Сьогодні уже 3 травня 1899р. І не знаю з чого почати писати тобі мій милий друг, щоб не портити даром папір і чорнило. Спочатку вибач мене, вибач що я так раптово все покинув, всіх покинув, і тебе, і поїхав туди де я зараз, туди де я не можу назвати адрес по відомих тобі причинах. Не попрощався я з тобою,- бо це все було раптово, так що у мене навіть пальці на руках почали трястись.
Якою несподіванкою для мене було взнати що об’явилась моя тітка - рідна сестра моєї мамки покійниці. І що ця тітка прониклась моїм становищем і вирішила прихистити мене до себе. А знаєш, мій милий і справжній друг, коли кредитори наступають тобі на п’яти, коли твої борги тебе вже тримають за горло, коли люди гансгстерської зовнішності тобі б’ють вікна в ночі, і коли появляється тітка, яка готова за декілька сот кілометрів від твоєї квартири тебе прихистити у віддаленій глубинці якійсь, але під приводом секретності і оператиновсті, і якоїсь жіночої істеричної негайності, то я забув тут же все на світі, і навіть тебе, і кинувся збирати найнеобхідніші свої речі, які ще не встиг заложити в ломбард і вирушив в дорогу.
Вже чотири дні як я у неї. Чотири дні пройшли як один і я вирішив тут же тобі все написати і пояснити. Хвостів за мною не було і тепер, впереше за майже 5 років я відчув себе у безпеці. Тітка виявилась примиле створіння. Ні в дорозі, ні у дома в себе, усі ці чотири дні вона не читала мені проповіді,- на що я був дуже здивований. І може це й гірше, бо коли б вона читала мені лекції з моралі і порядності, то мені б було легше, так ніби я вже отримав якусь кару за свою поведінку. А коли вона постійно мовчить і при цьому все знає і розуміє, то совість моя сама починає говорити замість неї. Але хіба ти заслогуваєш щоб після моєї втечі по-англійське від тебе, від свого єдиного справжнього друга, я щей тепер почав виливати свої душевні сльози і добавив тобі тим тільки гіркоти. Тай і що тут філонити - у свої 32 роки я ніколи не працював фізично. А все що дісталось мені від моєї багатої мамки я промотав до 27-семи років. А після, коли став "гол як сокол " замість щоб врозумитись, замість щоб опам'ятатись, закотити рукави і піти кудась хоть хай і кочагаром, але їсти свій хліб,- я натомість зв'язався з кредиторами і набарався боргів за цих 5 років, що тепер змушений ховатись у тітки, і якби не вона, можливо за якийсь місяць-два ці хлопці відправили б мене на той світ. Вони не шутять шутки з такими як я- щоб інші боялись і віддавали борги вчасно. Але то все зараз байка. Не буду тобі то все розписувати, бо все ти це уже чув від мене і у набагато більших деталях.
І тільки не треба писати мені, що то що ти передбачав,- то і сталось. Не треба дорікати мене в легковажності і вітряності. Бо уже пізно ! Грошей вже мені ніхто не позичить тут, і я буду робити в тітки на фермі. Не хочу їсти чужий хліб даром. У неї є троє примиленьких дочок, чоловік який за цілий день вимовляє не більше 10-ти слів і її старенька мама, яка майже лежить і не встає.
І уяви моє здивування, коли вчора під’їзжає до мене дівчинка в кареті, мало що не царського вигляду, з кучером, що вдітий краще ніж половина чоловіків на Паску, і каже строгим тоном :
- Моя мама хотіла би бачити вас, і дувується що ви уже четвертий день тут і ніби не помічаєте нас, чи обідили вас чим ? Якщо не обідили і не погордуєте нами то приходять в Неділю після Служби до нас. Мала після тих слів вклонилась і вони поїхали.
Замітно було що мала завчила всі ці слова і неодноразово повтрювала їх перед своєю мамою. Але і між тим ця мала мала виглядала досить розвязаний, хоча вдавала одну серйозність і надмінність, але якась дитяча простодушна усмішка час від часу з’являлась на її губах, та мала тут же її ховала і сурово хмурила брови. Мала нагадувала мені когось, але я не міг зрозуміти і вгадати кого.
Я пішов тітки розпитувати і описав все що було. Вона відразу вгадала малу і сказала що то сусіди з сусідньої вулиці і їхня хата майже паралельна з нашою і наші городи мають в одному місці навіть спільний паркан. А мама її - смугла брюнетка, років 28 - Анна Федорівна Клименко, а по жіночому - Синютка і я одразу згадав Анну Синютку, тоді ще 17 літню дівчину із мого села. Мою Асю. Так я її називав - Ася, замість Анна. І як вона опинилась тут ? і не то щоб опинилась, а живе вона тут з чоловіком і єдиною своєю цією девятилітньою дочкою.
Після завтра Неділя і я звичайно ж не піду до них після служби. По-перше - я не ходжу на Служби Божі, по-друге - чого я піду до неї, уже заміжньої жінки ? По-третє- вона серйозна жінка з чоловіком і дитиною, а я шалапут з купою боргів... Стидно показуватись... А вона колись вірила мені і казала що з мене неоодмінно вийде щось добре ! І як би не її мама може б ми і одружились тоді. Але про цю історію я тобі вже напишу в іншому листі. А в Неділю я точно до них не піду !
