В сьомій годині вечора 9 червня я пішла до Митрополичих садів на захід актора, фільм з яким неочікувано став для мене найулюбленішим. Цим актор є прекрасний, неповторний і водночас дуже простий - Олексій Гнатковський.
Цього разу Олексій приїхав до Львова зі своїм перформенсом про розстріляне відродження. Концепція була такою - він, на фоні оркестру, зачитує есеї літературного критика про різних українських митців епохи. Після кожної короткої біографії з купою цікавих фактів, на сцену виходять двоє дітей разом з військовим(або військовою), щоб зачитати вірш автора.
Також між есеями виходила Івано - Франківська співачка для співу поезії найвідоміших українських класиків, покладених на музику. Ііі, здається, останнє. Біля сцени, між рядами, під час усього заходу танцювало двоє чудових дівчат-підлітків.
Атмосфера була неймовірною. Аж до сирот на шкірі. Я сиділа із незакінченним усвідомленням, що в Україні справді таке існує. А в нас дійсно є величезна кількість прекрасних, талановитих(хоча головне працьовитих) людей.
Перформенс складно назвати розважальним, до того ж сам Олексій Гнатковський це зазначав. <<Розстріляне відродження>> є радше дійством з метою просвітництва. Там слабо розповідалось про таких всім знаних представників, як Лесь Курбас, Хвильовий… Там трошки інші митці. Майк Йогансен, Михайло Драй-Хмара, Плужник і троє інших, не менш цікавих.
Наполегливо рекомендую сходити, за можливості, на цей перформенс, щоб зрозуміти все самим. Бо так для кожного він буде про зовсім різне. А описати словами, майже нереально, треба тільки відчути.
