Осінь. Дощова й похмура, по-своєму вайбова пора. Вона передала мою душу хлодній та строгій Зимі. Коли випав перший сніг, я забула як дихати. Настільки це було захоплююче видовище. Сніг заповнив вулицю, замалювавши сіру буденність в білий колір. Тоді я ще не знала. Не знала, що саме ця зима залишить нестерпний біль в моєму серці.
Самотність почала переслідувати повсюди. Куди б я не пішла, вона була поряд. Обіймаючи вона шепотіла щось про затишну атмосферу вдома. Та коли я поверталася, все що я відчувала - це клятий сором. «Я не можу, більше не можу ізолювати себе від суспільства»- думала я дивлячись у вікно. А за ним – снігопад та сіра буденність, змішана з білосніжним снігом. Меланхолія. Є щось в ній таке прекрасне і елегантне. Наче фігуристка, що танцює на льоду. Виконує неперевершений танець, незважаючи на холод. «Незбагненна краса»- думала я та далі зарився в теплу ковдру. Виявилось в мене зовсім немає сил встати з ліжка. Так і почався новий етап в моєму житті.
10.01.24.
Це був важкий період для мене, який я романтизувала. Мені просто подобається перечитувати цей текст, знаючи, що це вже позаду. Цікаво яким буде січень 2025.
