Привіт, рідні. Сумували? Знову я тут з тією метою, щоб покаламутити вам мізки. Знати б тепер чим саме… О! До речі, а що ви чули про нуль? Якщо писати цифрами – 0, англійською – zero, латиною, тобто мовою, що вже дуже давно мертва, але багато, чого нам дала, - nullus. Перше, що спадає на думку, відсутність всього. Людина підкована математично зверне увагу й на те, що прекрасний нуль є точкою відліку. Підходить повністю. З чим тут не погодитися? Приймаємо і те, і те. Не з жадібності, а для повноти картини, ширшого кругозору. І якщо вже ми приймаємо це, то чому б не додати й припущення, виключно для наступних химерних мисленнєвих маніпулювань, що nullus є також і тим «простором», котрий вміщує в собі все? Окей?
Ну, коли ви самі, по своїй волі, без застосування до вас з мого боку насильницької фізичної сили, такий погляд не відкидаєте, будемо йти далі.
Тут слід відмітити, що мати якесь «вмістилище» то справа добра, але коли нічим воно не наповнене, то повністю беззмістовна. І для нас не цікава. Тому давайте трохи пожвавимо. Помістимо туди точку. Не крапку. Бо крапка то знак пунктуації, а ми ведемо мову про певне місцерозташування у просторі.
З точкою все стало краще. Можна сміливо казати, що нарешті у нас є щось у чомусь. Гарно виглядає. І поетично. Посеред нічого існує щось. Хм… Якщо замислитись, то не густо. Є собі десь якась точка, а де, високо чи низько – нічого не скажеш. Бо існує лише вона одна і все. Зі сторони ніде не станеш, а від того і з ніякого ракурсу на неї не поглянути. Якось образливо. Таке прикре почуття, що аж настрій впав. Як тоді, коли посеред похмурої дощової осені випав сонячний день, а я захворів.
Стривайте, маю вихід! Давайте ще одну точку підкинемо. Не погано придумав. Тепер спершись на одну, можемо сказати щось і про іншу. Все одно малувато. Навіть не скажеш чи на одній вони лінії, чи ні. Потрібна нам ще одна точка, бо всі вже зрозуміли - без неї ніяк.
З трьома точками воно цікавіше набагато. З кожної можна дивитись тепер одразу на дві інші. При цьому, якщо їх з’єднати, то вийде двовимірна площина. А той, в кого вона є, має повне право рахувати себе щасливцем або щасливицею. Поціновувачі площин мене зрозуміють одразу. Для тих же, хто площини поважає, але протягом життя з якихось причин добре їх не розсмакував, скажу наступне: безліч всього в них є. І кути, і діагоналі. Та що там кути і діагоналі, коли на площині можна, маючи потрібний склад розуму, планіметричні фігури познаходити: чотирикутні, п’ятикутні, шестикутні і взагалі які хочете кутні. Якщо ж гострі кути вам не до смаку, то і криволінійні можна сміливо малювати. По типу круга (не путати з колом, бо коло то лише сам обід, а поняття кругу включає в себе і площину у ньому). Любителям коктейлів раджу спробувати комбіновані фігури. Спробуєте раз і на другий не відірветесь.
Поставити б на цьому крапку, але ж у людей така природа, що їм скільки не дай – все мало. Чи на щастя, чи на жаль, ми з вами, ріднесенькі, відносимось саме до цього роду виведених природою тварин. Тому і хочеться нам ще однієї точки, при тому за тієї умови, щоб вона з попередніми трьома на одній площині не знаходилась.
Так, є, добавили. Об’єднаймо її лініями з попередніми. Ого. Подивіться, що виходить. Та це ж тривимірна система координат! О це краса, о це вже для душі. Не знаю чи для вашої, а для моєї точно. Бо квадрати і круги я люблю, але ж куби і сфери ще більше. Проте, і ви, і я, знаємо, що щастя не в них, а в пірамідах.
Господи ти милосердний, піраміди! Як же я їх люблю. Дайте тільки мені волю і я усілякі піраміди… Випустити пару, кажете? Всі і без мене піраміди люблять… Перепрошую, просто коли я піраміду бачу, одразу впадаю в стан схожий до екстазу і навкруги вже нічого не розпізнаю. Але не хвилюйтесь. Пара повільних глибоких вдихів і от я вже тримаю себе в руках. Можемо сміливо рухатися далі.
До речі, рухатись. Рухатись воно ж означає перебувати в русі, вірно? Чи помиляюсь? Краще вам зі мною погодитися одразу, бо тим artificial intelligence я не користуюсь і доведеться мені в довідник лізти. А там, як почну гортати ті приємні паперові сторінки, знайду ще щось і наше рандеву затягнеться на стільки, що пожалкуєте про ту хвилину коли на мене натрапили. Тому рухатись дорівнює перебувати в русі, по руках? Добре, що ми дійшли згоди. Бо як раз настав той моменту, коли маємо вже систему координат. Дарма, тільки, що нерухому, а від того неживу.
Не біда, давайте щось там подумки штовхнемо і запустимо рух.
Погляньте як все одразу закрутилося! Краса! Та ще й бонусом до руху ми отримали таку шикарну річ як час. Бо якщо щось, переміщується кудись, воно неодмінно робить це протягом певного хронологічного відрізку.
Про час писати можна нескінченно. Усілякого про нього написано вже стільки, що якщо почнемо тут все те цитувати та аналізувати, то ніколи не закінчимо. Єдине, на чому наголошу - будьте з ним вельми обережні, цінуйте і не витрачайте дарма. Бо вмовити його тоді ніяк не вийде. Немає цей прожерливий звір вух. Має лише невпинний рух.
Між тим, гарна і цілком життєздатна система у нас вималювалася. Ех, почути б голос когось із середини, хто в ній створився, розвинувся і, з перехопленням подиху, відкрив для себе її закони та механізми. Та для такого необхідно щоб в ній еволюціонувало щось свідоме. А свідомість, як відомо, є вищою формою психічного відображення дійсності, котре притаманне виключно високоорганізованому життю. Самим нам такого не створити і в систему цю не помістити. Навіть і не думайте. Бо не для людських рук подібна справа. Для такої справи треба мати тверезий розум і відповідальність, а у людства по цим дисциплінами в щоденнику відмітки такі, що соромно його і відкривати. Але, може тихенько, допоки ніхто не бачить, дамо собі слабкість і подумки уявимо, що виникла в тій нашій системі якась свідома одиниця. Як гадаєте, з часом, по мірі накопичення знань, чи не стала би вона питати: яким чином усе виникло і для чого взагалі існує?
Все, піду я пити чай. А ви тим часом вчиніть так, як підказує вам серце.
