18 травня, 80 роковини депортації – геноциду кримськотатарського народу. Кримськотатарською ця подія називається "Sürgünlik" - вигнання або заслання.
Виселення з Криму
80 років тому, о 5тій ранку в двері всіх кримськотатарських сімей постукали (як з нашим народом відбувається і зараз). В той день людей (здебільшого це були жінки, діти та літні люди) вигнали з осель, в кращому випадку даючи декілька хвилин на збори, поки кримськотатарські чоловіки були на фронті. Людей достатньо швидко загрузили в товарні вагони, в яких не було навіть вікон і туалету. На рідких зупинках людям замість їжі могли дати наприклад ведро солоної риби (при цьому не даючи води). У задусі, від голоду та спраги люди почали гинути вже у дорозі. Тіла мертвих лишали у полі, не давши їх закопати.
Операція по вивезенню кримськотатарського населення з Криму тривала 4 дні, і до аж 4 червня ешелони йшли до точок призначення: відправляли в Узбекістан та Казахстан, також на дальній схід росії, немало людей відправляли і за Урал. Там людей очікували каторжні трудові табори, життя в сараях, заборона пересування, заборона на отримання вищої освіти, заборона ідентифікувати себе кримськими татарами. У перші роки вигнання загалом загинуло до 46% всього народу (через голод, малярію, погані санітарні умови, відсутність медичної допомоги).
Чоловіки, повернувшись в Крим з фронту, бачили в своїх оселях чужинців, які вже буденно користувались власністю попередніх господарів. Не знайшовши там рідні, вони довгі місяці шукали свої сім’ї по селищам республік. Роз'єднання родин, які не знаходили рідних, або діти, яких розлучали з батьками, а їм в дитбудинках змінювали імена - це черговий список з незчисленних трагедій.
Тим часом будинки кримських татар переходили у власність загарбників, сади знищувались, а на місці мечетей і будинків – хліви та розбудови, матеріальні цінності радянська влада виймала перед заселенням будинків чужинцями, сімейні реліквії та пам'ятки забирали в архіви власних музеїв в тому числі до москви. А все, що влада і переселені в чуже окупанти не вважали за цінне – винищували як сміття.
Тому в багатьох з нас нема сімейних цінностей, які б передавались з рук в руки.
До 48го року радянською владою було перейменовано близько 80% всієї оригінальної топоніміки Криму.
Кримськотатарський національний рух
Переміщення та дозвіл на вищу освіту почнеться зі смерті сталіна, однак далеко не завжди це було дійсно легко. З тих же 50-х років починає формуватись кримськотатарський національний рух, який був довгий час єдиним народним рухом, який боровся за свої права.
В русі брали участь і чоловіки і жінки(про активісток я писала тут), і загалом цілі родини. Хтось таємно друкував і поширював листівки, чиїсь оселі були штабами на місцях, де збирались люди та обмінювались новинами, були не тільки делегати, але і всі інші, хто брав участь в самоорганізації: збирали гроші на квитки для представників на поїздки для зустрічей з партійною верхівкою, збирали їжу, писали листи, збирали підписи не дивлячись на регулярний нагляд з боку кдб, погрози, арешти, заслання. А тим, хто намагався прорватись до Криму – повторні депортації звідти. Особливий кошмар – самоспалення Муси Мамута, який від безсилля перед радянською владою, що заарештовувала його за повернення до Криму спалив себе не бажаючи здатись до рук радянських служб.
Влітку 87го року пройшли наймасовіші мітинги в москві, де сотні людей, приїхавши передавати зібрані підписи лишались і проводили протести.
Стаття про ті події тут.
Не дивлячись на кілька хвиль повернень інших депортованих народів до своїх республік протягом всього часу, кримським татарам заборона на повернення тривала до 89 року.
Роки боротьби не проходили в абсолютній пітьмі, кримськотатарські і українські дисиденти підтримували один іншого у цій боротьбі. Генерал Петро Григоренко, один із засновників Української Гельсінської спілки був другом і борцем за права кримських татар, під час ув'язнень Мустафа Джемілєв та В’ячеслав Чорновіл підтримували спілкування в листах, одним з тих, хто також підтримував наш народ у боротьбі був Василь Стус (про Стуса згадувала тут).
Повернення
Повернення до рідного Криму, який вже був в складі України не було легким. Регіон, в якому штучно повністю змінили етнічний склад на значну користь російського населення став регіоном, сповненим шовінізму. Без жодних прав тих, чиє коріння на цій землі сягає віків. "Місцеві" встановлювали заборону на прийом на роботу кримських татар, повернувшись з Ташкенту з 1-2 вищими освітами, не маючи вибору, людям доводилось починати торгівлю на ринку чи пляжі. Історія про медову пахлаву та кукурудзу це не романтика південного берегу, а скрута. Також відмовляли у продажу землі та будинків тривалий час. Користуючись конституційним правом отримати ділянку(якщо вона не була у використанні),і не маючи можливості придбати землю люди жили в кібітках у полі в степових частинах. На південному узбережжі довго взагалі не було можливості повернутись майже ні в кого. Тоді на людей направляли для розгону беркут і БТРи просто за бажання жити на рідній землі.
Сам день 18 травня був тим днем, коли кримські татари з усього Криму їхали до центральної площі Акмесджиту — Сімферополю провести мітинг, який був і народним єднанням. А ще можливістю наголосити на правах про повернення історичної оригінальної топоніміки, отриманні освіти кримськотатарською мовою, отримання статусу корінного народу, і потребі в землі, можливість мати представників у органах влади (довгі роки кримських татар не брали на роботу в жодні структури, включно з МВС, СБУ або керівні посади в приватних предприємствах)
Нашим родинам доводилось починати життя з нуля в кожному поколінні не з власного бажання. Кожен раз, коли в родині заходила мова про Sürgünlik моя qartbitam (прабабуся) замовкала. Отаким невимовним болем лишилось минуле для моєї сім'ї.
Окупація
26 лютого 2014 року стало днем, коли десятки тисяч кримських татар і українців виступили проти окупації Криму. Цей день нині став днем кримського спротиву. В ті дні і місяці кримські татари стали одними з перших, хто підтримував українські збройні сили привозячі їжу та речі першої необхідності до заблокованих військових части. Нажаль, без достотнього озброєння і підготовки російська окупація почалась з Криму, і продовжилась на Донеччині і Луганщині, де і досі на свою свободу чекають наші громадяни. На свободу говорити вільно рідною мовою та не боятись ув’язнень, тортур, погроз та слідкування.
На зараз в Криму — 209 політв’язнів, серед них 125 кримських татар.
Всі ці люди очікують на визволення, але поки вони в тюрмах у зсиланнях на дальній схід росії без кваліфікованої медичної допомоги, будь ласка, напишіть їм листа.
Правозахисна організація Zmina разом з Представництвом президента в АР Крим проводять акцію з написання листів політв’язням. Інструкція тут. Це дуже важливо для підтримки їхнього морального стану в умовах, коли їх повністю обмежують інформаційно.
Через репресії з боку рф багато кримських татар покинуло Крим за останні 10 років. Я і мої однолітки – це перше покоління, що народились на Батьківщині, в Криму. Однак, тепер, не будучи там, мої однолітки (кримські татари) знову народжують дітей не на рідній землі.
Що дивитись, читати, слухати щоб знати більше про кримських татар і Крим?
Фільм Хайтарма, Ахтема Сейтаблаєва. Історія кримськотатарського героя Аметхана Султана, який повернувся до Криму з фронту після депортації. (озвучка російською)
Фільм Чужа молитва, Ахтем Сейтаблаєв. Історія Саїде Аріфової під час другої світової війни, яка врятувала 87 єврейських дітей від німецьких окупантів.
Фільм Додому (Evge), Наріман Алієв. У кримського татарина Мустафи помирає його первісток, Назім. Батько приїжджає до Києва, куди його два сини поїхали після окупації Криму, аби повернути молодшого сина Аліма додому, а старшого поховати на батьківщині в Криму згідно з мусульманськими традиціями.
Книга. Півстоліття опору, Гульнара Бекірова. Історичні матеріали зі свідченнями про боротьбу кримськотатарського народу за повернення на свою Батьківщину протягом вигнання.
Аудіокнига. Світи. Народи. Історія кримських татар, Валерій Возгрін.
Книга. 250 років фальші, Сергій Громенко. Розвінчування російських міфів щодо історії Криму.
Книга. Країна Крим, Олекса Гайворонський. Гід по історичним пам’яткам Криму доби Кримського ханату.
Книга. За Перекопом є земля, Анастасія Левкова. Роман на основі журналістького вивчення Анастасії про життя кримських татар і українців в Криму до окупації півострова.
В книзі розкриваються проблеми інтегрованості корінного населення Криму після повернення з вигнання і самих українців в шовіністичний побут півострова.Книга. Кримський Інжир. Збірка сучасних літературних робіт українською та кримськотатарсько мовами: есе, оповідань та поезії на тему Криму.
Курс Proetheus: Qırım: Крим – це ми. Розкриваються історичні аспекти та культурні особливості корінного народу Криму, вивчаються проблеми реінтеграції півострова.
Виставка Miras.Спадщина в Скарбниці Національного музея історії України, в Києві. На екскурсії від куратора виставки Олексія Савченка дізнаєтесь про історію Криму з антиімперіалістичного погляду, дізнаєтесь про особливості культури і традицій кримських татар, з описом символізму, який несуть предмети побуту, одяг та прикраси, та побачите, яким був Крим до 20 століття.
Подкаст. Кавун та тютюн – розкриваються сенси, які єднають український і кримськотатарський народ в історії та культурі.
Подкаст. Пізнай Qırım – розкриваються культурні особливості кримськотатарського народу, історії Криму і сенсів, якими сповнений побут.
Інстаграми: ГО Kitap Qalesi, ГО Marifet, Krym SOS, Qırım News, Кримській дім.
Інші публікації:
🔗Кримськотатарська мова: історія, нинішній стан, як допомогти зберегти.
🔗Активістки в руху за повернення до Криму з вигнання, частина 1
🔗Кримськотатарська поезія (з перекладом на українську)
Підписуйтесь на мої сторінки, щоб бути в курсі нових подій по темі Криму і його корінних народів, а також дізнаватись більше про Крим: instagram telegram, або підтримайте на Buy me a coffee☕️
