Розклад руху приміських поїздів

Так так, життя нестерпно продовжувало свій невпинний рух. В своїй голові я сидів наче в приміській електричці, спостерігав невблаганну динаміку пейзажів за склом очей. Час від часу очі зачинялись, приходили легкі спогади наче не так давно минулих, проте безповоротніх моментів своєї ж "біографії". Я прокидався, туман пройшовших днів затуляв калейдоскопи зображень перед лицем, я розвіював прозорий бархат руками та намагався вгадати намальовані кольором візерунки, зоріентуватися в часі та хутко добавити новостворену графіку до "біографії". На ходу придумавши значення, вклавши якісь сенси, по типу, впливу нового досвіду на "духовно-моральний розвиток", зростання своєї "особистості" та віднаходження "секретів буття".

Стежками цих інтелектуальних старань я оберігав наче зерно особистості, не давав йому спсуватись під впливом різного роду екстремальних зовнішніх факторів, які я турботливо намагався пережити та забути. Але ж, не дивлячись на всі ці трюки, інколи життя підкидувало щось, що пост-фактум потребувало особливого втручання цілющої депресії. Звісно це були речі, які болісно забувати, а ще болючіше- пам'ятати. Як-то якісні попойки з друзями або історії любові та зрад, автомобільні подорожі та ночі з німими зорями. Тим не менш, депресії рано чи пізно закінчувались, білі періоди замінювались кольоровими тінями та солодкими ароматами. Поїзд рушав з платформи, "біографії" редагувались та переписувались. Змінювались нікнейми та статуси в соціальних мережах, змінювались сезони погоди, рельєфи, грунти та тваринні світи. Материки рухались на зустріч один одному та після невдалого, через надмірне слюновиділення, поцілунку, назавжди прощавалися, але залишалися в полі зорі один одного. Все це в прямому ефірі фіксувалось, записувалось стенограмами, стонами та синцями.

Я гіпнотично дивився, майже не дихав та не рухався (качав головою в такт мимоходній музиці). Якщо торкався- ніжно, якщо їв- швидко. Вчився сидіти та чекати. Вірити та цінувати. Хотів навчитись танцювати. А взагалі, цей світ не треба рятувати, його зцілить вогонь

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
max the pilot
max the pilot@max_the_pilot

16Прочитань
0Автори
0Читачі
На Друкарні з 4 червня

Вам також сподобається

  • Пульс “Павука”. Розділ 2. Ехо Гефеста

    Рішучість Маркуса була заразливим, хоча й крижаним каталізатором. Ерік, попри шок від почутого, одразу перейшов у режим марсіанської «сітки» — час для емоцій минув, настав час для виживання.

    Теми цього довгочиту:

    Проза
  • Осінь

    Неважливо, яка погода, важливо, чи тепло тобі з людьми, що поруч, важливо, чи вмієш ти радіти та цінувати кожен момент свого життя, чи живеш у згоді з собою та власними цінностями. Осінь – це час для спокою та рефлексії на тему життя.

    Теми цього довгочиту:

    Сенс Життя
  • «Він мріє натиснути червону кнопку»

    Страшно навіть уявити, що психічно хвора людина, садист, педофіл і копрофіл може дорватися до керування країною з найбільшим ядерним арсеналом. Але це не фантастичний сценарій — це те, що просто зараз стає все більш реальним. Його ім’я багато хто навіть не сприймає серйозно

    Теми цього довгочиту:

    Україна

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Пульс “Павука”. Розділ 2. Ехо Гефеста

    Рішучість Маркуса була заразливим, хоча й крижаним каталізатором. Ерік, попри шок від почутого, одразу перейшов у режим марсіанської «сітки» — час для емоцій минув, настав час для виживання.

    Теми цього довгочиту:

    Проза
  • Осінь

    Неважливо, яка погода, важливо, чи тепло тобі з людьми, що поруч, важливо, чи вмієш ти радіти та цінувати кожен момент свого життя, чи живеш у згоді з собою та власними цінностями. Осінь – це час для спокою та рефлексії на тему життя.

    Теми цього довгочиту:

    Сенс Життя
  • «Він мріє натиснути червону кнопку»

    Страшно навіть уявити, що психічно хвора людина, садист, педофіл і копрофіл може дорватися до керування країною з найбільшим ядерним арсеналом. Але це не фантастичний сценарій — це те, що просто зараз стає все більш реальним. Його ім’я багато хто навіть не сприймає серйозно

    Теми цього довгочиту:

    Україна