Авторка — Дарина Рой | ★★★ |
|---|---|
Жанр: індірок, гаражний рок | Дата релізу: 16.01.2026 |
У плейлист: літо, схоже на рок, тишком нишком | Лейбл: kontrabass |
Коли наближається весна, змінюються й наші потреби: після снігових покривал хочеться легкості. Але кожен шукає її по-своєму: хтось — м’яку й меланхолійну, а хтось — суху та теплу, як альпійський фен. Саме така невагома музика дісталася нас із Дніпра, хоча там зовсім немає гір.
Дебютний альбом «схоже на рок» гурту «лис та пес» зацікавить тих, хто любить нарікати на стагнацію жанру. Дует Влада (гітара, вокал) та Насті (бас, бек-вокал) надихається Led Zeppelin, Jimi Hendrix та естетикою зламу 60–70-х, проте вони не калькують ретро, а намагаються його переосмислити.
Усі дев’ять треків лонгплею об’єднані спільним стилем, але мають абсолютно різні настрої — як розмаїття запахів, що їх приносить вітер.
Анатомія альбому: від дивини до вайбу
Відкриває платівку «ось так» — безтурботна пісня про любов із простими образами, які подекуди межують із неординарністю: «Хоч в компах не шарю, так я рак / І дома в тебе клешнями я клак-клак-клак». У звучанні привертає увагу контраст чоловічого вокалу та ніжного жіночого беку. Виходить не експеримент чи еклектика, а дивина. Проте гітарному соло на «квакушці» забракло динаміки — воно обривається саме там, де чекаєш на кульмінацію, залишаючи відчуття незавершеності.
Натомість композиція «літо» має справжній характер. Драйвове соло доведене до розуму, воно ідеально передає атмосферу серпневої спеки, коли повітря стає масним від розпеченості. Басова партія тут виразна та смачна, а емоційна манера співу Влада нарешті робить голос Насті доречним, а не чужорідним. «літо» відгукнулася мені чи не найбільше з усього альбому.
«люто-круто» вривається в альбом із речитативом, доцільність якого залишається загадкою. Текст нагадує потік свідомості з нагромадженням випадкових рим (на кшталт «пажу — Пажу»).
«Король позавчора подарував меч пажу,
Скульптуру твою замовлю у Пажу»
Музично перша хвилина викликає стійке дежавю з Supermassive Black Hole від Muse, але в підсумку перетворюється на дивну «солянку». Єдине виправдання цього хаосу — згадки про війну та Крим, що, можливо, має символізувати тривожне божевілля нашого сьогодення.
Ми зрозуміли, що автор обізнаний, знає про Огюстена Пажу. Проте будемо об'єктивними: митець згаданий лише для рими, дешевизна якої спотворює метафоричний та естетичний рядок про короля. Існують сервіси з підбору слів для римування, котрі зазвичай ніяк не пов'язані дефініційно, тобто, грубо кажучи, це каша з випадкових слів, що фонетично подібні. І рядки пісні ніби взяті повністю звідти, настільки вони беззмістовні. Якщо таке безладдя в тексті та тривожне, колюче звучання навмисно створені для того, аби показати божевілля війни, у цьому є певна концепція. Та, враховуючи специфічні метафори з першої композиції «ось так», навряд чи ця концепція правильна.
Заголовний трек «схоже на рок» мав би бути найсильнішим. Але, на жаль, не вийшло йому бути таким. Попри дещо нудний початок, приспів витягує композицію, а вокал Насті тут — як ковток холодного пива в липневий день. Знову виникають питання до тексту, зокрема до італійської фрази «la luna del cacciatore» (місяць мисливця), яку музиканти називають дніпровським сленгом. Дніпряни, підтвердите?
Справжньою несподіванкою став трек «тишком нишком». Це чистий фанк — грайливий, невимушений та позбавлений пафосу. Тут навіть речитатив звучить органічно, бо в ньому немає претензії на «великий рок».
В пісні «дуже» гітара дзижчить настирливо, наче комар над вухом. Основна частина треку віддає вайбом Red Hot Chili Peppers, але приспів здається «пришитим» з іншого жанру і не співпадає зі звучанням пісні.
За ним слідує п’ятихвилинний інструментал «свинцевий булелет» — імпровізаційний джем, що нагадує саундтрек до підліткового серіалу.
Наприкінці альбому ми зустрічаємо «забула», де вокальна манера знову дублює перші треки, що свідчить радше про брак фантазії, ніж про витриманий стиль. Не буду розбирати текст, бо він являє собою знову гармидер. Щось дивне з вайбами попрокового Скрябіна. Красномовно передадуть мої думки про нього наступні рядки:
«Хоч без міри говорили-балакали,
Потім посідали, звикли, заплакали».
Композиція має швидкий темп, проте гітари доволі розмірені. Динаміка та емоційне піднесення помітні лише на соло після другої хвилини. Проте загалом усе разом працює злагоджено.
А фінальна «ластівка з мого міста» нарешті дає слухачу цілісний образ. Звучання якісне, але специфічне. Особисто для мене надто шумне й колюче. Тут би пасував екстрим-вокал або потужніший бас, щоб дотиснути напружену атмосферу. Трек не докручено до якось конкретного настрою. Рифи ніби постійно розганяються, та не доходять до якоїсь логічної кульмінації.
Вердикт
Гурт рекомендує слухати «схоже на рок» послідовно, проте у форматі лонгплею матеріал швидко втомлює одноманітністю. Якби музиканти зупинилися на форматі ЕР, реліз лише виграв би.
Проте ігнорувати роботу не варто: треки «літо», «схоже на рок» та «тишком нишком» точно заслуговують на місце у вашому плейлисті. У них є драйв, стиль і та сама обіцяна легкість. Гурту — розвитку, а слухачам — приємного занурення в дніпровське ретро.
