Контрнаступ, частина 1: Підготовка

The Washington Post
Переклад: t.me/in_factum

15 червня в конференц-залі штаб-квартири НАТО в Брюсселі міністр оборони США Ллойд Остін у колі вищого американського командування сидів за столом зі своїм українським колегою, до якого приєдналися помічники з Києва. У кімнаті панувала атмосфера розчарування.

Остін своїм розважливим баритоном запитав українського міністра оборони Олексія Резнікова про рішення, які приймала Україна в перші дні довгоочікуваного контрнаступу, намагаючись дізнатися, чому його війська не використовують західне обладнання для розмінування, яке б дозволило провести більш масштабний механізований наступ. За словами Остіна, незважаючи на потужні оборонні лінії, війська Кремля не були непереможними.

Резніков сказав, що ці рішення приймають українські військові командири. Але він зазначив, що українська бронетехніка знищувалася російськими гелікоптерами, безпілотниками і артилерією при кожній спробі просунутися вперед. Без підтримки з повітря, за його словами, єдиним варіантом було використовувати артилерію для обстрілу російських позицій, висаджуватися з бронетехніки і продовжувати рух пішки.

"Ми не можемо маневрувати через щільність мінування і танкові засідки", - сказав Рєзніков, за словами одного з присутніх чиновників.
_____________________________________________

Зустріч у Брюсселі, менш ніж через два тижні після початку кампанії, ілюструє, як контрнаступ, народжений оптимізмом, не зміг завдати очікуваного удару, продукуючи сумніви між Вашингтоном і Києвом та піднімаючи питання щодо здатності України відвоювати свою територію.

З наближенням зими, коли лінія фронту завмирає, найвищі військові чини України визнають, що війна зайшла в глухий кут.

Цей аналіз підготовки до українського контрнаступу ґрунтується на інтерв'ю з понад 30 високопосадовцями з України, Сполучених Штатів та європейських країн. Воно дає нові уявлення про глибоку участь Америки у військовому плануванні контрнаступу, а також про фактори, що призвели до розчарувань у ньому.

Ключові елементи, що вплинули на контрнаступ і початковий результат:

● Українські, американські та британські військові провели вісім великих настільних військових ігор для розробки плану кампанії. Але Вашингтон прорахувався з тим, наскільки українські війська можуть бути трансформовані в бойові сили західного зразка за короткий період - особливо без надання Києву повітряної підтримки, яка є невід'ємною частиною сучасних збройних сил.

● Американські та українські офіційні особи часом різко розходилися у поглядах на стратегію, тактику і час проведення операції. Пентагон хотів, щоб наступ розпочався в середині квітня, щоб перешкодити Росії продовжувати зміцнювати свої позиції. Українці вагалися, наполягаючи на тому, що вони ще не готові.

● Американці були впевнені, що механізована фронтальна атака на російську лінію фронту можлива з тими військами і зброєю, які має Україна. Моделювання показало, що сили Києва, в кращому випадку, можуть досягти Азовського моря і відрізати російські війська на півдні за 60-90 днів.

● Сполучені Штати виступали за сфокусований наступ вздовж цієї південної осі, але українське керівництво вважало, що його війська мають наступати в трьох різних точках вздовж 600-мильного фронту: на південь у напрямку Мелітополя і Бердянська та на схід у напрямку міста Бахмут.

● Розвідка США була більш песимістично налаштована, ніж американські військові, оцінюючи шанси на успіх наступу як 50 на 50, зважаючи на потужну, багатошарову оборону, яку Росія побудувала протягом зими і весни.

● Багато хто в Україні та на Заході недооцінював здатність Росії відновлюватися після поразок на полі бою і використовувати свої “традиційно” сильні сторони: живу силу, міни і готовність жертвувати життями в таких масштабах, які мало хто з інших країн може протиставити.

● З наближенням очікуваного початку наступу українські військові побоювалися, що зазнають катастрофічних втрат, тоді як американські офіційні особи вважали, що без рішучого штурму втрати будуть більшими.

__________________

"Ми хотіли швидших результатів", - сказав Зеленський в інтерв'ю Associated Press минулого тижня. "З цієї точки зору, на жаль, ми не досягли бажаних результатів. І це факт".

Безрезультатні і невтішні перші місяці кампанії ставлять перед західними партнерами тверезні питання про майбутнє, оскільки Зеленський, якого підтримує переважна більшість українців, обіцяє боротися доти, доки Україна не відновить кордони, встановлені на момент здобуття незалежності в 1991 році.

Рік добігає кінця, а президент Росії Володимир Путін як ніколи впевнений, що він може перечекати мінливу волю Заходу і повністю поглинути українську територію, вже окуповану його військами.

Розігрування плану битви

Під час телефонної конференції восени 2022 року, після того, як Київ відвоював території на півночі та півдні, Остін розмовляв з генералом Валерієм Залужним. Він запитав його, що йому потрібно для весняного наступу. Залужний відповів, що йому потрібна 1000 бронемашин і дев'ять нових бригад, підготовлених у Німеччині і готових до бою.

"Я зробив великий ковток. Це майже неможливо", - сказав пізніше Остін, за словами чиновника, який знав про цю розмову.

У перші місяці 2023 року військові з Великої Британії, України та США завершили серію військових навчань на військовій базі США у Вісбадені в Німеччині.

Послідовність восьми навчань високого рівня стала основою для зусиль, спрямованих на відпрацювання життєздатного, детального плану кампанії за підтримки США, а також розуміння того, що західні країни повинні надати для забезпечення її успіху.

"Ми зібрали усіх союзників і партнерів разом і добряче натиснули на них, щоб вони надали додаткові механізовані машини", - сказав високопоставлений представник американського оборонного відомства.

Під час симуляцій, кожна з яких тривала кілька днів, учасники були призначені на роль або російських військ, чиї можливості і поведінка були поінформовані українською розвідкою і розвідкою союзників, або українських військових і командирів, чиї дії були пов'язані з реальністю того, що вони зіткнуться з серйозними обмеженнями в живій силі і боєприпасах.

Планувальники проводили навчання, використовуючи спеціалізоване програмне забезпечення для військових ігор і таблиці Excel, а іноді просто переміщуючи фігурки по карті. Симуляції включали менші за обсягом вправи, кожна з яких зосереджувалась на певному елементі бою - наступальних операціях чи логістиці. Висновки потім вносилися в план кампанії, що розроблявся.

Високопосадовці, в тому числі генерал Марк А. Міллі, тодішній голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, і генерал-полковник Олександр Сирський, командувач Сухопутних військ Збройних сил України, були присутні на кількох симуляціях і були поінформовані про їхні результати.

Під час одного з візитів до Вісбадена Міллі поспілкувався з українськими спецпризначенцями, які працювали з американськими "зеленими беретами", сподіваючись надихнути їх перед операціями на підконтрольних ворогу територіях.

"Не повинно бути жодного росіянина, який лягав би спати, не думаючи про те, що йому не переріжуть горло посеред ночі", - сказав Міллі, за словами чиновника, обізнаного з цією подією.

Українські офіційні особи сподівалися, що наступ зможе повторити успіх осені 2022 року, коли вони відвоювали частини Харківської області, і місто Херсон на півдні.

Але західні офіційні особи заявили, що ці військові ігри підтвердили їхню оцінку, що Україні найкраще було б сконцентрувати свої сили на одній стратегічній меті - масованому наступі через утримувані Росією території до Азовського моря, перерізавши сухопутний шлях Кремля з Росії до Криму.

Симуляції дали США можливість сказати українцям: "Я знаю, що ви дуже, дуже, дуже хочете це зробити, але це не спрацює", - сказав один колишній американський чиновник.

Однак, зрештою, рішення ухвалюватимуть Зеленський, Залужний та інші українські лідери, зазначив посадовець.

Усі намагалися оцінити ймовірність різних сценаріїв, включаючи капітуляцію Росії, яка вважається "дуже малоймовірною", або серйозну українську невдачу, яка створить можливість для масштабного російського контрнаступу, що також є малоймовірним.

"Тоді ми маємо реальність посередині, з різними ступенями успіху", - сказав британський чиновник.

За найоптимістичнішим сценарієм, на перекриття сухопутного мосту відводилося від 60 до 90 днів. Навчання також передбачали важку і кровопролитну битву, з втратами солдатів і техніки на рівні 30-40%, за словами американських офіційних осіб.

Американські військові офіцери бачили, що під час великих битв в Іраку та Афганістані втрати були набагато меншими, ніж передбачалося. Вони вважали ці оцінки відправною точкою для планування медичної допомоги та евакуації з поля бою, щоб втрати ніколи не досягли прогнозованого рівня.

Американські офіційні особи також вважали, що в кінцевому підсумку загине ще більше українських військових, якщо Київ не зможе здійснити рішучий наступ і конфлікт перетвориться на затяжну війну на виснаження.

Але вони визнали, що пропонувати стратегію, яка потягне за собою значні втрати, незалежно від остаточної цифри, дуже не делікатно.

"Нам було легко сказати їм під час настільних навчань: "Гаразд, ви просто повинні зосередитися на одному місці і натиснути дуже сильно. Вони могли втратити багато людей і втратити багато техніки", - сказав один високопоставлений американський чиновник.

Цей вибір, за словами високопосадовця, стає "набагато складнішим на полі бою".

З цим погодився і високопоставлений український військовий. Військові ігри "не працюють", - сказав він, оглядаючись назад, - частково через нові технології, які трансформують поле бою. Українські солдати ведуть війну, не схожу ні на що з того, що доводилося бачити військам НАТО. Велика війна, з окопами часів Першої світової, над якими нависають безпілотники і інші футуристичні засоби – і без переваги в повітрі.

"Всі ці методи... ви можете взяти їх акуратно і викинути, розумієте?", - сказав старший українець про сценарії військових ігор. "І викинути, тому що зараз це так не працює".

______________

Розбіжності щодо розгортання сил

Американці вже давно ставили під сумнів рішення Києва тримати війська навколо Бахмута.

Українці дивилися на це інакше. "Утримання Бахмута" стало символом для гордості за запеклий опір своїх військ проти сильнішого ворога. Місяцями російська та українська артилерія перемелювала місто. Солдати тисячами вбивали і ранили один одного, щоб здобути перемогу, яка іноді вимірювалася міськими кварталами. У травні місто остаточно перейшло під контроль Росії.

Зеленський, підтримуваний своїм головнокомандувачем, твердо стояв на тому, що необхідно зберегти значну присутність навколо Бахмута і завдати удару по російських військах в рамках контрнаступу. З цією метою Залужний тримав під Бахмутом більше сил, ніж на півдні, включно з найдосвідченішими підрозділами.

Українські офіційні особи стверджували, що їм необхідно підтримувати запеклі бої в районі Бахмута, тому що в іншому випадку Росія спробує знову окупувати частину Харківської області і просунутися в Донецькій.

"Ми сказали [американцям]: якби ви стали на місце наших генералів, то побачили б, що якщо ми не зробимо Бахмут предметом суперечок, то це зроблять [росіяни]", - сказав один високопоставлений український чиновник. "Ми не можемо цього допустити".

Крім того, Залужний планував створити проблему для Росії через величезну протяжність фронту. Український генерал хотів розтягнути російські окупаційні сили, щоб ослабити їхню бойову міць.

Західні офіційні особи побачили проблеми з таким підходом, який також зменшить вогневу міць українських військових у будь-якій точці атаки. Західна військова доктрина диктувала концентрацію зусиль на досягненні єдиної мети.

Однак американці поступилися.

"Вони знають місцевість. Вони знають росіян, - сказав високопоставлений американський чиновник. "Це не наша війна. І нам довелося змиритися з цим".

Зброя, якої потребував Київ

3 лютого Джейк Салліван, радник президента Байдена з питань національної безпеки, зібрав вищих посадових осіб адміністрації для перегляду плану контрнаступу.

Підземний ситуаційний центр Білого дому перебував на ремонті, тому вищі ешелони Державного департаменту, Міністерства оборони та Міністерства фінансів, а також ЦРУ зібралися в захищеному конференц-залі в сусідній будівлі Адміністрації президента Ейзенхауера.

Більшість з них вже були знайомі з тристороннім підходом України. Мета полягала в тому, щоб старші радники Байдена висловили один одному свої схвалення або застереження і спробували досягти консенсусу щодо їхніх спільних порад президенту.

Питання, поставлені Салліваном, були простими, сказав один з учасників зустрічі. По-перше, чи можуть Вашингтон і його партнери успішно підготувати Україну до прориву через добре укріплену оборону Росії?

І потім, навіть якщо українці будуть готові, "чи зможуть вони це зробити?".

Міллі зі своїми завжди готовими зеленими картами України показував потенційні напрямки нападу і розгортання українських і російських сил. Він і Остін пояснили свій висновок тим, що "Україна, щоб досягти успіху, повинна воювати по-іншому", - згадував один високопоставлений чиновник адміністрації.

Планування передбачало ширшу і якіснішу західну підготовку, яка до цього часу була зосереджена на навчанні невеликих груп і окремих осіб користуватися зброєю, наданою Заходом. Тисячі військовослужбовців проходитимуть в Німеччині навчання у складі великих підрозділів, включно з маневрами на полі бою за американським зразком. Для американських військ підготовка до так званих "загальновійськових" операцій часто тривала більше року. Український план пропонував скоротити цей період до кількох місяців.

Замість того, щоб стріляти з артилерії, потім "просуватися вперед" і стріляти ще, українці "наступатимуть і стрілятимуть одночасно", а нещодавно навчені бригади просуватимуться вперед з бронетехнікою і артилерійською підтримкою "у своєрідний симфонічний спосіб".

В січні адміністрація Байдена оголосила, що надішле бойові машини Бредлі; Британія погодилася передати 14 танків Challenger. Пізніше того ж місяця, після невдоволеної заяви США про те, що вони нададуть танки Abrams M1 до осені, Німеччина та інші країни НАТО пообіцяли надати сотні танків Leopard німецького виробництва вчасно для контрнаступу.

Набагато більшою проблемою було постачання 155-мм снарядів, які дозволили б Україні конкурувати з величезним артилерійським арсеналом Росії. Пентагон підрахував, що Києву потрібно 90 000 або більше снарядів на місяць. Хоча американське виробництво зростало, воно становило заледве більше десятої частини від цієї потреби.

"Це була просто математика, - сказав колишній високопосадовець. "У певний момент ми просто не зможемо їх надати".
_________________

Салліван виклав варіанти. Південна Корея мала величезну кількість боєприпасів, наданих США, але її законодавство забороняє відправляти зброю в зону бойових дій. Пентагон підрахував, що близько 330 000 155-мм снарядів можна було б переправити повітрям і морем протягом 41 дня, якби вдалося переконати Сеул.

Високопосадовці адміністрації спілкувалися з колегами в Сеулі, які були сприйнятливими доти, доки поставки були непрямими. Снаряди почали надходити на початку року, в результаті чого Південна Корея стала найбільшим постачальником артилерійських боєприпасів для України, ніж усі європейські країни разом узяті.

Більш безпосередня альтернатива передбачала б використання арсеналу 155-мм снарядів американських військових, які, на відміну від південнокорейського варіанту, були споряджені касетними боєприпасами. Пентагон мав тисячі таких снарядів. Але держсекретар Ентоні Блінкен заперечував щодо них.

Чи може Україна перемогти?

Після того, як група погодилася, що Сполучені Штати і союзники можуть забезпечити те, що, на їхню думку, було необхідним для України, Салліван зіткнувся з другою частиною рівняння: Чи зможе Україна це зробити?

У лютому, в першу річницю війни, Зеленський похвалився, що 2023 рік буде "роком перемоги". Його керівник розвідки оголосив, що українці незабаром відпочиватимуть у Криму. Але дехто в американському уряді був менш упевнений.

Представники американської розвідки, скептично ставилися до ентузіазму Пентагону, і оцінювали ймовірність успіху 50 на 50. Ця оцінка розчарувала їхніх колег у Міністерстві оборони, особливо в Європейському командуванні США, які згадали помилковий прогноз розвідників за кілька днів до вторгнення 2022 року.

"Частково це був просто факт величезної ваги російської армії, - пізніше в інтерв'ю згадував директор ЦРУ Вільям Бернс. "Попри всю їхню некомпетентність у перший рік війни, їм вдалося запустити шалену часткову мобілізацію, щоб заповнити багато прогалин на фронті.

У Запоріжжі – ключовій лінії контрнаступу в разі розриву сухопутного мосту - ми могли бачити, як вони будували дійсно потужну стаціонарну оборону, важкопрохідну, дуже дорогу, дуже криваву для українців.

Можливо, більше, ніж будь-який інший високопосадовець, Бернс, протягом минулого року неодноразово їздив до Києва, іноді таємно, щоб зустрітися зі своїми українськими колегами, а також із Зеленським та його вищим військовим керівництвом. Він високо оцінив найпотужнішу зброю українців - їхню волю до боротьби з екзистенційною загрозою.

"Ваше серце хоробре - сказав Бернс про свої сподівання допомогти Україні досягти успіху. "Але... наша ширша розвідувальна оцінка свідчить про те, що це буде справді важка боротьба".

Через два тижні після того, як Салліван та інші доповідали президенту, у надсекретному оновленому звіті розвідки було зазначено, що проблеми, пов'язані з накопиченням військ, боєприпасів і техніки, означають, що Україна, ймовірно, не зможе досягти своїх цілей у контрнаступі.

Досі Захід відмовлявся задовольнити прохання України про надання винищувачів і тактичних ракетних комплексів (ATACMS), які можуть досягати цілей, що знаходяться далеко в тилу Росії.

"Ви не перейдете від молодої пострадянської армії до армії США зразка 2023 року за одну ніч", - сказав високопоставлений представник західної розвідки. "Нерозумно сподіватися, що ви можете дати їм щось, і це змінить спосіб ведення бойових дій".

Американські військові не заперечували, що це буде кривава боротьба. На початок 2023 року вони знали, що у війні було поранено або вбито 130 000 українських військовослужбовців, серед яких було багато найкращих солдатів країни. Деякі українські командири вже висловлювали сумніви щодо майбутньої кампанії, посилаючись на кількість військ, яким бракувало бойового досвіду.

Проте Пентагон також тісно співпрацював з українськими військами. Офіційні особи спостерігали за їхньою мужньою боротьбою і контролювали зусилля, спрямовані на надання їм великої кількості сучасного озброєння. Американські військові стверджували, що оцінки розвідки не враховували вогневу міць посталвеної зброї, а також волю українців до перемоги.

"План, який вони виконали, був цілком здійсненним з тими силами, які вони мали, і в ті терміни, які ми запланували", - сказав високопоставлений американський військовий чиновник.

Остін знав, що додатковий час для тренувань з нової тактики і техніки був би корисним, але Україна не мала такої розкоші.

"В ідеальному світі у вас є вибір. Ви можете сказати: Я хочу ще півроку потренуватися і почувати себе комфортно", - сказав він в інтерв'ю. "Я вважаю, що у них не було вибору. Вони боролися за своє життя".

Росія готується

До березня Росія вже багато місяців готувала свою оборону, облаштовуючи кілометри загороджень, окопів та інших перешкод по всьому фронту в очікуванні українського наступу.

Після болючих поразок у Харківській області та Херсоні восени 2022 року Росія, здавалося, похитнулася. Путін призначив генерала Сергія Суровікіна, відомого як "генерал Армагеддон" за його нещадну тактику в Сирії, очолити російську війну в Україні, зосередившись на тому, щоб окопатися.

В ході війни Росія пристосувалася, копаючи сухіші, зигзагоподібні окопи, які краще захищали солдатів від обстрілів. З часом окопи стали більш досконалими, вони виходили до лісу, щоб забезпечити захисникам кращі шляхи для відступу. Росіяни будували тунелі між позиціями, щоб протистояти широкому використанню Україною дронів.

Траншеї були частиною багатошарової оборони, яка включала щільні мінні поля, бетонні піраміди, відомі як "зуби дракона", і протитанкові рови. Якщо мінні поля були виведені з ладу, російські війська мали ракетні комплекси для їх повторного “засіву”.

На відміну від наступальних дій Росії на початку війни, ці оборонні споруди відповідали хрестоматійним радянським стандартам. "Це один з випадків, коли вони реалізували свою доктрину", - сказав високопоставлений представник західної розвідки.

Костянтин Єфремов, колишній офіцер 42-ї мотострілецької дивізії Росії, який дислокувався в Запоріжжі у 2022 році, згадував, що Росія мала техніку і грубу силу, необхідну для побудови міцної стіни проти наступу.

"Армія Путіна відчуває нестачу різного озброєння, але може буквально плавати в мінах, - сказав Єфремов в інтерв'ю після втечі на Захід. "У них їх мільйони, як протитанкових, так і протипіхотних мін".

Бідність, відчай і страх десятків тисяч мобілізованих російських солдатів зробили їх ідеальною робочою силою. "Все, що вам потрібно - це рабська сила, - сказав він. "І навіть більше, російські рядові солдати знають, що вони [будують окопи та інші оборонні споруди] для себе, щоб врятувати свою шкуру".

Крім того, використовуючи тактику, яка застосовувалася як у Першій, так і у Другій світовій війні, Суровікін розгортав “стримуючі” підрозділи позаду російських військ, щоб запобігти їхньому відступу.

Проте, незважаючи на те, що Росія мала набагато більше військ, глибший військовий арсенал і, "просто готовність нести дійсно драматичні втрати", американські чиновники знали, що росіяни мають серйозні вразливі місця.

За оцінками американських спецслужб, на початок 2023 року близько 200 000 російських солдатів були вбиті або поранені. Військам на заміну, які були поспіхом перекинуті в Україну, бракувало досвіду. Плинність польових командирів завдала шкоди командуванню і контролю. Втрати техніки були не менш приголомшливими: понад 2000 танків, близько 4000 бойових броньованих машин і щонайменше 75 літаків, згідно з документом Пентагону.

Оцінка полягала в тому, що російські сили були неспроможні захищату усю лінію фронту. Але якщо Україна не почне діяти швидко, Кремль зможе покрити свій дефіцит протягом року, або навіть швидше, якщо отримає більше допомоги ззовні від дружніх країн.

Американські офіційні особи стверджували, що Україні вкрай необхідно розпочати процес.

Більше військ, більше зброї

Наприкінці квітня Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг здійснив неоголошений візит до Києва, щоб зустрітися із Зеленським, щоб обговорити підготовку до саміту НАТО в липні, в тому числі прагнення Києва вступити до альянсу.

Але під час робочого обіду з кількома міністрами та помічниками розмова перейшла до підготовки до контрнаступу - як ідуть справи і що ще потрібно зробити.

Столтенберг, який наступного дня мав прибути до Німеччини на засідання Контактної групи з питань оборони України (Рамштайн), запитав про зусилля, спрямовані на оснащення і підготовку українських бригад до кінця квітня.

За словами цих людей, Зеленський повідомив, що українські військові очікують, що до кінця місяця бригади будуть укомплектовані на 80 або 85 відсотків. Це суперечило очікуванням американців, які вважали, що Україна вже має бути готовою до наступу.

Український лідер також підкреслив, що його війська повинні утримувати схід, щоб не дати Росії перекинути сили для стримування наступу на Півдні.

Українські офіційні особи також продовжували наголошувати, що розширення арсеналу озброєння є ключовим для досягнення успіху. Лише в травні, напередодні наступу, Британія оголосила, що надасть ракети більшої дальності Storm Shadow. Але ще одним основним рефреном з боку України було те, що їх просили воювати в спосіб, про який жодна країна НАТО ніколи не думала - без панування в повітрі.

Як зазначив один колишній український високопосадовець, застарілі винищувачі МіГ-29 можуть виявляти цілі в радіусі 40 миль і вести вогонь на відстані 20 миль. Натомість російські винищувачі Су-35 можуть виявляти цілі на відстані понад 90 миль і збивати їх на відстані до 75 миль.

Американські чиновники зазначили, що навіть кілька літаків вартістю 60 мільйонів доларів “з'їдять кошти”, які можна було б спрямувати на закупівлю транспортних засобів, засобів протиповітряної оборони або боєприпасів. Крім того, вони заявили, що літаки не забезпечать перевагу в повітрі, якої прагнуть українці.

"Якби ви могли навчити групу пілотів F-16 за три місяці, вони були б збиті в перший же день, тому що російська протиповітряна оборона в Україні дуже надійна і дуже потужна", - сказав один високопоставлений чиновник оборонного відомства.

У травні Байден нарешті надав необхідний дозвіл європейським країнам на передачу Україні своїх винищувачів F-16 американського виробництва. Але підготовка пілотів і поставка літаків займе рік або більше - занадто багато часу, щоб змінити ситуацію в майбутній битві.

Київ вагається

До травня занепокоєння в адміністрації Байдена та серед прихильників союзників зростало. Згідно з планами, Україна вже мала б розпочати свої операції. На думку американських військових, вікно можливостей швидко скорочувалося. Розвідка протягом зими показала, що російська оборона була відносно слабкою і здебільшого безлюдною, а моральний дух російських військ був низьким після втрат у Харкові і Херсоні. За оцінками американської розвідки, вищі російські офіцери вважали перспективи похмурими.

Але ця оцінка швидко змінювалась. Мета полягала в тому, щоб завдати удару до того, як Москва буде готова, і американські військові з середини квітня намагалися підштовхнути українців до дій. "Нам називали дати. Нам називали багато дат, - сказав високопоставлений американський урядовець. "У нас був квітень такий, травень такий, червень. Це все відкладалося".

Тим часом оборона противника посилювалась. Американські військові з жахом спостерігали, як російські війська використовували ці тижні у квітні і травні для встановлення значної кількості додаткових мін, що, на думку офіційних осіб, значно ускладнило просування українських військ.

Вашингтон також був стурбований тим, що українці спалювали занадто багато артилерійських снарядів, насамперед навколо Бахмута, які були необхідні для контрнаступу.

У травні американцям здалося, що Київ різко сповільнився - що стався "якийсь психологічний перемикач", коли вони підійшли до межі, "а потім раптом подумали: "Що ж, давайте пересвідчимося ще раз, щоб переконатися, що нам комфортно", - сказав один з чиновників адміністрації.

Деякі американські високопосадовці вважали, що немає причин, що затримка змінить шанси України на успіх. Інші бачили чіткі ознаки того, що Кремль успішно скористався проміжним періодом.

В Україні наростало розчарування. "Коли у нас був розрахований графік, так, ми планували розпочати операцію в травні", - сказав колишній високопоставлений український чиновник, який брав активну участь у цих зусиллях. "Однак багато чого сталося".

Обіцяне обладнання було доставлено із запізненням або прибуло непридатним для ведення бойових дій: "Багато озброєння, яке надходить зараз, було актуальним минулого року", - сказав український чиновник. За його словами, дуже важливо, що вони отримали лише 15 відсотків обладнання - наприклад, пускові установки для розмінування - необхідного для виконання плану з дистанційного “прорубування” через мінні поля.

Американські офіційні особи рішуче заперечували, що українці не отримали всього озброєння, яке їм обіцяли. Американці визнали, що список побажань України міг бути набагато більшим, але до початку наступу вони отримали близько двох десятків установок розмінування MCLC, понад 40 мінних катків і екскаваторів, 1000 торпед "Бангалор" і понад 80 000 димових гранат. Залужний запросив 1 000 броньованих машин, Пентагон в кінцевому підсумку надав 1 500.

"Вони отримали все, що їм було обіцяно, вчасно", - сказав один високопоставлений американський чиновник. У деяких випадках, за словами посадовців, Україна не змогла розгорнути обладнання, критично важливе для наступу, тримаючи його в резерві або виділяючи його підрозділам, які не брали участі в штурмі.

Потім була непогода. Сніг, що танув, і проливні дощі, які щовесни перетворюють частину України на “суп з густої багнюки”, прийшли із запізненням і тривали довше, ніж зазвичай.

В середині 2022 року, коли почалися роздуми про контрнаступ, "ніхто не знав прогнозу погоди", - сказав колишній український високопосадовець.

У міру того, як підготовка прискорювалася, занепокоєння українців зростало і вилилося у квітні на зустрічі на авіабазі Рамштайн у Німеччині, коли заступник Залужного, Михайло Забродський, емоційно звернувся до них із закликом про допомогу.

"Нам дуже шкода, але деякі з отриманих нами машин непридатні для ведення бойових дій", - сказав Забродський Остіну і його помічникам, за словами колишнього високопоставленого українського чиновника. Він сказав, що "Бредлі" і "Леопарди" мали зламані або відсутні гусениці. У німецьких бойових машинах "Мардер" не було радіостанцій; вони були не більше ніж залізними коробками з гусеницями. Українські офіційні особи заявили, що підрозділам для контрнаступу не вистачало машин для розмінування та евакуації.

Остін подивився на генерала Крістофера Каволі, головнокомандувача Збройних сил США в Європі, і генерал-лейтенанта Антоніо Агуто, голову Групи сприяння безпеці в Україні, які сиділи поруч з ним. Вони сказали, що перевірять.

Пентагон дійшов висновку, що українські війська не змогли належним чином поводитися з усім обладнанням після його отримання. Остін доручив Агуто більш інтенсивно працювати зі своїми українськими колегами над технічним обслуговуванням.

"Навіть якщо ви доставите 1300 машин, які працюють добре, деякі з них будуть несправні з того моменту, як ви доставите їх на місце, і до того моменту, коли вони вступлять у бій", - сказав високопоставлений представник оборонного відомства.

Станом на 1 червня керівництво Європейського командування Збройних сил США і Пентагону було розчароване і відчувало, що отримує мало відповідей на свої запитання. Можливо, українці були налякані потенційними жертвами? Можливо, існували політичні розбіжності в українському керівництві або проблеми в системі підпорядкування?

Контрнаступ нарешті розпочався на початку червня. Деякі українські підрозділи швидко досягли невеликих успіхів, місцями звільнивши села Донецької та Запорізької областей. Але в інших місцях навіть західне озброєння і підготовка не змогли повністю захистити українські сили від російської вогневої потуги.

Коли війська 37-ї бригади морської піхоти спробували наступати, вони, як і інші підрозділи, одразу відчули силу російської тактики. З перших хвилин штурму вони потрапили під мінометний вогонь, який пробивав їхні французькі броньовані машини AMX-10 RC. Їхній власний артилерійський вогонь не допоміг, як очікувалося. Солдати виповзали з палаючих машин. В одному з підрозділів 30 з 50 солдатів потрапили в полон, були поранені або вбиті. Втрати української техніки в перші дні склали 20 бойових машин "Бредлі" та шість танків "Леопард".

Перші зіткнення вразили офіцерів у командному центрі Залужного, як грім серед ясного неба, і змусили їх замислитися над питанням: Чи була стратегія приречена?