Слово сондер означає- усвідомлення,що кожен прохожий проживає таке ж яскраве і складне життя. Хіба не смішна абсолютна рідкісність та швидкоплинність цього моменту в наших свідомостях.
Іноді я оглядаюся навколо і в голову закрадається думка "до чого обмежений в мене світогляд". Я не в стані осягнути навіть окремість представника свого власного виду,як тут замахуватись на устрій всесвіту? Тому що навіть з чіткою ідеєю в мозку повністю усвідомити що в кожному прохожому заурядному чоловічку знаходиться всесвіт,такий самий як мій при цьому кардинально інший по-справжньому не виходить. Ця стріла пронизує моє єство на короткий момент а потім летить далі, залишаючи мене з дірою розчарування в власній особистості,що потроху заповнюється трепетним захватом перед неосяжним. Хоча може це тільки для мене неосяжне?
Це питання і змусило мене писати від власної персони а не в просторових думках комфортних моїй тривожності. Адже яке право я маю зазіхати на дилеми й устрій вашого світу не при відкриваючи свого?
Так ось,увага знову на мої марення. Чи можемо ми сказати що знаємо людину, сприймаючи ту в два де? Звісно ні! Яка різниця скільки годин свого життя ти витратив в парі метрів від того типа, якщо ти дивишся на нього через призму відтінків власних упереджень? І чи можливо взагалі поглянути прозорою лінзою? Повністю стерти досвід на якому базується наш світогляд? Задаючи ці питання в лоб в першу чергу самій собі в голові спливає єдиний висновок "до чого ж ми тогді самотні створіння".
Та може я просто занадто обмежена. Може мені не вистачає досвіду чи емпатії. Може це наздожене мене в свій час і зруйнує побудовані моїм мозком стіни. Напевно тільки в такому разі я погоджуся з існування істинної любові а не суміші гормонів та соціальних звичок. І ви зараз не в змозі уявити настільки моїй мрійливій душі хочеться в це вірити.
