Як зазвичай, не зазирнувши в анотацію, заходилась пізнавати нову історію. 🤦🏼♀️ Проте аби й прочитала її, то здивувалась, як там трошки не про те.
Насправді писати відгук про цю книгу складно. Наче і чіпляє, а наче десь-щось пішло не так.
З одного боку це напевно можна віднести до «проза війни», але ж не про саму війну, а про наслідки її для людей, які побували на фронті, для тих хто залишився у тилу. Про різницю сприйняття та про непорозуміння.
Починалось все настільки правдоподібно, що аж нутрощі зводило,🥺 а потім... потім я не зрозуміла, чому текст перестав різати по-живому та присипати сіллю.
Лише під кінець осягнула, що саме мені не зайшло. Красивий перехід на містику. ✨ Перенасичення глибокими символами та очевидними сенсами.
Так наче ось тут ще була жорстока реальність, а потім хоба — це вже казочка, де чітко відчутна вигадка і містифікація. 😕
Ця спіраль потроху розгорталась і історія чимдалі відривалась від того чим задавалась на початку.
Болючі реалії безжально, як сову, натягнули на філософію. Фінал добив.
Серйозно? Кульмінаційний досвід такого значення можливий лише за таких умов? 🍄А по-нормальному ніяк...Ади-и.
❗️Книга дуже гарна та сподобається багатьом. Любко Дереш ще той чортяка та митець слова. Текст крутий та майстерний.🥰
Оригінальний спосіб рефлексії для нашого суспільства. Піднято кипу необхідних питань та подані офігенні рішення: де шукати зв’язку з реальністю та до чого може призвести пережиті трагедії. Форма викладки приємно незвична. ❤️
У сухому залишку: не беруся рекомендувати книги воєнної тематики — буде боляче. Проте хто шукає актуалочку на подумати, про те що коїться з нами всіма, прошу до насолоди: «Погляд Медузи» Любко Дереш.👍
