Вітаю, я - сироманка! Мій колега по письменництву Результат пошуку нагадав мені про те, що я давно обіцялася написати про світогляд персонажа (зацініть його профіль, в нього чудові довгочити). Тому ця стаття буде присвячена тому, що таке світогляд, чому світогляд автора має значення і, що головне, - чому боротьба між світоглядами персонажів посідає центральне ядро в історії.
Світогляд персонажа в DnD
Почнемо з того, що першим з’являється при запиті “Як написати світогляд персонажа”, а саме - гайди по створенню персонажів у DnD. Думаю, більшість з читачів впізнає ось цю табличку через те, що вона стала мемом:
В Dungeons&Dragons при створенні вашого рольового персонажа існує графа “Світогляд”, яку можна розділити на дві шкали: Закон-Хаос і Добро-Зло. Як зазначає українська Вікіпедія, [1]:
“Закон” - це честь, чесність, відданість законній владі й передбачуваність. З іншого боку, принципова поведінка може означати недалекість, прихильність до традицій, поверховість суджень і втрату пристосовності;
“Хаос” - це свобода, пристосовність і гнучкість. З іншого боку, хаотична поведінка може означати нерозсудливість, невдоволення по відношенню до законної влади, непередбачуваність дій і безвідповідальність;
“Добро” - це альтруїзм, повага до життя і до власної гідності мислячих істот. Добрі персонажі приносять себе в жертву, допомагаючи іншим;
“Зло” - це шкода, гніт та вбивство інших. Деякі злі створіння просто не мають жалю до інших і вбивають без вагань з метою одержання вигоди або просто щоб прибрати чергову перешкоду. Існують й інші, що вбивають заради спортивного інтересу чи з поваги до злого божества або господаря.
У поєднанні цих двох шкал виходить дев’ять основних типів світоглядів, які ви і можете спостерігати на картинці вище. Звісно, усі ці типи з часом обросли своїми стереотипами та спрощеннями, що значно ускладнює їх розуміння. Втім, на мою думку, справжню суть цих типів найкраще описує ось ця таблиця: (можете не читати, нічого не втратите)
Чому ми взагалі говоримо про цю типологію? Що ж, я часто натрапляла на авторів, які описували своїх персонажів (а деколи - й себе) саме через якийсь з наведених типів. І хоч я далеко не фанатка типологій (психологічних, в першу чергу), втім DnD, беззаперечно, має вагомий вплив на нашу інтернет-культуру, а тому вважаю потрібним згадати таке тлумачення поняття світогляду. Можливо, ця система не дуже пояснює ідеї, за які бореться індивід, але вона чудово демонструє методи, якими він цього досягає, та вектор, куди він рухається.
А якщо вас зацікавила механіка цієї типології, то більше про світ Dungeons&Dragons, правила гри та лайфхаки ви можете прочитати в довгочитах юзерки Білої Птахи:
З чого складається світогляд реальної людини
Підозрюю, що я неодноразово буду вас розчаровувати в імбовості психологічної науки. Якщо ви загуглите “світогляд людини”, вам видаватимуться відповіді з розділу філософії, але не психології. С. Кононенко у своїй статті “Світогляд як психологічний стан людини” щиро дивується тому факту, що світогляд, незважаючи на його надзвичайну важливість у віковій, екологічній, спортивній психології, психоконсультуванні та психотерапії, є дуже слабко дослідженим в психологічній науці. [1]
Якщо почитати, як деякі автори описують важливість для їхньої дисципліни конструкту «світогляд», а потім зіставити ці коментарі зі стандартними текстами, підручниками, енциклопедіями тощо, в яких цей конструкт майже відсутній, виникає враження, що світогляд є найважливішим конструктом, про який пересічний психолог ніколи не чув. - С. Кононенко
І я можу запевнити: незважаючи на купу посібників, з якими доводилося стикатися впродовж навчання на бакалавраті, я ні разу не натрапляла на розділ “світогляд”. Такого немає в природі, хоч я і багато моїх одногрупників неодноразово згадували важливість світогляду при описі природи різних психологічних особливостей. Лише зараз, досліджуючи цю тему скоріш як письменниця, аніж як психологиня, я усвідомила цю прогалину в психології, яка чомусь нецікава переважній більшості дослідників.
Але це був ліричний відступ мого особистого болю. Переважна більшість дослідників - то не всі, а тому все таки деякі дослідження цієї теми у нас є. Найбільшу увагу цьому питанню приділяв М. Кольтко-Рівера. Дядько присвятив темі світогляду купу праць, аналізуючи роботи таких відомих психологів як Маслоу, Юнга, Фройда, а також філософів - Ніцше, Дільтея. В результаті він виокремив таке визначення:
Світогляд - це набір переконань, який включає обмежувальні ствердження та припущення про те, що існує, а що - ні; які об’єкти або переживання - гарні або погані; які цілі, поведінка та взаємовідносини - бажані або небажані. [2]
Він поділяє світогляд на шість основних вимірів, у кожного з яких є протилежні полюси:
Метафізика: від віри в те, що існує духовний світ, дух, духовні сили, до повного заперечення будь-якого існування духу;
Стосунки з групою: віра в те, що потреби групи є важливішими від власних потреб індивіда, і навпаки;
Ставлення до авторитету: від віри у вертикальну владу (авторитет може йти лише “зверху”, а покора - лише “знизу”), до віри в горизонтальну владу (рішення та правила повинні прийматися спільно);
Локус відповідальності: від екстернального локусу контролю (у всьому винні обставини/інші люди/суспільство) до інтернального (у всьому винен лише я); а горезвісний Спартак Суббота ще ненароком придумав інфернальний - напевно, там у всьому винен Сатана;
Суб’єктність: від віри в повну свободу волі до віри у відсутність власного вибору;
Мінливість: від віри в те, що характер людини може мінятися, до віри в те, що характер по самій своїй суті є постійним та незмінним.
М. Кольтко-Рівера є представником вимірного підходу психології - тобто, розрізняє людей за ступенем вираженості певного конструкту. Мені вимірний підхід більше імпонує, але його складність полягає у тому, що важко визначити: а що потрібно робити з отриманими результатами? Цей підхід не піддається спрощенню, що деколи буває критично необхідним.
На противагу цьому підходу існує категорійний - він ділить усіх індивідів на категорії. Сюди відносяться і типи темпераменту, і типи акцентуалізацій особистості, і взагалі будь-які типології, які ви коли-небудь бачили. Представником цього підходу в темі світогляду виступає Клер У. Грейвз. Він розробив теорію емергентних циклічних рівнів існування: на його думку, кожна доросла людина проходить через них, врешті-решт зупиняючись на якомусь з етапів. Усього він виділяє вісім рівнів: [3]
1) автоматичний (зацікавлення лише задоволенням базових потреб);
2) племінний (чорно-біле мислення, прагне групової стабільності);
3) егоцентричний (“перемагає сильніший”);
4) святий (підпорядковування правилам “звище” заради безпеки та спокою);
5) матеріалістичний (прагнення до контролю над навколишнім світом заради задоволення власних інтересів);
6) персоналістичний (найважливіше - це зв’язок з іншими та своїм внутрішнім “Я”, усі цінності, мораль та етика є продуктом групи, а тому можуть змінюватися);
7) когнітивний (головна турбота - за себе й за світ, орієнтованість на інформацію, прагматичність);
8) емпіричний (скільки б інформації не було, не можливо пізнати і зрозуміти все; наполягає на атмосфері довіри й поваги).
Ця теорія цікава як мінімум тим, що відображає не лише стадії розвитку людини як особистості (від немовляти з базовими потребами до старця, що пізнав дзен), але й стадії розвитку ідей людства (від задоволення базових потреб для виживання й племен до “святого” середньовіччя і т.д). Поєднання онтогенезу з філогенезом - це красиво.
Типології в принципі націлені на те, аби красиво показати якусь різницю між людьми, поділити їх на ідеальні категорії, де все складається в логічну картинку, зрозумілу навіть людям, що не посвячені в психологічну науку. Але, щоправда, через таке спрощення доводиться викидати усіх людей, що не вписуються в цю картинку. Категорії недобрі тим, що мають надто “книжковий” підхід до людей - вони не враховують деталей, не враховують причин, що могли призвести людину до цієї категорії. У своєму намаганні скласти ідеальну картинку вони втрачають гнучкість, яка теж буває критичною, часто навіть більше, ніж потреба у спрощенні.
Але, звісно, ми прийшли сюди не розбирати проблематичність психологічних підходів, ми прийшли сюди розбиратися у сторітелерських приколах. То чим же світогляд персонажа відрізняється від світогляду людини?
Чому розглядати персонажа як реальну людину - неправильно?
Навіщо ми пишемо історії?
От з такого дивного питання я почну цей розділ. Питання розмите й загальне, на нього можна відповісти багатьма способами. Вам це подобається, ви виливаєте через історії свій біль, ви намагаєтеся щось донести до світу... На останньому ми й зупинимось.
Не думаю, що відкрию для вас таємницю, якщо скажу, що наша творчість є насиченою тими контекстами, в яких ми живемо. Одна з причин, чому ми так активно протидіємо поширенню російської творчості - це той факт, що вона ширить російські наративи, пропаганду, менталітет. І далеко не завжди це відбувається навмисно, ні. Часто людина просто транслює через свою творчість те, що оточує її, і те, що знаходиться в її переконаннях.
Ось чому я так довго розбирала світогляд людини. Бо для того, аби побудувати світогляд персонажа, певний світогляд повинен бути в автора. Якщо автор - заядлий матеріаліст, то він напише фанфік “Гаррі Поттер і методи раціонального мислення”. Якщо авторка підтримує британську Лейбористську партію, центральною цінністю якої є стабільність будь-якою ціною, то вона напише “Гаррі Поттера” [4, дуже раджу цей відеоесей, година 45 totally worth it]. Коли людина пише якусь історію, то головний герой в цій історії буде сповідувати цінності, схожі до тих цінностей, що є в автора. А злодієм буде те архетипове зло, що протистоїть цінностям автора в реальному житті. Коли головний герой приходить до свого хепіенду - це буде хепіенд в тому розумінні, як це сприймає автор. Допустимо, для когось хепіенд - це весілля. Для когось - піти подорожувати цілим світом. Для когось - здобути винагороду за свою працю. А для когось - отримати свою долю справедливості й забити на систему, яка все ще є тотально несправедливою до усіх інших.
Люди пишуть історії, аби створити свої ідеальні світи. Де добро, звичайно, перемагає зло. І якщо для комуніста це буде боротьба робітничого класу й клятих олігархів, то для капіталістів - боротьба злісних поліцаїв й чесного бізнесмена. Але, звісно, не політичними поглядами єдиними: як щодо поглядів на метафізику? Як щодо ставлення до авторитету? Як щодо того, є в людини свобода волі чи її ніколи не існувало? Думаю, до кожного з цих прикладів можна знайти ідеальний твір, в центральному ядрі якого лежить боротьба між представником цього світогляду та його противником. А в фіналі, звичайно ж, головний герой переконується у правоті тої сторони, яку він обрав. І демонструється світ, де світогляд автора, врешті-решт, переміг.
І це можна зустріти навіть в історіях, в яких хепіенду немає. Згадати мальопис “Герой поневолі” за повістю І. Франка, - в фіналі персонаж повертається до того життя, яким жив раніше, абсолютно ігноруючи все те, що він здобув впродовж своєї пригоди. І саме в цьому й полягає маніфест автора, біль, який він виплескує своїм твором: незважаючи на все, що ми переживаємо, українці все одно повертаються до свого минулого життя. Ми не вивчаємо наші уроки. Ми встаємо на одні й ті самі граблі раз у раз. Тому навіть там, де герой програв, світогляд автора тріумфує.
А що персонаж? Персонаж - це лише імітація людини, інструмент в руках автора, з допомогою якого той добивається певної мети. Завдання автора - створити персонажа, що є реалістичним, але не реальним.
Чи можна додати вашому персонажу в світогляд пункт “вегетаріанець”? Звісно можна, ви можете обкатати бекграунд персонажа, вписати в його минуле сцену про те, як він побачив на селі, як ріжуть свиню, і для нього це стало рушієм для відмови від м’яса. Проте важливим є те, чи перетвориться цей “пунктик” в аркуші з характеристиками персонажа у щось більше. Чи стане це одним із індикаторів доброти й наївності персонажа, чи навпаки - вегетаріанцем буде злий персонаж, і це покаже контраст між його любов’ю до тваринок та байдужістю до смертей сотень людей? А може, ви зробите вегетаріанство центральною ідеєю вашого твору, де головному герою потрібно буде перемогти систему і переконати групу людей в тому, що людство має бути вищим за м’ясоїдство? Незалежно від того, що ви зробите, фінальний результат в будь-якому разі демонструватиме ваш світогляд.
Найгірше, що ви можете зробити, - додати якийсь пунктик просто так, аби було. Аби заповнити порожнечу в графі “світогляд”, аби персонаж не виглядав аж настільки картонним й нецікавим. Не звертати уваги на те, що ця характеристика зовсім не в’яжеться з усім іншим, що ви придумали, не продумувати цей аспект далі того, що ви просто це вказали в початковому описі персонажа. З таким я раджу бути обережним, а то можна зовсім забутись, і в якійсь сцені персонаж щасливо наминатиме котлети разом з іншими героями. І в першу чергу це демонструватиме не вашу забудькуватість, не відсутність письменницької майстерності, а ваше недбале ставлення до того світогляду, який ви вліпили цьому персонажу. Ви цим не горите, і читачі одразу це відчувають.
Мистецтвознавці кохаються в тому, аби читати історію з повним знанням біографії автора. Чи боліло б нам так сильно, якби “Герой поневолі” був написаний не І. Франком, а якимось ноунеймом? Але ні, ми знаємо біографію Франка, ми знаємо, як він розчарувався в революціонерстві, як боляче йому було прийняти абсолютний пофігізм народу, за який він боровся. І тому фінал історії сприймається як удар граблями по чолі. Тими самими граблями, що й завжди.
Або ж Роулінг та її “Гаррі Поттер”. Ті, хто дивилися лише фільми, не в курсі, але в книгах Герміона виступає проти рабства ельфів-домовиків. Вона бореться з цією несправедливістю, організовує клуб борців, гордо терпить цькування за не дуже приємну назву клубу (в тому числі й знущання від її двох найкращих друзів). Можливо, якби цю історію писав хтось інший, то ельфи були б дуже раді такій підтримці, переходили на сторону Добі, і врешті-решт Дамблдор би мав цілу армію ельфів-добровольців. Але, на жаль, Гаррі Поттера писала Роулінг, і тому вона вирішила висміяти Герміону, активістів й саму ідею визволення з рабства: домовикам цього не треба, вони жити не можуть без хазяїна, а волелюбний Добі - аутсайдер і стрьомний фетишист, якому подобається носити на собі купу шкарпеток та чохол з-під чайника. Нагадаю - це не правила всесвіту, придумані деінде, ці правила придумала сама Роулінг. І це чудово вкладається в її політичні погляди, де стабільність важливіша за справедливість, і справедливий хепіенд можуть отримувати лише окремі індивіди.
Отож, який висновок всієї цієї катавасії? Метою цього довгочиту не було навчити вас складати ідеальні світогляди для персонажів - врешті-решт, я сама ще вчуся це робити, куди мені ще когось вчити. Метою цього довгочиту було пояснити, чому світогляд - це один з найважливіших елементів історії, який часто недооцінюється при створенні персонажів, сюжету та композиції. І навіть якщо вам зручно класифікувати себе й своїх персонажів за системою DnD, все одно центральна суть історії буде крутитися довкола того, що вас болить. Будь це вегетаріанство чи трагічна доля забудькуватого українського народу. Тому моя порада - зробіть так, аби у героїв все таки була певна позиція щодо того світогляду, довкола якого ви будуєте свою історію. А вже те, який буде результат з цього, підкаже вам ваше власне підсвідоме, в якому й закладені всі ці переконання.
Дякую, що прочитали цей довгочит! Я дуже довго прокрастинувала над ним, поки писала частину про світогляд з психологічної точки зору, але варто було трошки змінити кут огляду на тему довгочиту - і воно поперло, як укртві на блюскай (локальний прикол, так).
Я змінила донатну систему з “Дяки” на “Донателло” - мати рідна, скільки там фіч! Патреон з ДонейшнАльортсами й поряд не стояли, інтерфейс дуже приємний, ще й можна поставити багато цілей з вибором, куди донатити (я все забила книжками, так єс сі🗿). Тому якщо бажаєте підтримати мене та ці довгочити, задонативши мені на книжечки по сторітелінгу, психології та мистецтву, - посилання отут та в самому профілі.
Тримайте традиційного котика❤
