А за порогом йде війна…Ні! Не війна — істерика “гібридна” брехні царя, владики москалів, який вчинив різню народів. Криваву, дику та тупу, безкомпромісну.
Ти в цій різні як ціль, причина несамовитої істерики гидкого хробака, кремлівського паскуди. Бо він завжди вважав тебе як темрява пуста, як нуль, нуль абсолютний! Та, раптом, ти посмів себе вважати українцем, людиною в державі УКРАЇНА… — з того чужа істота ти йому, нікчема, якого знищити він має вже тепер, негайно, терміново…«Бо не існуєш ти, нема та бути не повинно! Як і твоєї України…» — і це його упевненість та віра, сакральне кредо по життю…
…А ти із гаджетом сучасним шукаєш ігор та розваг. Там козаком рішучо вміло враз окульбачуєш коня — верхи на огирю стрибаєш крізь оник димний у вогню та що є моці стрімко так в інформаційний простір скачеш… — у свято, в подорож, оман, у блиск та відблиски святкові, у маскарад, в бали щоденні! В розвагах, там про все!… — себе не пам’ятаєш та забуваєш і про те, що поруч, тут, вже за порогом — війна триває, йде, сичить істерика “гібридна” по всій московії, в орді…і навіть нині, вже по Укріїні…Для путиноїда ти — мрець, живий, поки що дихаєш іще…А ти — в ілюзіях! Тебе нема, бо ти у світі ілюзорному… — у світі, що живе лиш сьогоденням, тепер та зараз, саме тут…І що тобі вчорашнє?! — побіжно згадуєш його і на прийдешнє хамські чхаєш!… — мовляв, незриме та ніщо, його ніколи нам не знати. Та, тим не менш, то саме нині слушний час аби освідчитись Фортуні в безсуперечності своїй, у незрадливості й покорі Богині, славній капризулі.
О! Так…Усе змінилося у часі (…і я змінився в ньому?…Все можливо…). Тут кожен зайнятий собою, собі самому головний та прагне Бога і свободи…Але…але…але… — за тим порогом йде війна, кремлівський приступ істерії.
