14-те червня, 14:00 — 900 вояків у синіх мундирах наступають у щільному та ідеальному порядку на лівий край французької армії. За лічені хвилини ветерани Ріволі та Пірамід поляжуть між італійськими селами. Але саме тут народиться легенда про “буркотунів” та “гігантів” La Grande Armée — гвардї Наполеона.
Створення Консульської гвардії
Практика створення загонів особистих охоронців існує стільки ж, скільки сама війна. Гетайри Александра, преторіанці цезарів, хускарли Кнута і варяжці багрянородних — всі вони були професійними вояками, особистою вартою короля-воїна і його останнім резервом. У Франції традиція гвардії до Наполеона була теж не новою: у 1422-му році, ще під час Столітньої війни, Шарль VIII-й створив “Шотландську кампанію” (пізніше відома як 1-ша шотландська рота Королівської гвардії). Королівська гвардія (Gardes du Corps du Roi), як і Швейцарська з Французькою, були розпущенні на початку революції. Проте новий режим не спішив позбуватися практики особистих охоронців: вже у 1793-му створили “Гвардію Конвенту” (Garde de la Convention), яку у 1795-му реорганізували у “Гвардію закону” (Garde du Corps législati). Але попри умовний елітний статус, очевидці відмічали погану дисципліну і низький рівень підготовки вояків, які:
“Не можуть встояти перед спокусами такого корумпованого міста, як Париж… Неможливо утримати їх у казармах… Вони знущаються і жорстоко поводяться з громадянами… Деякі мають роботу в Парижі і з’являються тільки на обід…”
Позитивні зміни відбулися у 1796-му, коли крім Garde du Corps législati сформували Garde du Directoire — “Гвардію Директорії”. Чисельність гвардійців була 360 вояків — дві роти піших гренадерів по 120 чоловік і ескадрон кінних гренадерів у 120 чоловік. Вимоги вже чітко оформлені і суворіші: всі вояки, що рядові та офіцери, мають бути освічені, за спинами кожного гвардійця участь у двох військових кампаніях і зріст не менше 5 футів 10 дюймів (178 см). Також у гвардії знайшлося місце і для колишніх вояків Ancien Régime , наприклад ад’ютант Фузі був офіцером колишньої Королівської Французької гвардії.
У 1799-му все зміниться кардинально. Тоді вкінці серпня юний генерал Бонапарт покинув Армію Сходу у Єгипті і прибув до Марселя. Було б логічно очікувати військового трибуналу: командуючий армії, яка складалася з досвідчених полків, покинув її і самовільно прибув до Франції. Але нація вітала прихід Бонапарта, він був для них завойовником слави і улюбленцем фортуни, на нього покладали надії, які підживлювали його амбіції. Після перевороту 18 Брюмера, коли Бонапарт стане Першим консулом, Гвардія Закону та Директорї будуть об’єднані у “Гвардію Консула” (Garde des consuls) або “Консульську гвардію” (Garde consulaire). Командиром гвардії був призначений дивизійний генерал Йоахім Мюрат — гасконець і хвацький кавалерист. Його заступником був командир гідів полковник Бессьєр — теж гасконець і в майбутньому одвічний очільник гвардійської кавалерії.
Якщо говорити про структуру гвардії, то за указом від 13 Нівоза VIII року Республіки (якшо по-людськи, то від 3-го січня 1799-го) вона була наступна: два батальйони піших гренадерів, рота легкої піхоти, два ескадрони кінних гренадерів, рота кінних стрільців (колишні гіди) і рота легкої артилерії. Загальна чисельність гвардії складала — 2,089 чоловік, включно зі 71 членом штабу. Всі названні підрозділи в часи Імперії стануть полками і гордо носитимуть титул “Старої гвардії” — Vieille garde.
Вимоги по поступлення в гвардію: відмінний послужний список, участь у трьох військових кампаніях, зріст між 178 см та 184 см, міцна статура, вміти читати та писати. Тобто Бонапарт хотів створити перш за все елітний корпус вояків вірних йому і, які могли б бути зразком для всієї армії. Комплектуватися гвардія повинна була б зі діючих військовослужбовців, що з однієї сторони давало можливість наймати вже професійні кадри прямо з армії, а з іншої це ж і позбавляло армію перспективних унтерофіцерів та офіцерів. Також вимоги можна було обійти, візьмемо для прикладу гренадера Куаньє: низенького зросту, неписьменний. Але вступивши у ряди 96-ї напівбригади він проявив надзвичайну відвагу та доблесть у бою під Монтебелло, де він заколов п’ятьох канонірів і здобув гармату. Його представили перед консулом і той побажав бачити його у гвардії. Коли той день настав, то побачили, що він не підходить по зросту. Тоді на допомогу прийшов генерал Луї-Ніколя Даву, який був призначений генерал-полковником гренадерів і сказав підкласти у черевики Куаньє по дві колоди карт, і той все ж був прийнятий у ряди гвардії.
Вирушаємо до Італії!
1800-й рік.
Французька Республіка знову зіткнулися з коаліцією і на цей раз її сили дуже розтягнуті: Армія Рейну під командуванням генерала Моро готується до наступу в Німеччину; Італійська Армія генерала Массена як завжди: обідрана, голодна і у меншості; Армія Сходу генерала Клебера з останніх сил утримує Нижній Єгипет і готується до нових битв з турками та британцями. У ці всій ситуації Першому Консулу доводиться шукати вихід і його погляд прикутий до Італії. Якщо під Тулоном його зірка зійшла, то на рівнинах Ломбардії вона засяяла. Минулоріч об’єднана армія австрійців і росіян під командуванням Суворова фактично вибила французів зі Італії, лише згубне рішення російського генералісімуса йти через Альпи і перемога здобута Массеною під Цюріхом дозволили повернути під контроль П’ємонт. У 1800-му Відень вирішив знову наступати: 120 тисяч вояків у Німеччині та в Італії. Війська в Італії очолив генерал фон Мелас. Австрійцям протистоять 36,000 вояків Массена, з яких у польовій армії лише 15,000 . Протягом перших тижнів квітня Меласу вдається вклинитися між Массена і дивізією генералу Сюше. З 19-го квітня Массена замкнутий в Генуї, зі суші його обложили австрійці, а з боку моря британська ескадра.
Наполеон усвідомлює всю критичність ситуації, тому ще раніше він почав збирати “Резервну Армію” під Діжоном, номінальним командуючим був генерал Бертьє. Він вже тоді планував обійти Меласа з тилу через Альпи і наказав Моро, коли він потребуватиме виділити йому корпус ветеранів генерала Лекурба силою в 25,000. Але через облогу Генуї становище почало змінюватися на користь Меласа і Наполеону треба було швидко діяти. Зібравши 60,000 солдатів він уже 6 травня був у стані армії, попередньо 4-го числа він написав листа Массена, де просив протриматися до 20-го травня, а у листі через Сюше до 4-го червня. Массена виконає наказ.
Резервна Армія стояла над Женевським озером і Бонапарт вирішив розділити її на три частини: 40,000 підуть через Великий Сен-Бернар, а решта 20,000 двома колонами через інші шляхи. Таким чином Перший Консул планував застати противника зненацька і мати альтернативні машрути. Перехід через Альпи не був чимось новим, але ніхто не здійснював перехід зі повними вагонами амуніції та артилерійським парком. Перехід було вирішено здійснювати уночі та на світанку, вдень війська не рухалися. Сніг ще не розтопився, лід все ще був, існувала загроза лавин, які могли поховати цілі батальйони. Плануванням машруту займався той же Бертьє. Уже 15-го травня авангард під командуванням Ланна досяг Великого Сен-Бернара, протягом кількох днів долучиться решта армії. Консульська гвардія разом з Бонапартом слідувала в ар’єргарді.
Протягом 20-х чисел Резервна армія вибиває австрійські залоги зі долини Аости, але 23 травня зупиняється під фортом Баярдом. У Першого Консула не має часу на облогу, залишаючи 2,000 він гірськими стежками обходить австрійців і опиняється на Італійських рівнинах.
Тепер ми піднялися крутою стежкою; коли ми дісталися вершини гори, ми побачили прекрасні рівнини П’ємонту. Спуск був прохідним, і незабаром ми опинилися в цьому раю і продовжили форсований марш аж до Турина, де жителі були здивовані, побачивши армію з артилерією.Це найкраще побудоване місто в Європі. Всі будинки однакові, побудовані за одним зразком, з потоками чистої води в ринвах; всі вулиці прямі і дуже величні. Наступного дня ми вирушили до Мілана. Ми не робили зупинок, марш був форсованим. Ми увійшли в прекрасне місто Мілан, де всі люди вишикувалися вздовж вулиць, щоб побачити наш прохід. Вони дуже гарні на вигляд. Вулиця, що веде до Римських воріт, настільки гарна, наскільки це можна собі уявити. Пройшовши через ці ворота і повернувши ліворуч, ми побачили вже розбитий табір і готові казарми. Ми побачили, що там перед нами була армія. Нас змусили скласти зброю, і деяких чоловіків відправили за пайками, серед них був і я. Нікому не дозволялося входити до міста. Поки роздавали пайки, я втік, щоб подивитися собор. Він не має собі рівних, з усіма своїми колонами з білого мармуру. Я повернувся, щоб забрати свою сумку з хлібом, і нам роздали повні пайки. — зі спогадів гренадера Куаньє
Наполеон шокує Меласа і здобувши Мілан дозволяє своїй армії відпочити, але 8-го числа приходить лиха звістка: “Генерал Массена капітулював!”. Хай Массена і виторгував вигідні умови: почесна капітуляція, з прапорами і можливістю повернутися до Франції. Але він звільнив 12,000 військ генерала Отто, які зразу вирішили на північ.
Весною Наполеон спитав свого секретаря Бурьє: “Де ми розб’єм австрійців?”. Секретар мовчав, тоді Наполеон відповів: “Чому ти, ідіоте, не розумієш, що Мелас перебуває в Алессандрії, де у нього є склади та матеріали, і якщо я перетну Альпи через перевал Великий Сен-Бернар, то переріжу його комунікації та переможу його в Сан-Джуліано?”. Це містчечко якраз недалеко від Маренго, розрахунок Бонапарта був точний.
Мелас зібравши всю армію в Турині теж планував наступ. 9-го червня генерал Отт зазнав поразки від рішучого Ланна під Монтебелло і французи гадали, що австрійці будуть відсиджуватися. 13-го числа Наполеон дав наступні розпорядження армії: 7,000 було зосереджено на переправах через річку По і 5,000 під командуванням Дезе, який прибув з Єгипту, перекриють дорогу на Геную. У Наполеона лишалося близько 22, 000 вояків проти 30, 000 Меласа. В ночі війська французів розкинуті на декілька миль, Консульська гвардія знаходиться біля штабу в Торре Гарофолі.
Наступ Меласа
14-го, о третій годині ранку, вони напали на два наших невеликих пости, що складалися з чотирьох чоловік, і вбили їх. Це було сигналом до ранкового підйому. О четвертій годині пролунали постріли з нашого правого флангу. Наші барабани забили до зброю по всій лінії, і ад’ютанти прийшли і наказали нам сформувати бойові порядки. Нас змусили трохи відступити за гарне поле пшениці, яке знаходилося на злегка піднятій місцевості і приховувало нас, і там ми трохи почекали. Раптом їхні стрільці вийшли з-за очерету і з боліт, а потім артилерія відкрила вогонь. У першій роті вибухнув снаряд і вбила сімох чоловіків; куля вбила ординарця генерала Шамбарлака, який поскакав галопом. Ми більше його не бачили весь день. Підійшов маленький генерал з гарними вусами: він знайшов нашого полковника і запитав, де наш генерал. Ми відповіли: «Він зник». «Дуже добре, я візьму на себе командування дивізією». І він одразу взяв під своє командування роту гренадерів, до якої я належав, і повів нас в атаку в один ряд. Ми відкрили вогонь. «Не зупиняйтеся під час заряджання, — сказав він. — Я відкличу вас ударом барабана». І він поспішив повернутися до своєї дивізії. Він ледь встиг повернутися на своє місце, як колона австрійців висунулася з-за верб, розгорнулася перед нами, відкрила вогонь батальйонами і продірявила нас рушничним вогнем. Наш маленький генерал відповів, і ми опинилися між двома вогнями, приречені на загибель. …Я побіг за велику вербу і стріляв у цю колону, але не витримав. Кулі летіли з усіх боків, і я був змушений лягти, притиснувши голову до землі, щоб захиститися від куль, які збивали гілки, що падали на мене; я був ними вкритий. Я вважав себе загиблим”, — зі спогадів гренадера Куаньє.
До дивізії Віктора приєднується Ланн і кавалерія Каллермана. Але французи у меншості: 16, 000 при 16 гарматах проти 30,000 австрійців при 96 гарматах. Наполеон, який перебував на віллі Торре Гарофолі не надав належної уваги ранковій канонаді. Але о 11:00 надійшли перші звіти і Бонапарт зі гвардією та дивізією Моньє вирушив до Маренго. Водночас він віддав накази найближчим військам, зокрема Дезе, прибути на допомогу. Наполеон прибув на бойовище біля 15:00. Ланн і Віктор відступили більше ніж на милу від раніше зайнятих позицій і йшли у щільному строю, бо австрійська кавалерія їх переслідувала, чим дозволяла артилерії проріджувати ряди французів. Каллерман три рази вів свою нечисельну кавалерію в атаку і щоразу рятував становище армії. В цей же час, користуючись чисельною перевагою, Мелас відправив фланговий обхід Отта, який вже здобув Кастель-Чіріоло. Бонапарт йде на відчайдушний крок — гвардія вступає у бій.
Гранітний редут
900 піхотинців із гвардії, гренадери та сотня легкої піхоти, колоною прямували у центр. Їх підтримувла батарея легкої артилерії зі 4-х гармата і кінні гренадери. Її метою було досягнути перехрестя на південний схід від Кастель-Чіріоло. На своєму шляху гвардія мушкетним і артилерійським вогнем відкинула австрійських драгунів Лобковіца і продовжила шлях. Тоді ініціативу взяв на себе Мюрат і з драгунами розпочав атаку на австрійську піхоту. Але його з вигуками “Ура!” та з оркестром зустрів батальйон 51-го піхотного полку, який французи прозвали “Пекельний легіон”. Ближче до 16-ї години гвардія займає перехрестя, між гренадерськими батальйонами була розташована легка батарея. Ставши позаду виноградників та дерев гвардійці чекали на противника. Їм на зустріч вийшов 51-й та 28-й піхотні полки, розпочалася запекла перестрілка. Як не дивно гвардія мала перевагу у числі над трансільванськими полками, але противнику дуже допомагала артилерія. Після кожного вдалого залпу офіцери мусили повторювати “Зімкнути стрій!”. Скоро бій почав вестися на дистанції 50-ти кроків, фактично впритул. Але гренадери стояли, як раптом пролунала команда: “Cavaliers! Formez la carre!” (Кавалерія! Шикуйся в каре!). Поки Консульська гвардія вела бій зі австрійською піхотою, то через відступ всієї армії між гренадерами і дивізією Ланна утворилася прогалина. Австрійська кавалерія силою в 4 ескадрони, драгуни і кінні стрільці, не зволікала і скористалася нею. Ставши в каре гвардійці прийняли удар кавалерії з тилу і піхоти з фронту, яка примкнула багнети і пішла в атаку. Гвардія була розбита, втрати склали 260 осіб.
“Мужнійте, солдати! Резерви прибули!”
Близько п’ятої години на поле бою прибуває Дезе зі 5,000 солдат. Вся армія, яка щойно відступала, збирається навколо резерву і Першого Консула, який теж піднявся духом. “Що ти про це думаєш?” — спитав Бонапарт у Дезе. “Ця битва програна остаточно… Але у нас є час, аби виграти іншу”.
Мармон, шеф артилерії, збирає останні 15 гармат і ними підтримує наступ дивізї Дезе. Австрійці вирішили, що битва виграна, Мелас відправився до Аллесандрії писати звіт про перемогу і передав командування своєму начальнику штабу — Антону фон Заху. Саме на йоло колону і накинувся Дезе. Австрійці, які вже вважали себе переможцями, зустріли організований наступ противника. Дезе виїхав наперед, аби підбадьорити війська і був убитий сліпою кулею. Можна було б очікувати на падіння бойовогу духу, але французька піхота, бачучи загибель свого улюбленого генерала, кинулася в атаку з багнетами на перевіс. Скоро доєдналася артилерія Мармона і кавалерія Каллермана — австрійці відступали!
Битва обернулася на переслідування, відступ на втечу. Мюрат було наказано провести останню кавалерійську атаку і її теж провела гвардія — кінні гренадери і кінні стрільці.
Народження легенди
Попри, здавалося, розгром, Консульська гвардія проявила небачену стійкість і відданість. Наполеон оцінив подвиг та жертву своїх вояків. В майбутньому ці підрозділи стануть “Старою Гвардією” та будуть останнім резервом, триаріями Наполеона, яких він кидатиме у бій лише будучи у відчаї: Ейлау, Великий Відступ у 1812-му, Ватерлоо. Але це щодо піших гренадерів та легкої піхоти. Артилерія гвардії часто брала учать поряд з регулярними батареями: Аустерліц, Асперн, Ваграм, Бородіно. Кавалерія ж ще частіше, чого варта тільки її участь у перших боях Піренейської кампанії, коли Бессьєр парою полків громив іспанські дивізії. Або ж Німецька кампанія 1813-го, коли гвардійська кавалерія брала участь ледь не в кожній битві.
Але саме Маренго стало початком історії, історії, яка переросте у легенду про “буркотунів”, “гігантів”, які були з Імператором на “ти”. Про тих, хто був вірний до смерті. Про тих, хто б’ється, але не здається.
