Підписники мого каналу в Telegram змусили мене знову переслухати альбом (G)I-dle, від якого я не те щоб була в захопленні. До того (спойлер) я вважаю його клішованим, вторинним і нецікавим. Але все по черзі.
"2" — другий студійний альбом від (G)I-dle. Він вийшов 29 січня і містить вісім треків, "зосереджених на темах жіночої емансипації, довіри до своїх інстинктів, долі та кохання", як пишуть музичні критики.
І його перша проблема — це розмір. 8 треків — це мінімум, щоб альбом визнали повноформатним. Крім того, з 8 пісень лише один триває більше ніж 3 хвилини. Тобто він — подвійно короткий. І це чудово показує тенденцію, яка створилася не тільки в к-поп, а й загалом у музичній індустрії, яка мене особисто засмучує — бо я люблю хорошу музику, і коли трек триває так мало, що навіть не встигаєш як слід ним пройнятися, то здається, що тебе обікрали. Як думаєте?
Але продовжимо.
Насправді мені не зачепила жодна пісня. Деякі з них просто не запамʼяталися, деякі своїм звучанням, структурою та підходом створення нагадали інші треки, а деякі стали розчаруванням.
І до останнього відноситься титульний трек "Super Lady". Попри те, що він загалом з типу тих пісень, які мені подобаються — сильних, жіночих, потужних, але є багато "але".
Крім того, що він триває злочинно коротко — лише 2:32, він скидається мені на купу музичних шматків, поєднаних в одну музичну лінію, але пришитих грубими чорними нитками й разюча відмінність між шматками стає очевидною. Це трек у стилі EDM, у ньому є елементи, нагадують синті-поп, фанк, big room house і навіть попрок 2000-х років. Інструментал постійно змінюється, а приспів більше скидається на марш. А денс-брейк надто сильно нагадує початок T-ARA "Sugar Free" — до якого просто додали вокал та масивніші баси.
Більше, сам кліп — клішований і вторинний. Ще коли в вперше його дивилася, він (попри те, що знятий якісно та дорого), здався дешевою підробкою на щось. Але готуючи цей огляд я подивилася кліп 2NE1 "I Am The Best" і мене вразила повторюваність. Ніби ти дивишся на оригінал та якісну підробку. І поки ти не покладеш їх поряд, то не бачиш цієї разючої відмінності.
"I Am The Best" є продуктом свого часу, йому вже 12 років і тоді він виглядав дійсно органічно і цілісно. "Super Lady" зараз виглядає хіба заграванням з минулим десятиліттям, аніж цілісною концепцією. Особливо зважаючи, що окремі кадри нагадують інші кліпи — зокрема "Pink Venom" від Blackpink, "Lalisa" від Ліси з Blackpink, а також "Monster" від Ірен та Сильгі з Red Velvet. І це тільки перші враження, без глибокого аналізу.
Але якщо 2NE1 з їх "naega jeil jal naga" і "ra-ta-ta-ta, ta-ta-ta-ta-ta" досі лишаються актуальними, то я не впевнена, що така ж доля чекає й на пісню (G)I-dle.
Ще два треки альбому здалися мені схожими на пісню "Knock Knock" від Red Velvet з їх останнього осіннього альбому — це "Doll" та "Rollie". Вони обидві не те щоб схожі, але побудовані за таким же принципом — основною інструментальною лінією є щось із класичних (або на кшталт) мелодій, з вокалом та речитативом на передньому плані. Але чи то я така душна, але попри очевидну відмінність, не могла перестати чути в них "Knock Knock".
Ще дозволю собі трошки покритикувати "Wife". Її описують як бас-гітарну поп пісню з "сміливим" текстом, який "привертає увагу метафоричністю, але відвертістю". І попри очевидно потужний сенс, музично вона просто для мене розбивається на друзки. Інтрументал схожи на поєднання музики Will.i.am, яку створювали для таких артистів, як Фергі та Брітні Спірс наприкінці 2000-х, і музики Тімбаленда, яку він тоді ж створював для Міссі Елліотт. А ще він одноманітний (?) Бо не те щоб пісня якось змінювалася від початку до кінця. І це все разом не сприймається по-новаторськи, або натхненим, у стилістиці 2000-х років. Це більше схоже на вторинність, бо нічого крім емоції "це ж було вже" не викликає.
Інші треки альбому я особливо критикувати не буду, бо вони у чомусь навіть непогані.
"Revenge" має доволі класичну побудову, з потужним інтрументалом, вона поєднує в собі фанкову поп музику з гарним хард-роком. Є частина інструментальної партії, яка також змушує мене думати про ретро-латиноамериканську поп музику. І фактично її єдина проблема — розмір, вона триває всього лише 2:24.
У "Vision", яка написана у стилі Jersey Club (це стиль електронної клубної музики), є класні семпли на фоні, як ніби перегуки, й це привертає увагу. А "7 Days" має непогану гітарну мелодію, яка відчувається меланхолійною і веселою водночас.
Проблема цих треків у тому, що вони мені банально не дуже сподобалися, бо не запамʼяталися. І це навіть трошки образливо, бо вони хоч і не яскраві, не претендують на звання бенгера, але хороші, сильні бісайди.
(вже коли я дописала огляд, то зрозуміла, що взагалі забула про "Fate", що багато про що говорить насправді)
Загалом, отакий вийшов огляд. Він досить критичний, бо я не люблю, коли мене намагаються переконати у цінності того, що є транслюванням фактично чужих ідей. А цей альбом буквально цим насичений.
Звісно, це лише моя думка (а я люблю подушніти), і вам цілком можуть зайти ці пісні, ви загалом можете любити (G)I-dle і це окей. Зрештою, це частина нашого досвіду, частина проживання та сприйняття світу.
Діляться вашими враженнями та думками про цей альбом дівчат.
