
Розділ 34: "Відключення гравітації"
Розклавши свої руки, Діма Жоский лежав на сходах до школи.
- "Коли вже закінчиться це пекло? Краще вже протестувати п'ятдесят тортур Дарини під її керівництвом." - думав Діма стікаючи ріками поту. Хлопцю навіть здалося, що неподалеку від нього поворушився смітний бак. Подумавши, що це все через випаровування води з повітря, яке спричиняло наглядне викривлення простору, Діма не звернув на це значної уваги. Але після декількох таких рухів, Жоский не на жарт злякався.
- "Хто там?" - піднімаючись на ноги обережно промовив Діма. За мить смітний бак перекинувся й відкинувши кришку з нього виліз замотаний в мотузках Данилко, а на його устах був наклеєний скотч, щоб той не привертав уваги школярів-противників. Через різкість з'явлення новонародженого сміттям Діма закричавши відскочив назад й дуже швидко приготував кнут, щоб битися з ворогом.
- "Хто ти є?!" - закричав той знову до нього намагаючись показати якомога найбільше жорстокості, як його вчила Дарина. Грішник ледве встав на затягнуті мотузками ноги й почав буркотіти на Діму скрізь скотч. Хлопець, зрозумівши, що незнайомець із сміття йому не становить ніякої загрози, спокійно підійшов до нього й обережно зняв з його роту ізоленту.
- "Де Ваня?!😡" - почав кричати несмиренний.
- "Навіщо він тобі?"
- "Я його на куски порубаю! Він без мого дозволу взяв мої ролики!"
Данилко розвернувся до школи й почав скакати до входу.
- "Якщо він з них хоча-б одне колесико загубив, то ніяка Дарина йому не допоможе." - лаявся Грішник, але через щось спотикнувшись, той сильно вдарився головою об сходинку. Данилко озирнувся й побачив, як за його ногу вчепився кнут Діми Жоского й міцно тримав Грішника.
- "Ти нікуди не підеш." - промовив Діма, через що той сильно розгнівався й незабаром хлопець помітив, як в небі щось замерехтіло. Це була величезна сфера з води, яка падала саме на територію, виділену бар'єром.
- "Якщо не хочеш відпускати мене, то получай!" - сказав гніваючись Данилко й почав смикатися, намагаючись звільнитися від кнуту. Діма від шоку випадково полегшив мотузку й Данилку все-ж таки вдалося вирватися з неї.
- "Хахаа! Іван сам винен в тому, що довірив цю здібність мені!" - сміявся Грішник й поскакав далі.
- "Так ти за Івана? Тому чому ти хочеш його вбити?" - кричав до Грішника Діма, щоб той його почув, але Данилко вже закрив двері за собою.
- "І що мені з цим робити?" - поцікавився сам у себе Жоский, знову подивившись в небо. Сфера з води набагато збільшилася й було зрозуміло, що та досягне землі вже за 5 - 7 секунд та розплющить тут все своєю масою.
Тим часом Іван-о-Будда прогулювався на другому поверсі й побачив, як ледве помітна душа просочується скрізь стіну навпроти нього.
- "Тудаа!" - зрадів Іван й вже з добрим досвідом та вмінням катанням на роликах, під'їхав до неї й уперся в стіну, з якої та вилазила. - "Здається Дарина добре попрацювала, ненароком вбивши власників душ. Вільні душі я і сам без Катерини збирати можу." - заплющивши одне око, Іван простягнув в душу свою руку й та моментально впиталася в тіло Іван-о-Будди, а зіниця його другого ока на секунду почервоніла, а потім назад взяло минуле забарвлення. - {Сподіваюся, Катерині все-ж таки було начхати на цю операцію і я зможу всіх самотужки перехопити. А потім, щоб вона не підозрювала мене в наявності ока реальності, я скажу, що через її вину ми втратили всі душі, так як Дарина всіх власників перевбивала.} - думав великий проповідник та хіхікав від жорстокості його малесенького плану.
- "І що ми тут маємо?" - поцікавився Іван, простягнувши руку вперед й активувавши тільки-но здобуту здібність. Одразу, хлопець дуже швидко полетів вверх та врізався в стелю(😵💫), яка його затримала перед прямим польотом в космос, а вся будова чомусь почала тремтіти й розвалюватися.
Все, що було на вулиці: школярі, Іван-о-Буддісти, сфера з води, дерева, частини школи й навіть земля, почали злітати вгору й чим легше було тіло, тим швидше воно підіймалося. Таким чином, сфера води ледве не впавши з великою силою на землю, призупинилася й потихеньку злетіла. Після того, як сфера піднялася доволі високо над школою, деякі уламки грішного закладу почали потроху злітати. Данилко біг по коридору й також стукнувся головою об стелю, але не здався й продовжив далі шукати крадія його роликів. Діма, Кирило й танк з Дариною та Анічкою здіймалися вгору й потрапили в об'єм сфери. Дарина, попавши всередину сфери не витримала такої наглості від того, хто це накоїв та промовила до Анічки: - "Я не знаю, ну просто. Весь час мені хтось порушує мої плани!" - з наростанням тону кричала Джо-Дарина, але Артилерія її спочатку не зрозуміла, так як чула тільки булькання. Але побачивши її наміри, дівчинка швидко вибралася з танку й поплила якомога далі від машини, а Кирило та Діма, які також потрапили в сферу не розуміли, чому та так метушилася. Після того з усіх отворів танку почало щось світитися й за мить той вибухнув й ударна хвиля порушила форму сфери й та розлетілася на багато інших сфер, які трималися вже завдяки порушеній гравітації. Через температуру, яку Дарина Буддізм збільшила своїм вибухом, більшість води випарувалася й весь простір між бар'єрами вкрив густий пар.
Іван, зрозумівши свою помилку, спробував підвести гравітацію більше до нуля, щоб все перестало підніматись, але й не почало падати.
- "Сподіваюся, там всі вижили... Хоча Дарина точно повинна була вижити." - вголос надіявся Іван-о-Будда. Вкінці-кінців коридор, в якому Іван мов вже плавав в просторі, почав тріскатися й скрізь стіни хлопець побачив, що твориться ззовні.
- "Це повний треш. Судячи по тому, що в повітрі находиться море води - Грішник вибрався на свободу... Але зарано." - знову розмовляв із собою Іван ще досі висячі в повітрі. Зненацька в спину Івана щось сильно вдарило й він полетів в стіну навпроти, яка вже окремо находилася в просторі. Через шум, який створювали уламки зруйнованої будівлі, хлопець не помітив, як заду з'явилася велетенська лисиця із дев'ятьма хвостами. Вона стояла на здоровенному шматку школи, а під її ногами був якийсь мутний чел в масці та в капелюсі, як у китайців.
- "Так і назвемо тебе. Будеш мутним челом." - промовив великий проповідник з важкістю від болі й самостійно відскочивши від стіни. Іван-о-Будда, як і всі, ширяв у повітрі й із-за стрибку потроху наближався до лисиці й зупинився перед ворогом.
- "Ти не маєш права давати мені ім'я... Ти не мав права вторгатися до нашої школи. Я тебе вб'ю." - через сльози люто промовив ворог Івана й діставши катану, він відскочив від уламку школи й полетів прямо на великого проповідника. Той не на жарт перелякався, так як Іван-о-Будда боїться холодної зброї, але згадавши, що тут йому тепер підвладна гравітація, перед самим ударом катани, великий проповідник створив доволі сильну точку тяжіння за спиною свого ворога, яка діяла паралельно до першої гравітації й в результаті мутного чела притягнуло до цієї точки й він завмер в повітрі. Іван-о-Будда зловісно засміявся й наблизився до невідомого так, щоб той його не зачепив зброєю.
- "Як бачиш, тобі ніхто не допоможе. Джо-Дарина, яку ви могли чути тільки в байках, напевно і в новинах, зараз в реальному часі добиває останніх школярів цієї школи грішників." - сміявся Іван, а мутний в свою чергу доволі сильно стиснув свої зуби від злості, що почув великий проповідник. - "Доречі... якщо я не маю права тебе називати, то представся мені сам."
- "Ім'я того, хто тебе вб'є за твої непробачаємі гріхи - Рейк." - злобно заскиглив мутний через доволі велике тяжіння гравітації.
- "Ой-ой-ой!" - насміхався над промовленням Рейка Іван-о-Будда. - "Тоді будеш Рейком Прогнозовичем, так як можеш передбачати майбутнє."
Рейк не на жарт розізлився й майже подолав гравітацію, яка його утримала, але Іван навіть не намагався відскочити від нього. Зробивши гравітацію ще сильніше, щоб той не махав своєю катаною, Іван-о-Будда навіть нахилився до Рейка.
- "А що це в нас за звірятко ззаду?" - мов намагався нагадати своєму ворогу про ще одну зброю, якою може використатись, щоб бій не був дуже швидким й нецікавим.
Дарина як раз продовжувала вбивати школярів одного за другим й скрізь гущу пару помітила Діму, який вже в повітрі стримував Данилка Грішника своїм кнутом.
Дівчина була в бешенстві, коли побачила, як Данилко використовував воду проти її колишнього підлеглого й зрозуміла, що це Грішник запустив в неї сферу води. Не витримавши цього, вона взяла танк, який находився в нею під рукою й розкрутивши машину, вона кинула її трішки мимо.
Іван далі розмовляв з Рейком Прогнозовичем насміхаючись над ним, але його мову перервало сильне зіткнення танку з його головою і великий проповідник разом із машиною полетіли вниз.😵
Підрозділ 1: "Сила хранителя та очі реальності"
Давніше, чим давно, коли ще не було різних духів, за допомогою яких люди не захоплювали чужі школи просто так (тому-що їх також не було) існував якийсь там чел, який розповідав людям всяку мудрість. Розповідав про те, що він родився та існує для зв'язку між світами духів та людей. Його вважали божевільним. Але він подумав і сказав: - "Та буде вам горе!". Після його слів він помер. Через 300 років, а може 1300 почали з'являтися легенди про те, що де-хто займається сатанізмом. Люди просто не знали, що таке магія та духи. Вони робили нерозумні речі, але розумніші за рішення ще не існуючого на той момент Івана та його компанії Іван-о-Буддістів. Вже потім, за декілька століть до нашого часу, люди без здібностей зрозуміли, що їх надурювали. Виявляється, що потрібно було просто знаходити духів, та просити, щоб ті увійшли в контакт з ними. Стало дуже багато власників душ, які не боялися навіть ЗНО і тоді прийшов наступний пророк, який унаслідував силу того самого мудреця. Це був простий австрійський художник, який за допомогою очей реальності та сили хранителя відбирав здібності у людей та потроху встановлював рівновагу у світі. Але зненацька в один момент йому захотілося подивитися на свої старі картини й після перегляду своїх шедеврів він виколов собі очі й помер. Звісно після цього повинен був з'явитися на світ новий хранитель, але він вже не мав очей реальності. І виходить так, що двоє очей дісталися різним людям незрозумілими обставинами. Один із них був Іван-о-Будда, але наявність ока реальності він приховував від усіх. Так вийшло, що хранителі та власники очей реальності ворогували за повноцінність всієї сили, тому-що кожен із них думав, що інші - грішники. (Як мінімум так думав Іван - власник одного із очей реальності) Через деякий час, коли Івану було 7, він познайомився з Катериною в дитячому будинку. Пройшло декілька років й Катерина Велика довірила Івану свій секрет. Її секрет полягав в тому, що вона наступна хранителька духів. Але так, як хранитель та власники очей ворогують, він віддав перевагу не казати, хто він насправді.
_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_
- Очі реальності дають їх користувачу використовувати сили декількох духів одночасно.
- Сила хранителя дає можливість масивного зберігання духів всередині та відбирати сили духів у людей не вбиваючи їх самих.
Без очей реальності хранитель не може використовувати декілька здібностей підряд. А без сили хранителя, власники очей не можуть зберігати в собі занадто багато сил.
Якщо очі реальності будуть використовуватися по одному в різних тілах, то їх сила буде не повноцінною, так як її можна буде порушити зрозумінням її нереальності та нематеріальності.
Розділ 35: "Княгиня Бумбія"
Іван разом з танком летіли вниз, а Данилко, якого тримав своїм кнутом Діма почав сміятися.
- "Що тут смішного?" - обурився Діма Жоский та не слухаючи від Грішника відповіді залишив його та щоб побороти гравітацію, за допомогою найближчого літаючого уламку стіни він відскочив від неї та полетів вниз за Іван-о-Буддою.
- "Божевільний..." - промовив сам собі Данилко та звільнившись від кнута, спробував вирівнятись у повітрі й подивився на Рейка, який був у бешенстві через те, що сталося з його школою, та в шоці, що тільки-що сталося з тим, хто все це розпочав.
- "Я вб'ю цього покидька! Ніякий танк не завадить цьому!" - скрізь гнів та сльози промовив сам собі Рейк та взмахнув від злості катаною, щоб показати свою рішучість. Данилко почув його короткий монолог, який його дуже вразив.
- "Ні! Це я вб'ю його." - промовив Данилко закотивши рукава.
- "Що?" - шоковано обурився Рейк на слова хлопця, якого щойно побачив. - "Ти ще хто такий, щоб тявкати?"
Данилко мов перезарядився й нарешті вирівнявся у просторі. З нізвідки навколо його рук набралася вода, взявши його кулаки в невеличкі сфери.
- "Я його вб'ю і крапка. Йому немає прощення за його гріх, який він накоїв."
- "Ти ж мабуть не вчився в нашій школі. Чому ж ти такий агресивний?" - поцікавився у того Рейк Прогнозович, вказуючи на нього лезом катани.
- "Він відібрав у мене ролики без мого дозволу. Я вже багато натерпівся насмішок та булінгу від Івана та Дарини. І тому я його вб'ю." - промовив Данилко й відскочив від найближчого уламку стіни й полетів за Іваном, але Рейк Прогнозович перекрив йому дорогу й почав махати мечем. Данилко ледве ухилявся та боронився магією води, яку нещодавно здобув несподіваним шляхом.
- "Прямуй за Іваном та принеси мені його голову!" - наказав Рейк своїй лисиці, перестрибуючи за Грішником з одного шматку розірваної школи на інший.
Поки Данилко бився з навіженим самураєм, Діма майже наздогнав Іван-о-Будду й прямо перед підлогою літаючого в просторі коридору, той схопив руку великого проповідника й взявши хлопця на свої руки, м'яко приземлився на ноги за допомогою низької гравітації. Іван-о-Будда несподівано розплющив очі.
- "Ти врятував мене?" - збуджено та слабко промовив Іван витираючи кров із уст свого спасителя. -> {Він що, вампір? Але не важливо... Все ж він трішки тупий, так як я би все одно не розбився із-за малої гравітації, але його відважність мені подобається.}
- "Так." - відповів на запитання великого проповідника Жоский. - "По моєму в тебе влучно вцілила танком Дарина. Можливо ти її нещодавно десь образив?" - поцікавився Діма, поки Іван безупинно лапав його губи та зуби, через що у хлопця ледве виходило хоча-б щось правильно вимовити. Нарешті зупинившись, Іван промовив до свого напарника: - "Напевно колись, але я цього не пам'ятаю... Ти не міг би відпустити мене? Це виглядає якось по гейськи." - відповів Іван й після того, як Діма його відпустив, Іван впав на підлогу та сильно вдарився головою. Чомусь в цей раз гравітація не спрацювала, що здалося для Діми дивним.
- "Іван!" - збентежився Діма й почав надавати першу допомогу штучним диханням, як його вчила Дарина Буддізм.
- "Ну що, я влучила?" - з азартом все питала Дарина Анічку, яка дивилася за всим через бінокль, що коїлося під ними. У Артилерії відвисла челюсть, коли побачила, що трапилося між Іваном та Дімою. Її переповнив гнів, але раптом вона зрозуміла, що ненарошність Дарини зіграла доволі добру роль.
- "Так, ти вцілила." - відповіла Анічка й Дарина зрадівши продовжила далі вбивати грішників червоної школи, а Артилерія тихо поплила в просторі вниз, ховаючись від ненависниці картоплі за уламками.
В той час, Діма вже у всю силу дихав у Івана, що той ще б трохи не лопнув.
- "Не виходить..." - захвилювався Діма й згадав інший спосіб, який йому розповідала Джо-Дарина, який можна б було примінити, якщо штучне дихання не допомагає. Діма Жоский почав роздягати Івана й почав з кофти й на моменті знімання пояса, Діма почув за спиною, як хтось мов би до них підкрадався. Хлопець обернувся назад й побачив велетенську лисицю.
- "Віддай мені цього хлопця і я тебе залишу в живих." - гучним, не людиноподібним голосом промовила тварюка до Діми. Жоский не на жарт перелякався, але в його руках було життя самого Іван-о-Будди й він не може просто так втекти не взявши свого великого проповідника з собою. Спробувавши швидко підняти Івана, той тільки тужився й в результаті не зміг це зробити.
- "Чи ти такий важкий, чи на тебе не працює гравітація, яка в цих бар'єрах працює по іншому... ПІДНІМАЙСЯ!!"😫 - кричав Діма, поки морда лисиці наближалася до хлопців.
Катерина вже доволі далеко відійшла від бар'єру й із холма, на який вона піднімалася до свого храму, який вона обладнала під себе, як свій дім, подивилася на те, що творилося на території червоної школи.
- "Який жах." - промовила Велика прикриваючи свої уста, але насправді насміхалася над Дотером, якого залишила самого із проблемами Іван-о-Будди.
- "Й справді." - почулося за спиною у Катерини й та обернувшись побачила дівчинку віку великого проповідника.
- "А ти ще хто така?" - запитала Катерина Велика невідому. Дівчинка продовжила дивитися вдалину на трикутний бар'єр.
- "Княгиня Бумбія тобі щось каже?" - запитала Катерину дівчинка.
- "Ні." - холодно та швидко відповіла Катерина. Дівчина засмутилася, почувши болісні слова Великої.
- "Невже якогось Івана знають більше, чим саму княгиню Бумбію?" - сумно обурилася дівчинка.
- "Ну слухай. Мене звати Даша Бумбія і я взагалі-то прийшла за Айваном, але я бачу, що він трохи зайнятий, томууу... не могла би ти побути заручницею для подальшого обміну?" - запитала Даша свою нову знайому.
- "Без проблем." - відмовила Катерина й вони разом пішли пити чай всередину храму.
Розділ 36: "Контракт"
- "Получай!" - гнівно заскиглив Данилко й пустив струю води в Рейка.
- "Що за?!" - закричав Рейк від шоку, так як почуття було таке, мов його хтось обіссяв. Він зупинився на одному із каменів та хотів зняти обмокший одяг, тим самим давши Грішнику невеличку фору.
- {Мої сили закінчуютья!(((} - подумав Грішник. - {Як Дарина взагалі використовує її такий довгий час? В мене вже все тіло болить після використання тієї сфери, а тут ще якийсь самурай!}. Данилко від болю тримався за свою руку, яку Рейку вдалося зачепити своєю катаною та зробити поріз.
- "Ти нікуди не втечеш! А твоя компашка, яка знаходиться внизу буде пожрена моєю лисичкою." - трішки посміявся самурайчик та полетів з одного каменю на інший до Грішника й вже змахнув катаною, як тільки-но приземлившись на камінь, де стояв Данилко, підслизнувся та впав, випустивши свій меч вниз.
- "Не вбивай мене!" - розгубившись заскавчав Рейк.
- "Хахахах! І хто тепер виграє?" - почав сміятися Данилко сам не розуміючи, що йому стає погано від використання величезної сили й впав біля самурая. Той в свою чергу піднявся, обтрусився від пиляки й почав бити ногою того по спині.
- "Я виграю, мразота! Як ти міг подумати, що я програю такому лоху, як тобі?" - сміявся Рейк все більше наносячи удари по тілу опонента.
- "Ай! Ай!" - кричав від болі Грішник й нарешті втратив свідомість. Рейк, відійшовши від Данилка, подивився на всю територію каміння, на якому вони находились, та не знайшов своєї катани.
- "Чорт тебе побирай!" - розізлився на Данилка самурай, але далі не міг мовити ні слова, так як Дарина нізвідки взявшись схопилася обома руками за його горло та скрутила йому шию, тим самим відірвала його голову й та повільно полетіла вниз.
Під час всього цього Діма молився про пощаду у великої лисиці та прохав їх залишити в живих. Казав мов, він нагородить його за це величезними багатствами Джо-Дарини, тому-що вони добрі знайомі. Поки Діма тримав за своєї спиною великого проповідника, на підлогу недалеко від нього глухо впала катана. Вона лежала за пару метрів від них, паща звіра була прямо перед ними й не рішалася з'їсти їх, тому-що Діма прям вже дуже жалісно прохав.
- {Була, не була} - подумав Жоский й на секунду залишивши Івана, той підбіг до меча, взявся за рукоять та обернувшись побачив, як великого проповідника проковтнула лисиця й поскакала по камінчикам назад вгору. Але як не як, добро завжди настає і Дарина з величезною силою впала вогняною кулею прямо в морду лисиці й пробивши їй горло - витягнула цілого та мокрого Івана.
- "Добре, що він без свідомості. Зараз би розкрився від гидливості свого стану." - мовила сама до себе Дарина, взявши Івана на одне плече, як стовбур від дерева.
- "Дарина? Що... що ти тут робиш?" - обережно поцікавився Діма у своєї хозяйки, щоб та йому знову не пробила живот. - "Ти ж казала, що розберешся з усіма із цієї школи... Невже ти всіх вже перевбивала наверху?" (з початку порушення гравітації пройшло тільки 3 хвилини)
- "Вони мені не дали навіть половину від усієї насолоди, якої мені так не вистачало, поки я прислужувала Іван-о-Буддізму. Тварюки! Тому сьогодні вечері я буду розминатися на тобі, пупсик." - лагідно промовила до Діми, проходячи повз нього з Іваном.
- "Такого не буде. Я забираю його собі." - дуже слабко промовив Іван, що його почула тільки Джо-Дарина, але та одразу стукнула його найближчою циглиною, щоб він не ніс всіляких нісенітниць. Раптом, все потроху почало падати вниз й зрозумівши всю загрозу, яка неслась до її друзів, Дарина спіймала Діму та Анічку, яка доречі ховалася недалеко за стінами з гранатометом, посадила їх на інше плече та обережно на своєму вогні полетіла на землю, увертаючись від уламків.
- "Я думала, що цей фізик давно вже помер від інфаркту безголов'я, а він ще познущатися на кінець над нами захотів, виродок! Сподіваюся, його закидало залишками його нікчемної школи й він помер в муках." - строчила свій прекрасний монолог Дарина Буддізм, поки летіла до землі.
- "І що тобі потрібно від Івана, грішниця?" - звернулася Катерина Велика до княгині Бумбії вже сидячи за столом обговорень в її особистому храмі.
- "А хіба ти не знаєш?" - посміялася Даша. - "Ми з Іваном ЕЛПЕшки з самого народження. Хіба він тобі не розповідав?" - засміялася Бумбія, мов знала більше про хлопця, чим його порадниця Катерина.
- "Смійся - смійся!" - мовила Велика, мов їй було все одно. - "Я взагалі-то знайома з Іван-о-Буддою з самого дитячого будинку!" - похвалилася Катерина.
Бумбія Даша, мов козир витягнула із свого портфелю стару бумажку, на якій були намальовані якісь палочки та кружок. - "Ось бачиш? Це я його в 5 років малювала! Заздри!" - сміялася Даша, а Катерина все ніяк не могла в це повірити.
- "Цього не може бути... Хіба-що ви колись зустрілись і все." - полегшено мовила Катерина.
- "Ні, може. Тобі не цікаво, чому він про мене тобі не розповідав в цьому вашому дитячому будинку?" - посміхнулася Даша й відкинулася на кріслі, що аж ледве не перекинулася. Катерина була в шоці. Вона сиділа й все роздумувала, як якась там дівчинка могла дружити з Іваном й сама Катерина про це не знає.
- "Саме так. Він мій брат... Все дитинство ми з ним мали дуже добрі відносини, але в сім років я поставила на ньому крест!" - вже серйозно розповідала Даша й якось вимальовувала це на переносній дошці маркером, щоб Катерина Велика розуміла, як все було. Вже малюючи число сім, княгиня Бумбія продовжила розповідати: - "Я тільки тоді зрозуміла, що ми бачили світ по різному..."
- "Й саме через це Іван вирішив з'їхати від тебе та батьків в дитячий будинок?" - перебила Дашу Велика, але дівчинка не розгнівалася на її доволі добре запитання.
- "Ні. Я його сама відправила в дитячий будинок, щоб він зрозумів свої неправильні бачення, але нещодавно я помітила, чим він займається. Тільки місяць тому я дізналася, що він із своєю сектою..."
- "Групою, точніше вже бандою Іван-о-Буддістів." - виправила Катерина свою гостю.
- "Неважливо. Тільки недавно я дізналася, що Іван захопив декілька міст в Чехії й на цьому не збирається завершувати. Тільки зрозумівши всю серйозність його дурних намірів, я тут же зібрала свої манатки та свою компанію й ми полетіли з України сюди."
- "А ви в Україні були до цього? Тоді як Іван потрапив саме сюди в дитячий будинок." - поцікавилася Катерина Велика.
- "Дуже гарне запитання. Я його відіслала по новій пошті, щоб батьки подумали, що він в канаві потонув." - гордо відповідала на запитання Великої Бумбія, стоячи з високомірно-піднятою головою біля дошки.
- "А тоді, хто ця твоя компашка?" - запитала Катерина. Даша кашлянула, мов на щось комусь натякнула, й зі стелі впали на ноги декілька різних людей. Велика одразу отерепіла, як побачила знайому постать серед них.
- "Хочу тобі представити: Ніколаш Маніпулятор, Лицарь Матоуш й нарешті - дядя Рома, або Мацьо.😏" - мов похвалилася своєю командою Даша, чим не могла похвалитися Катерина в цей час.
- "Добре. А ще одне запитання: навіщо тобі дядько Мацьо, якщо ми відібрали його силу?" - поцікавилася Катерина Велика. Дядя Рома вийшов вперед й протягнув руку перед собою, в якій знаходився огризок від яблука.
- "Хочу сказати, що я тебе вперше бачу вживу." - промовив Мацьо й після його слів яблуко в руці вмить стало цілим, а потім потроху зменшалося й вже здобуло зелений колір, а ще через секунду непомітно перетворилося в маленьку квіточку й взагалі зникло.
- "Мацьо, з яким ви билися був не справжній. Його копію створив наш маленький Ніколаш, який в свою чергу наказав, що зробити копії Мацьо." - розповідала Бумбія.
- "Хештег маніпулятор." - усміхаючись промовив Ніколаш прикривши своє обличчя великим капюшоном.
- "І душа часу, яку ви забрали, була не справжньою. Вона виглядала реалістичною, але зараз її немає у вашого Хранителя." - мовила Даша.
- "Тоді..." - тільки-но почала говорити Катерина, як на вигляд 9-ти річний Матоуш грубо перебив її: - "Ми тут вже так довго розмовляємо. Чому нам просто не вбити її?" - запитав у Бумбії хлопчик в обладунках.
- "Ми не можемо так бездумно поступати, хлопчик мій." - промовила Даша, наполовину присівши перед Матоушем й поклала на його плече руку. Даша встала та обернулася до Катерини.
- "І саме головне... Наша різність з Іваном полягає в тому, що я зберігаю баланс у світі, а він в свою чергу чомусь хоче розпочати всесвітню революцію. В голову не вкладається, що він хоче від цього отримати..." - промовила на кінець Бумбія Даша й витягнувши з портфеля ще один папір, дала його Катерині.
- "Це контракт між тобою та мною. Він полягає в тому, що Ніколаш Маніпулятор створює точну копію Івана, яким замінюємо справжнього Івана, ти повертаєшся цілою та неушкодженою назад, а ми взамін забираємо мого брата."
Катерина швидко проглянула все, що було написано на папері й промовила: - "Так, мене все влаштовує. Тільки що буде з Іван-о-Буддою?"
- "можу лише сказати, що він залишиться в живих." - серйозно промовила Даша. - "Щоб підписати, тобі потрібно залишити на папері трішки своєї крові."
Катерина з-під лобу подивилася на посміхаючусь Дашу.
- "В тебе така любов до крові?" - поцікавилася Катерина й не роздумуючи проткнула свій палець ручкою й видавила його на папір.
- "Цього вистачить?"
- "З головою." - промовила Даша й взяла весь в крові папір з контрактом.
Розділ 37: "В лікарні..."
Іван розплющив очі й помітив, що знаходиться в якійсь лікарні.
- "Хто я?" - не розуміючи, що відбувається, мовив великий проповідник.
- "Ти дурак. Ну як можна було попастись під падаючий танк, от скажи мені?!" - гнівалася на Іван-о-Будду Дарина, стоячи біля його ліжка з Дімою.
- "Ти не переживай." - мовив стурбовано Жоский. - "З твоєю головою через деякий час все буде добре. Доктор сказав, що в тебе можлива амнезія і тобі не можна покидати лікарню, як мінімум один місяць."
- "Коли ти щось кажеш, то я думаю, що ім'я 'Жоский' тобі не дуже підходить, тому будеш Лагідним. Так більше підходить під твій характер." - промовив Іван.
- "Хіба ти не втратив пам'ять?" - поцікавився Діма, але його перебила Джо-Дарина.
- "Він марить, не звертай уваги." - сказала Дарина й відкинула свого учня ногою в стіну.
- "За що ти його так?" - запитав Іван, але Дарина Буддізм його не слухала.
- "Я піду в той магазин, в Пентагон, чи як його там. Куплю тобі щось поїсти." - мовила дівчина.
- "Почекай. На нас же повинен буде через тиждень напасти уряд Чехії. Хто ж вами буде керувати, якщо мені в ліжку знаходитись місяць?" - розгубився Іван й спробував піднятися з ліжка, але його стримували ремені, які були прив'язані до ліжка та стіни. -> {Я ж не психічно-хворий. Чому мене прив'язали до ліжка?...}
- "На рахунок цього не хвилюйся. Як ти знаєш, я добре розпоряджаюся людьми, тому зможу й твоєю жалюгідною групою покерувати. Не помітиш, як я всю Чехію захоплю за раз." - посміялася Дарина й вийшла з палати. Діма встав й мов нічого не було, підійшов назад до Івана.
- "Вона ж тебе відкинула в стіну... Як ти взагалі ще живий після такого?" - шоковано, але з полегшенням поцікавився великий проповідник.
- "Вона на мені тренувалася 11 років. Для мене це було плюшевим ударом." - промовив спокійно Діма. - "А ти як вижив, після того, як Дарина в тебе попала танком? В голові не складається..."
- "Що? Так це вона?" - розгнівався Іван, але сил на більше не вистачило й він знову ледве не відключився." - Але вона мене купила на тиждень, тому до суботи вона мене може хоч вбити."
- "Мені тебе шкода. Я пам'ятаю, вона купувала людей, а потім маринувала їх частини тіла в холодильниках."
- "Напевно Дарина мене не для цього купувала. Вона хоче, щоб я не втекав з Лятасишлю. По планам ми повинні були битися за звання великого проповідника в суботу. Але яке вона має на це право? Я вирішую, що робити в своїй банді, не вона..."
- "Слово Дарини - закон." - промовив Діма Лагідний.
- "А моє не закон? Взагалі-то я створив свою групу. Вона лише учасник, який мені в останній час погрожує й я не знаю, як позбутися її" - надувся Іван-о-Будда й ледве повернувся до вікна лицем. - "Але її сила мене все більше дивує. Вона використала територіальну магію під час битви в червоній школі" - розповідав тихо, але із захватом Іван. - "Доречі, ми в цій битві виграли?" - запитав великий проповідник Лагідного, але в кімнату хтось зайшов і вони замовчали. В кімнату зайшла Анічка Артилерія.
- "Підор"~ас!" - зненацька почулося від Анічки, через що Діма підскочив від неочікуванності.
- "Чого вам потрібно?" - почулось від Діми, який старався ввічливо розпочати розмову з тією, хто його ще б трохи не вбив декілька разів.
- "Фу!" - закричала Артилерія та показушно прикрила ніс, мов би їй чимось смерділо.
- "Що таке?" - вже стурбовано зацікавився Діма та намагаючись чимось допомогти дівчині спробував підійти до неї.
- "Не підходить до мене!" - знову закричала та відскочивши на пару кроків назад до дверей. - "Я нерозмовляти з Підор"~асами!" - по французькому та з огидою до Діми вимовляла Анічка "р".
Хлопець не розумів, що відбувається. Іван також з самого початку не тямив, що найшло на подругу Дарини й тільки зараз зрозумів.
- "Взагалі-то Діма не такий. Він витвір мистецтва й вишуканість його краси заперечує всім твоїм брудним наклепам!" - возвеличував свого нового друга Іван. Лагідний трохи зніяковів від слів великого проповідника.
- "І ти Підор"~ас!" - закричала Анічка до Іван-о-Будди.
- "Я не такий!" - відмовив Іван. Артилерія витягнула з обох кишень револьвери та направила їх дула на голови хлопців. Вони злякалися, але не намагалися втікати, так як думали, що та так жартувала. (Але Іван все одно не зміг би)
- "Припиняй свої приколи й поклади зброю." - спробував заспокоїти Анічку великий проповідник, але раптом в нього ще б трохи не зупинилося сердце, так як Артилерія вистрелила мимо Діми.
- "Я так і знать!" - засміялася дівчина, коли побачила в очах Іван-о-Будди страх, що його хлопець міг померти. - "Ви, гоміки! Всі ви такі погані. Про що я думала, коли вступала в групу Іван-о-Буддістів?" - казала Анічка й одночасно шкодувала, що працює на Івана.
- "Та ми не такі! Ти не так зрозуміла!" - кричав Іван, але Артилерія його не слухала та не спускала пістолі зі своїх положень.
- "Я ж знаю! Я бачила, як Діма тебе романтично врятував, а ти потім ще доторкнувся до його губ... Руками. Але це нічого не змінює!" - з огидою розповідала дівчина.
- "І що? Хіба я не можу торкатися своїх підлеглих? Та я..." - недоказав Іван, як раптом Анічка вистрелила в Діму ще раз, але не влучила. Іван-о-Будда не на жарт перелякався, але не рухався, щоб йому не дісталося. Впевнившись, що Діма Жоский ще досі стоїть на місці, хлопець заспокоївся.
- "Я тепер знаю, чим залякувати тебе, Іване!" - сміялася Артилерія, але раптом хтось її схватив локтями за горло та почав придушувати. Від болі Артилерія відпустила револьвери та спробувала відірвати від себе руки її мученика. Незабаром Анічка відключилася та глухо впала на землю. Хлопці залишалися на своїх містах з роззявленими ротами.
- "Анічка - Анічка... Маленька ти гомофобниця." - промовила Дарина Буддізм та запхнула свою подругу в мішок з-під картоплі, щоб не загубити.
- "Не хвилюйтеся, мої пупсики, ніхто не зможе завадити вашим відношенням." - посміхаючись промовила Джо-Дарина перекидаючи через своє плече мішок з Анічкою.
- "Та ми не такі!" - заперечив Іван, але Дарина зловісно обернувшись та подивившись Івану в очі промовила: - "Якщо так, то навіщо я вас рятувала?"
- "Добре..." - промовив на останок Іван, але почув, як за шторою, яка роз'єднувала ліжка пацієнтів, щось почало смикатися. - "Хто там?" - злякався Іван-о-Будда й Дарина, щоб більше налякати Івана, розсунула штори.
- "АААА!" - запищав Іван й втратив свідомість. На іншому ліжку смикався ще гірше зав'язаний та обмотаний Данилко, а на його вустах знову була ізолента. Дарина, зняла її з його рта й той почав кричати.
- "Де мої ролики?!" - пищав від злості Грішник, від чого Іван знову прокинувся й почав прохати, щоб його забрали звідси.
- "Відповідай!" - знову почулося від Данилка, а Дарина реготала від своєї жорстокості.
- "Не знаю!! Десь в червоній школі!" - мовив Іван.
- "Ну як тобі? Я знала, що ти не витримаєш й секунди з ним спільного життя в одній кімнаті!" - сміялася Дарина й з цими словами потащила із собою Анічку й Діму за двері.
Великий проповідник й далі терпів гарчання Данилка, але потім відключився.
Арка 5: "Битва під Прагою"
Розділ 38: "Перший крок"
Дарина їхала з Дімою та замотаною Анічкою в своєму автомобілі, й щоб водій не біг за ними, вона його поклала в багажник. В кабіні було тихо й тільки різкі рухи керма не давали хлопцю спокійно сидіти на одному місці. Раптом Дарина почала діалог зі своїм рабом.
- "Мені здається, що ти сподобався Іван-о-Будді. Невже так кортить стати його головною фавориткою?"
- "Про що ти таке кажеш, Дарино? Я не кохаюся з хлопцями. Іван мені мов так кажучи, другом швидко став, хоча по ідеї я ж його підданий, як ти мені і казала." - серйозно мовив Діма й незабаром вдарився головою об двері із-за різких поворотів автомобіля.
- "По ідеї ти Мíй підданий, не забувай цього." - промовила грізно Дарина.
- "Вибачаюсь."
Ще декілька хвилин між двома не було чутно ні слова. Тільки Дарина скаржилася на пішоходів, що вони не дотримуються правил дорожнього руху.
- "Мені прийдеться відмінити наші з Іваном змагання. Він зараз в лікарні, а війська хочуть ще повернути назад нашу територію. Сьогодні збираємося в Прагу." - промовила Дарина не відводячи очей з тротуару.
- "Не зрозумів. Навіщо нам в Прагу?" - здивувався Діма, але вони вже влетіли автомобілем в одну із кімнат Джо-Дариненого маєтку. Відчиняючи дверцята, дівчина промовила: - "Ми завадимо їм зробити перший крок." - посміхнулася Дарина й взявши Анічку на плечі пішла у вітальню пити чай. Дарина посадила рівно Артилерію за один із стільців й запросила Діму також відвідати чашечку ароматного чаю перед тим, як наказати йому піти в підвал збирати необхідні речі для операції.
Джо-Дарина включила прожектор й почала показувати через презентацію їхній план по знищенню військової техніки та зброї в Празі. Незабаром Діма перебив Дарину: - "Невже вся техніка та зброя знаходяться тільки в Празі, О велика Джо-Дарина?"
Дарині стало приємно від її возвеличення й вона в цей раз не била Діму за те, що той перебив дівчину.
- "Ти правий. Ми не будемо мотатися по всім воєнним базам через те, що уряд неакуратно та бездумно розкидав їх по всій Чехії." - сердито промовила Дарина Буддізм. Анічка почала дригатися й незабаром впала зі стільчиком на підлогу. Ненависниця картоплі зняла з вуст маленької артилерії ізоленту й та промовила: - "Артилерія!"
- "Що?" - здивувалася Дарина, поки Анічку назад всаджали на крісло Даринені раби. - "Ааа... Ми знаємо, що ти Артилерія" - промовила Дарина й відсьорбнула від чашечки кусочок фарфору.
- "Місцезнаходження всіх баз та складів. Артилерія. Ми просто бомбити їх моєю шикарною артилерія по ним." - посміхнулася Анічка.
- "Ти також права!" - зраділа Дарина. - "Тоді вирішено! Анічка: бігти до свого ангару й збирати техніку. Діма: збирай свої речі. Ми вилітаємо з мого аеропорту через десять хвилин." - наказала своїй компанії Дарина й спокійно продовжила допивати чай.
В великій будівлі десь в Празі почав метушитися сенат та рада Чехії. Папа Празький нічого ще не підозрюючи сидів у кріслі за своїм столом й дивився у велике панорамне вікно, яке виходило прекрасним краєвидом історичної Праги. Зненацька в велику залу до Папи ввірвалися його занепокоєні люди.
- "О великий! В нас проблеми!" - промовив голосно голова сенату. Папа Празький струсив попел із сигарети й спокійно поклав її в попільничку.
- "Спокій - наша головна сила!" - мудро й спокійно промовив Папа. - "Будьте розумними й не робіть дурниць." - аристократично посміявся Празький.
- "Але..." - не домовив інший із сенату, як Папа перебив його. - "Я ж сказав, що нічого боятися."
Обернувшись назад до панорамного вікна, Папа Празький отерепівши, побачив, що твориться зовні. Хвилину тому там була сонячна та спокійна погода, а зараз небо вкрилося темно-червоними хмарами і десь за десять кілометрів було видно великий вибух.
- "Мама-Міа!" - з італьянським акцентом промовив Папа Празький. - "По моєму вибух відбувся поблизу празької воєнної бази." - занепокоєно сам собі промовив Папа. Він взяв телефон й тремтячими пальцями набрав якийсь номер.
- "Хало?" - стурбовано промовив він в трубку.
- "На нас напали!!! Вони обстрілюють нашу техніку! ДОПОМОЖІІТЬ!!!" - посеред вибухів та всього шуму хтось промовив з іншого кінця.
Виклик завершився й Папа Празький промовив: - "Так не піде! Вирушаємо до ворога на переговори!" - тонким голосом, як весь час, промовив Папа.
Дарина літала на своєму вогні з однієї частини воєнної бази до іншої весь час ламаючи та порушуючи танки, вертольоти та літаки ворога.
- "Що я тут роблю?" - промовив сам до себе Діма Лагідний, поки своїм кнутом мучав одного із солдатів в одному із ангарів. Він добив одного, але ззаду на нього з автоматом закричав інший воєнний та вже натиснув на курок, як в ангар скрізь стіну влетіла Дарина й придавила куском металу того солдата.
- "Що ти тут для них танцюєш? Навіщо я тебе сюди взяла? Щоб ти виступав, чи робив лагідно нашим противникам?" - сердилася на успішність Діми в операції. - "Сідай краще в літак й допомагай все тут нищити!"
Діма без всіляких сперечань оглянувся навкруги й підібрав собі літак на смак. Звісно той, який Дарина Буддізм ще не встигла пошкодити. Джо-Дарина відкрила великі ворота ангару одним замахом руки, щоб самій вийти та дозволити Лагідному також злетіти. По ним почався вогонь з декількох танків, але Дарина мов із пекла підняла величезну стіну з вогню, яка розділяла ворогів від неї з Дімою й всі снаряди розплавилися в ній. Далі, дівчина розправила свої руки в два боки й стіна моментально пішла на ворогів, відкидаючи вгору та знищуючи всю техніку ворога.
- "Туда їх!" - зловісно з посмішкою промовила Дарина, але в її руку попав великий патрон. Збоку від неї наближався вертоліт й почав стріляти в Дарину. Він був занадто далеко, щоб Джо-Дарина запустила в нього сферу з вогню й дівчина почала ухилятися від обстрілів. Але раптом, вона помітила, як за вертольотом наближався в їхню сторону надзвуковий літак. Так як літак був ворожим, воєнні не помітили загрози й подумали, що це підмога, але зненацька літак почав стріляти й попав прямо у хвіст вертольоту. В літаку сидів Діма Лагідний та після прямого влучення, він пролетів над Дариною й полетів далі, щоб розвернутися. Дарина йому грізно подякувала за те, що він забрав у неї жертв. Дівчина повернулася назад до вертольоту, який розкрутившись падав неподалеку від неї, а з цієї поламаної машини на парашутах рятувалися троє воєнних. Дарина Буддізм вже замахнулася рукою повною вогню, але зупинилася, згадавши, що вона проповідує Іван-о-Буддізм й не може показувати свій приклад поведінки до майбутніх Іван-о-Буддістів.
- {Я так хочу з ними покінчити, але не можу вбити... Невже цей Іван-о-Буддізм на мене так впливає?} - майже стримувала себе Дарина перед тим, як вбити цих жалюгідних людей. Але все-ж таки вона опустила руку й приборкала вогонь в ній.
- "Тікаймо! Вона диявол!!!" - закричав один із воєнних з вертольоту, коли приземлився на землю.
- "Почекайте!" - закричала до них Дарина й швидко догнала біженців. Ті від страху попадали на землю та скрутилися в рулетик. Джо-Дарина Буддізм дістала із своєї сумочки від гуччі три книжечки та роздала кожному з них.
- "Будьте добрими та нікому не порушуйте життя. Вступайте в Іван-о-Буддізм." - промовила лагідно до жалюгідних солдатиків Дарина й полетіла далі збивати вертольоти й танки.
Розділ 39: "Викрадення Іван-о-Будди: варіант Бумбії"
Анічка їхала на величезній, довгій, воєнній машині по пустій трасі й в кінці кінців звернула на поле. Там зупинилася й залізні ніжки, які знаходились між колесами, глухо впали та закріпилися на землі й після цього на машині піднялася величезна ракетниця.
- "Прийом, Дарина! Моє очата на карта націлені на воєнна база в Плзні! Що приказати робити?" - промовила в рацію маленька Анічка Артилерія за рулем автомобіля схожого на град.
- "Бомбити вся!" - на одній хвилі промовила Джо-Дарина тій. Анічка взялася за важіль, потягнула його на себе та затримала на ньому кнопку.
- "Рататататататата!" - заревіла Анічка в кабіні автомобіля й незліченна кількість ракет полетіли на захід.
Іван мов з астмою жалюгідно весь перебинтований лежав на ліжку в лікарні й до нього в палату увійшов Кирило Дотер.
- "Аоаоаоа! Кирило! Як добре, що ти прийшов!)" - радісно задригався Іван-о-Будда. - "Допоможи мені втекти звідси. Будьласка! Дарина взагалі збожеволіла. Вона все зробить, щоб я не втік." - плачучи прохав Матрицю Іван, але той просто кинув каструлю з кашею йому в ноги й рівноважно пішов до дверей.
- "Почекай! Ти куди?" - занепокоївся Іван та спробував вирватися з ліжка. Кирило зупинився й промовив: - "Напевно, я не хочу бути в твоїй компанії. Ви дуже токсичні й неврівноважені. Звісно, на рахунок Дарини я тобі співчуваю. Вона взагалі ледве не спалила всіх нас в тій школі, тому в божевільних ваших операціях я не буду брати участі."
- "Ні... Ти нам потрібен." - сказав тому у відповідь Іван.
- "І що я можу зробити? У Дарини є вогонь, у Катерини послаблення інших сил, у тебе свій прибабах. Навіть у Данилка тепер є моча."
- "Це вода! І я заслужив її." - агресивно перебив Грішник Кирила. Кирило промовчав і проігнорував вискочку.
- "Ну, по перше, ти можеш допомогти мені. А по друге, в тебе своя особливість." - сказав Іван, але той вже вийшов у двері.
- "Не твій день, пупсик." - усміхаючись промовив Грішник до Іван-о-Будди.
- "Тримай свій язик за зубами, неосвічене щеня." - обурившись промовив Іван й майже повернувся до вікна. - "Я знайду інший спосіб втекти звідси." -> {Не можу я використати свою силу на очах у Данилка, якщо він вже бачив фокус із заміною} - подумав Іван й продовжив думати.
У кімнату ввійшла Катерина з компанією Бумбії.
- "Догрався вже десь." - промовила Даша.
- "Що ти тут робиш?" - здивувався Іван, а Катерина в той час дістала дриль зі свого чемодан у й замахнулася на великого проповідника.
- "Почекай" - промовив Матоуш й затримав удар дрилью своєю сильною рукою. Іншою він вказав на пристрій, який світився зеленим світлом й був зв'язаний з усіма поясами. - "Бачите? Це датчик, який слідкує за цілісністю всіх цих кайдан. Тут з пошкодженням самого механізму не вийде." - промовив гордо та спокійно Рицарь Матоуш.
- "Тоді нас потрібен сапер." - промовила Бумбія й подивилася на Дядю Рому.
- "Розійдіться!" - сказав Мацьо відпихаючи Матоуша та Катерину від ліжка. Рицарь в свою чергу стримався й просто обурено поправив своє доволі довге волосся.
- "Дуже легкий пристрій..." - посміхнувся Дядя Рома, риючись в схемах. Далі, він протягнув назад свою руку й сказав: - "Мій паяльник."
Ніколаш одразу подивився у його портфель та дістав звідти золотий паяльник. - "Беріть.." - сунув він в велику та міцну руку дядька його пристрій. Мацьо взяв свою ласточку (паяльник) та почав щось робити з датчиком й в кінці йому вдалося зняти всі пояси з Іван-о-Будди без запалювання червоного світла. Всі в кімнаті крім Данилка полегшено видихнули, так як в іншому випадку їм всім потрібно було б зустрітися та боротися з Дариною, а цього в той момент ніхто не хотів
- "Це і є твій план?" - запитав у Івана Данилко, на що всі звернули увагу ще на одного пацієнта.
- "Що будемо з ним робити?" - із зловісною посмішкою запитав у Даши Бумбії Маніпулятор.
- "Закопаємо в лісі. А копії Івана скажеш, що він збіжав." - наказала Бумбія й Ніколаш з Матоушем обережно підійшли до Грішника й закинули в мішок.
- "Катерина, що це все значить?" - обурився Іван й не розумів, чи його зрадили, чи йому допомагають.
- "Мовчи. Тобі краще буде!" - промовила Катерина й вирубила хлопця дрилем. Ніколаш Маніпулятор торкнувся до тіла Івана й створив копію великого проповідника.
- "Веди себе як Іван, й якщо спитають про цього хлопця-свідка, то скажи, що він втік за хлібом."
- "Навіщо ти додав за хлібом? Убери." - розсердився Мацьо.
- "Ви не розумієте. Це молодіжний сленг такий." - як завжди з посмішкою відмовив Ніколаш.
- "Нехай буде." - підтримала Маніпулятора Бумбія та прив'язала копію Іван-о-Будди до ліжка. В іншому мішку почав буркотіти Данилко.
- "Ви що, його не вирубили?" - запитала Бумбія й після цього Катерина мовчки замахнулася на того виключеним дрилем.
Розділ 40: "Джерела рідних здібностей"
Дарина майже закінчила з усіма військами, які на той момент находились на празькій воєнній базі. А Діма намотував круги в повітрі на своєму новому літачку, який Дарина дозволила своєму підлеглому залишити собі, як сувенір. Дарина взяла за шкибарки одного із військових й замахнулася кулаком йому в лице.
- "Відпуті!😣" - задихаючись заплакала жертва зловісної Джо-Дарини.
- "Не путю😘" - відмовила лагідно Дарина й нарешті добила грішного своїм кінечним ударом й труп військового полетів далеко в стіну ангара. Дівчина посміхнулася й поплескала в долоні, щоб струсити пиляку й сажу із своїх святих рук.
- "Нарешті душі грішних зможуть зустрітися лицем до лиця з останнім судом перед пеклом." - промовила усміхаючись Дарина. Вся площа посеред воєнної бази здалася тихою для Дарини. Тільки чутно було, як літак Діми потроху віддалявся від них, щоб знову розвернутися. Але потім Дарина почула свист в повітрі й незабаром за 50 метрів від дівчини з пекла приземлився на свої ноги накачаний та доволі високий чоловік. Від його приземлення пішла підривна хвиля й всі ангари навколо знесло від його сили. Дарина залишившись на своїх ногах думала вже показатися наляканою, тому-що давно вже таких могутніх противників не бачила, але коли з попелу виглянуло лице мужа в фіолетовому костюмі, у Дарини навіть пропало бажання його вітати.
- "Невже тобі мало сили, яку я тобі дав?!" - закричав дівчині чоловік.
- "Нічого ти мені не давав! Я можу битися й без твоїх генних подарунків, покидьку!" - відмовила грохотом Дарина Буддізм.
- "Як ти з батьком розмовляєш?!" - вкінці кінців повисив свій тон папа Празький й в нього одразу полетіли шматки землі з фундаментом та вогнем, які Дарина діставала з-під себе, мов це були маленькі камінці. Празький швидко встиг зреагувати й вставши в позу каратиста та виставивши перед собою кулак він запросто проломив навпіл камінь і його половини полетіли далі за спиною папи.
- "Досі не можеш змиритися з правдою? Вся сила, яку ти маєш - від мене! Здібність з легкістю заробляти гроші, сила, й рішучість - все це від мене!!!" - кричав папа Празький ухиляючись від вогню, яким Дарина стріляла в нього так швидко й сильно, як ніколи.
- {Але цей геній завжди знайде, де краще ухилитися в нашій з ним битві.Йому просто везе. Але мені не допоможе вогонь проти нього...} - усвідомила Дарина й відскочивши на пару кроків назад дівчина зупинила свій безглуздий обстріл. Вона вирішила дослухати свого недалекого батька. Папа Празький усміхнувся й струсивши з себе пиляку, рівно встав на ноги.
- "Розумна дівчинка." - промовив той. - "Мені лише цікаво, навіщо ж тобі було приїжджати до дому, де живе тобою ненависний батько? Ні. Тобі було начхати на мене. Ти навіть не заглянула на чай! Ти ж так обожнюєш чай з малиною, я знаю.... Але ти поперлася на полигон й почала вбивати в нічому не винних людей. Навіщо?" - все не міг здогадатися Празький.
- {Який сенс розмовляти із цим старпером? Звісно мені байдуже на нього. Нехай краще помножиться на нуль, щоб я його хоча б не бачила.} - подумала з огидою до свого батька й промовила: - "З тих часів багато чого змінилося. Я почала вживати чай законними пропорціями та спеціально за системою, через що і маю свою силу. А твої гени лише заважають мені жити. Ніякого плюсу від такої жалюгідної персони, як ти!" - ледве стримуючи себе сердито сказала Дарина. Папа Празький прикрив свою посмішку рукою й почав реготати. Через пару секунд такого сміху, Дарина з радістю подумала, що це інсульт добиває старого, але ні. Він перестав сміятися й впевнено подивився на Джо-Дарину.
- "Ти, все ще така безглузда, як і в свої шість років. Чай не може давати силу, яку подарував тобі я, РОЗУМІЄШ?! Я при твойому ж некчемному, ПРИ ТВОЙОМУ НАРОДЖЕНІ ПОДАРУВАВ ТОБІ ЦЮ СИЛУ... А ти її не ціниш, мов я для тебе нічого не зробив." - не витримав папа Празький та закричав в голос, що майже вся Прага почула.
- "При чия день народження?" - зацікавилася Анічка Артилерія, поки перезаряджала ракетницю в своєму граді. - "Я також хочу на день народження!😃" - зраділа Анічка, й подумавши, що це задзвучало в її звуконепроникних навушниках, вона все запитувала в мікрофон й продовжила чекати на відповідь.
Дарина, стоячи недалеко від свого недалекого батька ледве не оглохла, але щоб не чути більше його поганих слів, Дарина остаточно вирішила покінчити зі своїм батьком. Вона підскочила вверх й з грохотом впала біля свого противника, щоб той напевно втратив орієнтацію в просторі й в Дарини була б можливість нанести йому удар. Але Празький навіть не подивився їй в очі й просто зупинив її удар, тримаючи її кулак в своїй руці. Дарина не думала, що дурний тато витримає її один з наймогутніших прийомів, але дівчина не здалася й іншою рукою замахнулася йому в живіт. Дарина відлетіла від папи Празького й залишивши після себе довгий слід на землі, Дарина подивилася на Празького й зрозуміла, що не помітила його швидкості удару.
- {Я ж знаю його здібність. Він просто має фізичну силу й не більше. Як йому вдалося так швидко вдарити мене, щоб я навіть не почула болі й дотику?} - в шоці роздумувала Дарина, але здаватися перед її нікчемним батьком не доказавши свого дівчина й подумати навіть не могла. Вона швидко піднялася й полетівши на папу Празького, Дарина хотіла побороти його комбінацією прийомів та технік. За метр Дарина хутко зупинилася перед противником й той зробив передвчасний удар, як і хотіла дівчина. І так як Празький замахнувся правою рукою й повернувся до Дарини боком корпуса, він заблокував свої обидві руки, чим і хотіла скористуватися Дарина. В мілісекундах після частичного зупинення Дарини прямо перед ударом папи, дівчина мов сковзаючи на вогні повернулася йому за спину й з вертушки нанесла йому удар ногою по хребту. Папа Празький аж застогнав, коли згадав про свою біль в спині й впав на колені задом до дівчини.
Розділ 41: "Не все на кулаках будується"
~Історія Джо-Дарини Буддізм~
- "Я - Джо-Дарина Буддізм, одна із головніших проповідників Іван-о-Буддізму, найкраща подруга Іван-о-Будди (а якщо ні, то йому мало не покажеться). Моє серце неприступне ні для Кирилиці Матриці, ні для того краша Мацьо, навіть не для Івана, тому-що його слава мізерна порівняно з моєю..."
Внутрішній голос: - "Але Дарино, твоя слава полягає у вбивствах, в продавані людей та безкінечних битвах. Ти ж ні про що більше не думаєш!"
Далеко в думках: - "От знайшла б собі якогось хлопця й мучала його би на тортурах..."
- "Так, стоп!" - перервала свої думки про щастя Дарина. - "Це зараз не важливо. І я не тільки про бійки думаю і взагалі. Майже 10 років тому я не мала навіть прізвище Джо-, тому-що жила в розкішному будинку самого могутнішого та справедливого папи Празького - мого батька. Але як я тоді помилялася... Він жалюгідніший за Данилка. Він зла людина, яка намагалася зіпсувати моє життя...
В три роки я вже планувала свій головний бізнес. Батько був не проти продавання на чорному маркеті наших слуг. Але коли мені настало шість, він почав мене дрисерувати, щоб потім мене зробити королевою Чехії. Я і так королевою стала і без його допомоги, але зараз він досі вірить в те, що я все внаслідувала від його крові. Можливо потрібно було раніше шести років починати своє самостійне життя... Після того, як я втекла від цього тирана, я руйнувала міста й заводи, тому-що знала, що все, що попадається під мою руку - під його керівництвом. До 15-ти років я була запальною, як циганка, точніше цигарка, й врешті решт знайшовся той самий великий, сірник, вогнем якого я була запалена. Тому я приєдналася до групи Іван-о-Буддистів, щоб потім з часом очолити її та зруйнувати життя папі Празькому раз і назавжди. Але нещодавно я дізналася, що в планах у Іван-о-Будди є захоплення Чехії, тому я думаю, що на зараз в нашій банді хороший керівник."
Дарина стояла біля папи Празького. Він стояв на коленях й не міг піднятися від болі. Дарина Буддізм обійшла його і встала перед його очима.
- "Нарешті я тобі доказала, що твоя сила не зрівняється з моєю. А свою силу я здобула сама."
- "Але без моєї крові..." - ледве встиг промовити Празький, але Дарина не хотіла вже його слухати й прижала голову батька ногою до землі.
- "Мовчи, скотиняка. На цей раз я тебе помилую. Але якщо будеш заважати Іван-о-Буддистам, то не помітиш, як втратиш голову в прямому сенсі."
Дарина залишила його валятися на землі й незабаром почула літак Діми. Він почав приземлятися недалеко від дівчини й щоб хлопець далеко не поїхав, Дарина однією правою вмить зупинила літачок й тим самим зламала йому ніс.
- "Ну Дарино! Ти ж сама мені подарувала його. Навіщо ти його ламаєш?" - обурився Діма, коли вилазив із кабіни.
- "Так, ану циц!" - аристократично прикрила пельку свойому рабу. - "Сьогодні ми можемо трохи порозважатися в Празі, поки Іванко лежить в лікарні. Наприклад, пройдемося по магазинчикам!😎👜"
Діма був у захваті від цих слів. Він обожнює магазини так, що навіть забув про літак.
Розділ 42: "Невеличкий шоппінг в Празі"
- "І так, що би ти обрав? Ліптон чи Грінфілд?" - запитала Дарина запуганого Діму біля каси в Білі. Хлопець не знав що обрати. Невірна відповідь - смерть. Він сам іноді дивується, що дожив до свого 15-тиріччя. Дарина Буддізм не могла чекати.
- "Ну, що ти обираєш?!" - все надавлювала дівчина на жалюгідного хлопчика.
- - "Хіба так можна?"
- - "Що ж це за дні такі настали?"
Тихо розмовляли між собою люди в тому ж самому магазині спостерігаючи, як Дарина мучає Діму.
- "Ліптон!" - швидко відмовив тремтячим голосом хлопець заплющивши свої очі. Наврядчи вона його вб'є, але ж Діма не мазахіст. Все чекаючи свого покарання він ні почув ні слова від Джо-Дарини.
- {Я відповів правильно? Фух... Ще місяць думаю проживу.} - подумав зрадівши Діма й переконавши себе в тому, що йому не загрожує небезпека, він розплющив очі.
- "А ось і невірно." - промовила Дарина й ударом чупакабри відбила його в полиці з продуктами. Дівчина як завжди потерла свою руку платком, щоб на неї не перенеслась хвороба, яку вона називає "невдачею".
- "Ніколи не купляй чай в супермаркетах. Справжні чаї не продаються, а виготовляються майстрами Китаю та Індії - це була правильна відповідь." - аристократично зітхнула Дарина. - "Тобі ще вчитись і вчитись. Ось чого тебе не прийме Іван."
Діма ледве піднявся на чотири кінцівки й промовив: - "Він мене при першій зустрічі прийняв."
- "Ні. Він тебе не при першій зустрічі прийняв. Я тебе ще місяць тому зарекомендувала самій собі та прийняла. При першій вашій зустрічі ти був на своєму першому завданні нашої банди." - вихвалялася Дарина за свої зв'язки.
- {це 100% секта якась. Чому я тоді не послухав маму й пішов гуляти без батька? Якщо б я тоді не пішов, я можливо жив би простим життям. Але мене викрала Дарина.} - жалівся подумки Діма й продовжив йти за нею, поки вона дивилася сувеніри.
- - "Ей, ви!" - закричав якийсь чоловік до них ззаду. - "Ви розкидали продукти й кричите на весь магазин. Або виплачуйте штраф, або ви поїдете в поліцію." - усміхаючись промовив до них чоловік 30-ти років. Його спец-костюм показував, що він співробітник магазину. Дарина обернулася й дивлячись запаленими очима на чоловіка промовила до Діми.
- "Дивись і вчися, як потрібно розбиратися зі штрафами."
Дарина впритул підійшла до співробітника й без ніяких слів, своїм міцним ударом вдарила по ньому ногою, як по м'ячу. Її непрохана жертва в мить полетіла по цілому ряду й зупинилася в стінці навпроти.
- "Бачив? Ні жодного товару не збила таким великим шаром для боулінгу." - сміялася Дарина. - "Потрібно щось й Івану купити, щоб той не ображався на наше вторгнення до Праги. Ще вдячний буде😏😎"
Всі люди повибігали з магазину, а Дарина з Дімою ще трохи походили, щоб вибрати якісь сувеніри для самого Іван-о-Будди.
Вийшовши на вулицю, у Дарини виникло питання, як вони будуть повертатися назад в провінцію Лятасишль.
- "Діма, в тебе є щось на увазі? Може таксі?" - запитала поради у свого помічника дівчина.
- "Я думаю, таксі дуже по бідному для Тебе, Дарино." - підбирав слова Діма, щоб задобрити Дарину.
- "Ти правий. Одного разу мене хотів надурити один таксист. Але нікому не вийде мене надурити! В кінці кінців він получив по заслугам." - розказувала ненависниця картоплі. - "Тоді все вирішено!"
Дарина дістала з карману свій розкладний столик й поставила його посеред вулиці, тим самим перекривши дорожній рух.
- "О велика.. Дарино. Я думаю, що ці люди.. погані люди будуть сердитися на Тебе. Я знаю місце в Празі, де ваше чаювання буде набагато спокійнішим." - тремтів Діма стоячи біля Дарини з опущенною головою.
- "Сідай..." - промовила Дарина, але Дімі не хотілося, щоб інші подумали, що він з нею в компанії.
- "Негайно!" - заричала дівчина й Діма вже сидів перед нею на розкладному стільчику. Джо-Дарина дістала із шкафчика в столику свій телефон й поки набирала номер, продовжила розмову з хлопцем.
- "Ти дуже величественно розмовляєш зі мною, покидьку!" - легко промовила Дарина Буддізм. - "Я ніколи не казала, що ти можеш звертатися до мене на "Ти"."
- "Прошу вибачення!😖" - ще більше злякався Діма. Дарина відвела очі від телефону й подивилася на хлопчика.
- "Чого ти тремтиш? Я ж пошуткувала." - грубим голосом сказала Дарина. - "Ми ж з тобою друзі.😄"
- {Друзі?! Вона збожеволіла. Я весь час працював на неї, щоб вижити, а сьогодні вона каже, що ми друзі?🤯}
Дарина притулила телефон до вуха.
- "Не відповідає, негійниця!" - закричала Дарина й розбила вщент свій телефон об асфальт.
- "Тоді нам прийдеться використатися обслуговуванням потягу." - посміхнулася Дарина й допила свою чашку чаю.
Тим часом, групування княгині Бумбії майже доїхали до залізничнодорожнього вокзалу в Празі.
- "Що?! Хто на вулиці буде чаювати!?" - ледве не розлютилася Бумбія Даша, але Ніколаш Маніпулятор, який сидів на задньому сидінні в автівці разом з Мацьо та мішком з Іваном, своїм спокійним та трішки роздратованим голосом промовив: - "Це Дарина."
- "Правда? Так ось, хто в той раз переміг мою копію?" - зацікавився дядя Рома.
- "Ну... вас перемогла не вона." - коротко відмовив Ніколаш. Дядя Рома одразу впав назад в крісло, вся зацікавленість одразу зникла й він продовжив спостерігати за птичками.
- "Я бачу, що ти починаєш потроху згадувати те, що бачили твої копії." - промовила Велика княгиня до свого помічника Ніколаша. - "Але краще не переїжджати їй дорогу." - в прямому та переносному значенні промовила Даша. - "Краще поїдемо іншим шляхом."
- "Невже вона така сильна?" - посміхнувся Мацьо.
- "Так. Але ти не підеш проти неї боротися. Більше всього зараз вона в спокійному стані, а якщо вона почне з тобою боротися, то її чуття одразу помітить Івана."
- "Княгиня повністю права. Не сперечайся, Мацьо." - добавив свої 40 копійок в розмову Матоуш.
Даша розвернула автомобіль й вони тихо поїхали об'їжджати цілий квартал.
- "І мені не подобаються спокійні місця для чаювання." - відповіла Дарина Дімі й наказавши йому скласти її столик та стільчики, вони пішли на вокзал.
