Чи думали ви колись про те що буде після вашої смерті? В теперішній реальності нашого життя здається було б дивним хоча б одного разу про це не подумати. Стрибаючи з того клятого мосту сімнадцяти річна Ліда не думала ні про що, та не зважаючи на це їй доведеться пройти шлях який проходять всі самогубці, шлях який буде вирішальним для неї.
—Де я? — Тихо прошепотіла Ліда озираючись в різні боки, навколо була лиш сіра пітьма. Страх окутав її, останє що вона памʼятала як о другій ночі, під теплий весняний дощ вона стрибала з мосту.
— А де б ти хотіла зараз бути люба? — Тихий жіночий голос обізвався нізвідки.
— Хто ви? Чому я тут? Я мертва? — Потік запитань змішаний з страхом та лякаючою тишою.
— Мене звати Віра, доволі символічно зважаючи на те де ми зараз з тобою знаходимось. Я твій провідник. — Голос жінки був спокійний, але одночасно з тим лунали веселі нотки, ніби все що відбувалось було цікавою грою.
— Я мертва ? — Тримтячий голос Ліди змінився на більш впевнений та рішучий. — Скажи мені, я мертва? — Знову повторила вона, вже знаючи відповідь на це запитання.
— Цікаве запитання, але занадто банальне для цього місця. Так, ти мертва. Але не засмучуйся, мертве лиш твоє фізичнке тіло і ти ще маєш другий шанс.
— Тобто я в пеклі? — На це запитання Віра гучно засміялась.
— А ти би хотіла там опинить? — Сміючись запитала провідниця, та не дочекавшись відповіді вже спокійним та виважиним голосом мовила. —Ні, ти не в пеклі. Пекла не існцє в тому вигляді в якому його придумали люди, пекло це формальність, життя не має кінця, воно лиш переходить з одного стану в інший.
— Я не розумію. Не розумію… — Прошепотіла Ліда. — Я просто хотіла щоб той біль який був в мені зник, зотіла щоб все це скінчилось. — І болю насправді вже не було, минув страх, минуло все що було там, все що було в тому розбитому сорці покинутої та принижиної дівчинки, тут в пустоті, сірій імлі було спокійніше ніж останні півтора року життя по між байдужих та нестерпно жорстоких людей.
— Моя люба дівчинко, те що тобі довелося пережити дало тобі зараз шанс почати все з початку, жити нове життя. Але тобі доведеться поборотися за цю можливість, та ймовірно відчути весь той жах знову, лиш так твоя душа перейде в інше тіло. — В голосі провідниці на мить була чутна невидима сльоза, жалість якої вона не мала відчувати. — Зараз для тебе все заплутано, воно й не дивно, але я все тобі поясню ти головне йди за мною.
В сірій далині перед Лідою зʼявилося яскраво синє сяйво і вона без вагань увійшла в нього.
