Уривок з книги історика Василя Ульяновського “Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків”
Тож поряд із традицією роду щодо фундування острозького костелу Острозький, попри загальнодержавну позицію, все ж однозначно підкорився постанові східних Патріархів не запроваджувати календарної реформи Папи Григорія ХІІІ, оскільки це змінить установлені від початку християнства вирахунки Пасхи та інших перехідних свят, а отже, порушить саму систему й традицію Православія. Календарний скандал не обійшов Острозького: він змушений був реагувати й захищати позицію православної ієрархії в Речі Посполитій. Це було нелегко, оскільки вся держава переходила на новий календар, а православна Русь ніби створювала “часову державу в державі”, й хоча юліанський календар мав бути залишений виключно щодо церковного життя, однак він створював прецедент відособленості, посилював сепаратизм Русі.
Ставлення Острозького до реформи календаря було двоїстим. З одного боку, він, як і всі представники західного світу, обізнані з астрономією, що стала досить популярною наукою і університетською дисципліною, схилявся до необхідності цієї реформи, а з іншого – прийняв аргументацію православних Патріархів про неможливість порушення усталеної традиції з догматичних міркувань неможливості пересування дати Воскресіння Христового. Відповідно, Рим спілкувався ніби з двома Острозькими, котрі почергово змінювали один одного у цьому питанні.
Календарна реформа була одноосібно (без погодження з православними Патріархами) проголошена Папою Григорієм ХІІІ у 1582 р. Лист Понтифіка до Константинопольського Патріарха від 8 лютого 1583 р. вже не мав сенсу: було очевидно, що Патріарх не прийме нововведення та поставлення його перед фактом; окрім того, прерогатива вирахунку Пасхи віддавна належала Александрійському Патріарху, а відтак він “завідував” календарем Східної Церкви. Острозький спочатку позитивно поставився до нового календаря. Отримавши спеціальне звернення Папи з пропозицією сприяти поширенню нового календаря на Русі, він написав до Вселенського Патріарха листа, де висловив можливість прийняття календарної реформи на Християнському Сході. Синод за участі двох Патріархів – Константинопольського Ієремії та Александрійського Сільвестра – прийняв негативне рішення, і в цьому сенсі у червні 1583 р. князь отримав послання (датується 20 листопада 1582 р.) Патріархів із богословським обґрунтуванням неможливості відмови від юліанського календаря через зміщення важливих релігійних свят і в першу чергу Пасхи, з посиланням на постанову Нікейського Вселенського Собору (щодо святкування Воскресіння в першу неділю після весняного рівнодення та заборони перенесення дат Пасхи) і неточність будь-яких астрономічних підрахунків. Вважається, що це послання було тиражоване типографським способом в Острозі (збереглося два примірники цього друку). Патріархи 20-го ж листопада окремо звернулися до Київського митрополита Оницифора Дівочки та всіх вірних Русі, а також до львівських і київських міщан із відповідним закликом залишатися при старому календарі. Вони писали, що саме від кн. Острозького дізналися про “заворушення з боку латиномудрствуючих і інших єретиків проти Церкви Христової”. Ієремія спеціально послав на Русь своїх екзархів – протосинкела Никифора та архімандрита Діонісія з перекладачем Феодором (Касіановичем). Вони мали порятувати вірних “от иже изобретательных звездоблюстителей латынских, приложившихся от истинъны к баснословию изобретения халдейскаго”. При цьому Патріарх просив Острозького надати Феодору кошти для закупівлі необхідних книг, аби потім з цими книгами його можна було би знову послати на Русь: “да и тамо им процветут учения” для молоді та розвивається їїздатність чинити богословську відсіч єретикам. Пропонувалося також відрядити для навчання ще котрогось “мужа премудрена”. Папське посольство до Ієремії нічого не дало: він заявив, що має узгодити питання з вірними Молдови, Валахії, Польщі та Московії, але восени 1583 р. очолюваний ним Собор відкинув новий календар.
Послання Патріархів змусили Острозького змінити свою позицію й прийняти рішення Східної Церкви. Це було тим більш закономірно, що Патріархи вперше проявили інтерес до Русі й особисто звернулися до Острозького. 5 липня 1583 р. нунцій Альберто Болоньєтті наголошував, що позиція Острозького, який підтримує Константинопольського Патріарха, перешкоджає проведенню календарної реформи, тому слід і далі шукати підходів до князя. 8 липня агент єзуїтського ордену Антоніо Поссевіно підтверджував, що вирішальний вплив на Острозького стосовно календаря справили листи до нього Патріархів Константинопольського та Александрійського.
Особиста зустріч Болоньєтті з князем мала переламати ситуацію. Болоньєтті описав її у звіті до Рима (від 6–8 липня) детально. Вони зустрілися у краківській резиденції нунція й розмовляли доволі довго. За словами Болоньєтті, князь, який “завжди має принцип уникати нововведень як у справах політики, так і Церкви”, спочатку казав на те, що навіть не всі країни Заходу прийняли календар, у тому числі сам імператор, який схвалив критичний трактат проти реформи. Острозький говорив, що не розуміється на астрономії, але довіряє таблицям Птолемея, на яких була вибудувана стара система, випробувана століттями. З усіх контраргументів нунція найбільше вразив князя один: “що згідно з концепцією самих греків та відповідно до рішень Нікейського Собору Пасха повинна святкуватися в першу неділю після повного місяця, найближчого до рівнодення, і якщо не запровадити цієї реформи, то можна дійти до того, що Пасха буде святкуватися під час літнього сонцестояння”; отже реформа повертає нас до стародавніх дат святкування Воскресіння Христового. На запитання князя, чому Патріарх цього не знає, нунцій пояснив, що Папа писав і до нього, а тепер і сам князь може написати Патріарху і за бажання отримати книжки та вчених з Рима для докладного з’ясування справи. Нунцій виснував, що князь хоче докласти всіх зусиль для схилення Патріарха до реформи, яка продумана “найрозумнішими вченими мужами” і корисна для християн, “бо вона усувала таку помилку в церковному богослужінні”. Болоньєтті із задоволенням повідомляв курії, що продовження розмови з князем стосовно необхідності єднання християн було доволі результативним, оскільки Острозький “мав велику відразу до розколу і виявив (як про це можна було судити по виразу обличчя і по словах) глибокий біль з приводу стількох незгод у лоні християнства, з великим зворушенням сказав, що віддав би власне життя за церковну єдність, зробив би це з власного бажання і помер би тоді з великим заспокоєнням”. Нунцій відразу ухопився за цю думку, зазначивши, що князь може зарадити цьому хоча б серед свого народу, “даючи йому добрі книжки, віддаючи церкви в руки праведних людей і запроваджуючи вивчення молодими людьми правдивого вчення в тому колегіумі, який він відкрив в Острозі”. Князь заявив, що у його володіннях “немає людей відповідної освіти, оскільки король призначив і прислав йому таких осіб, що зовсім не здатні плідно служити справі духовного виховання”. Острозький нібито обіцяв, що “зі свого боку зробить усе, щоб привести своїх підлеглих до єдності з Католицькою Церквою, і, вказуючи на те, що у цьому є деякі спірні питання, з яких протилежні сторони не можуть досягнути згоди”, обіцяв послати своїх людей до Рима задля отримання богословських роз’яснень”.
Не варто йняти віри цілком усьому в звіті Болоньєтті: він любив підкреслювати свої заслуги в уловленні душ визначних магнатів, нерідко препаруючи реальну ситуацію та надаючи особливого значення словам елементарної ввічливості співрозмовника. З іншого боку, і кн. Острозький намагався створити позитивне враження на представника Папи. Велеречивість і навіть поступливість князя пояснювалися, окрім іншого, прагматичною метою: адже він відвідав нунція у справі вирішення своїх майнових питань у Богемії. Сам нунцій обмовився: “Та справа, про яку князь хотів порадитися, була тяжба його з імператором за певні землі у Богемії”. Власне, заради цього він і відвідав нунція, однак у присутності королівського секретаря не хотів про це говорити, тож мова зайшла про календар, унію і загалом церковні справи. Князю довелося так і піти, не сказавши ні слова про Богемію, але заради цього Острозький повернувся до нунція, щоб мати розмову без участі сторонньої особи, і от саме тоді з’ясувалася мета його відвідин Болоньєтті. Нунцій зазначив у звіті, що коли князь зрозуміє, що його прохання почуте, “то можна буде отримати від нього те, що необхідно для служіння Богу, а отримати можна від нього багато…” Крім того, Болоньєтті вказував на потребу швидше віднайти і послати в Острог освічених людей грецького походження, які могли б перекладати книги слов’янською мовою. Подальша “обробка” старого князя значною мірою залежатиме від делегованих осіб, їхньої вправності та ступеня довіри Острозького.
Як бачимо, обидві сторони мали на меті відмінні цілі й однаково дипломатично говорили співрозмовнику саме те, що від нього очікували. Обом Острозьким Болоньєтті вже в березні 1583 р. повідомляв, що клопочеться про богемські маєтки через нунція у Відні та курію, куди надіслав і список населених пунктів, що перебували у власності княжого Дому. Острозький зі свого боку не поривав стосунків з нунцієм, подарував йому Острозьку Біблію, виявляв інші знаки поваги. Більше того, явно не без відома Острозьких секретар Януша Кшиштоф Казимірський (майбутній Київський єпископ, а на той час тарнівський канонік) запропонував нунцію створити у володіннях Острозьких католицький орден, однак Болоньєтті не сприйняв серйозно цю ідею, хоча вона сподобалась у Римі. Загалом схильність В.-К. Острозького до унії уявлялася Болоньєтті в рожевих фарбах. 27 серпня 1583 р. він писав: “Старий князь Острозький демонструє настільки добре ставлення, що заявляє публічно: якщо його Патріарх не приведе до згоди з Апостольським престолом, то він сам дійде цієї згоди без нього”.
Під впливом доказів і наполегливості Болоньєтті та Поссевіно князь погодився написати ще одного листа Вселенському Патріарху, а за потреби й іншим Східним Патріархам з аргументами на користь нового календаря. Показово, що зміст послання він обговорював із єзуїтом Поссевіно. Інтернував Острозького в цьому сенсі наближений до нього грек Діонісій Раллі (Палеолог), котрий служив двом господарям, одним з яких була Римська курія. Томаш Кемпа розцінює ці дії князя як його “добру волю” щодо порозуміння з католиками та осягнення здобутків Західного світу. Гадаємо, це явне перебільшення, особливо перше твердження. Доказ того – публікація князем послань Патріархів про календар і поширення цих текстів серед вірних Русі. Вочевидь, мають слушність Б. М. Флоря та С. Г. Яковенко, котрі зазначають, що загалом інформацію про позицію й погляди Острозького ми маємо виключно “лишь в передаче представителей папы”. Про цю обставину варто постійно пам’ятати, аналізуючи подані католицькими авторами факти. А С. Плохій взагалі вважає листування Острозького з Римом та його представниками “дипломатической уловкой старого князя”, оскільки жодних практичних рухів для виконання своїх обіцянок він так і не зробив.
Утім, ситуація різко змінилася – спочатку через позицію Патріархів, а затим через події у Львові. Наприкінці червня 1583 р. Діонісій Палеолог таємно повідомив нунція, що Острозький отримав ворожого Папству листа від Ієремії стосовно календарної проблеми. Вдалося здобути копію цього листа, і Поссевіно взявся підготувати відповідь. Більше того, він вважав, що слід видати спеціальну брошуру щодо нового календаря і поширити її серед православних. Відповідь Поссевіно Острозький отримав на початку 1584 р. і запевнив єзуїта, що надішле її Патріарху за власним підписом. Але “календарну дипломатію” зіпсували львівські події. Тут католицький архієпископ Ян Димитрій Соліковський наказав перед православним (за юліанським календарем) святом Різдва Христового 24 грудня 1583 / 3 січня 1584 р. запечатати всі православні церкви; брат єпископа Войцех Соліковський зі слугами здійснили цю акцію якраз під час різдвяних богослужінь – священство й вірних виганяли з храмів. Протест православних та єпископа Гедеона Балабана переріс у жорстке протистояння. При цьому Соліковський почав претендувати на повернення йому старовинного права юрисдикції над православним священством у його дієцезії (це справді мало місце до 1539 р., коли відновили Львівську православну єпископію). У справу мусив втрутитися король Стефан Баторій, котрий наказав ворогуючим сторонам примиритися і зазначив, що не мав наміру забороняти церковні свята за юліанським календарем. Острозький рішуче засудив дії Соліковського на зборах сенаторів у Любліні в серпні 1584 р. До нього приєдналися великий канцлер литовський Остафій Волович, Станіслав Жолкевський та Ян Глебович. А нунцію князь заявив, що подібні дії мали місце лише у перші віки християнства і то з боку тиранів-язичників.
Справа з календарем мала цілком серйозне підґрунтя: нововведення зачіпало самі основи Православія – літургійне життя в його традиційних формах. Окрім того, як вже вказувалося, це призводило до плутанини: візьмімо хоча б ярмарки в містах у конкретні православні свята тощо. Втім, задля загального миру князь спільно із канцлером литовським Остафієм Воловичем вжив усіх заходів, щоб довести до згоди ворогуючі сторони, й добився укладення 15 лютого 1585 р. мирової угоди між Соліковським та Балабаном про взаємне невтручання у церковні та віросповідні справи й принципи двох Церков у Львові, зокрема щодо календаря (ця проблема мала розв’язатися лише після порозуміння Папи зі Вселенським Патріархом). Болоньєтті повідомляв до Рима, що князь має “зле серце” на Соліковського, якого, окрім іншого, звинувачує в конверсії свого сина Костянтина на католицтво. При цьому нунцій приписував собі замирення між Соліковським та Острозьким (стосовно календаря, претензій архієпископа повернути в своє підпорядкування православну Львівську єпархію, невизнання таїнств православних та їхнього обряду). Одначе згодом Острозький, нагадаємо, видав власним коштом (а можливо, замовив) твір Герасима Смотрицького “Календар римський новий” (Острог, 1587) з критикою реформи та прийняв до свого двору опального професора Краківського університету Яна Лятоса, позбавленого кафедри за незгоду з новим календарем. За фінансової допомоги Острозького Лятос у 1602 р. видав у Вільні свою чергову критичну працю з присвятою Краківському єпископу Бернарду Мацейовському (ймовірно, це була іронія, оскільки саме Мацейовський сприяв вигнанню Лятоса) та авторським підписом професора Краківського університету, що викликало офіційний осуд книги як єпископом, так і університетом. Як зазначив отець Борис Гудзяк, “реформа календаря розвела по вороже налаштованих таборах” церковні спільноти Речі Посполитої.
Саме львівський інцидент призвів до настороженої позиції Острозького стосовно не лише календарної реформи, а й інших кардинальних заходів Римо-Католицької Церкви та їх інтерполяції на “православне поле”. В лютому 1584 р. князь зібрав у Дубні представників духовенства, серед яких були два єпископи, архімандрит та нижче духовенство, задля обговорення “календарної справи” та методів обстоювання прав Східної Церкви. Хроніка Острозького костелу повідомляє, ніби ксьондз Войцех Бєжановський потерпав від православних щодо реформи календаря – адже він знаходився в самому осередку протистояння й репрезентував там усю Римо-Католицьку Церкву. Ми не маємо доказів цього навіть у римських документах та матеріалах нунціатури, хоча можна припустити щось подібне як певну стихійну відповідь православних вірян на події у Львові. До речі, не можна оминути той факт, що у приватному листуванні Острозький продовжував “тримати два обличчя”: звертаючись до світських представників Корони та ВКЛ, у тому числі до короля, він ставив дати за григоріанським календарем, а в листах до руських церковних діячів, православних братств та світських ортодоксів (кн. А. Курбського) – за юліанським. Поряд із цим саме острозькі інтелектуали з оточення князя першими відкрито вступили у полеміку навколо календарної реформи, а князь наважився видавати їхні праці в Острозі та фінансувати віленські видання.
Під кінець вартує ще процитувати Хроніки Острозької Парафії, переклад механічний й не точний:
Чотирнадцятого серпня 1616 року у віці шістдесяти років помер X. Войцех Бежановський, граф Острозький. Войцех Бежановський Плебан Острозький. Народився в сім'ї міщан у Дембовці. У 1580 році, провівши юність у Краківській академії, став священиком у своїй єпархії краківської катедри. Sabbato Sancto [...]sesa. На той час він був суфраганом краківської катедри, якого привів до присяги Якоб Мілевський. У 1582 році був призначений на Острозьку пресвітерію в Кракові від князя [...] Василя Костянтиновича Острозького, воєводи київського, і, пробувши на ній два роки, а також на Острозькій і Дубинській пресвітеріях, у 1584 році отримав від князя воєводи київського презентуру, як на Острозьку, так і на Дубинську пресвітерію, але не отримав інвеститури. І що він був в Острозі за великих переслідувань Церкви С. від схизматиків після того часу, коли Римська Церква побачила значні помилки в календарі і в щорічних святах, що суперечили законам С. С. | Петра і Павла з того часу перебувала у великому замішанні: календар і щорічні свята Римської Церкви суперечили законам Нікейського Собору, так що Festa Mobilia (Великдень, Вознесіння Господнє. Церква була зобов'язана святкувати Пасху в другому місяці після aeqiiniactum verbum, а не в [...] неділю після першої неділі після першої. Невеликі хвилини часу невідомого початку цих помилок, які в наш час стерли велику помилку, так що найпростіші можуть легко побачити її тепер у святкуванні російських свят за старим календарем. Римська Церква, однак, так заплуталася в Старому календарі, що не захотіла і так довго сперечалася з найвидатнішими математиками світу, щоб для більшої точності небесних процесів і досконалого календаря [....] можна було назавжди прийняти [....], який міг бути вічно під загрозою через цю помилку, понад п'ятдесят років налагоджував дискурси всіх Академій, чекаючи на Консенсус, за яким Perpetuu[m] Kalendariu[m] стояло вдосконалення Календаря 1582 року, чий рік X. Pleban Ostrogski przyiach na Plebanią. А що після майже цього календаря вони були противниками великої Русі, будучи в той час великими схизматиками на чолі, то були неприязно налаштовані до X. Острозькому, так що ніколи не виходили на вулиці і ринок [...], коли могли показати йому якусь зневагу. А намісник також був відвернений великим переслідуванням, так що кілька слуг-католиків у маєтку в штаті його милості воєводи київського [...] не підтримували і не боронили його: Однак сам князь, як уважний [?] і благочестивий пан, віддав йому велику шану в благодійності та обороні рідної Русі. Однак з'явилися такі злі й жорстокі схизматики, що без жодної або майже без жодної виправданої причини для свого гніву вдерлися в його дім, особливо спочатку, коли серед городян було мало католиків, і вночі кілька разів робили обшуки, щоб його вбити, Спочатку, коли серед городян було мало католиків, вони кілька разів шукали його вночі, щоб убити, так що він змушений був ховатися, і вони ночували не в його власному будинку, а на даху старої церкви, стоячи проти його волі на церковному цвинтарі. Він же дивився на утиски своїх овець, яких світська влада схизматиків примушувала працювати в дні католицьких свят, беручи суворі покарання за роботу в руські свята. Тому, коли з'явився монах римського віросповідання без такої зневаги з боку схизматиків Острозьких, його не вигнали. Він страждав навколо в церковних пристрастях, так що мусив за це відповідати, бо проти нього повстали його ж піддані. Однак добрий священик умів допомагати Господу Богу в їхніх труднощах [...] так, що рідко залишав Святу Месу до Господа Бога, просячи, щоб вони, такі вперті схизматики, покаялися у своїх гріхах і перестали переслідувати Церкву.
Виснонвки за нас зробить шановний Іван Огієнко:
Новий стиль, безумовно, був ліпший за Юліанський, бо той справді потребував-таки доброї направи. Але його не прийняли. Чому? А тому, що цю реформу пророблено в Римі, і в життя проведено такими методами, які православні рішуче осудили. Григоріанському календареві відразу надано релігійного католицького забарвлення, а це зробило його нездатним до прийняття в усіх землях протестантських та православних. За справу введення нового стилю взялися головним чином єзуїти, взялися з такими методами, що вони скоро зробили цю справу чисто католицькою догмою. Це католицьке забарвлення, надане Григоріанському стилю ще в XVI віці, лишилося за ним ще й сьогодні.
