Нещодавно я почала читати нову книгу і наткнулась на цікаву думку «коли ми називаємо когось хорошим, частіше за все це означає, що людина відповідає очікуванням інших і не відстоює свої власні інтереси». І я збрешу, якщо скажу, що не погоджуюсь з цими словами.
Коли зазвичай ми називаємо інших хорошими? Коли ці люди відповідають нашим уявленням про те, що правильно, а що ні. Коли вони гарно відносяться до нас. Кажуть те, що ми хочемо почути. Роблять те, що нам подобається. Коли не вступають в конфлікти з нами, не сперечаються. Все базується на нашому сприйнятті та життєвих принципах. Але чи правильно це? Чи правильно називати інших хорошими через те, що вони відповідають вашим очікуванням? І чи добре бути цією «хорошою людиною»?
Давайте для початку розглянемо де це ,так зване, явище бере початок.
Якщо ви хоча б трохи цікавились психологією, то мабуть знаєте, що більшість наших життєвих принципів, установок, поглядів і навіть травм закладаються в дитинстві. І цей випадок не виключення.
В ідеальному сценарії, в дитинстві батьки мали б закласти нам думку, що ми заслуговуємо на любов, незважаючи на наші досягнення і наші провали. Адже наші помилки не визначають нас. Вони існують самі по собі. А ми просто стикаємось з ними на своєму шляху. Але, на жаль, досить великий відсоток людей так і не пізнали цього. Натомість вони чули похвалу, коли досягали чогось і отримували «по заслузі», коли потрапляли в халепу. Приємні слова в свою сторону вони чули, коли робили те, що хочуть батьки. Одним словом не створювали лишніх проблем і жили так, як їм скажуть. І в очах цих батьків їх діти були ангелами, просто найкращими. І до пори, до часу це не приносить проблем. Але якою стає ця дитина в майбутньому?
Несвідомо ця особистість в старшому віці починає шукати схвалення оточуючих, намагаючись заслужити любов та визнання. Зазвичай ці люди відносяться до тих, хто втратили зв’язок із собою. Вони не знають чого хочуть, що їм подобається, а що ні. Також їм характерне подавленя таких емоцій як: гнів, ненависть, злість і навіть сум. Адже, на їх думку, вони мають відповідати ідеальному образу, тобто не проявляти негативні емоції, бути добрим та веселим, бо інші можуть подумати про них щось погане. І зазвичай саме цих людей ми описуємо словом «хороший».
Але це все ілюзія. Це вимушена доброта, яка в реальності являє собою бажання отримати похвалу та визнання. І ці люди зазвичай добре володіють навичками комунікації, являються прекрасними слухачами і можуть бути чудовими друзями чи партнерами. Але незважаючи на це, вони так і не знають справжніх себе. І можливо так ніколи і не дізнаються. Тому я залучаю всіх відноситись до інших з розумінням. Ми ніколи не знаємо через що пройшла ця людина в минулому, який шлях вона долає зараз, з якими проблемами справляється. І один випадок не визначає її особистість. Будьте толерантнішими один до одного. І в першу чергу будьте добрішими до себе. Дозвольте собі пізнати справжніх себе. Не старайтесь бути хорошими. Будьте справжніми. Адже, незважаючи на те, що люди так прагнуть до ідеалу, але саме він відлякує їх. Адже в цьому відчувається фальшивість, бо ідеалу не існує. Нехай відкритість та щирість будуть у вас в пріоритеті.
