Вітаю, я сироманка! Це довгочит-доповнення до ось цього треду⏬ з Твіттеру. Так як тут немає жорсткого обмеження в символах, то можна зосередитися на детальному описі та яскравішій аргументації. Якщо бажаєте побачити на конкретному прикладі застосування порад з цієї статті, то можете також переглянути сам тред. Дякую, що обрали цей довгочит, та приємного читання!
Психологічна травма, типи психотравм
Психологічна травма - це надзвичайно потужний інструмент при створенні персонажа, який несе за собою велику відповідальність і великий вплив на сюжет. Персонаж може здобути травму впродовж ходу сюжету чи до його початку (як частина його бекграунду). Але важливо те, що наслідки цієї травми мають свою вагу та визначають те, як буде надалі поводитися персонаж.
Загалом існує чи не з десяток найрізноманітніших класифікацій, що розглядають травму під різними кутами зору. Тут посилання на всі ці класифікації для тих, хто хоче дізнатися більше. Я ж зосереджусь на тій, яку вважаю найбільш доступною для сторітелерів, адже тим психологія потрібна лише для покращеного розуміння своїх персонажів.
Отож, типи психотравм за причиною появи:
1) екзистенційні психотравми (ситуації насильства і нещасні випадки, ситуації смертельної загрози життю і здоров'ю);
2) травма втрати (втрата коханої людини або важливої умови життя);
3) травма відносин (ураження емоційних зв'язків: відторгнення, зрада);
4) травма системних відносин (вчинки, які важко виправдати етично і морально: напади, вбивства, інцест, зґвалтування).
Чи можуть переплітатися ці травми між собою? Звісно! Травма відносин може перерости у травму втрати, якщо відносини було розірвано назавжди. Або ж травма системних відносин призведе до екзистенційної, коли після переживання зґвалтування людина починає замислюватися над тим, чи є сенс продовжувати життя після цього. А екзистенційна психотравма може й нашкодити відносинам з іншими.
Тож, як проявляється психотравма у поведінці та мисленні людини? Думаю, в першу чергу кожному згадаються драматичні флешбеки про давню травму персонажа, і деколи вони настільки романтизовані та далекі від реальності, що аж кринж. Тому давайте розглянемо детальніше це питання, аби нам самим не доводилося творити кринж.
Через що з’являються неконтрольовані згадки про травматичну подію?
Усі ми пам’ятаємо меми про в’єтнамські флешбеки (які з’явились через ветеранів армії США, що пройшли війну у В’єтнамі і яким довелося знаходити способи реабілітації назад в суспільство). В нас, схоже, скоро з’явиться аналогічний мемний термін, і все через кляту росню.
Неконтрольована згадка про травматичну подію та фізіологічна реакція внаслідок цього в психології називається алгоритмом травматичної конверсії [1]. По факту це програма запуску і відтворення послідовних нейропсихофізіологічних процесів, що перетворюють негативну інформацію (асоціації, схожі ситуації чи подразники) в неприємні переживання та ПТСР. Ця програма є мимовільно сформованою та надійно зафіксованою в регулюючій системі фізіології організму. Її сформованість, стійкість і дія залежить від багатьох чинників, які я поясню на прикладі нашої колективної травми - повномасштабної російсько-української війни:
Небезпечність та інтенсивність дії травматичної ситуації
Погодьтеся, незважаючи на те, що ми всі травмовані страшними новинами та історіями про звірства росні, ті, хто пережив окупацію чи звірства на собі, є значно травмованішими, аніж ті, хто проживає у відносно безпечніших регіонах, яких окупація не торкнулася. Жодним чином не знецінюю травми останніх - це не змагання, але алгоритм травматичної конверсії у перших буде значно яскравішим через постійну пряму загрозу безпеці та життю;
Способи зберігання травматичної інформації у несвідомій сфері психіки
Існує багато механізмів психологічного захисту, які використовує наш мозок задля збереження цілісності психіки. Хтось може забути про травматичну подію, хтось намагатиметься компенсувати завдану шкоду через активну діяльність, а хтось переживатиме травматичний досвід повторно разом з близькими людьми, розділюючи горе [2];Види та кількість фрагментів сенсорних компонентів небезпечної події, що зберігаються у травматичній пам’яті
Ті, кому доводилося переживати обстріли чи атаки ракет, згадають сирени, свист, вибух, біль у вухах, трясіння землі, крики, запах горілого, те, як вони притискали близьку людину до себе тощо. Чим більше таких триґерних подразників, які відкладаються в пам’яті, та чим вони різноманітніші (тобто, не лише візуальні чи слухові, але й запахові, смакові, тактильні подразники), тим тяжчою є травма і тим складніше буде з нею працювати. Адже людину можуть затриґерити не лише сирени, але навіть прості обійми з тією ж близькою людиною, яку вона обіймала в момент вибуху. Процес появи асоціації між певним позитивним подразником та травматичною подією називається травматичним зчепленням, а сам подразник - триґером;Особливості внутрішніх нейрофізіологічних процесів
Це довга тема, роз’яснення якої я залишу нейрофізіологам, але натомість можу згадати про три основні види стресових реакцій: “бий - біжи - завмри”. Це не свідомі, а автоматичні реакції, які ми не в змозі контролювати. Перші дві - “бий - біжи” - є активними оборонними реакціями, які активізують симпатичну нервову систему. А третя - “завмри” - навпаки, змушує тіло заціпеніти. Усі три типи реакцій по своєму корисні та виправдали себе в процесі еволюції, а також в процесі повномасштабної війни: люди з типом “бий” пішли на фронт (навіть якщо з інвалідністю), люди з типом “біжи” виїхали за кордон (навіть якщо зі Львова), а люди з типом “завмри” - залишилися на місці, чекаючи, що само якось вирішиться (навіть під загрозою окупації). Втім у людей, що пережили травму чи мають тривожний розлад, такі реакції можуть виникати навіть при буденних нормальних ситуаціях [3];Соціальне оточення
Звісно, нічого не обходиться без оточення, що складається з рідних, близьких, друзів, знайомих та простих перехожих на вулиці. Це одна з причин, чому українці за кордоном почуваються менш безпечно, ніж в Україні: незважаючи на війну, тут усі відчуваються “своїми”, низький ризик зустріти вестернера, який буде доводити “Not All Russians”, або ж тим паче самого росіянина. Оточення, яке тебе розуміє, - це дуже важливий фактор у сприйнятті травми та роботи над нею;Особистісні якості
Ну і звісно ж, на сприйняття травми впливають риси характеру. Це й інтровертність/екстравертність, емоційна стабільність, лабільність нервової системи, комплекси та величезна кількість якостей, на кожну з яких є по окремому опитувальнику. Той же флегматик зовсім по інакшому переживатиме травму, аніж холерик.
Симптоми та наслідки ретравматизації через певний триґер
То що ж відчуває травмована людина, зустрівшись з триґерним подразником? Що ж, це досить неприємні і подекуди навіть хворобливі відчуття. Триґери викликають широкий діапазон відчуттів, від відволікання до дисоціації та навіть втрати усвідомлення того, що відбувається довкола. В оборот запускаються травматичні спогади, які, здається, повторюються знову й знову. Повторне переживання симптомів є ознакою того, що тіло і розум активно намагаються впоратися з травматичним досвідом. Як приклад, панічні атаки є роботою нашої психосоматики на такі триґери.
Ретравматизація може вдарити по самопочуттю, відчуттю безпеки, самоефективності, а також по здатності регулювати емоціями та керувати відносинами. У багатьох випадках це може спонукати людину до деструктивної поведінки, по відношенню до себе чи інших, часто без повного усвідомлення природи чи причин своїх власних дій. Така людина навіть може звернутись до психоактивних речовин (алкоголь, наркотики), аби спробувати приглушити ці флешбеки.
Які ще симптоми можуть виникати у поведінці повторно травмованої особистості?
Інтенсивне почуття гніву - може часто виникати навіть в невідповідних ситуаціях, оскільки людині здається, що небезпека завжди може бути присутньою, через повторне переживання минулих подій;
Сумні спогади, образи, думки - можуть переслідувати людину як в житті, так і у снах. Кошмари - дуже часті явища у людей з ПТСР;
Безсоння - може виникнути через те, що приховані страхи та незахищеність змушують людину бути пильною та стежити за небезпекою вдень і вночі;
Безладна фінансова ситуація, а також борги;
Відсутність спогадів про травматичну подію, але при цьому спостерігається неконтрольоване переживання емоцій, що були пережиті під час травми [4]. Внаслідок цього у людини бувають тривалі періоди гострого збудження, між якими - періоди фізичного та психічного виснаження. Це може призвести до таких психічних розладів як гострий стресовий розлад, тривожний розлад, розлад тривалого горя, недиференційований соматоформний розлад, конверсійні розлади, короткочасний психотичний розлад, межовий розлад особистості, окремі симптоми обсесивно-компульсивного розладу і т.д. [5];
Емоційне виснаження, що призводить до відволікання. Як наслідок, чітке мислення стає для людини складним, або навіть неможливим;
Емоційна відстороненість - психіка намагається відмежуватись від болючих емоцій, а тому придушує увесь емоційний спектр людини. Через це людина може здаватися емоційно стриманою, задуманою, віддаленою або холодною;
Дисоціація - людина починає сприймати те, що відбувається з нею так, ніби воно відбувається не з нею особисто, а з кимось іншим. Така «дисоційована» позиція захищає від надмірних, тяжких нестерпних емоцій [6];
Коли ж людині здається, що вона остаточно зламана, симптоми травми не зникають, і вона не вірить в покращення ситуації, то це може призвести до таких явищ як:
Почуття відчаю;
Тимчасові параноїдальні ідеї;
Втрата самооцінки;
Глибока порожнеча;
Схильність до самогубства;
Депресія.
Якщо внаслідок травми були порушені важливі аспекти самосвідомості та світогляду людини, то вона може поставити під сумнів свою власну ідентичність, а внаслідок цього її може поглинути глибока екзистенційна криза. (Думаю, тут зі мною погодяться ті люди, які, як і я, до повномасштабного вторгнення вірили в добро, людство, альтруїзм, неважливість чиїхось політичних поглядів перед загальнолюдськими цінностями і так далі. Багатьом з нас (і мені в тому числі) після початку вторгнення довелося неабияк перебудовувати власну ідентичність. Це тернистий, тяжкий і болючий процес, через який не кожна людина здатна пройти. Якщо ви таки спромоглися це зробити - цей котик для вас ❤)
Можливі й інші стійкі зміни особистості внаслідок серйозної психотравми в дорослому віці [7]:
нав’язливе почуття провини;
недовіра до інших;
імпульсивність;
підвищення рівню агресивності;
уникаюча поведінка;
нав’язлива поведінка;
втрата інтересу до того, що раніше викликало захоплення;
змінене самосприйняття.
Як це впливає на мислення персонажа і як мені застосовувати всю цю інфу?
Сторітелінг - це тонке мистецтво, в якому лише на чіткому прикладі можна відчути, підходить певна інформація для цього випадку чи ні. Адже на процес та спосіб мислення впливає багато чинників - від зміненого самопочуття та когнітивних процесів до установок/переконань персонажа, отриманих внаслідок травми. І на мою думку, вплив травми набагато краще розкривається не через прямі повідомлення про травму чи свої почуття, а через те, як сам персонаж сприймає світ довкола, як він реагує на речі, пов’язані з травмою. Розглянемо декілька прикладів:
Приклад 1. Ден
Поговоримо про вищезгадані стресові реакції “Бий - Біжи - Завмри”. Допустимо, у нас є персонаж, чия стресова реакція - “Біжи”. Як це відобразиться на його способі мислення? Що ж, перш за все, він очевидно буде тікати від неприємних розмов, конфліктів, ситуацій, що викликають у нього стрес. Він не буде тою людиною, яка буде боротися за щось, якщо сама боротьба викликатиме неприємні відчуття. Така особистість може бути схильною до уникаючої поведінки, що в роботі, що у відносинах.
А от менш очевидний наслідок будь-якої установки героя полягає в тому, що він буде судити дії інших людей по своїй власній логіці. Ось така реакція спостерігається у цього персонажа, коли він спостерігає за діями королеви у відповідь на бунт:
— Найголовніше — в жодному разі не відчиняйте двері на балкон, що б там не сталось! Якщо натовп проломить їх — відступайте до кінця коридору і забарикадуйте його! Безпека замку і тих, хто всередині, має бути на першому місці, не зважаючи ні на що!
"Вона віддає накази так, ніби у неї більше не буде можливості контролювати тут ситуацію” — відзначив подумки Ден. Він посміхнувся, погладжуючи підборіддя. — “Отже, вона все-таки буде робити все так, як я і думав.”
— У випадку моєї невдачі передаю командування капітану королівської гвардії. — сухо закінчила дівчина, і щось в цих словах зненацька насторожило Дена, заставивши його відірватись від своєї мантії. Невдача?
І тільки коли королева, тяжко зітхнувши, рішуче попрямувала до дверей балкону, щось в голові чоловіка клацнуло, і він метнувся до неї:
— Гей-гей-гей, Ваша Величносте, підземні ходи взагалі-то в іншій стороні! — схопив він її за плече, зупиняючи.
— Підземні ходи?.. — здивовано перепитала дівчина. Вона повільно розвернулась і подивилась на Дена, і той, побачивши її скляний погляд, вкляк від страшного усвідомлення.
Вона не збиралася втікати.
Усі ми сприймаємо світ довкола через власну призму. Ми шукаємо логіку в діях інших людей, відштовхуючись від власної логіки, як би ми самі робили в таких ситуаціях. “Навіщо тратити сили на конфлікт, ризикувати власним становищем чи навіть життям, коли можна просто втекти від нього?” - саме так думає персонаж, і так як він вважає королеву розумною, то впевнений, що вона зробить той же “розумний” вибір, що і він.
Третя важлива деталь таких установок - вони впливатимуть й на світогляд персонажа. В даному випадку, персонаж став… аполітичним
— Я не корсимулець, — гмикнув Денис, — Чому мене має турбувати доля Корсимули і всі ці ваші розслідування? Чому я повинен вам взагалі допомагати? Ви мене не шануєте!
— Та тому, дурню, — Олександра постукала кулачком по чолі мага, — що коли ти вирішуєш жити в якійсь країні, коли ти береш її громадянство і вирішуєш у ній працювати, отримувати гроші, спати, їсти, — ти береш відповідальність за те, що коїться у цій країні. Навіть якщо коріння твоє лежить десь ген далеко звідси.
— Ідіотська логіка. Я ніяк не винен у тому, що там коїться у цій країні, вона від мене не залежить!
— Ну-с, я зробила все, що могла. — знизала плечима жінка. — Якщо ти хочеш жити у світі, де ніщо ні від кого не залежить і нікому не належить, то тобі доведеться замкнутись у залізній шафі. А, — ой! — пробач, ця шафа теж має десь знаходитись!
Світогляд персонажа - це взагалі дуже цікава тема, якій варто би присвятити окремий довгочит. А найцікавіші конфлікти часто виникають саме поміж персонажами, які сповідують протилежні цінності.
Приклад 2. Треші
Розглянемо, як триґер може впливати на різних людей. Врешті-решт, ми повинні розуміти, що поки для когось триґер - це причина кошмарів та панічних атак, для когось іншого це максимум відволікання та роздратування. Також це й може впливати на те, як персонаж сприйматиме людей, що в своїй зовнішності, рисах характеру чи іменах таять триґери.
— Гей, а-ну, ти так і не назвав своє ім’я! — весело похитав головою хлопець. - Так що ми ще не познайомились!
— А, ну так. - ніяково всміхнувся новобранець. Він почухав свою шию вільною рукою. — …П-Пе́тро.
Усмішко миттєво стерлась з лиця Треші; він скривив кислу міну, ніби з’їв цілий лимон. Не любив він це ім’я.
— Пе́тро?.. — він стримано кивнув, неприязно ховаючи руку в кишеню, після чого повернувся до Олександри. — Олесю, який се вже Петро за тиждень, га?
— Четвертий? — знизала плечима жінка. — А хоча, дідько його знає, я вже починаю їх плутати з Петрами з центрів інформації. Надто багато Петриків.
— …ну чому ж ви всі саме Петри, чому не Васі які-небудь чи Грицьки… — тихо незадоволено бурмотів собі під ніс Треші, поки стривожений новобранець, не знаючи, куди дітись, вже всоте зопалу бубонів вибачення перед бардом.
Знаю, що в подібних цитуваннях не вистачає контексту, втім варто розуміти, що увесь час до цього моменту персонаж Треші був доброзичливим сонечком, що тільки радий новим знайомствам. Але варто почути триґерне ім’я, що асоціюється з травматичною подією, - і все, щаслива усмішка стерта в прах, персонаж стає неприязним та навіть подекуди роздратованим.
Звісно, що з часом така неприязнь може зникнути, якщо враження від нового знайомства пересилять триґер (і особливо якщо сам триґер не є потужним, або ж часто зустрічається у повсякденному житті: наприклад, те ж ім’я чи зовнішність).
— Ну-ну, як на перерву в сім років зіграв ти непогано. — гмикнув бард. Манерно-жартівливо вклонившись перед публікою, він підійшов до хлопця і вже без якоїсь там відрази подав йому руку:
— Вставай, Петре, ти мені подобаєшся! — і на лиці Треші засіяла широка усмішка.
Проте якщо триґером є певна особистісна риса чи поведінка (пасивна агресія, сарказм, строгість, різкість, схильність до брехні, холодність тощо), то тут кожен випадок проявлення цієї риси чи поведінки може викликати агресію, страх, панічні атаки та навіть небажання продовжувати спілкування з цією людиною. Тому з такими проявами варто бути дуже обережними.
Приклад 3. Наталія
Я знаю, що коли ви прочитали про придушену пам’ять, то мимоволі подумали “Ой, це дуже цікавий випадок, який має багато потенціалу для історії!”. Або ж не подумали, бо вважаєте такі випадки клішованими. Це й справді кліше, яке часто використовують у найрізноманітніших історіях, особливо коли треба поступово повідати про темне минуле персонажа. Глядач/читач проходить через ці відкриття разом з самим персонажем, що згадує про те, що сталося. Але все ж, я вважаю, що необхідно коректно показувати такі випадки, а не відштовхуватись від ідеї “зараз я покажу один флешбек, а потім ще один, і саме так персонаж буде згадувати”.
Що станеться з героїнею-королівною, яка забула усе своє життя до травматичної події? Яка пам’ятає лише холодність власної сестри після інциденту, лунку порожнечу замку з завішаними дзеркалами? Яку відправили вчитися у Францію, лиш би не потраплялася на очі?
— …Хочете я відкрию Вам страшну таємницю? — нарешті відізвалась Наталі, широко розкривши очі. І, не давши чоловіку відповісти чи знову зірватись на крик, вона встала на носочки, порівнявшись ростом з ним:
— Мене ані крапельки не хвилює, що там важливо для Корсимули.
Від такої несподіванки Нуб відсахнувся від неї, як від прокаженої, з жахом розглядаючи її раптово беземоційний, холодний вираз обличчя. Вона була серйозною.
— Щ-що? — слабко прохрипів він, не вірячи.
— А чого б це вона мене мала взагалі хвилювати? — здивовано знизала плечима королівна. — Все, що я пам'ятаю зі свого свідомого життя — це Франція: я тут виросла, завела подруг, щасливо проводила час. Тут я вперше дізналась, що таке любов, що таке щастя, що таке туга і що таке біль. Тут я відсвяткувала, врешті-решт, своє повноліття, у колі найближчих мені людей. — її голос став нижчим, перейшовши на напівшепіт. — Повноліття, з яким мене не забажала привітати моя власна сестра.
Вона буде самотньою. Не пам’ятаючи нічого про Батьківщину, вона шукатиме нові знайомства, нових людей, яких сприйматиме як свою сім’ю. Власна сестра для неї стала жорсткою, суворою, чужою людиною, з якою нема нічого спільного, крім травми. Принаймні, так їй буде здаватися до тих пір, поки їй не вдасться відновити відносини з сестрою. Якщо вдасться.
Самотність і страх бути самотньою - це та емоція, яку пережила героїня під час самої травми, і яка продовжує її переслідувати. Хоч їй і 18 років, вона не може спати без світла у кімнаті. Більше того - вона не може спати без чиєїсь присутності. Їй потрібно, аби хтось був поряд, був здатен підтримати під час чергового незрозумілого нічного кошмару, який на ранок зникає, мов мильна бульбашка. І так, в академічному гуртожитку, де купа дівчат-подруг, самотність не сприймається як серйозна загроза. Але коли різко приходить момент розставання…
Нуб тільки дочитував свій власний лист, коли почув, як студентка Пармезин почала спершу схлипувати, а потім — й зовсім втратила стримання. Вона тихенько сповзла по стіні вниз, притиснувши пергамент до грудей, а її тендітні плечі несамовито здригались від голосних ридань. З натовпу до неї рвонули найкращі подруги, що оточили дівчину півколом та взялись її втішати, але це тільки ще більше засмутило Наталі. Вона чудово розуміла, що бачить їх востаннє.
Викладач з болем спостерігав, як дівчата горнулись одна до одної, цілувались, плакали, прощались, голосили. У нього вистачило духу лише спитати, скільки Наталії знадобиться часу, аби зібрати речі. І поки подруги, затуливши дівчину собою, обурено загуркотіли на нього, як горлиці, що, настовбурчивши крила, ховають від хижака малечу; сама Наталія лише мляво монотонно відповіла, що їй потрібно десь зо дві години. Нуб тривожно подивився у вікно, де сонце вже хилилось до горизонту. Коли він повідомив, що, на жаль, може дати лише одну, адже виїхати треба ще за світла, то здавалося, що Наталчині подруги там ж на місці його і заклюють. Але сама дівчина погодилась.
Помітили дисоціацію? Від такого сильного удару психіка вимкнула емоції та самосприйняття. Десь в іншій ситуації Наталія б, можливо, й почала сперечатись, захищати своє право залишитися з подругами надовше. Але в цьому випадку удар такий потужний, що вона навіть не здатна емоційно осмислити, що відбувається. Вона просто монотонно погоджується на все, що їй пропонують.
Зосередьтесь на тій емоції, яку пережив ваш персонаж під час травми; та зробіть її незрозумілим привидом, що переслідує героя удень і вночі. Придумайте способи, як герой міг би запобігати цій емоції - будь це потреба в людині поруч, нічник чи амулет-оберіг. А потім - створюйте ситуації, в яких персонажу доведеться зробити вибір, аби зустрітися з цією емоцією задля чийогось порятунку. Де персонаж може як погодитись, так і відмовитись.
Приклад 4. Софія
Що ж робити, якщо травм було декілька, і наступна ускладнювала попередню? Що робити, коли травма тривала роками; наприклад, мова про недбале ставлення батьків? Дитячі травми мають свою особливість та можуть стати хитким фундаментом для формування майбутньої особистості. Що станеться з персонажем, до якого все дитинство ставилися холодно та байдуже? Що ж, ми підходимо до поняття самооцінки та комплексу провини.
Дуже добре про формування почуття провини та низької самооцінки у дітей було описано у цьому тіктоці, який було перекладено спеціально для цієї статті:
Я не буду повторювати те, що було сказано у треді, згаданому на початку. Але якщо для попередньої героїні самотність - це найгірший страх, якого вона оминає будь-якою ціною, то для цієї персонажки самотність - це спосіб спокути. Це один із неочевидних прикладів саморуйнівної поведінки.
“Яке ж… позорисько…” — заколола болюча думка, і очі знову наповнились чорнильними сльозами. Всього на мить їй здалось, що клинок в її руках достатньо гострий, щоб проткнути її грудну клітку. Чи встигне вона це зробити раніше за народ?..
Існують люди, які внаслідок тривалої та тяжкої травми починають дистанціюватися від інших. Причин цьому багато: й небажання говорити з тими, хто тебе не розуміє, й страх нашкодити іншим своєю реакцією на триґер. Втім, деякі люди несвідомо роблять це в якості покарання самих себе за те, що сталося. Постійне, безпідставне почуття провини - це дуже деструктивний стан, який, тим не менш, може спонукати подальшу доброчесну поведінку. Люди, які почуваються винними, можуть частіше проявляти стриманість та уникати самовдоволення. В тому числі, й уникати спілкування з іншими людьми, навіть якщо це приносить людині радість. Тому що в голові затаїлося чарівне слово “Не заслужила”. І деколи це чарівне слово доходить до таких меж, що, здається, й саме право існувати теж необхідно заслужити.
Кінець
Цей довгочит перетворився в довжелезночит, тому я буду закруглятись. Якщо буде запит описати детальніше останній приклад, а також дитячу травму, почуття провини та те, як з цього виростає самодеструктивна поведінка, або ж навіть опис колективної травми - напишіть про це в коментарі. Це дуже обширна тема, яку при всьому бажанні неможливо вмістити в один текст.
Дякую за увагу! На створення цього довгочиту пішло три дні, але я не жалію потраченого часу. Якщо знаєте людей, яким могла би знадобитися інформація з цього тексту - будь ласка, поширте цю статтю для них. Це мій найбільший довгочит на даний момент, і я дуже ним пишаюсь, незважаючи на мінімальну кількість мемів. Все таки, тема серйозна і стосується не лише сторітелінгу, але й нас з вами, тому не було бажання впихувати те, що не відчувається належним. Ще встигнемо намемитись, обов’язково❤
