З самого початку, принаймні декотрі так кажуть, нічого не було. Абсолютно. Ніщо і ніде не існувало, ні в якому стані або зрозумілій нам якості не перебувало. А потім багато чого з’явилося. Ні, ну дійсно. Самі озирніться. То як воно? Еге ж, не мало тепер всього є.
Якщо подивитися з мого ракурсу, то он кущ, асфальтована доріжка, архітектурно вбога будова, покинутий кимось самокат... До речі, не люблю я дітей, що їздять на цих самокатах. Гірші за них, напевно, тільки підлітки, котрі використовують ті двоколісники для самоушкодження чи, через притаманну їх віку необачність, травмування когось з перехожих. Але ж не про те мова. Мова про те, що всього різного навкруги багато. І дивитися можна не тільки по сторонах, вірно?
От, підняв голову, а там небо. Гарне воно сьогодні. Блакитне, прозоре. І ллється з нього золоте осіннє світло. А світло те долає до нас величезну відстань крізь порожній космос від самого Сонця - центру нашої сонячної системи. Масштабно, га? А масштаби вони і в мілльйони разів більші існують. Бо те саме наше Сонце є лише однією зіркою у незліченної кількості зірок, що містяться в нашій галактиці. А наша галактика є лише однією з незліченної кількості галактик, що містяться у всесвіті. Не вірите? То запитайте у штучного інтелекту, якщо немаєте смаку. Якщо ж смак, чи його зародок, все ж таки в вас присутній, зверніться ліпше до якогось живого астронома. Будете мати тоді не тільки повчальну бесіду, а й приємне знайомство. Хоча може й ні, бо люди у своїх характерах та показниках приємності дуже різні. Заздалегідь знати на яку особу потрапиш неможливо.
Одним словом, складно все довкола нас та і в самих нас побудовано. А колись, нагадаю, кажуть, що нічого не було. Звідки ж все воно тоді, спитаєте, взялося? Не маю відповіді. Бо не для мого розуму такі питання. Але є авторитетні люди, які кажуть, що все це бог створив. Інші ж, не менш авторитетні, вбачають причину всього у великому вибуху. До кого з них дослухатись справа індивідуальна і належить тільки вам.
