Центурія — основна тактична одиниця римського війська. Її очолював центуріон — один із ключових командирів армії. Посаду центуріона часто порівнюють із сержантськими званнями в сучасних арміях. Але це значне спрощення — їхні функції були набагато ширшими.
Рим мав понад тисячу років військової історії. А якщо враховувати ще й візантійських кентархів (грец. κένταρχοι), то ще більше. Обов’язки, повноваження й статус центуріонів змінювалися залежно від епохи. У різні часи це були дуже різні посади.
Що таке центурія? У перекладі з латини centuria — це "сотня". Але в римській армії типова центурія складалася лише з 60–80 легіонерів. То чому ж вона називалася "сотнею"?
Пояснення просте: до складу центурії входили не лише солдати, а й калони (calones) — табірні раби, які супроводжували легіон. Калони виконували різні завдання: носили спорядження, будували табори, прислуговували воїнам. Разом із ними чисельність центурії сягала приблизно 100 осіб.
У бою калони участі зазвичай не брали. Але в безвихідних ситуаціях їх могли кидати до оборони. Наприклад, під час Галльської війни Цезаря вони боронили табори від нападів галлів.
У часи ранньої Римської республіки центуріонів обирали самі легіонери. Зазвичай це був найавторитетніший та найдосвідченіший воїн у підрозділі. Втім, відомі й випадки "виборчої корупції" — коли кандидат просто підкуповував побратимів, щоб отримати посаду. Центуріон командував у бою, підтримував дисципліну та організовував побут. Його слово в центурії було законом.
Звання не було постійним. Армія того часу була ополченням, яке скликали лише на час кампанії, а після — розпускали. З кожною новою кампанією центурія могла обрати нового центуріона. Посада не переходила автоматично до попереднього командира.
Після реформ Гая Марія римське ополчення перетворилося на професійну армію. Посада центуріона стала не виборною, а постійною. Відтепер центуріонів не обирали, а призначали: трибуни узгоджували кандидатуру з легатом — командувачем легіону.
Центуріони стали основою легіону. Це були єдині офіцери з необмеженим терміном служби. Багато з них служили понад 25 років. Зазвичай центуріоном ставав легіонер з кількарічним досвідом, який проявив себе як лідер і організатор. У цей період з’явилася чітка ієрархія між центуріонами.
У когорті було 6 центурій, і центуріон першої мав вищий ранг, ніж інші. Ієрархія працювала і на рівні когорт: центуріон першої центурії другої когорти мав вищий ранг, ніж центуріон тієї ж позиції в третій когорті. Найвищу посаду серед центуріонів обіймав командир першої центурії першої когорти — пріміпіл (primus pilus, "перший спис").
Центуріон-пріміпіл (primus pilus) був найстаршим за рангом серед усіх центуріонів легіону. Цю почесну посаду він обіймав не більше одного року. Пріміпіл був особистим радником легата й входив до складу його військової ради — це робило його ключовою фігурою у прийнятті рішень.
Після року служби пріміпіла могли підвищити до трибуна або префекта табору — якщо була вакансія. Інакше його урочисто звільняли у відставку. Зазвичай пріміпілом призначали найдосвідченіших, часто літніх центуріонів — як визнання їхньої заслуги та довіри армії. Після звільнення пріміпіл отримував значну грошову винагороду та почесне звання пріміпіларій — колишній пріміпіл.
Центуріони 2-6 центурій 1-ї когорти мали звання прімі ордіни (primi ordines). Це теж були досвічені воїни з принаймні 20-річним досвідом служби. У разі загибелі пріміпіла його посаду та командування когортою приймав центуріон прімі ордін 2-ї центурії, потім 3-ї і так далі.
Аналогічним чином була побудована субординація в решті когорт легіону. Когортою в бою командував центуріон першої центурії. Таких центуріонів називали пілус пріор (pilus prior), у разі його загибелі командування когортою приймав центуріон другої центурії і так далі.
Також вже в ці часи з'являються так звані центуріони без центурій. Тобто військові які мають посаду центуріона і отримують відповідне грошове забезпечення проте вони є командирами центурій. Наприклад відомо що особиста охорона римських полководців складалася з досвідчених, загартованих в боях воїнів які мали посади центуріонів.
Зарплата центуріонів суттєво перевищувала платню звичайних легіонерів. Навіть центуріон найнижчого рангу отримував у 10 разів більше. Чим вищий ранг — тим вищий дохід. Пріміпіл міг заробляти в 50–75 разів більше за пересічного солдата. Такі статки дозволяли центуріонам після служби увійти до вершницького стану — еліти римського суспільства.
Крім зарплати, центуріони отримували більшу частку воєнної здобичі, а також щедрі земельні наділи після відставки. У пізній Імперії центуріонська посада часто давала доступ до "неофіційного доходу" — хабарів і продажу посад. Правою рукою центуріона був опціон (optio) — заступник, якого він сам обирав серед легіонерів своєї центурії.
Під час битви опціон стояв позаду строю, стежив за дисципліною й повертав до лав тих, хто намагався тікати з поля бою. Інші помічники: тессіарій (tessarius) — відповідав за караули, сігніфер — ніс прапор, корніцен — сурмив команди. Центуріон завжди стояв у першому ряду на лівому фланзі своєї центурії — поруч із сігніфером і корніценом.
Як саме він керував підрозділом у бою — достеменно невідомо. Голосові команди в шумі битви були малоефективні. Є версія, що центуріони використовували свистки, а корніцени дублювали сигнал сурмою — так наказ чув увесь підрозділ. Однак це лише реконструкція. Античні джерела не зберегли точного опису, як центурія координувалася в бою.
Центуріон, на відміну від легіонерів, не носив пілум. У бій він ішов з мечем і щитом, перебуваючи в першому ряду. Його обладунок часто прикрашали дорогоцінні метали. На шоломі був повздовжній гребінь — відмінна риса центуріона. Центуріон мав фалери — прообраз сучасних медалей, і вітіс — палицю з виноградної лози, символ командування та влади.
Вітіс використовувався для покарання підлеглих. Існує історія про центуріона, якого прозвали "Cede Alterum!" — «Давай іншу!», бо часто ламав свої палиці об спини солдатів. У мирний час центуріони відповідали за дисципліну, тренування, інспекцію спорядження та організацію внутрішнього розпорядку.
Під час маршів вони керували будівництвом таборів: розміщували намети, будували частокіл і вали — частково виконували обов'язки військових інженерів. У республіканську добу порівнювати звання центуріона з сучасними військовими званнями непросто. Існувало 60 рівнів у центуріонській ієрархії. Їхні функції залежали від рангу й могли включати обов’язки від сержанта до, умовно кажучи, майора (як у випадку з пріміпілом).
У часи Імперії посада центуріона ставала дедалі професійнішою. З’явилися формальні вимоги до кандидатів. За указом імператора Августа, центуріон мав мати щонайменше 16 років бездоганної служби як легіонер, а також уміти читати й писати.
Центуріоном міг стати не лише простий солдат. Наприклад, ветерани преторіанської гвардії могли отримати цю посаду в легіонах поза Римом. Втім, офіційні вимоги часто ігнорувалися — особливо в пізніші періоди імперії. Центуріонські посади нерідко отримували молоді люди з аристократичних родин, навіть без належного досвіду.
Призначення на посаду могло залежати від впливу: намісники провінцій та навіть друзі претендентів писали рекомендації імператору. Імператор, у свою чергу, міг особисто втрутитися й посприяти просуванню «свого» кандидата.
З'являється дедалі більше центуріонських посад без центурій, наприклад в підрозділах забезпечення та суто адміністративних посад на яких військовослужбовці мали звання центуріона.
Після звільнення з війська центуріони займали доволі високе становище в римському суспільстві. Їх поважали та вони мали високий авторітет. Часто вони ставали місцевими магістратами, суддями або навіть сенаторами (особливо приміпіли). Їм ставили надгробки, будували статуї тощо.
