Коли до перших дзвонів долучилося кілька інших, то сильним рухом - зда валося, що в нього виросли незримі крила і в цю ж мить він зірветься й полетить, - показав на дзвіницю і все віче обернуло голову за рухом Міхновського.
А Міхновський, на голосному тлі Софійських дзвонів, імпровізує:
Чуете? Слухайте! Свята Софія з глибин віків вітає вас міцними голосами Давонів! Це вона. Премудрість Божа, вам оповідає про свого Великого Лапичого, про князя Ярослава Мудрого. Розказує, як він мечем побідним ент українські-руські об'єднав і на тих землях нашу "Руську Правду утвердив. Пишається Свята Софія, розказує про те, як наймогутніші володарі запобігали князя Ярослава — в нашого князя— приязні та ласки!
Ось чуєте? Свята Софія скаржиться на його неслухняних синів, що в чва ли-міжусобицях приватах марнували нашу русько-українську силу.
Чуєте, як вона ламентує? Це вона згадує, як князь Андрій, Москвин із Суздаля, пови мечем її оборонців, пограбував її святині, на згарища ввесь Київ обернув, із Києва в неволю тисячі бранців...
Послухайте! Вона страшне оповідає! Це Київ довкруги табором татари облягли і палять передмістя... пробили городські стіни... вдерлися до міста, руйнують, палять, забивають, арканами до купи в'яжуть бранців, отарою женуть в ясир. Таранами тяжкими валять її мури... Один лишився. Нерушимая стіна... Надія...
Три сотні літ Свята Софія стоїть у руїнах... Між звалищами тих руїн гніздять-сови и кажани. Під вівтарями лисиці покопали нори-леговиська й вивозять лисенят. Дорога до Софії заросла тернями.
Та чуєте? Радіють знову дзвони! Радіє знов Софія!
Це прийшов до неї новий Фундатор-будівничий, Гетьман Сагайдачний з преславним брацтвом низовим! Ви чуєте? - Взялись до праці братчики, преславні запорожці! Розчищають вікові хащі довкруги Софії, підвозять цеглу, закладають нові підвалини тривкі, виводять нові мури й бані, міддю-позолотою оздоблюють зади, вінчають їх мистецько кутими хрестами... І знову у Святій Софії молиться народ...
Ви чуєте, як радістю гуде-переливається подзвіння? Великий день звіщає Україні! День визволення й перемоги!..
На білому коні, в саєтах-златоглавах (в одязі тонкого блискучого англійського сукна. - Ред.), у безцінній самоцвітній зброї, із почотом лицарськости своїх пол-ковників преславних під їзджає до Софії Гетьман, Богом даний Хміль. Музика грає, б'ють літаври, співають сурми голосні. Знамена переможні мають, тріпоче вітер бунчуки. Народу тисячі, старі й малі, убогі й багаті вітають переможця окликами "слава".
Володаря-Гетьмана перед святими мурами стрічає сам Митрополит — у ризах великодніх срібнотканих, із собором духовенства вітає переможця, співає півча "Тебе Бога хвалим", на віват б'ють гармати...
Все бачила, все знає, про все розкаже Вам свята Софія своїми дзвонами! Розкаже про колишню давню славу наших прадідів, розкаже про лихо-недолю й неславу нащадків. Розкаже вам, як у її святих мурах бузувірний цар-москаль наказав кидати анатему-проклони на її визволителя й благотворителя Гетьмана Мазепу
Розкаже все й нічого не укриє!
Бо сотні літ приходили до неї наші прадіди й батьки, перед престолами святими складали Богові подяку за його ласку, приходили зо скрухою в гріхах, приносили Йому свої жалі і сльози. А сьогодні! Чуєте, як радісно, по великодньому співають дзвони! Це Свята Софія, Божая Премудрість, радіє з нами, що дочекалась радіс ного дня. Радіє, що звалились у порох трони гнобителів, порвались наші пута, що вільними устами й вільним серцем можем заспівати нині: "Тебе Бога хвалим, Тебе Господа ісповідуєм!"
По цих словах М. Міхновський високо підніс правицю й гукнув так сильно, що аж луна відбилась:
- Панове браття! Преславнеє вояцтво! Свята Софія бачила й знає все і нам оповіла про наших предків! Нині вона дивиться на вас! Вона знає наші помисли, знає почуття, які розпалюють нам груди! Своїми дзвонами вона наказує, і ми... Ми сповнимо її наказ! Так на коліна ж! Піднесіть угору руки! Присягайте!
Кількадесятьтисячна маса на майдані на цей наказ М. Міхновського за одним порухом упала навколішки, а він, охоплений екстазою, проказує-імпровізує слова присяги:
Клянуся й присягаю! Іменем Живого й Всемогучого Бога, перед храмом Його Премудрости, Святої Софи, на пам'ять моїх козацьких предків присягаю, що все своє життя, всі помисли і всі діла віддам на службу нашій Батьківщині - Україні и до останнього свого від-диху буду боронити її державні права супроти всіх її ворогів, хто б вони не бу
В цьому, Великий Боже й Свята Премудросте Божа Софіє, мені допоможіть. Амінь. По цій незвичайній присязі на майдані запанувала урочисто поважна тиша. Дзвони теж замовкли...
Командир Богданівського полку наказав полкові вистроїтися по сотнях. Полк швидко вистроївся й, п'ятою вибиваючи "ногу", сотня за сотнею, пішов у напрямку В. [еликої] Володимирської вулиці... Цивільне громадянство почало розходитися в ріжних напрямках, у більшості ж потягнулося за полком.
М. Міхновський, що зійшов із трибуни, стояв поважний і замислений. Дивився кудись у просторінь, і здавалося, що дивиться й бачить незнане майбутнє.
