Є така Крайова Рада Українців Криму (КРУК), громадська організація, що називає себе “інститутом самоорганізації української громади Криму”. З інститутом ще нехай, але незрозуміло, що вони мають під громадою. Але все по черзі.
Цей текст не є спробою знецінити роботу людей, які в складних умовах вимушеного переміщення намагаються зберегти український дискурс Криму. Навпаки, це критична рефлексія щодо інституційної моделі, яка в сучасних реаліях перетворилася на механізм консервації архаїки.
Сьогодні ціна наших помилок надто висока, тому ми мусимо відкрито переосмислювати стратегії, відкидати форми, що вичерпали себе, і припинити витрачати обмежені ресурси на структури, які залишають за бортом величезну частину наших громадян.
Спадщина крайового статусу
Крайова Рада Українців Криму — це назва з 1918 року. Історично така організація існувала, коли Крим не входив до складу УНР та Української Держави, і в ньому був окремий Кримський крайовий уряд. Чому така назва? Формально республіку не проголошували, і до держави вживалася назва “Край” або “Крим”.
Тому й організація “крайова”, тому й “українців Криму”, оскільки Крим тоді не входив до складу України, і українці мали організовуватися та захищати свої інтереси в окремій, не своїй, державі.
У 2020 році представники української громади Криму створили організацію під цією ж назвою. Вони пишуть, що “відновили”, але це трохи не так працює, це різні організації.
І тут є питання на кількох рівнях. По-перше, назва “крайовий” у сучасності дуже дивна, у нас нема країв. По-друге, що таке “українська громада Криму”? Зараз не 1918, Крим це не окреме державне утворення, Крим це Україна, і всі мешканці Криму з українським громадянством це українці. І тут треба зробити відступ про політичну та етнічну нації.
Визначення нації
У нас є поняття “нації”, і вони бувають етнічними та політичними. Етнічна нація — це визначення з XIX – середини XX століття. Така нація об'єднана етнічним та культурним походженням.
Тоді це працювало, але вже на початку XX століття з'явилася концепція політичної нації, яка об'єднує громадян держави з різних етнічних груп. Це було й у нас. Наприклад, в УНР був генерал Всеволод Петрів, етнічний росіянин, був відомий Василь Вишиваний, який австрієць Вільгельм Габсбурґ, були діячі різного етнічного походження. І всі вони політично були українцями.
І сьогодні українці це політична нація. Одним із перших загиблих на Євромайдані був етнічний вірменин, Герой України, Сергій Нігоян. Першим загиблим цивільним в російсько-українській війні — кримський татарин, Герой України, Решат Аметов.
У нас давно нема етнічної нації, у нас політична нація.
Політична нація — це не заперечення української етнічної складової, а спосіб її розширення та захисту в сучасному світі. Ба більше, такий підхід базується на повазі до особливого статусу корінних народів, які є фундаментом української державності в Криму. Політична нація не нівелює культурні особливості, а об’єднує нас навколо спільної мети — вільної та соборної держави, де кожен громадянин відчуває себе суб’єктом, а не гостем.
Сучасна українська нація — це не закритий клуб за кровною ознакою, а відкрита спільнота вільних громадян. Будь-які спроби вимірювати лояльність до держави через генеалогічне дерево чи частку “етнічної крові” є контрпродуктивними. Ми не маємо права маргіналізувати тих, хто стоїть з нами пліч-о-пліч, лише на підставі їхнього прізвища чи походження. Така сегрегація — це саме те, на що розраховує агресор, намагаючись розколоти наше суспільство на “правильних” та “неправильних” українців.
Позиціонування КРУК
Але для КРУК українська громада Криму це суто етнічні українці. Таке враження, що у них Крим це не Україна, а щось окреме, і українці у Криму це діаспора, що об'єднується за етнічною ознакою. І вони люблять розповідати що українці це найнезахищеніша верства населення у Криму.
Тут може виникнути запитання: чому корінні народи чи нацменшини мають право на етнічну самоорганізацію, а українці — ні? Відповідь проста: для корінних народів це питання фізичного та культурного виживання. Для українців же — державотворчого народу — перехід у формат “етнічної спільноти” є небезпечною пасткою.
Це підміна державно-політичної мети етнографічною. Коли ми кажемо “Крим — це Україна”, ми маємо на увазі суверенитет над півостровом, а не фольклорний ансамбль на його території.
Коли державотворчий народ замикається в етнічне товариство, він сам добровільно перетворює себе на “меншину”, яка потребує захисту, замість того, щоб бути силою, яка забезпечує цей захист іншим.
Цікаво, що в умовах окупації діє маріонеткова “Українська громада Криму”, і там ця назва виправдана, бо з погляду окупантів у Криму всі політичні росіяни, і “українську громаду” треба виділяти окремо. Вона існує лише для створення картинки, що етнічним українцям добре живеться в окупації.
Для мене дуже дивно виділяти етнічних українців серед громадян України. Наприклад, у “Голосі Криму” представники КРУК пишуть “...метою заходу є привернення уваги до стану громади етнічних українців, який від моменту окупації різко погіршився через дискримінаційну політику країни-окупанта.” Справедливо, але чи він погіршився лише в етнічних українців? Ні.
Для нас Крим — це наша територія, де ми всі — політичні громадяни України. Стати “етнічною спільнотою” для українця в Криму — це означає визнати, що Крим належить комусь іншому, а ми тут лише на пташиних правах.
Читаємо далі, “Українці Криму – найдискримінованіша етнічна спільнота в окупованому Криму”. Чи це так? Питання хибне в основі, адже у нас не конкурс дискримінації.
Чи живеться краще в окупації кримським татарам? Ні, у них всі ті ж фейкові “громади”, за допомогою яких окупанти удають, що в Криму “дружба народів” і всі щасливі. Чи живеться краще кримчакам? Караїмам? Євреям? Ромам? Абсолютно ні. Ми не влаштовуємо змагань у рівні страждань.
Окупація — це системне насильство, незалежно від етнічного походження людини. Коли ми фокусуємося лише на одній етнічній групі, ми ігноруємо реальність окупації для інших, чия вірність Україні є вироком. Будь-яка ієрархія страждань лише розмиває спільний спротив.
Далі, “країна-агресор на тимчасово окупованих територіях здійснює лінгвоцид по відношенню до етнічних українців”. Це звісно так, але лише стосовно етнічних українців? На переконання представників КРУК, українською мовою послуговуються лише етнічні українці?
Я нагадаю, Крим хоч і тотально зросійщений, але не настільки. Якщо не-етнічний українець пішов в умовну українську гімназію Сімферополя (а в Криму викладали українською не лише там), закінчив її до окупації і послуговується українською мовою — його, на думку представників КРУК, не дискримінують за мовною ознакою, бо він не етнічний українець?
Як ми взагалі визначаємо етнічних українців? Якщо у людини 1/8 української крові, вона послуговується українською та виступає за соборну українську державу — вона хто? Її в КРУК приймуть?
А якщо у когось 0% української крові, але він виріс в Криму, послуговується українською та любить Україну — його в українську громаду Криму не візьмуть? Який сенс у цьому поділі?
Замість того, щоб залишатися в межах етнічної ніші, Крайова Рада Українців Криму могла б стати потужним інтелектуальним штабом. Це можливо, якщо організація переросте власну назву і відкриє двері для всіх громадян, які бачать Крим українським — незалежно від того, якою мовою вони говорили в дитинстві чи хто їхні предки. Такий крок перетворив би її з дискусійного клубу на реальний суб’єкт, здатний формувати порядок денний для всього українського Криму.
Висновки
Політична нація — це не про походження, а про спільну відповідальність. Старі назви та механізми 1918 року не стануть дієвими лише через те, що їх відтворили у 2020-х. Реальність вимагає гнучких, горизонтальних структур, орієнтованих на результат, а не на статус “представників”.
Це означає перехід від декларацій до практики: замість того щоб перевіряти “анкети з п’ятого коліна”, нам потрібні організації, що працюють з інформаційними потоками, документують реальний стан окупованого Криму та готують кадри для його відновлення.
Критерієм довіри до такої організації має бути її ефективність у просуванні українського Криму на міжнародній арені та її здатність об’єднати навколо себе не лише вихідців з Криму, а всіх українців, які готові працювати на деокупацію. Ефективна організація сьогодні — це не клуб за кровною ознакою, а мережа, де критерієм членства є не родовід, а вірність політичній нації та дії.
Справжня українська громада Криму — це кожен, хто ідентифікує себе з Україною та діє відповідно. Саме такий підхід робить нас не діаспорою у власному домі, а силою, з якою доведеться рахуватися.
***
Дякую за увагу! Долучайтесь до моїх каналів у Telegram, WhatsApp та на інших платформах, а підтримати мою роботу ви можете через Donatello або PayPal.
