Відчуття, сприймання, уява та як створити сцену, що відчувається на дотик

Як ми відчуваємо уявне?

“Відчувай, відчувай!” *б’є поролоновою палкою* - інструктор.юа

Я люблю уявляти психіку як велике функціонуюче місто, де в різних будиночках-категоріях проживають різні форми її прояву. У когось з вас може виникнути асоціація з геймдизайн компанією, де різні підрозділи та мікрочоловічки працюють над різними властивостями певної гри. А хтось може уявити собі психіку як ціле королівство, в якому є свої міста та піддані, але всі вони разом функціонують для забезпечення цілісності королівства. Незалежно від того, що ви собі уявляєте, у мене є мапа для навігації цим містом/королівством, або ж список відповідальностей кожного підрозділу, завдяки яким ви здатні читати і розуміти цей текст:

Я буду неоднократно звертатися до цієї схеми (чи мапи) в своїх довгочитах, тому що нам дуже важливо відрізняти відчуття від почуттів, емоції від станів та волю від характеру. Зараз ж ми зосередимось на місті/підрозділі/будиночку пізнавальних процесів, а саме - тих мікрочоловічках, що задіяні при нашому зануренні в сцену:

• відчуття

• сприймання

• уява

Відчуття

Відчуття - це процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу при безпосередній дії подразника на органи чуття. Звучить складно, але варто мені показати ось цю картинку, і ви одразу вловите, про що я:

Існує навіть такий феномен як синестезія - стимуляція одного органу чуття через сенсорну реакцію зовсім іншого. Насправді це зустрічається значно частіше, ніж може здаватися: якщо якесь слово у вас чітко асоціюється з кольором - вітаю, це кольоровий слух. А якщо вам здається, що 2010 рік був “далі”, ніж 2015 - це синестезія просторової послідовності. Типів синестезії є предостатньо, а от форм всього дві: асоціативна та проективна. Люди з асоціативною синестезією будуть відчувати дуже сильний та мимовільний зв’язок між стимулом та викликаним відчуттям. А от люди з проективною синестезією буквально бачать кольори та форми в момент дії подразника. Неврологічним станом це прийнято вважати тоді, коли синестезія є постійною та невід’ємною частиною життя людини. [1]

Сприймання

Сприймання - це дещо складніша форма пізнання, аніж відчуття. Сприймайте його (ги) як старшого брата відчуттів, який затусив з пам’яттю і здатен аналізувати всю ту купу інфи, що надходить від молодшого.

У нього теж є свої класифікації, як за сенсорними особливостями (буквально за відчуттями), так і за ставленням до психічного життя, змістом сприймання тощо. Для нас важливе лише те, що сприймання, як і будь-який інший процес пізнання, залежить від особливостей людини: досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості тощо. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Адже сприймає дійсність не просто вухо чи око, а цілісна жива людина. Тому в сприйманні виявляється її ставлення до об'єкта, її бажання, інтереси, почуття тощо. Власне, сама залежність сприймання від змісту психічного життя людини та її особливостей має чітку конкретну назву - аперцепція. [2]

Уява

Уява - це психічний процес, який, як і сприймання, тусить з пам’яттю, але який дуже любить придумувати байки та винаходити щось нове. Саме тому він бере з минулого чуттєвого досвіду те, що вже відомо, та ліпить з нього нові образи, які самій людині не доводилося сприймати.

Багатство та різноманітність уяви напряму залежить від досвіду, розвитку інтересів та потреб. Допустимо, в уяві художника значно переважатимуть образи кольорів і форм, а в уяві конструктора - образи, зосереджені на геометричному відношенні [3]. Я обов’язково розгляну детальніше особливості, форми та функції уяви в окремому довгочиті, так як це мій улюблений пізнавальний процес, що напряму пов’язаний з творчістю як такою. Але зараз зосередимося на такому довільному процесі уяви як творча візуалізація.

Творча візуалізація (creative visualization, guided imagery) - це процес цілеспрямованого створення уявних образів. Мозок імітує або відтворює перцептивний досвід, будь це візуальні образи, слухові, смакові, нюхові, моторні чи тактильні (до останніх входить не лише дотик, але й текстура, температура й тиск). Уявні образи, створені за допомогою творчої візуалізації, можуть викликати сильні емоції чи почуття [4].

До речі, довкола цього процесу утворився цілий напрям психоаналітично орієнтованої терапії - символдрама. Уявляючи під контролем психотерапевта приємні образи, це може допомогти клієнту замінити неприємні образи, що посилюють фізичний чи психологічний біль, нагадують тривожні події тощо. Цей метод не можна застосовувати у всіх випадках; наприклад, він погіршує симптоми ПТСР, соціальної тривожності, депресії та біполярного розладу. Але, тим не менш, ефективність у цього методу є, і це піднімає питання того, як ми через уяву здатні впливати на власне сприймання, якщо не відчуття [5].

Отож, тепер, коли ми ознайомлені з трьома головними бедбоями на цьому дикому заході, пропоную розглянути, як саме ці бедбої взаємодіють при перегляді анімації або читанні літератури.

Анімація

Почну з того, що згадується мені в першу чергу, коли думаю про сцену, що дійсно відчувається. Сцена з мультфільму “Мій сусід Тоторо”, як Мей та Сацукі вперше досліджують свій новий дім.

Так, мистецтво анімації поєднує в фінальному результаті багато інших мистецтв: малювання, композиція, сценаристика, пейзажний живопис, музика, звукорежисура тощо. Втім це не означає, що без них анімація перестає бути мистецтвом і чимось самостійним.

Анімація - це мистецтво відтворювати рух, вдихати в намальований об’єкт життя (звідси й походження назви - лат. «animātiōn», корінь «animātiō», що означає «дарування життя»). І майстерним мультиплікатором вважається не той, хто найкраще малює, а той, хто найкраще вміє вловлювати особливості руху, передати через рух властивості об’єкта (вага, пружність, характер). Рухи не обов’язково повинні бути реалістичними; існує досить жанрів, що гіперболізують рухи, своєрідна карикатура від світу анімації. Втім на мою думку, саме рухи, що зосереджені на відображенні наших відчуттів, грають величезну роль у зануренні глядача в сцену.

Хаяо Міядзакі - це мій улюблений приклад, так як це та людина, яка потратить весь бюджет, піде в мінус, буде ставити до всіх жорсткі вимоги, але зробить максимально живу анімацію. Ось тут, здавалося б, міг не запарюватись і намалювати простий біг дівчинки Поньо до хлопчика Сооске. Скільки там ключових кадрів для такої простенької анімації? Чотири?

Але лише погляньте, якою живою стає анімація, коли ми бачимо опір ніг Сооске, що намагається втриматись на асфальті, і активний напір тіла Поньо. Як рух заповільнюється на моменті обіймів, даючи нам усвідомити та просмакувати його. Як відерко обвивається довкола спини Сооске, аж стукаючись об інший бік. Ми навіть можемо відчути швидкість та удар, з яким біжить Поньо. Відчути це, сидячи по ту сторону екрану.

Уривок з “Мій сусід Тоторо”, який я навела вище, влучно поєднює не лише мистецтво анімації, але й все те, що згадувалося з інших жанрів. Ви можете відчути, як облізла фарба та скалки сипляться на голову дівчаткам, бо вдале поєднання SFX, мальовки та анімації викликає у вас спогади, коли щось схоже переживали й ви. Ми знаємо, як виглядає і, що головне, як тактильно відчувається текстура старої фарби на деревині. Як легко вона облазить та ламається поміж пальцями. Як ви потім обтрушуєте руки об штани, залишаючи на них крихти фарби. Можливо, вам навіть згадається затхлий запах сараю чи сіна чи пилюки - залежно від того, з чим у вас асоціюється ця стара, облізла фарба. Або ж відчуєте тепло на шкірі голови - згадалося, як травневе сонце обпікало голову, поки ви працювали з цією фарбою десь ген надворі.

У мистецтві, де нам показують героя, наша уява функціонує досить слабко, поступаючись місцем сприйманню. Її роль в такі моменти полягає в формуванні емоційного зв’язку з персонажем та поставлення себе на його місце. А от сприймання якраз кайфує, бо проводить паралелі з тим, що колись доводилося відчувати самій людині. Втім, що ж робити, коли візуального образу, який ми сприймаємо… не існує?

Література

Випадок літератури унікальний - сюди ми, на відміну від попередніх мистецтв, також обов’язково задіюємо пізнавальний процес мовлення (згадали схему на початку? пом’янули). Врешті-решт, хоч ми й ні з ким не спілкуємось та не читаємо вголос, але наш мозок сприймає слова як образи саме в цій частині. За все, що пов’язане з мовою та мовленням, відповідає саме цей мікрочоловічок, до якого за порадою й ходить сприймання. Власне, якщо дуже спрощено, то процес відбувається якось так:

Відчуття: О, дивіться, книжка! Тут є гладка тверда обкладинка, шорсткий папір, який пахне свіжим друком, а ще тут зображені якісь закарлючки.
Сприймання: Так-с, ну запах свіжого друку приємний, як мені підказав Пам’ять, але що це за закарлючки?
Пам’ять: Ви ідіоти? Це ж книжка, в книжці не закарлючки, а букви!
Мовлення: О, це мій двіж, посуньтесь. Увага, що там?
Увага: знову на мені вся чорна робота, а у вікно подивитися не хочете…
Всі: ЗОСЕРЕДЬСЯ!
Увага: Бож-же, добре, добре… Ви такі токсіки🙄
Мовлення: Так-с, ну тут написано що ви маєте задонатити на ЗСУ, бо інакше цей уявний котик буде плакати. Шо, який в біса котик…
Пам’ять: Ну котики виглядають переважно отак, руденькі, чорненькі…
Уява: *вибиває двері ногою* АЛЛО, РЯТУЙТЕ КОТИКА, ВІН Ж ТАМ РЕАЛЬНО СИДИТЬ ТАКИЙ ПОХНЮПЛЕНИЙ, А ВИ ТУТ БЛІН ЧИТАЄТЕ ВСЯКЕ, коти ж вміють плакати, правда?
Пам’ять: Еее, ну, здається, в окремих випадках-
Уява: БАЧИТЕ, А Я Ж ПРО ЩО?! ДИВІТЬСЯ, ВІН ВЖЕ ПУСКАЄ СЛЬОЗУ, ВОНА ВЖЕ СПУСКАЄТЬСЯ ПО ЙОГО ВУСИКАХ, ЦЕ Ж БУДЕ НА ВАШІЙ СОВІСТІ ЛЮДИИИИ
Мислення: *взагалі тут випадково* Блін, реально, гіпотетичний уявний котик буде плакати? І це буде на моїй совісті? А як я можу цього не допустити? Треба подумати…

Досягти ефект занурення в сцену в літературі значно складніше, адже там нам доводиться опиратися не на сприймання, а на уяву та мовлення. У такій взаємодії мовлення розбирає словесні образи, а уява їх візуалізує, додаючи найрізноманітніші додаткові деталі з пам’яті. Втім, коли трапляються одноманітні, сухі та клішовані описи, то уяві там нецікаво, та й робити нічого - ну “пішов персонаж у іншу кімнату”, і що?

Для того, аби змусити читача повірити в те, що відбувається, вам доведеться шукати нові способи описати певну дію. Що б реальна людина робила, виконуючи цю дію? А ваш персонаж? Що ви відчуваєте, коли робили б цю дію? З чим ви можете зіштовхнутися?

Тут те саме, як в анімації з Сацукі, яка ходить по підлозі “на колінах”, аби не вставати брудним взуттям; ще й попутно потрапляючи під ноги татові, що наводить порядок. Ми теж зустрічалися з захаращеними кімнатами, де потрібно прораховувати кожен крок, аби щось не скинути (і все одно щось перевертаємо). А яка наша реакція, коли ми торкаємось огидної жирної води з-під посуду? Правильно, ми рефлекторно обтрушуємось, намагаючись знайти рукою, де можна було б її витерти. Власне, аби викликати активну уяву читача, вам, як не дивно, доведеться застосовувати власну уяву, аби змоделювати таку ситуацію.

Дайте вашим описам текстуру. Дайте вашим рухам логіку та буденну простоту. На що б зверталась увага персонажа в цей момент? Які предмети б найкраще описали атмосферу місця, де відбувається сцена? І мова не лише про візуальні образи, але й звуки, запахи, смаки, температура, - я не дарма описувала усі види відчуттів на початку цього довгочиту. Саме з їх допомогою можна викликати ілюзію текстури, ілюзію дотику, яку наша багата уява здатна створити завдяки нашій тактильній пам’яті.

Дякую за прочитання! У цьому довгочиті я зосередилась лише на анімації та літературі, аби пояснити різницю між мистецтвом показування та мистецтвом розказування. Насправді тема взаємодії уяви та сприймання надзвичайно широка і не обмежується одною лише творчістю; існує припущення, що феномени плацебо та ноцебо напряму пов’язані саме з тим, як наша уява здатна впливати на сприймання. Я не зачіпала тему музики, де уява функціонує зовсім по інакшому; або тему живопису, де динаміки взагалі не існує, і занурення в зображення відбувається конкретними художніми техніками та композицією. Якщо вам буде цікаво прочитати більше про ці види мистецтва чи детальніший розгляд інших пізнавальних процесів - пишіть у коментарях. А я уявляю собі кир сосичку (бо не маю грошей на неї) та йду відпочивати після насиченого довгочитами тижня. Ще зчитаємось❤