Утворення середньовічного міста зумовлене суспільним прогресом, зокрема прогресом в аграрному виробництві що сприяло зростанню надлишків сільськогосподарської продукції. Це, своєю чергою, призвело до розвитку торгівлі та виникнення ремісничих осередків, де почали концентруватися майстри різного фаху. Міста ставали важливими економічними і соціальними центрами, де розвивалася спеціалізація праці, формувалися нові соціальні групи – купці, ремісники, гільдії. Економіка міста ґрунтувалася на інтенсивному товарному обміні та грошовому господарстві, що відрізняло його від сільських аграрних структур. Розвиток товарного виробництва і обміну має важливе значення і базується здебільшого на зацікавленні феодала в додаткових джерелах доходу, а також розширенні торгівлі зі сходом. Для того, щоб оцінити економічний аспект розгляну становище торговців, ремісників та міської еліти, а також такі аспекти, як економічне становище і умови праці, законодавство, а також перспективи зовнішньої торгівлі.
Перш за все, варто звернутись до інформації про виникнення міст та їх статусів у різних регіонах. Найперші феодальні міста виникли в Італії у ХІ сторіччі – Флоренція, Неаполь, Венеція, Генуя і на півдні Франції у Х ст. Арль, Тулуза, Марсель та інші. Їх виникнення зазнало античної міської традиції і розвитком торгівельних зв’язків з Візантією та країнами Сходу. В цей самий період починають з’являтись міста в Нідерландах, Північній Франції, Англії і по верхньому Дунаю в Німеччині. Тут же, міста виникали повільніше, через специфіку вже існуючих базарних містечок і колишніх племінних центрів. Від чого можна зробити висновок, що найбільш заселені та урбанізовані міста були в тих регіонах, де перетинались торгові шляхи, що мали зв'язок з сусідніми країнами. Міста різнились за кількістю населення: малі ( 1-2 тис), середні (3-5 тис.), великі (приблизно 10 тис.), відомо, що лише близько сотні міст мало населення вище за 20 тисяч, одиниці міст мали населення дещо більше.
У містах жили купці, ремісники та люди вільних професій ( лікарі, художники, аптекарі та вчителі). Переважна частина міського населення мала роботу, пов’язану напряму в сільськогосподарському виробництві. Варто зазначити, важливу роль у зростанні міста відігравали міністеріали, які як правило були службовцями феодала.
Земля, на якій стояло місто, мала власника, який є сеньйором. Він же мав владу над судом та грошима, більшу частину доходів міста він присвоював собі. Сеньйор встановлював мито, контролював проїзд караванів і торгівлю в цілому. Одна з його задач була й охорона міста. Однак, постійне бажання сеньйорів отримувати більше доходів призвело до виникнення такого суспільного явища, як комунальний рух. Це буквально означало боротьбу міст з таким сеньйорами. Розпочалося це з вимог зменшити побори і привілеї в торгівлі, а вже згодом переросло в боротьбу за правову організацію та міське самоврядування. В деяких регіонах, міста яких піднімали такі обурення, отримували статус комуни ( а згодом, оперуючи наданими їм правами – містами-республіками). Міста такого статусу мали своїх виборних радників, мерів та інших посадових осіб ( було їх приблизно 12 – 24 особи), власне міське право ( як наприклад Магдебурзьке право, Саксонське дзеркало або ж Хартія міста Сент-Омера 1127 р), суд , військове ополчення, фінанси, право на оголошення війни і на укладання мирних угод. Хочу зазначити, що міське право охоплювало і справи торгівлі , мореплавства а також діяльності ремісників різного роду та їх цехів. Деякі з таких міст ставали майже державами, бо ж мали контроль над селищами і містечками поряд.
У гіршому становищі перебували міста під потужним контролем королівських чиновників, свободи такого рівня, як вищенаведені, для них були неможливі.
Тож, згадані комунальні революції стали передумовою для формування керівної ролі міст над селами, яка стала такою через ринки, що звільнились від контролю феодалів. Саме через ринки відбувалось підвищення статусу міського населення, а купці стали найбільш активною і динамічною групою міських жителів. Вже у XIV- XV ст. сповільнюється зростання великих міст, які в свою чергу стають більш спеціалізованими.
В часи середньовіччя міста почали поступово застосовувати концепцію об’єднання схожих професій у рамках цехів, братств або гільдій. Цехи наприклад виникли одночасно з містами (Італія, Франція, Англія та Німеччина). Їх права закріплювались відповідними документами від міської влади. Такі організації, як цехи (тобто об’єднання дрібних майстрів), допомагало захистити свої інтереси від феодалів, захиститись від ремісників селища і робітників схожого фаху з інших міст, це ж бо було для них дуже невигідно, оскільки становило конкуренцію для тодішнього ще вузького ринку з низьким рівнем попиту.
Кожен ремісник цеху працював в своїй майстерні зі своєю сировиною та інструментами. Усі професійні знання тримались в таємниці і не виходили за рамки сім’ї, тож і знання передавались спадково, і нікому чужому. У майстерні майже не було проділу праці, все визначалось кваліфікацією. Працював там майстер, кілька підмайстрів і пара учнів, але повноцінним учнем був лише майстер. Щоб бути членом цеху, треба було пройти усі низові ступені, тобто була своєрідна ієрархія. Цікаво, майстри цехів у середньовіччі рідко брали собі учнів з кількох причин, а саме : майстри, які належали до цехів, часто боялися конкуренції. Кожен новий учень, який ставав майстром, збільшував кількість виробників у місті, що могло знизити доходи інших майстрів. Щоб зберегти контроль над ринком і уникнути перенасичення, цехи обмежували кількість учнів, які могли стати майстрами ; Навчання учня було не тільки навчальним процесом, але й економічною інвестицією. Учень зазвичай жив у домі майстра і отримував харчування і взагалі повне забезпечення його і в деяких випадках навіть його дружини і дітей. Це було витратним для майстра, і він брав учнів лише тоді, коли був упевнений у їхній відданості та здатності опанувати ремесло.
Згідно з статутами цехів, виконання яких контролювали виборні магістри ( тобто старости), кожен майстер повинен був виробляти продукцію відповідного вигляду, розміру, якості і кольору, також використовувати лише один тип сировини. Заборонялося виробити довільну кількість продукції або робити її дешевшою. Все тому що це могло бути загрозою для інших майстрів.
Владою було визначене кількість вихідних, дні святкування, тощо. Цехи виступали як військова одиниця і навіть були своєрідною релігійною організацією. Вони мали власну церкву, каплицю, казну, щоб у випадку біди в одного з робітників виділити допомогу. Далі, аби захиститись від нападів та відстояти свої права, ремісники цехів об’єднувались в гільдії.
Хочу зазначити, що розвитку набуває будівництво кам’яних споруд (наприклад замки, церкви, захисні стіни, мости, тощо). Це призвело до потреби в появі нових ремесел і розвитку вже існуючих. Зокрема, здібність будувати з плином часу переростає в науку. Додам, що розвиток торгівлі активує суднобудування. Наприклад на півночі Західної Європи будувались кораблі підвищеної вантажності.
Цікавим явищем були купці, які часто перебували в інших містах або країнах і відповідно, могли дістати певні товари, що були в дефіциті. ( А отже і продати їх за вищою ціною). Купецтво це було легкою справою, оскільки, сушею могли пограбувати, морем була загроза піратів. Однак це було прибутково. Купці скуповували із вигодою і перепродували льон, худобу, шкіри, хутро, сало, масло, хліб, сіль, віск, мед, металічні ремісничі вироби, олово, ліс. Джерелом їх збагачення також були ярмарки, там навіть вони могли мати власні привілеї, як гаприклад заборона конфіскації майна за борг.
Хочу зробити висновок, що економічна динаміка міста Західної Європи у ХІ-ХV ст. , на етапі свого становлення, була доволі прогресивною. Оскільки міста проявляли себе в боротьбі за свої права. Доволі перспективним було створення цехів і розвиток ремесл. Більшість міст знаходилось на перетині великих торгових шляхів, а отже мало всі перспективи для успішної торгівлі і покращення роботи ремісників. Однак з плином часу, створенням цехів і закритих ремісничих об’єднань я не можу стверджувати, що це призводило до розвитку ремесл і торгівлі. Можу аргументувати це ти тим, що здебільшого не можна було закупити сировину в інших країнах, майстри обмежували кількість учнів через жорстку конкуренцію, відповідно якщо відсутня конкуренція, немає інших пропозицій і розвитку. Простіше кажучи, ремісники і торговці точно знали що, і за яку ціну вони продадуть, в них не було ризику, що сусід продасть щось краще та за кращу ціну, тому і не було потреби робити краще і розвивати своє ремесло або вдосконалювати його. Така динаміка була в цілому стабільною і постійною, однак не приносила нічого нового в сферу виробництва, відповідно і дохід не міг бути більшим (ціни ж бо контролювались також). Був обрізаний контакт і міське виробництво було закритим. Однак, місто все одно залишалось торговим центром для околиць, куди приїжджали селяни задля продажу товару власного виробництва.
