Радянська держава возвеличувала материнство, але не підтримувала батьківство.
Бо “батько” мав належати не сім’ї, а системі.
💡 Важливе розмежування: пояснення ≠ виправдання
Цей текст пояснює соціальні та історичні механізми, але не знімає особистої відповідальності з конкретної людини.
Розуміння контексту потрібне не для того, щоб терпіти насильство чи контроль, а щоб:
- не звинувачувати внутрішньо себе;
- не повторювати той самий сценарій;
- відокремити систему від живої людини.
Пояснення показує масштаб причини.
💡 Радянська модель
Основна формула:
Жінка має народжувати → Держава “дбає” → Насправді вся відповідальність на жінці.
Ключові риси:
- Материнство = громадянський обов’язок
- Соціальне схвалення тільки для "правильних" матерів (партійних, робітниць)
- Функція тата знецінена: “робітник”, а не “батько”
- Побут - зона жінки + робота - теж зона жінки
→ подвійне навантаження
Відсутній батько як системний результат, а не особистий вибір
У радянській моделі батьківство не підтримувалося як емоційна чи виховна роль.
Держава вимагала від чоловіка:
- бути робочою одиницею;
- бути мобілізованим у війну або працю;
- бути лояльним системі, а не сімʼї.
Батько був присутній фізично, але часто відсутній психологічно. Це створювало перекіс: мати ставала єдиною фігурою відповідальності, контролю і привʼязаності.
Саме з цієї порожнечі виростали гіперопіка, симбіоз і контроль.
Це не про поганих мам. Це про травми, які нікому не дали вилікувати.
Основні тези:
- Держава вимагала жертви, але не давала інструментів батьківства.
- Коли діти дорослішають - їхня єдина роль зникає.
- Звідси контроль, образи, вимоги вдячності.
Джерела:
Оксана Кісь, “Українки в ГУЛАГу”
Наталя Лебідь, дослідження сімейної політики СРСР
Wendy Goldman, “Women, the State and Revolution” (Harvard University Press)
💡Чи це було лише в СРСР? Порівняємо з іншими країнами
А) Подібна логіка була і в інших тоталітарних режимах:
- Нацистська Німеччина: “Мати арійської нації”
(Mother’s Cross Awards - державні медалі за кількість дітей)
- Фашистська Італія: культ багатодітності
- Китай (маоїзм): робітниця + мати без приватності
Спільне: жінка як інструмент державної ідеології, а не як людина.
Б) У демократіях було інакше, але… не ідеально:
- Тривалий час батька теж відсторонювали від виховання
- Післявоєнна Європа ввела соцполітики підтримки сімей
→ дитсадки, декрети, підтримка татів
Джерела:
Gøsta Esping-Andersen, “The Three Worlds of Welfare Capitalism”
Sheila Rowbotham, “Women in Movement”
Висновок:
Це не унікально для СРСР - але СРСР затвердив найжорсткішу й найдовшу форму цього патерну.
💡 Чи існує це досі?
На жаль - так, у багатьох країнах пострадянського простору:
- Риторика: “мати = герой”
- Реальність: низькі виплати, відсутність сервісів, осуд матерів “не таких”
Тато - ще досі “допомагає”, а не виховує.
У культурі досі живе модель: “Батько заробляє → Мати всім іншим займається”.
Україна вже рухається вперед - декрет для татів уже є (з 2021), але зміна ментальності займає покоління.
💡 Типи поведінки матерів після 50 (особливо в пострадянському контексті)
A. “Життя-через-дитину”:
– постійний контроль, критика, втручання
– страх залишитися непотрібною
Механізм: її цінність довго визначала держава/сім’я → тепер вона боїться пустоти.
B. “Самопожертва-в-борг”:
– все для дітей → очікування вдячності
– почуття провини як інструмент
Механізм: єдина задекларована роль - служити, тому служіння стає валютою любові.
C. “Холодна дистанція”:
– емоційна недоступність, мінімум тактильності
– “Я вижила - і ти виживеш”
Механізм: покоління травм, переданих без мови емоцій.
D. “Авторка другого життя”
– хоче здійснити через дитину свої нереалізовані плани
– заборона індивідуальності
Механізм: їй не дозволили мати мрії → її мрії тепер в дитині.
Джерела:
• Горностай П. Психологія сімейних стосунків в Україні
• Bowen M. Family Therapy in Clinical Practice
💡 Як зберегти себе без ненависті й без самознищення поруч із такою мамою
Три рівні, які працюють комплексно:
✅Рівень кордонів
- Домовленість “що можна / що ні”
- Техніка: коротко → спокійно → одна межа за раз
Кордон - не агресія, а турбота про стосунок.
- Фрази:
“Я вирішу це сам(а)”, “Про особисте зараз не говоритиму”
✅Рівень психіки
- Розпізнати тригери: провина, сором, “мама знає краще”
- Техніка віддалення: спочатку емоційна дистанція, потім поведінкова
- Підтримка від інших дорослих - реконструкція опори
Не брати на себе роль рятівника. Її життя - її відповідальність.
✅Рівень самоцінності
- Побачити себе окремою людиною
- Маленькі щоденні рішення “для себе”
- Переписування внутрішнього голосу:
«я маю право бути собою навіть якщо мама незадоволена»
Опора на себе і своє доросле життя. Право на власний шлях без чийогось схвалення.
💡 Як бути з матір’ю, яка використовує провину, самопожертву й контроль
1️⃣ Проти “провини як інструменту”
⚠️Проблема: дитину змушують почуватися винною за сам факт її життя та незалежності.
✔Що працює:
- Не виправдовуватися - будь-яке виправдання поглиблює пастку.
Якщо контроль і залякування -“Я завершу розмову, коли так зі мною говорять.” + вихід
- Переводити на факти й межі
“Ти маєш право почуватися так. А я маю право жити своє життя.”
- Не брати на себе чужі емоції
“Ти злишся - але це твій вибір, не моя провина.”
Коротка формула відповіді: Я тебе чую. Але я так не буду.
2️⃣ Проти “я все для тебе - ти мені винний(на)”
⚠️Проблема: життя дитини прирівнюють до боргу.
✔Що працює:
- Відділяти любов від обслуговування
“Допомога - це вибір, не обов’язок.”
- Чіткі межі + повтор як мантра
“Зараз не можу. Зроблю тоді-то.”
Один раз, без пояснень, без емоцій. Повтор - але без виправдань.
- Не компенсувати чужу зруйновану молодість
Її вибори = її відповідальність.
3️⃣ Проти тотального контролю / симбіозу
⚠️Проблема: дитина - “сенс життя”, тому її свободу обмежують.
✔Що працює:
- М’яке, але тверде дистанціювання
“Мені потрібно більше особистого простору.”
“Це мій вибір - і я беру відповідальність за наслідки.”
- Зменшення доступу до себе: рідше дзвінки, чіткі часові рамки, не ділитися занадто багато особистим
🔥Коли стосунки стають небезпечними
📌 Межа, після якої розрив - здоровий вибір:
- приниження
- крики, погрози
- спроби контрольованого ізолювання
- маніпуляції на кшталт “без мене ти ніхто”
Тоді повний дистанційний контакт - не зрада, а порятунок, не бути жертвою.
В цьому випадку межі ставляться не для того, щоб матір “перевиховати”. Тут межі ставляться, щоб дитина змогла спокійно жити. Бо це вже було не про характер, а про насильство.
💡 Як не повторити цей стиль з власною дитиною
"Тут не треба бути ідеальною матір’ю. Достатньо бути доброю (good-enough mother)". - D. Winnicott
✅Три опори
1. Емоційне дзеркало
– називати почуття дитини й свої → дитина вчиться розуміти себе
2. Підтримка автономії
– “ти можеш”, “я поруч, якщо треба допомога” → формується здорова ініціатива
3. Розмежування ролей
– “моє життя - моє, твоє - твоє” → ти не привласнюєш її успіхи/поразки
Анти-патерни:
- не використовувати провину як виховання
- не жертвувати собою до знецінення
- не “зачиняти” дитину в собі, як зробили з поколінням матерів після 50
Детальніше
❌Не використовувати провину як виховання
Що це таке:
Фрази на кшталт:
- “Я для тебе все зробила, а ти…”
- “Тобі не соромно?”
- “Через тебе я…”
⚠️Чому це шкодить:
- Дитина вчиться, що любов = повинність
- Втрачає контакт зі своїми бажаннями (робить, бо “треба”)
✔Що робити замість:
- Описувати свої почуття і наслідки, а не тиснути провиною
Приклад: “Мені сумно/страшно, коли ти робиш це - давай разом знайдемо рішення.”
- Давати право на помилку без ярликів
Приклад: “Ти помилився - це нормально. Як можемо виправити?”
❌Не жертвувати собою до знецінення
Що це таке:
“Я все життя поклала на тебе!”
Мама не має особистого життя, потреб, кордонів.
⚠️Чому це шкодить:
- Дитина вчиться, що її існування комусь щось “винне”
- Виникає страх бути тягарем → тривожність, провина
✔Що робити замість:
- Показувати на власному прикладі, що дорослий має право на себе
- Відверто ділитися потребами
“Мені потрібно 30 хвилин для себе.”
“Я хочу відпочити - продовжимо пізніше.”
-Догляд за собою як норма, а не “егоїзм”
Дитина, яка бачить маму живою, а не виснаженою,
почувається в безпеці.
❌Не “закривати” дитину всередині
Що це таке:
- Контроль кожного кроку
- Гіперопіка і заборона дорослішати
- Дитина стає “єдиним сенсом життя”
⚠️Чому це шкодить:
- Дорослий виростає без автономії, боїться життя
- Порушені кордони → симбіоз → зависимість у стосунках
✔Що робити замість:
- Автономія за віком: давати робити складніше з кожним роком
“Хочеш - попробуй сам. Я тут, якщо знадоблюся.”
- Підтримка власних мрій дитини, не нав’язаних
- Визнання, що це окрема людина, не продовження тебе
Ми не маємо бути ідеальними.
Ми маємо бути чесними - з дитиною і з собою.
Джерела:
• Donald Winnicott - The Child, the Family, and the Outside World
• John Bowlby - Attachment and Loss
У більшості випадків проблема не в тому, що “матері погані”, а система, у якій вони жили.
Три головні механізми цієї системи:
1️⃣ Історичний тиск виживання
- репресії, війни, голод, післявоєнна відбудова;
- емоції стали “розкішшю”, слабкість - небезпекою.
2️⃣ Радянська модель “материнства без підтримки”
- культ матері, але жодних інструментів: ані психології, ані допомоги, ані партнерства;
- жінка мала тягнути все сама, і ще й бути “щасливою”.
3️⃣ Травма покоління
- вони не отримали любові як діти
→ не мають досвіду, як її давати далі
→ захищають себе нападом, контролем, докорами.
🔹Важливий висновок
Це не знімає особистої відповідальності з конкретної людини за її дії.
Але пояснює, чому це явище настільки масове й повторюване.
Дві точки зору одночасно можуть бути правдою:
“Моя мама завдала мені болю”
“Її теж зламала система”
Але доросле життя починається там, де чужу травму більше не несуть як власний обовʼязок.
Людина змінюється лише тоді, коли сама визнає проблему і хоче змін на краще.
У таких сім'ях ставлення батьків до дітей формується внутрішніми потребами батьків, а не поведінкою дітей.
Неважливо, хто більше допомагав або хто був слухняний.
Важливо: кого батьки використовували для опори, а кого - для емоційного комфорту.
Ролі тут в сімейній системі розподіляються не за справедливістю, а за потребою батьків
Приклади типових ролей (кожна окрема або сміжні):
«Герой» - відповідальна дитина, яка все тягне
«Улюбленець» - емоційний ресурс для батьків
«Бунтар» - канал для негативу
«Невидимка» - щоб не заважати.
Ці ролі не про логіку - про усталені міфи сім’ї. В одній сім’ї можуть бути протилежні сценарії для різних дітей незалежно від віку.
У цьому випадку автономія не лікує батьків. Вона рятує дитину.
Матеріал підготовлено за допомогою ChatGPT.
Фото (Augustin-Foto) Jonas Augustin на Unsplash
