sportcafé – go punk (LP, 2026) Рецензія

Як поєднати панк і гопак разом з нойз-роком…

Слухати: http://orcd.co/gopunk

Гурт Sportcafé, який вважають одним із найяскравіших лайв-колективів України, випустив довгоочікуваний альбом. Окрім стрімінгових сервісів, робота була видана на касеті спільними зусиллями інді-лейблів «Потоп» та DYWLF?! Recs.

Музику колективу часто відносять до постпанку, проте до цього терміну можна зарахувати хіба що ранні роботи Sportcafé. Щодо їхнього дебютного альбому, то це цілком класичний нойз-рок — із нашаруванням гітарних дисонансів, чіткою та агресивною ритм-секцією (рівня The Jesus Lizard) і напруженим вокалом.

Як уже згадувалося вище, гурт цінують не в останню чергу саме за їхній концертний драйв. Що й казати, самі музиканти визнають: чи не єдиний клуб у Києві, де вони можуть виступати у всьому своєму божевіллі — це Otel’. Проте важливішим питанням (а у випадку Sportcafé — надважливим) є вміння зберегти живу енергетику під час студійного запису матеріалу. І колектив із цим впорався більш ніж достойно. При першому прослуховуванні навіть складається враження, що це концертний запис, який дещо вдосконалили та структурували.

Попередньо гурт опублікував кілька речей із майбутнього дебютника, які підігріли інтерес та очікування. Самі музиканти запевняють: у фінальному варіанті альбому ці композиції мають дещо інше звучання. Зокрема через те, що під час запису вони експериментували з новими гітарними педалями, що видозмінило загальний саунд. Попри те, що робота над матеріалом проходила у різні періоди (і це подекуди відчутно), альбом звучить досить цілісно.

На передньому плані зазвичай превалює ритм-секція, що б’є у саме серце. Гітари зливаються у загальний звуковий хаос, своєю чергою голос залишається десь у надрах і наче живе власним життям (як на записах авторитетного нойз-рокера Стіва Альбіні). Разом із тим кожен елемент запису відчутний; це важко назвати «кашею», скорше — структурованим божевіллям.

Відкриває роботу вступ, який задає загальний настрій альбому, проте наступна композиція — «earl grey» — звучить ще безкомпромісніше (наполегливо рекомендую послухати її на концерті). Також, як стверджують музиканти, назва альбому «go punk» — це своєрідна гра слів або каламбур: поєднання панку з гопаком. Це помітно і в деяких композиціях, зокрема в «сумнівному коханні» чи «монстрі», де нойз-рок раптово змінюється на цілком хуліганський хардкор.

Композиції «дивний» та «ляля» звучать як ідеальний саундтрек до безтурботних нічних гулянок (проте не забуваємо про комендантську годину!), наче саме це має грати у вас у голові після безсонної ночі. У треках «хлам» та «індивід» музиканти демонструють чудове нойз-рок звучання, не забуваючи змінювати ритмічні структури у найбільш непередбачуваний момент.

Невід’ємною частиною звукового полотна є тексти. Їх не завжди можна досконало розчути, але те, що виринає з гітарних глибин, вражає як своєю брутальністю, так і потойбічністю. На перший погляд може здатися, що світла в цих піснях небагато (особливо згадуючи фінальну «дотерз»), проте сама подача, з якою ці слова відтворюються, робить сприйняття значно легшим і теж зчитується як частина своєрідного каламбуру.

Можливо, для маститих знавців світового нойз-року ця робота не стане новаторським відкриттям, оскільки альбом витриманий у найкращих традиціях жанру, проте для української сцени — це справді вагома робота, яка як мінімум варта уваги. А ще цей реліз вкотре доводить: всередині шуму може бути краса. Особливо якщо добряче прислухатися.