Довжелезним в серпанку змієм
Вповзає підлогою протяг.
Розсовує стіни, допоки
Вони не звіються штипом
У темряву темних матерій.
І жалом (три гострих леза!)
Болю, жалю та печалі… —
Тим жалом він трощить стелю!
І дах вибухає у простір!
У космос летять уламки.
І там, у Всесвіті тому
Створіння хвостаті гасють
На конях смолистих пекла
Вершниками у кульбаках.
Зривають пугами зорі,
Скидають униз зі свистом -
Там їх підбирають,
Складають у кошики верболозні
Мелюзини,
Лісниці,
Мамуни,
Одміни,
Капуші
Та морок, що манії дух зловорожий.
До млину ті кошики зносять.
У шані до ніг Млинаря висипають
Злодійські ті вкрадені зорі.
Простромлює їх він списом —
Над огнищем з чорним димом
З зірок випарює мрію,
Доки золою не стануть.
На жорна кидає камінні,
В смолу перемелює.
Потім у пекло,
Створінням хвостатим на радість
Дощем висипає, смолою
З гігантського смолоскипу.
В ебенове небо вереск
Та захват кувіканням, виском
До Млинаря лунають.
Нечисті темної вереск
Аж до шпарин досягає
Та лютим холодом віє!
…То довжелезним змієм
Вповзає підлогою протяг
В не щільно причинені двері,
Зі скрипом що хитані вільно……
