Успіх дебютного альбому Linkin Park можна було б назвати випадковістю, якби про них забули після такого моменту слави. Але вони створили «Meteora», чим і довели, що їхня популярність не випадкова. Навіть якщо «Meteora» не мав великого впливу на музику, цей альбом зробив Linkin Park класикою і зацементував їх в історії. Бо все робилось для фанатів.
Повірте, це не просто слова. Коли почався тур в підтримку дебютного альбому, Честеру було важко витримувати щільний графік виступів, а стосунки з колегами псувались через залежність від алкоголю і наркотиків. А в кінці туру справи були геть кепськими.
«Я не виходив з дому. Ховався у своїй комірчині, сидів у темряві і трясся весь день. Я прокидався і випивав півлітра Jack Daniel's, щоб заспокоїтись. Опісля ковтав купу пігулок, знову ліз у комірчину й так божеволів до кінця дня. Я був не в собі. Я падав з вікна, у мене були припадки, і я весь час потрапляв до лікарні. Це було просто безглуздо. Я був розбитий вщент», — казав Честер Беннінгтон.
Але він не бідкався.
Одного разу перед концертом Честера вкусив просто здоровенний павук (кажуть, прямо таки за дупу вкусив).
«Павук був щось типу чорної вдови», — пише журнал Spin.
Вочевидь, у вени вокаліста потрапила отрута, а все тіло покрилось болючими гулями. Ситуацію погіршив набряк у горлі.
«Я думав у мене рак», — казав Честер.
У нього почалися галюцинації. Він не міг зліпити слова в речення. Було й таке, що він йшов собі й просто врізався у стіну, наче вона там нізвідки з'явилась.
Особистий лікар Честера виписав йому антибіотик Cipro (мабуть, через це вокаліст потім і звертався до нього як «Dr. Cipro»). А також звелів пропустити останні два концерти, на що той відповів відмовою.
Виступи Linkin Park і без цього емоційно й фізично жорсткі, а уявіть тепер вокаліста з отрутою в крові і болем у горлі.
«Він кілька разів падав на обличчя. Ніби не очікував, що земля буде так близько», — згадує Майк Шинода.
При цьому колектив ще під час туру почав роботу над новим альбомом.
«Вони дуже відповідальні хлопці, які завжди тримають усе під контролем. Я потоваришував із Честером під час туру. Він такий самий панк, як і я. Він з такого ж забитого, проблемного містечка. Часто доводилось тягнути його на вечірки. Інші хлопці з гурту казали: «Будь стриманим», але я все одно забирав його», — розповів вокаліст Papa Roach Джейкобі Шеддікс.
Майк Шинода вважав пияцтво злом: «Навіть коли я був у старшій школі, вечірки вже здавались застарілими. Ти приходиш туди, люди відкисають собі. Ти розмовляєш з тими самими людьми, які говорять ті самі дурниці. Це нудно. Я ж натомість міг піти погуляти з друзями і написати нову пісню. Хто знає, що з того вийде?».
Як розповів Джейкобі Шеддікс, хлопці з Linkin Park переконали Papa Roach зробити студію в автобусі для гастролей. Бо вони так вже зробили. Там і записували альбом «Meteora». Назву запозичили від визначної пам'ятки Греції — комплексу монастирів, розташованих на вершинах скель Фессалії.
«Коли ми побачили слово «Meteora», воно одразу запало в душу, позаяк воно епічне, кінематографічне, потужне, динамічне. Саме таким ми й хотіли зробити наш альбом», — сказав Майк Шинода.
Як тур скінчився, вони продовжили роботу над релізом вже у домашній студії Майка. До кінця літа у них було близько 80 пісень.
«Ми, мабуть, написали стільки пісень, що вистачило б і на другий, і на третій альбом», — казав Майк.
З усього матеріалу хлопці обрали 13 композицій, з якими попрямували до Лос-Анджелесу.
У той час ню-металом вже важко було когось здивувати. Тому вони вирішили вийти за рамки жанру. На це їх підштовхував музичний продюсер Дон Гілмор: «Якщо я просив їх зробити щось за межами їхнього комфорту, вони погоджувались і були відкриті до пошуку чогось особливого».
«Ми хотіли вийти за рамки. Тому й використали записані в лайві гітари, піаніно. Ми також використовували традиційну японську флейту сякухаті. Гралися з ритмом, темпами. Наприклад, «Breaking The Habit» і «Faint» швидші, ніж будь-які інші наші пісні, а «Easier to Run» набагато повільніша», — розповідав Майк в інтерв'ю OMH.
Але робота йшла туго. Скажім, для пісні «Somewhere I Belong» вони записали 40 приспівів.
«Це було просто нестерпно. Ви навіть не уявляєте як напишете 10 приспівів, а ми писали десятий з думкою «ну все, закінчили». А люди приходили і казали: «Окей, звучить непогано». Але це не та реакція, якої ти очікуєш. Ти хочеш почути: «Це найкраще, що я коли-небудь чув!». Тому ми продовжували писати», — сказав Шинода в інтерв'ю з Spin.
У їхніх текстах часто «я» звертається до «тебе», але хто цей «ти» ніколи не конкретизується. А все тому, що автори хоч і описують особисті переживання, усі деталі зрештою відкидають. Залишається лише емоція, яку кожен інтерпретує по-своєму.
«Чимало дівчат зазнають сексуального насильства ще в дитинстві. Це справжня епідемія. Багато дітей ростуть без батьків. І саме тому не завжди можеш сказати: «Ось про що ця пісня». Позаяк існує багато різних ситуацій, які викликають ті самі емоції: тебе вигнали зі школи, твої батьки розлучились або ви розійшлись з хлопцем. Усе це викликає гнів, депресію, агресію, невпевненість у собі. Я завжди пишу, виходячи з власного досвіду, оскільки іншого у мене немає. І хоч я не бачу точного відображення себе в кожному обличчі фанатів, мої пісні все одно мають для них якусь цінність. Ось чому ми й маємо шанувальників», — сказав Честер.
Коли вокаліст вперше розповів як він зазнав сексуального насильства в дитинстві, його тексти стали сприймати саме через цю призму. Либонь, ось чому учасники колективу так обережно говорять про себе.
«Я ніколи особливо не прагнув зустріти своїх кумирів. Моє уявлення про них могло б змінитись якби вони не виправдали моїх очікувань. Мені подобається таємничість. Вона оточує все, коли ви слухаєте музику, захоплюєтесь людиною. А як тільки загадковість зникає — вже не так цікаво. Люди більше не хочуть уявляти. Вони хочуть знати все. Вони хочуть знати, як все відчувається», — сказав Честер.
І з альбомами ситуація подібна. Вони не розкривають всіх карт колективу одразу.
«Коли ти вперше зустрічаєш когось, не варто відразу розповідати їм всю історію свого життя. Треба почати з чогось простого, і з часом, як пізнаєш людину краще, ти починаєш розуміти яка вона насправді. «Hybrid Theory» був тією першою зустріччю, а на «Meteora» ми заглибились у щось інше, зокрема й у хіп-хоп», — сказав Майк в інтерв'ю з Kerrang.
Він додав:
«Йшлося про вихід за рамки. Про створення простого і чистого репу. Це й закладало основу для подальших подібних пісень».
Яскравий приклад саме хіп-хоп композиції — «Nobody’s Listening». В буклеті до альбому було написано:
«Спочатку ця пісня, записана Люком на японську флейту, дуже відрізнялась від інших пісень, що робило її занадто віддаленою від решти альбому. Тому Майк і Честер вирішили пов'язати її з альбомом через вокал».
Така дріб'язкова, детальна робота не могла оминути номінацію Греммі. Щоправда, не через пісню чи альбом, а через інтерлюдію (мовиться про композицію «Session»). Нагороду колектив не здобув, але Честера розчарувало зовсім інше:
«Як на мене, цей альбом сильніший за «Hybrid Theory». Тут є пісні, які за якістю переважають навіть «Crawling». А їх не номінують як пісню альбому… Це ж був просто інструментал, як інтерлюдія. Мене це образило. У такому разі краще взагалі без номінації, ніж за неповноцінну пісню».
Хай там як, а за словами Девіда Фаррела, «Meteora» підготував ґрунт для створення альбому «Minutes To Midnight». Ось який внесок цього релізу.
«Але понад усе, я думаю, альбом мав довести слухачам, що усього цього ми досягли не через випадковість. Ми мали що сказати світові», — підкреслив Девід Фаррелл.
