Сьогодні тред про історію шахів. Так вже склалося, що я дуже люблю шахи і граю в них все життя. І хоча підозрюю що ця стаття буде менш цікавою ніж про Рим чи Гру Престолів, але мій блог - що хочу то і роблю. Тож поїхали.
Батьківщина шахів – Індія. Точніше не шахів, а гри від якої пішли шахи. Ця гра називалась чатуранга – дослівно гра чотирьох королів. Перша згадка про цю гру датується 7-м століттям нашої ери. До цього ж періоду відносяться і перші археологічні знахідки фігурок та дошок для чатуранги.
За легендою гру винайшов один мудрець. Гра так сподобалась місцевому раджі, що той запропонував йому будь-яку нагороду. Мудрець попросив у якості нагороди покласти на одну клітину одне зернятко рису. На другу - два, на третю - чотири, і так далі, поки не закінчиться дошка. Раджа посміявся з бажання мудреця, але дуже швидко виявилося, що в державі не вистачить рису. Кількість зерен рису була понад 18 квінтіліонів. Якщо всі ці зерна покласти на одну клітину, то висота такого стовпчику була б приблизно в сім разів більша за діаметр сонячної системи.
Фігури символізували типові юніти індійських військ того часу - піхота, кіннота, колісниці та слони, а також король - раджа. В гру грали чотири, або двоє гравців. Ходи робили по черзі, при цьому перед кожним ходом гравець кидав кості в залежності від результату ходив тією чи іншою фігурою.
Від індійців гру перейняли перси з сасанідського Ірану. В перській мові гра починає називатися шатрандж. При цьому гра змінюється та набуває багатьох сучасних рис. Тепер за дошкою змагаються два, а не чотири гравця, кожен з яких отримує по два комплекти фігур чатуранги.
При цьому другий раджа (тепер його називають шах, тобто король) перетворюється на радника – візирь (ферзін). З’являється фраза - шахмат що значить “король помер”, яка символізує кінець гри.
При цьому гра все ще сильно відрізняється від сучасних шахів. Так немає рокирування, взяття на проході, слон ходить по діагоналі на дві клітини причому може стрибати через фігури. А ферзін - разом з шахом одна з найслабших фігур – ходить лише на одну клітину по диагоналі.
Після завоювання Персії арабами шахи поширилися по всьому ісламському світу — від Багдаду до Андалусії. Саме тоді шахові фігури стають абстрактними - через ісламську заборону на зображення людей та тварин. В ісламському світі шатрандж переживає розквіт.
З шатранджа проводяться турніри, публікуються праці з стратегії та тактики шатранджу. Через те що шатрандж був значно повільніший за шахи гру часто починають не зі стартової позиції а з однієї з так званих табій – положень де всі фігури вже виведені. З’являються перші збірки шахових задач та підручники з теорії дебютів.
Відомою задачею (мансубою) тією доби є так званий Мат Діларам. За легендою яку наводить перський поет Фірдоусі ат-Тахітала Діларам була жінкою султана, який був пристрасним гравцем в шатрандж. Одного разу він грав з дуже сильним гравцем і програв все що в нього було.
Тоді в останній партії він поставив останнє що в нього залишалося - красуню Діларам. Але і в останній партії справи йшли кепсько. Здавалося, поразка неминуча, і дійсно в позиції на диаграммі хід білих. Чорні наступним ходом загрожують поставити мат білому шаху, від якого здається немає порятунку…
І тоді Діларам, що спостерігала за грою вигукнула – “Віддай обох рухів (Рух це Тура в шатранзі) та врятуй мене!” і тоді султан провів блискучу комбінацію 1. Тh8+ Кр x h8 2. Cf5+ (в шатранзі слон міг стрибати через фігури) Крg8 3. Тh8+ Кр x h8 4. g7+ Крg8 5. Кh6#
https://www.youtube.com/watch?v=OJLkl9rlO-s
До західної Європи шатрандж потрапляє через Іспанію та Сицилію на межі 10-11-го століть та дуже швидко поширюються. Цікаво що до Київської Русі шахи потрапили одразу з кількох джерел. З одного боку з західної європи, з іншого - від арабських, перських та візантійських купців.
Саме тому назви фігур та шахових термінів в нашій мові наслідують обидві традиції - і європейську: Король, Тура (від французького tour - вежа), Шахи (echecs), і персько-арабську: Ферзь (а не королева), Слон (а не єпископ), Кінь (а не лицар) і так далі.
У XII–XIII століттях шахи — частина придворної культури. Їх знали навіть жінки, що було нетипово для інших ігор того часу. Але класичний шатрандж був занадто повільним і незважаючи на свою тактичну та стратегічну глибину грати в нього було нудно, особливо початківцям, тому європейці шукали способи пришвидшити гру.
Так з’явилося правило що пішак може зробити перший хід на дві клітини, а також правило “взяття на проході”, слон та ферзь набули своїх сучасних рухів, з’явилося правило рокирування. Це вже не шатрандж — це шахи, майже сучасні.
З’являється нова термінологія, запис ходів, шахові задачі. Шахи стають модою — їх малюють на картинах, описують у романах, на їх основі складають алегорії влади. До нас дійшли прізвища перших шахових майстрів тих часів - іспанці Лопес та Лусена, італійці Полеріо, Греко, Доміано, Понциані.
18-19 століття - епоха перших великих майстрів, які стають чимось на кшталт сучасних гросмейстерів та чемпіонів світу, хоча офіційно такого звання ще не було. Першими майстрами були Філідор та Лабурдонне у Франції, Мак-Доннель та Еванс в Англії.
Цей період – епоха романтизму в шахах. Гравці прагнули якомога швидше розкрити позицію, основна ставка робилася на пряму атаку на короля з метою поставити мат, при цьом гравці не рахувалися з жертвами та кидали у вогонь атаки все що можливо.
Апофеозом цього стилю стають так звані безсмертна та нев’януча партії німецького шахіста Адольфа Андерсена. Я тут не буду їх наводити заради економії часу, але якщо цікаво подивіться їх на ютубі з коментарями. Думаю навіть не шахісти зможуть отримати задоволення оцінивши велич комбінацій геніального німця.
Останнім гравцем романтичної школи стає американець Пол Морфі, він же - перший в історії шаховий вундеркінд. Його історія заслуговує на окремий тред який я може колись зроблю. Скажу тільки що багато хто і я в тому числі ввжає, що за рівнем шахового таланту Морфі можливо немає рівних в історії шахів.
Морфі як метеор пронісся по шаховому небосхилу розгромивиши всіх найсильніших гравців свого часу включаючи Паульсена (+5, -1, =2), Левенталя (+9, -3, =2), Андерсена (+7, -2, =2), Гарвіца (+5, -2, =1), та назавжди покинув шахову сцену заради кар’єри юриста (невдалої).
Після цього на сцену вийшли нові шахові зірки. Австрійці Стейніц та Цукерторт, росіянин Чігорін, угорець Коліш та інші. Саме Вільгельм Стейніц став першим офіційним чемпіоном світу з шахів. Спочатку він в запеклій боротьбі переміг підстаркуватого Андерсена (+8, -6, =0), а потім і свого співвітчизника - Цукерторта (+10, -5, =5).
Саме Стейніц започаткував нову, так звану, позиційну школу гри. На заміну безшабашним кавалерійським атакам приходить стримана гра, спрямована на накопичені малих переваг та маневруванні з метою посилення своєї позиції та ослаблені позиції супротивника.
Наступні чемпіони – Ласкер, Капабланка та їх сучасники розвивають та поглиблюють ідеї Стейніца. Капабланка доречі є ще одним прикладом шахового вундеркінда. Багато хто порівнює його з Морфі і дійсно в них є багато спільного. Як і Морфі він походить з америки, щоправда не з США, а з Куби.
Як і Морфі він в дуже молодому віці злетів на шаховий Олімп при чому не стільки завдяки ретельній праці, як завдяки природному таланту. Капабланку називають шаховою машиною. З 1916-го по 1924-й роки Капабланка не програв жодної партії, при тому що грав проти найсильніших гравців свого часу.
Кінець гегемонії легендарного кубінця поклав росіянин Олександр Алехін, який досяг успіху за рахунок титанічної підготовчої праці та тренувань, в той час як Капабланка звикший до свого статусу непереможного зневажав підготовкою до матчу. Доречі часто його прізвище невірно називають “Альохін”. Але правильно Алехін.
Після цього новому чемпіону кинув виклик один з перших великих українських майстрів, перший український гросмейстер – киянин Юхим Боголюбов, але на жаль обидві його спроби перемогти росіянина були невдалими.
Проте невдовзі Алехін втратив звання чемпіона через народну російську забаву - пристрасть до алкоголю. Під час матчу проти голландця Ейве Алехін сильно пив, приходив нетверезим на партії і закономірно програв. Щоправда невдовзі він зав’язавши з оковитою повернув собі титул чемпіона світу.
Попри величезний шаховий талант та неоціненний внесок до шахової теорії Алехін як людина не викликає симпатії. Як і сучасна вата, що живе на заході він був фанатом совка, але жити при цьому волів на заході. Під час другої світової війни активно співпрацював з нацистами.
Тому після війни постало питання чи може така людина бути чемпіоном. Його припинили запрошувати на турніри та взагалі почали обговорювати можливість позбавлення його титулу. Невідомо чим би це закінчилося, але Алехін помер сам і титул чемпіона світу став вакантним.
Саме тоді на сцену вийшла міжнародна шахова федерація – ФІДЕ. Перед цим чемпіони світу були незалежними від ФІДЕ. Вони самі вирішували де, коли та проти кого відстоювати свій титул. Після смерті Алехіна ФІДЕ взяла розіграш титулу в свої руки.
Наступного чемпіона визначили шляхом проведення матч-турніру серед п’яти найсильніших шахістів того часу: росіян Ботвінніка, Смислова та Кереса, американця Решевського та голландця Ейве. Шостим мав бути ще один американець – Роберт Файн, але в останній момент він відмовився від участі.
Чемпіоном став Ботвіннік. З цього моменту почалася епоха радянського домінування в шахах. Я з вашого дозволу не буду зупинятися на кожному з радянських чемпіонів, хоча серед них і було чимало дійсно блискучих шахістів.
В СРСР шахи стали справою державної важливості. В шахи вкладалися великі гроші, це було питання державного престижу. Наочний приклад “тріумфу радянського розуму над капіталізмом”. Насправді нічого дивного в успіху радянских шахістів немає. Вони стали домінувати на світовій арені з тієї самої причини з якої бразильці домінують в футболі. Коли мільйони хлопчиків ганяють м’яча цілими днями - через десять років у вас буде сильна збірна з футболу. Коли мільйони дітлахів ходять до шахових секцій - у вас буде плеяда гросмейстерів топ рівня. Закон великих чисел.
В Україні в ці часи також з’являється чимало сильних шахістів. Зокрема чемпіонами СРСР ставав кияни Штейн та Болеславський, одесит Геллер, львів’янин Білявський. Інший львів’янин Романішин вигравав кубок СРСР тощо. Перед другою світовою війною переможцем чемпіонату СРСР також ставав киянин Федір Богатирчук.
Так чи інакше радянська шахова машина домінувала і здавалося що ніщо не може її похитнути. Поки не з’явився він. Черговий талановитий вундеркінд з америки – Роберт Джеймс Фішер. Як і Капабланку його теж багато хто порівнює з Морфі.
Фішер просто вщент розгромив всіх своїх радянських супротивників та як і Морфі відійшов від шахів і провів решту життя у добровільному вигнанні та самотності. Після цього шахова першість повернулася до СРСР, але на щастя він невдовзі припинив існування.
Останнім чемпіоном радянської доби був Каспаров який відмовився грати матч проти обов’язквого претендента ФІДЕ - Карпова та заснував нову - так звану Професійну Шахову Федерацію.
Почалася епоха розколу в шахах і саме тоді чемпіоном світу з шахів щоправда не загальновизнаним, а лише за версією ФІДЕ став українець –Руслан Пономарьов. На мою особисту думку набагато більше на це заслуговував опонент Пономарьова в фінальному матчі - львів’янин Василь Іванчук. Ні, я був безмежно радий за Руслана, тим більше що я маю честь бути знайомим з ним особисто, проте об’єктивно з точки зору здібностей та величі шахового таланту Іванчук набагато сильніший за Пономарьова.
Як кажуть ті хто був близький до Іванчука тоді - він просто недооцінив молодого супротивника. Не зміг зібратись та налаштуватись, вважав що і так виграє і через це припустився помилок які не зробив би і кандидат у майстри. Але сталося так як сталося.
За деякий час відбулося об’єднання титулів – в матчі проти чемпіона ФІДЕ болгарина Топалова росіянин Крамнік дістав перемогу та став новим об’єднаним чемпіоном світу. Проте на Крамніку російська гегемонія в шахах закінчилася. Невдовзі титул перейшов до індійця Ананда, а після цього до норвежця Карлсена, який і зараз лишається найсильнішим шахістом світу (хоч і відмовився від титула).
Всім хто дочитав - дякую. Сподіваюсь це було цікаво не лише мені.
