Я виробив нову систему спілкування з друзями в кав'ярнях. Власне, не нову, а просто систему — до цього я комунікував невпорядковано.
І часто не отримував користі чи задоволення. Вибачте, товариші, вам, напевно, прикро це чути, та скажу, що під «задоволенням» я маю на увазі «дуже велике задоволення», а під «користю» — дійсно користь. Кожного разу, коли ми бачились, друзяки, мені було приємно, але...
Я більше не можу дозволити собі не отримувати користі й задоволення від усього, що я роблю.
Основні елементи моєї системи спілкування з друзями в кав'ярнях — будильник і нотатка «Теми для розмов із друзями» в смартфоні.
Перед тим, як, сівши за столик у «Вайті» чи «Флойді», розпочати спілкування, я ставлю будильник. На годину чи дві. Насправді кількість часу неважлива, головне визначити межу. Бо в мене з'явилося таке відчуття: коли будь-що не має кінця, то воно не має й початку. А отже, не відбулося. Ніби й говорили, а ніби й ні. Аморфність майбутнього розпорошує мою увагу.
Я попереджаю співрозмовника: «Дивись, я ставлю будильник на годину. Не тому, що боюся витратити зайвий час на спілкування з тобою, а навпаки — через побоювання упустити хоч секунду комунікації через неусвідомленість меж і мандрівний фокус концентрації».
Деякі дивуються, деякі обурюються потайки, не розуміючи переваг наукового підходу до розмов. Нічого, скоро всі так будуть спілкуватися.
Другий момент — нотатка «Теми розмов із друзями». Коли я довго не бачусь із кимось, хто мені приємний, я часто подумки спілкуюсь із ним у своїй уяві. Ставлю важливі запитання та отримую мудрі відповіді... Ми сміємося, підтримуємо одне одного, звіряємося... А зустрівшись із цією людиною в реальності, балакаємо про якусь фігню... Ходимо довкола, не торкаючись нічого вартісного. У підсумку — відчуття порожнечі. Так і хочеться висловити на прощання: «Слухай, вести з тобою вигаданий діалог набагато приємніше, ніж справжній...». Але я, звичайно, нікому такого не скажу. І причина тут не у візаві, а в аматорському ставленні до бесід. Якщо ти хочеш бути профі тет-а-тетства, заведи собі нотатку в смартфоні, куди будеш заносити важливі думки для обговорення з друзями одразу, як вони приходитимуть до тебе.
Ми сідаємо за столик. Я вперше й востаннє за зустріч дістаю смартфон та оголошую план розмови. Озвучую орієнтовний час на кожний пункт. Вношу корективи. Може, друг теж хоче про щось поговорити...
Але зазвичай координую розмову я. Люди рідко мають чітке бачення ситуації, структуру дійсності й план бажаної реальності. Живуть собі, як прийдеться...
Спінений потік гірської річки буття несе їх у гостроцікаву невідомість водоспаду смертельної прірви...
Іноді я допускаю елемент спонтанності. Останній пункт плану: «Імпровізація. А зараз ми маємо зробити чи обговорити те, що не було заплановано».
І обов'язкові підсумки.
До зустрічі!
