Найбільша трагедія для народу - втрата незалежності і державності. Українцям протягом історії доводилось як здобувати незалежність, так і втрачати її. Однак, складні часи не змогли зламати волю українців до власної державності, яка б могла дозволити розвиток у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах життя. Реальний шанс визволитися з неволі та збудувати незалежну Українську Державу з’явилась під час Першої світової війни у 1914-1918 рр. Згодом, з поваленням царської влади в Росії, у листопаді 1917 р. була створена Українська Народна Республіка. А з розпадом Австро-Угорської імперії, у Львові 1 листопада 1918 р. проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). У січні 1919 р. дві республіки об’єднались у єдину незалежну державу - Українську Народну Республіку.
Проти української державності, вкотре насунулись історичні вороги України - більшовицька Росія та Польща. Після кровопролитних війн боротьба українського народу за державну незалежність у 1918-1920 рр. закінчилась трагічною поразкою. Україна знову стала жертвою загарбників навколо.
В період 1939 - 1941 рр. зміцнюється національно-визвольна боротьба під керівництвом ОУН шляхом поширення впливу на області Придніпрянської України. Амбіційність і щире прагнення до масштабних змін може підтвердити цитата з Маніфесту ОУН (1940 р.): “Боремося за визволення українського народу та всіх поневолених Москвою народів. Боремося проти всіх видів московського імперіалізму, а зокрема проти більшовизму, що довів національно-політичний, релігійний, культурний, соціальний і господарський гніт до крайніх меж”
Церемонія 30 червня 1941 року тривала декілька годин, та шлях до цього був дійсно складним і багаторічним.Насамперед на меті було психологічно підготувати народ, щоб пропонована ідеологія була рідною для них. Переконати, що самостійна держава - необхідність. Довести принцип: самостійну державу не випрошують, а здобувають. Увесь цей час ОУН займалась підбором кадрів, які будуть готові сповідувати ідею незалежності і діяти на благо українського народу попри все. Набрані революційні кадри зовсім скоро вже були готові до збройної боротьби попри все і несли в собі заповідь : “Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї”
Якщо ж повертатись до теми Другої Світової війни, то розглядались націоналістами різні події війни, бо неможливо напевно знати результат боротьби двох диктаторів. Тому, вони дотримувались думки про те, що держави, які є ворогами Москви і не є противниками української державності - можуть бути союзниками.
Ставлення гітлерівської партії, Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП), до української державності було складним і суперечливим. З одного боку, НСДАП визнавала право українців на самовизначення, але з іншого боку, вона розглядала Україну як частину "життєвого простору" німецького народу. Варто зазначити, що не всі члени НСДАП мали однакове ставлення до української державності. Деякі з них щиро підтримували українських націоналістів, інші ж розглядали їх як інструмент для досягнення німецьких військових і політичних цілей.
Українські націоналісти своєю чергою, також мали різні погляди на співпрацю з НСДАП. Деякі з них вірили, що це допоможе їм здобути незалежність, інші ж критично ставилися до німецької окупаційної влади й запевняли, що їм не варто довіряти.
Для реалізації задуманих планів, крім вже існуючих трьох похідних груп, створено керівну львівську. На неї було покладено завдання організації усіх справ, що пов’язані з проголошенням відновлення української державності. “Це були 20 осіб, які мали окремі завдання і власний маршрут походу на Львів. Уже на другий день війни Ярослав Стецько, Микола Лебедь, Іван Равлик і я - Василь Кук на легковій автомашині, зареєстрованій у військовому відомстві, переїхали без перешкод на правий, східний бік ріки Сяну, із наміром якнайскоріше добратись до Львова, їхати по головній дорозі було і важко (бо по ній ішло багато військових машин) і небезпечно - з огляду на можливу перевірку документів військовою жандармерією. (Наші документи не давали нам права на перебування у зоні воєнних дій). Тому ми з’їхали на бічну доріжку, але вже за селом Ветлин попали під обстріл совєтської артилерії. Перед нами був фронт. Врятував невеличкий лісок. По тому Лебідь повернувся автом до Кракова, а ми вже пішки пробирались у напрямі до Львова.” - зі спогадів Василя Кука.
30 червня. Понеділок. 6 година. На другому поверсі будинку “Просвіти” у Львові (Площа ринок, 10) відбулись народні збори. Зібрались представники культури, громадських організацій, духовенства, провідні члени ОУН. Збори відкрив заступник провідника Організації Українських Націоналістів - Ярослав Стецько вшануванням пам’яті борців, які загинули в боротьбі за волю своєї держави. У змістовному вступному слові він з’ясував політичне становище, вказуючи на необхідність народної активності в подіях, що відбуваються довкола. Щодо Німеччини заявив, що “Союз і з нею можливий у випадку того, що вони не проти української державності”
Після того Стецько зачитав Акт про відновлення Української Держави.
“Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.”
Далі співали гімн України. В ході народного зібрання було заявлено, що ніхто не складе зброї, доки українська державна влада не буде встановлена на всіх українських землях. Під кінець Зборів з’явилися в залі представники німецької армії Ганс Кох та майор фон Айкерн. Зазначу, що про скликання Зборів жодні німецькі установи не повідомлялись і ніякої німецької делегації не запрошувалось. Німецькі військові представники прибули на Збори з власної ініціативи. Ганс Кох у той час працював у штабі Верховного командування німецьких збройних сил політичним радником в українських справах. У своєму виступі, спочатку німецькою, а під кінець українською мовою він підкреслив, що зараз іде війна і необхідно спрямувати всі ресурси на потреби фронту, питання ж української державності поки що не актуальне, та й воно не в компетенції Верховного командування і в майбутньому буде вирішене безпосередньо Адольфом Гітлером. Завдання українців на цьому етапі - працювати, усі свої сили спрямовуючи на перемогу Великої Німеччини над більшовицькою Росією.
Іван Вітошинський, один з членів ОУН, аби не надавати Зборам виразного протинімецького характеру й не дати командуванню німецької армії підстав для ворожого ставлення до української державності, висловив привітання німецькій армії, яка звільняє українські землі від більшовицьких окупантів, і відзначив, що лише спільними зусиллями української й німецької армій можливе здобуття в цій війні перемоги над спільним ворогом - більшовицькою Москвою.
Акт відновлення Української Держави - визначна подія в житті нашого народу, яка продемонструвала волевиявлення українського народу до незалежного державного життя і стала гучною заявою тим диктаторам, які воліли знищити все українське і стерти всі осередки національної ідентичності українців. В тотально складних умовах, в часи страшної війни й кровопролиття, ОУН поставило собі за мету рішуче діяти та активно підносити свої ідеї народові. Завдяки цій події та подальшій визвольній боротьбі, значно зросла національна свідомість нашого народу. А ідея національного відродження глибоко засіла у думках народу й пустила коріння у подальші покоління.
Зараз український народ має як ніколи бути згуртований і консолідований у всіх своїх справах. А такі значущі для української історії, події мають надихати нас на старанну працю, нехай навіть і у важких умовах. Не маємо здаватись, маємо черпати натхнення з героїчних вчинків наших предків, які у вкрай важких умовах, на межі життя і смерті, мали чітке розуміння того, що вони мають діяти, а не лише мріяти.
https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/01/1/151822/- про Акт проголошення відновлення незалежності держави
https://avr.org.ua/viewDoc/1377/ - Маніфест ОУН (1940 рік)
http://history.org.ua/LiberUA/Book/oun41/9.pdf - 1941 р., квітень. - Із постанови II Великого збору ОУН у Кракові з програмою боротьби за незалежність України в умовах війни
