Матеріал призначений для самостійного навчання та осмислення психологічних тем.
Статтю переосмислено на основі курсу «Практична психологія»
Під час редакційної підготовки окремі ключові твердження додатково звірено з науковими джерелами.
Вступ
Уявімо двох людей, які отримали відмову після співбесіди.
Перша думає: «Напевно, я недостатньо добре підготувався. Треба зрозуміти, що саме можна покращити».
Друга робить інший висновок: «Там усе вирішили заздалегідь. Нічого не залежало від мене».
Подія однакова, але пояснення різні.
Перша людина зосереджується на власних діях і можливості щось змінити.
Друга — на зовнішніх обставинах, які, на її думку, визначили результат.
Подібні відмінності трапляються постійно. Ми пояснюємо власні успіхи й невдачі, оцінюємо поведінку інших, шукаємо причини конфліктів, намагаємося зрозуміти, чому хтось допоміг нам або, навпаки, відмовив у допомозі.
На перший погляд здається, що ми просто аналізуємо те, що відбувається. Насправді ж на наші висновки впливають попередній досвід, очікування, переконання, емоції та звичні способи сприйняття світу.
У психології є два поняття, які допомагають розібратися в цих процесах:
локус контролю
атрибуція.
Локус контролю стосується того, наскільки людина пов'язує результати власних дій зі своїми зусиллями або зовнішніми обставинами.
Атрибуція пояснює, як ми приписуємо причини поведінці — своїй та чужій.
Ці поняття пов'язані, але не тотожні. Перше допомагає зрозуміти, де людина зазвичай бачить джерело впливу на події. Друге — як вона визначає причини конкретних вчинків і ситуацій.
Розуміння цих механізмів дає змогу уважніше ставитися до власних рішень, не поспішати з оцінками інших людей і краще розрізняти те, на що ми справді можемо вплинути, і те, що перебуває поза нашим контролем.
1. Локус контролю: де людина бачить причини подій?
Поняття локусу контролю пов'язане з роботами американського психолога Джуліана Роттера. У 1966 році він опублікував дослідження, у якому розглянув відмінності між людьми за їхніми очікуваннями щодо контролю над результатами власних дій.
Основна ідея полягає в тому, що люди можуть по-різному сприймати зв'язок між своєю поведінкою та наслідками.
Одна людина переконана, що її зусилля, рішення й здібності мають значний вплив на результат. Інша частіше вважає, що події визначаються випадком, долею, рішеннями інших людей або обставинами, які від неї не залежать.
Цю особливість називають локусом контролю.
Умовно його можна представити як шкалу з двома полюсами:
Внутрішній локус контролю (інтернальний) — людина схильна пов'язувати результати подій зі своїми діями, рішеннями та зусиллями.
Зовнішній локус контролю (екстернальний) — людина схильна пояснювати результати переважно зовнішніми чинниками: обставинами, випадком, долею або впливом інших людей.
Важливо розуміти: це не два незмінні типи людей. У повсякденному житті людина може проявляти різний локус контролю залежно від ситуації, досвіду та сфери життя.
Наприклад, хтось може бути впевненим у власній здатності впливати на професійний розвиток, але в особистих стосунках почуватися безпорадним і вважати, що все залежить від партнера.
Тому локус контролю краще розглядати не як ярлик, а як характерну тенденцію у сприйнятті причин і наслідків.
Теорія соціального навчання Джуліана Роттера
Щоб краще зрозуміти локус контролю, варто звернутися до теорії соціального навчання Роттера.
Відповідно до неї, поведінка людини залежить не лише від того, чого вона хоче досягти, а й від того, наскільки ймовірним вважає отримання бажаного результату.
У цьому процесі важливі три складові:
1. Очікування.
Людина оцінює, чи може певна дія привести до потрібного результату.
Наприклад, студент вирішує, чи варто готуватися до іспиту. Якщо він вірить, що підготовка підвищить його шанси скласти іспит, то, ймовірно, докладе більше зусиль.
2. Підкріплення.
Це результат, який людина отримує після своєї поведінки. Він може бути приємним або неприємним, бажаним або небажаним.
Якщо підготовка допомогла скласти іспит, людина може закріпити переконання, що її зусилля мають значення.
3. Психологічна ситуація.
Людина реагує не лише на об'єктивні обставини, а й на те, як вона їх сприймає та оцінює.
Наприклад, двоє працівників можуть отримати однакове завдання. Один побачить у ньому можливість проявити себе, а інший — зайвий тягар, який не принесе жодної користі.
Отже, поведінка залежить не тільки від зовнішніх умов, а й від очікувань, значущості результату та особистого сприйняття ситуації.
Саме тому однакові обставини можуть викликати в різних людей зовсім різні реакції.
2. Зовнішній локус контролю: коли головними здаються обставини
Людина із зовнішнім локусом контролю частіше пов'язує результати своїх дій із чинниками, які не може контролювати.
Вона може вважати, що успіх залежить від удачі, правильного збігу обставин, впливових знайомств або прихильності інших людей.
Наприклад, працівник не отримав підвищення й пояснює це виключно тим, що керівник має своїх улюбленців. Він може навіть не замислюватися над тим, чи відповідає його робота вимогам посади, чи достатньо він проявляє ініціативу і що міг би зробити інакше.
У такому сприйнятті зовнішні обставини стають головним поясненням того, що відбувається.
Це не означає, що людина завжди помиляється. Іноді її оцінка цілком відповідає дійсності: керівник справді може бути упередженим, рішення можуть прийматися несправедливо, а випадковість — відігравати значну роль.
Проблема виникає тоді, коли зовнішні причини стають універсальним поясненням практично всіх невдач і людина перестає помічати власні можливості впливати на ситуацію.
Як це може проявлятися?
Переконання, що результат майже завжди залежить від інших людей.
Схильність пояснювати невдачі невдалими обставинами.
Очікування, що хтось інший має вирішити проблему.
Відчуття безпорадності перед труднощами.
Небажання брати на себе відповідальність за рішення.
Надмірна залежність від зовнішнього схвалення.
У деяких випадках така позиція може призводити до пасивності. Якщо людина переконана, що її дії нічого не змінять, вона може навіть не спробувати вплинути на ситуацію.
Наприклад, людина незадоволена своєю роботою, але роками не шукає іншої, оскільки вважає, що всюди однаково погано, а знайти щось краще неможливо.
Водночас не варто автоматично сприймати зовнішній локус контролю як слабкість характеру. Він може бути пов'язаний із реальним досвідом, коли людина неодноразово стикалася з обставинами, на які не могла вплинути.
Тому важливо розрізняти дві ситуації: коли людина визнає об'єктивні обмеження і коли вона заздалегідь відмовляється від власного впливу, навіть якщо можливості для дії існують.
3. Внутрішній локус контролю: усвідомлення власного впливу
Людина із внутрішнім локусом контролю частіше пов'язує результати подій зі своїми діями, рішеннями та зусиллями.
Вона розуміє, що не може контролювати абсолютно все, але вважає, що її поведінка має значення.
Наприклад, після невдалої співбесіди така людина може проаналізувати відповіді, оцінити власну підготовку, звернути увагу на помилки й вирішити, що варто покращити перед наступною спробою.
Вона не обов'язково звинувачуватиме себе в усьому. Якщо роботодавець обрав іншого кандидата через власні уподобання або внутрішні обставини компанії, людина може це визнати.
Однак вона все одно спробує визначити, що перебувало в межах її впливу.
Як це може проявлятися?
Готовність брати відповідальність за власні рішення.
Прагнення самостійно розв'язувати проблеми.
Здатність аналізувати свої помилки.
Віра в те, що зусилля можуть покращити результат.
Ініціативність і готовність діяти.
Орієнтація на власний досвід як джерело навчання.
Такий підхід може допомагати людині активніше шукати рішення та використовувати можливості, які з'являються.
Проте й тут є небезпека.
Якщо людина переконана, що все залежить виключно від неї, вона може почати брати на себе відповідальність навіть за те, чого не могла контролювати.
Наприклад, людина може звинувачувати себе в тому, що захворіла, втратила роботу через скорочення або стала жертвою несправедливого ставлення.
Це вже не конструктивна відповідальність, а надмірне звинувачення себе.
Здорове внутрішнє відчуття контролю полягає не в переконанні, що людина може керувати всім, а в здатності розуміти межі власного впливу й використовувати ті можливості, які справді має.
4. Як формується локус контролю?
Локус контролю не виникає нізвідки. На його формування можуть впливати досвід людини, виховання, соціальне середовище та повторювані ситуації, у яких вона вчиться пов'язувати власну поведінку з наслідками.
Особливо важливим є дитинство, адже саме тоді людина поступово засвоює, наскільки її дії можуть впливати на навколишній світ.
Вплив батьківського виховання
Уявімо дві сім'ї.
У першій батьки дозволяють дитині самостійно виконувати посильні завдання, приймати рішення та бачити наслідки власних дій. Якщо дитина припускається помилки, дорослі не поспішають усе виправляти замість неї, а допомагають зрозуміти, що сталося.
У другій сім'ї дорослі постійно контролюють дитину, вирішують за неї більшість питань і не дають можливості самостійно впоратися навіть із простими труднощами.
У першому випадку дитина частіше отримує досвід власного впливу: вона бачить, що її рішення можуть щось змінити.
У другому може сформуватися звичка покладатися на інших і чекати, поки хтось вирішить проблему.
Звичайно, це лише спрощені приклади. Реальне виховання значно складніше, а розвиток локусу контролю залежить від багатьох чинників.
Важливі не тільки вимоги батьків, а й послідовність їхньої поведінки, емоційна підтримка, можливість дитини самостійно діяти та зрозумілий зв'язок між її вчинками й наслідками.
Чи впливає черговість народження?
У навчальному матеріалі висувається припущення, що молодші діти в родині можуть частіше демонструвати зовнішній локус контролю, оскільки дорослі довше сприймають їх як маленьких, оберігають і приймають рішення замість них.
Це цікава гіпотеза, але її не варто сприймати як доведене правило.
Черговість народження сама по собі не визначає особистість. На розвиток дитини впливають сімейні стосунки, індивідуальні особливості, виховання, соціальні умови та багато інших чинників.
Тому не можна робити висновок про локус контролю людини лише на підставі того, першою, середньою чи молодшою дитиною вона була в родині.
Чи можна змінити локус контролю?
Так, переконання людини щодо власного впливу на події можуть змінюватися.
Наприклад, людина, яка раніше уникала відповідальності, поступово набуває досвіду самостійного прийняття рішень. Вона починає помічати, що її дії дають результат, і з часом стає впевненішою у власних можливостях.
Важливу роль тут відіграє досвід успішного подолання труднощів.
Зміни можуть відбуватися через:
самостійне виконання нових завдань;
поступове розширення зони відповідальності;
аналіз власних рішень та їхніх наслідків;
підтримку людей, які заохочують самостійність;
навчання та розвиток навичок;
психологічну роботу, якщо переконання про власну безпорадність суттєво заважають життю.
При цьому метою не має бути перетворення людини на того, хто вважає себе відповідальним за абсолютно все.
Набагато важливіше навчитися відрізняти власні можливості від зовнішніх обмежень.
5. Атрибуція: як ми пояснюємо поведінку інших людей
Тепер перейдемо до другого поняття, яке тісно пов'язане з локусом контролю.
Уявімо ситуацію: знайома людина проходить повз нас і не вітається.
Який висновок ми зробимо?
Можливо, вирішимо, що вона зарозуміла або навмисно ігнорує нас. А можливо, подумаємо, що вона просто не помітила нас, була заклопотана або мала поганий день.
Ми не знаємо справжньої причини її поведінки, але мозок намагається знайти пояснення.
Цей процес називають атрибуцією.
Атрибуція — це приписування причин, мотивів або властивостей людям на основі їхньої поведінки та доступної нам інформації.
Простіше кажучи, ми намагаємося зрозуміти, чому людина вчинила саме так.
Наприклад:
Чому колега розмовляє різко?
Чому друг не відповідає на повідомлення?
Чому незнайома людина допомогла нам?
Чому хтось порушує правила?
Чому людина поводиться впевнено в одній ситуації та невпевнено в іншій?
Ми шукаємо пояснення, спираючись на власний досвід, спостереження, попередні знання та припущення.
Але тут виникає проблема: ми часто робимо висновки про причини поведінки, не маючи достатньої інформації.
Особистісні та ситуаційні причини
Коли ми пояснюємо поведінку, то зазвичай звертаємо увагу на два великі типи причин.
Особистісні причини пов'язані з рисами характеру, переконаннями, намірами, здібностями та іншими особливостями людини.
Наприклад: «Він не допоміг, тому що байдужий».
Ситуаційні причини пов'язані з обставинами, у яких людина перебуває.
Наприклад: «Він не допоміг, тому що поспішав на важливу зустріч».
Обидва пояснення можуть бути правильними, але для висновку потрібно більше інформації.
Людина може не допомогти через байдужість, страх, поспіх, втому, нерозуміння ситуації або відсутність необхідних навичок.
Якщо ми враховуємо лише одну можливу причину, то ризикуємо неправильно зрозуміти її поведінку.
6. Перше враження: чому ми так швидко складаємо думку про людину?
Під час знайомства ми досить швидко формуємо перше враження.
Звертаємо увагу на зовнішність, міміку, голос, манеру говорити, жести, одяг і поведінку.
На основі цих спостережень виникає певний образ людини. Ми можемо сприйняти її як упевнену, доброзичливу, холодну, відкриту, зарозумілу або сором'язливу.
Проблема полягає в тому, що перше враження формується на обмеженій кількості інформації.
Наприклад, мовчазну людину легко сприйняти як непривітну. Але її мовчання може пояснюватися сором'язливістю, втомою, незнайомою обстановкою або звичайним небажанням багато говорити.
Водночас не варто вважати, що перші враження завжди неправильні. Дослідження показують, що деякі особливості поведінки справді можна оцінити за коротким спостереженням.
Однак точність залежить від того, яку саме рису ми намагаємося визначити, скільки інформації маємо та в яких умовах спостерігаємо людину.
Отже, перше враження може бути корисним початковим орієнтиром, але воно не повинно ставати остаточним вироком.
Чому ми схильні довіряти першому враженню?
Є кілька причин:
Ми прагнемо швидко зрозуміти, з ким маємо справу.
Використовуємо попередній досвід і знайомі образи.
Звертаємо увагу на помітні ознаки, навіть якщо вони не відображають особистість повністю.
Нам властиво шукати підтвердження вже сформованої думки.
Наприклад, якщо під час першого знайомства людина здалася нам грубою, то надалі ми можемо частіше помічати саме ті її вчинки, які підтверджують це враження, і менше звертати увагу на прояви доброзичливості.
Так поступово формується стійка оцінка, яка не завжди відповідає реальності.
7. Стереотипи: готові уявлення, які впливають на сприйняття
Стереотип — це узагальнене уявлення про людей, які належать до певної групи.
Такі уявлення можуть стосуватися віку, професії, статі, зовнішності, соціального становища, національності або інших ознак.
Наприклад:
«Усі керівники суворі».
«Молоді працівники безвідповідальні».
«Люди певної професії завжди поводяться однаково».
«Якщо людина мовчазна, вона не впевнена в собі».
Стереотипи допомагають швидко впорядковувати інформацію, але водночас можуть спотворювати сприйняття.
Ми починаємо оцінювати конкретну людину не за її реальними вчинками, а через готовий образ, який уже існує в нашій свідомості.
У результаті індивідуальні особливості людини відходять на другий план.
Наприклад, керівник може заздалегідь вважати молодого працівника недосвідченим і не давати йому складних завдань. Навіть якщо працівник демонструє здібності, керівник може продовжувати сприймати його крізь початкове упередження.
Так стереотип не просто впливає на думку — він може впливати на подальше ставлення та поведінку.
Важливо також розуміти, що не кожне узагальнення є стереотипом у негативному значенні. Ми постійно використовуємо узагальнення для орієнтації в навколишньому світі.
Проблема виникає тоді, коли узагальнення стає жорстким, спрощеним і застосовується до кожної людини без урахування її індивідуальності.
8. Помилки атрибуції: чому ми неправильно визначаємо причини вчинків
Одна з найважливіших проблем соціального сприйняття — схильність переоцінювати особистісні причини поведінки інших людей і недооцінювати ситуаційні обставини.
Це явище пов'язане з фундаментальною помилкою атрибуції.
Розглянемо приклад.
Людина запізнилася на роботу. Ми можемо одразу вирішити, що вона безвідповідальна, неорганізована або не поважає колег.
Але ми не знаємо, що відбувалося перед цим. Можливо, стався транспортний збій, виникла сімейна проблема або людина була змушена допомогти комусь у складній ситуації.
Ми бачимо поведінку, але не бачимо всіх обставин.
Тому легко пояснюємо вчинок особистими якостями, хоча ситуація могла відіграти значно більшу роль.
Чому так відбувається?
Коли ми спостерігаємо за іншою людиною, її поведінка є найбільш помітною частиною ситуації. Обставини, які вплинули на її рішення, часто залишаються невідомими.
Ми бачимо, що людина зробила, але не знаємо, які альтернативи вона мала, що відчувала і з якими труднощами зіткнулася.
Через це особистісне пояснення здається простішим і очевиднішим.
Наприклад:
Колега не виконав завдання — «він ледачий».
Друг не відповів на дзвінок — «йому байдуже».
Людина роздратувалася — «вона агресивна».
Працівник відмовився від додаткового завдання — «він не хоче працювати».
У кожному випадку ми можемо помилитися, якщо не врахуємо ситуацію.
Чи однаково ми пояснюємо власну поведінку та поведінку інших?
Не завжди.
Коли інші люди припускаються помилок, ми частіше звертаємо увагу на їхні особисті якості.
Коли помиляємося самі, нам легше згадати обставини, які вплинули на нашу поведінку.
Наприклад, якщо колега запізнився, ми можемо назвати його неорганізованим. Якщо запізнилися самі, то пояснимо це заторами, несподіваними справами або затримкою транспорту.
Це один із проявів відмінностей між тим, як ми сприймаємо власні дії та поведінку інших.
Однак такі закономірності не є абсолютними. Люди можуть звинувачувати себе в чужих проблемах, а власні невдачі пояснювати виключно зовнішніми обставинами.
Багато залежить від конкретної ситуації, самооцінки, емоційного стану та попереднього досвіду.
Як зменшити кількість помилкових висновків?
Перед тим як оцінювати чужий вчинок, корисно поставити собі кілька запитань:
Чи знаю я достатньо про ситуацію?
Які зовнішні обставини могли вплинути на поведінку людини?
Чи не пояснюю я її вчинок лише рисами характеру?
Чи зробив би я такий самий висновок, якби опинився на її місці?
Чи є інші можливі пояснення?
Це не означає, що потрібно виправдовувати будь-яку поведінку. Йдеться про те, щоб не плутати припущення з фактами.
9. Теорія атрибуції Гарольда Келлі: як ми шукаємо причини поведінки
Американський соціальний психолог Гарольд Келлі розробив модель, яка пояснює, як люди використовують інформацію для визначення причин поведінки.
Її називають моделлю Коваріації.
Суть полягає в тому, що для розуміння поведінки ми можемо порівнювати кілька видів інформації:
1. Консенсус — як поводяться інші люди в подібній ситуації?
Наприклад, працівник постійно конфліктує з певним керівником.
Варто з'ясувати: інші працівники також конфліктують із цим керівником чи ні?
Якщо конфлікти виникають у багатьох людей, можливо, причина пов'язана з особливостями поведінки самого керівника або умовами роботи.
2. Відмінність — чи поводиться людина так само в інших ситуаціях?
Якщо працівник конфліктує лише з одним керівником, але добре взаємодіє з іншими, це може свідчити про особливості саме цих стосунків.
Якщо ж він конфліктує практично з усіма, можна припустити, що значну роль відіграють його власні способи спілкування.
3. Послідовність — чи повторюється така поведінка за подібних обставин?
Якщо конфлікти виникають постійно за однакових умов, це одна інформація. Якщо ситуація трапилася лише один раз, а зазвичай люди поводяться інакше, це зовсім інша картина.
Приклад застосування моделі
Уявімо, що працівник різко відповів керівнику.
Ми можемо спробувати з'ясувати:
Чи відповідають інші працівники керівнику так само?
Чи поводиться цей працівник різко з іншими людьми?
Чи повторюється така поведінка під час кожної взаємодії з керівником?
Відповіді допоможуть розглянути кілька можливих пояснень.
Якщо працівник поводиться різко лише з одним керівником, а інші люди спілкуються з ним нормально, можливо, причина пов'язана з їхніми особистими стосунками.
Якщо ж багато працівників реагують на керівника однаково, варто звернути увагу на його стиль управління або умови взаємодії.
Ця модель допомагає не поспішати з висновками й шукати додаткову інформацію.
Водночас вона не є механічним способом визначити справжню причину поведінки. Навіть маючи всі три види інформації, ми можемо не знати важливих обставин, які залишаються прихованими.
10. Мотивація: чому ми робимо те, що робимо?
Ще один важливий аспект людської поведінки — мотивація.
Іноді ми виконуємо певну діяльність тому, що вона нам цікава, приносить задоволення або відповідає нашим особистим цінностям.
В інших випадках діємо заради винагороди, схвалення, грошей, уникнення покарання або виконання вимог.
Це дає змогу розрізняти внутрішню та зовнішню мотивацію.
Внутрішня мотивація виникає тоді, коли сама діяльність має для людини цінність або приносить задоволення.
Наприклад, людина вивчає іноземну мову, тому що їй цікаво спілкуватися з іншими людьми, відкривати нову культуру та розуміти інший спосіб мислення.
Зовнішня мотивація пов'язана з результатами, які людина отримує завдяки діяльності.
Наприклад, вона вивчає мову, щоб отримати підвищення, скласти іспит або знайти роботу.
У реальному житті ці мотиви часто поєднуються. Людина може одночасно отримувати задоволення від навчання та прагнути покращити професійні можливості.
Чи можуть винагороди послаблювати внутрішню мотивацію?
Таке питання досліджували психологи Едвард Десі, Річард Раян та Річард Кестнер.
У метааналізі 128 досліджень вони розглянули, як зовнішні винагороди впливають на внутрішню мотивацію.
Результати показали, що деякі очікувані матеріальні винагороди, пов'язані з виконанням завдання або його завершенням, можуть знижувати подальший інтерес до діяльності, яка раніше була цікавою сама по собі.
Простіше кажучи, якщо людина спочатку займалася чимось через власний інтерес, а згодом почала робити це переважно заради винагороди, її ставлення до діяльності може змінитися.
Наприклад, дитина із задоволенням малює. Але якщо дорослі постійно винагороджують її лише за кількість малюнків або оцінюють кожну роботу через призму нагороди, інтерес до самого процесу може послабитися.
Однак це не означає, що будь-яка винагорода шкодить мотивації.
Важливі її характер, умови надання, сприйняття людиною та вид діяльності. Позитивний зворотний зв'язок, визнання зусиль і відчуття власної компетентності можуть, навпаки, підтримувати інтерес.
Отже, мотивація - складний процес, який не можна пояснити простим правилом «нагорода завжди допомагає» або «нагорода завжди шкодить».
11. Як ми пояснюємо власні успіхи та невдачі
Після досягнення результату людина часто намагається зрозуміти, чому все склалося саме так.
Якщо вона досягла успіху, то може пояснювати його здібностями, наполегливістю, підготовкою, підтримкою інших людей або вдалим збігом обставин.
Якщо зазнала невдачі, то може шукати причину у власних помилках, недостатніх зусиллях, складності завдання або несприятливих обставинах.
Такі пояснення впливають на подальшу поведінку.
Наприклад, студент успішно склав іспит.
Один висновок: «Я добре підготувався, тому зміг відповісти».
Інший: «Мені просто пощастило з питаннями».
Обидва пояснення можуть містити частину правди. Студент міг добре підготуватися, а питання справді могли виявитися знайомими.
Проте якщо він повністю приписує успіх випадковості, то може не помітити власного внеску. Це здатне послабити впевненість у тому, що подальша підготовка також дасть результат.
Схожа ситуація виникає з невдачами.
Якщо людина пояснює кожну невдачу лише власною нездатністю, вона може втратити віру у власні можливості. Якщо ж завжди звинувачує обставини, то може не помічати помилок, які здатна виправити.
Як конструктивно аналізувати результат?
Корисно розділяти причини на три групи:
Власний внесок.
Що я зробив або не зробив? Наскільки добре підготувався? Які рішення вплинули на результат?
Зовнішні обставини.
Які умови не залежали від мене? Чи були перешкоди? Чи вплинули рішення інших людей або випадкові події?
Те, що можна змінити наступного разу.
Які навички варто розвинути? Що можна зробити інакше? До яких обставин потрібно краще підготуватися?
Такий підхід допомагає уникати двох крайнощів: звинувачення себе в усьому та перекладання всієї відповідальності на зовнішній світ.
12. Локус контролю та атрибуція в повсякденному житті
Обидва поняття особливо добре помітні в ситуаціях, де потрібно приймати рішення, оцінювати ризики, взаємодіяти з іншими людьми або допомагати комусь.
Прийняття рішень і готовність ризикувати
Локус контролю може впливати на те, як людина оцінює можливі результати своїх рішень.
Якщо вона вважає, що здатна впливати на події, то може бути більш схильною самостійно приймати рішення та братися за завдання, у яких бачить можливість досягти результату.
Людина, яка переважно покладається на зовнішні обставини, може більше залежати від прогнозів, думок інших людей або очікування сприятливого моменту.
Проте не можна стверджувати, що внутрішній локус автоматично робить людину сміливою, а зовнішній — нерішучою.
Рішення залежить також від досвіду, доступної інформації, рівня ризику, фінансових можливостей, емоційного стану та багатьох інших чинників.
Важливо не просто бути готовим ризикувати, а вміти оцінювати можливі наслідки й розуміти, які з них можна контролювати.
Груповий вплив і відповідальність
У групі люди можуть поводитися інакше, ніж наодинці.
Наприклад, під час надзвичайної ситуації людина може не поспішати допомагати, якщо поруч багато інших свідків.
Виникає думка: «Хтось інший уже допоможе».
Це пов'язано з явищем, яке називають ефектом свідка.
Дослідження показують, що присутність інших людей у багатьох ситуаціях може зменшувати ймовірність того, що конкретна людина втрутиться та надасть допомогу.
Одна з причин полягає в розподілі відповідальності: кожен бачить, що поруч є інші люди, і може очікувати, що діяти повинен хтось із них.
Однак ефект свідка не діє однаково за будь-яких обставин. Дослідження також показують, що в небезпечних ситуаціях, коли необхідність допомоги очевидна, його вплив може бути слабшим.
Крім того, інші люди можуть не лише перешкоджати допомозі, а й підтримувати того, хто вирішив втрутитися.
Чому ми іноді не допомагаємо?
На рішення допомогти можуть впливати:
чи розуміємо ми, що ситуація справді потребує втручання;
чи вважаємо себе здатними надати допомогу;
чи боїмося небезпечних наслідків;
чи очікуємо, що хтось інший уже допомагає;
чи знаємо, що саме потрібно зробити;
чи відчуваємо особисту відповідальність.
Наприклад, людина бачить, що комусь стало погано на вулиці. Вона може вагатися, оскільки не впевнена, чи справді потрібна допомога, чи правильно зрозуміла ситуацію і чи зможе щось зробити.
Якщо ж вона чітко усвідомлює проблему та знає, як викликати екстрені служби, імовірність активної реакції може зрости.
Це показує, що готовність допомагати залежить не лише від доброзичливості, а й від оцінки ситуації, власних можливостей та відчуття відповідальності.
13. Практичне осмислення: як помічати власні способи пояснення подій
Теорії локусу контролю та атрибуції мають практичну цінність тоді, коли ми можемо помічати їхні прояви у власному житті.
Для цього не обов'язково проводити складні психологічні дослідження. Достатньо уважніше аналізувати власні реакції, висновки та рішення.
Вправа 1. Що залежало від мене?
Згадайте нещодавню ситуацію, результат якої вас не задовольнив.
Запишіть відповіді на три запитання:
Які обставини не залежали від мене?
Які мої дії або рішення вплинули на результат?
Що я можу зробити інакше наступного разу?
Мета вправи — не знайти винного, а навчитися розділяти власну відповідальність і зовнішні обставини.
Вправа 2. Перше враження
Згадайте людину, про яку у вас сформувалося сильне перше враження.
Подумайте:
Які саме ознаки вплинули на мою думку?
Чи бачив я достатньо її поведінки?
Чи не зробив я висновок на основі зовнішності або одного вчинку?
Чи змінилося моє ставлення після того, як я дізнався про людину більше?
Ця вправа допомагає помітити, наскільки наші оцінки залежать від обмеженої інформації.
Вправа 3. Інші пояснення
Згадайте ситуацію, у якій поведінка іншої людини вас роздратувала або образила.
Наприклад, хтось не відповів на повідомлення, відмовив у допомозі або розмовляв із вами різко.
Сформулюйте три можливі пояснення її поведінки:
одне, пов'язане з особистими якостями людини;
одне, пов'язане із зовнішніми обставинами;
одне, яке ви раніше не розглядали.
Не потрібно обирати найприємніше пояснення. Завдання полягає в тому, щоб побачити: одна й та сама поведінка може мати різні причини.
Вправа 4. Як я пояснюю успіх?
Згадайте власний успіх, яким ви задоволені.
Відповідайте чесно:
Що саме допомогло мені досягти результату?
Які мої здібності або зусилля відіграли роль?
Чи допомагали мені інші люди?
Які зовнішні обставини були сприятливими?
Чи не применшую я власний внесок?
Після цього згадайте невдачу й поставте ті самі запитання, але зосередьтеся на тому, що можна було змінити.
Вправа 5. Чи справді я маю вплив?
Оберіть одну проблему, яка зараз вас турбує.
Поділіть можливі чинники на три групи:
Категорія | Запитання |
Під моїм контролем | Що я можу зробити самостійно? |
Частково під моїм впливом | На що я можу вплинути, але не можу визначити результат повністю? |
Поза моїм контролем | Що я не можу змінити власними діями? |
Після цього оберіть одну конкретну дію з першої або другої групи.
Ця вправа допомагає перейти від загального переживання проблеми до реалістичного плану дій.
14. Межі психологічних моделей: чого вони не пояснюють
Локус контролю та атрибуція — корисні поняття, але вони не дають повного пояснення людської поведінки.
Важливо пам'ятати про кілька обмежень.
По-перше, людина не контролює всі події свого життя.
На результати впливають економічні умови, здоров'я, соціальне середовище, випадкові події, рішення інших людей та обставини, які неможливо передбачити.
Тому внутрішній локус контролю не означає, що людина здатна досягти будь-якої мети, якщо достатньо сильно цього захоче.
По-друге, зовнішній локус контролю не завжди є негативним.
Іноді визнання того, що певна подія не залежить від нас, є ознакою реалістичного мислення.
Наприклад, людина не може змінити рішення іншої особи, скасувати стихійне лихо або повністю контролювати стан власного здоров'я.
По-третє, атрибуція не дає змоги точно визначити чужі мотиви.
Навіть уважне спостереження не гарантує, що ми правильно зрозуміємо причину поведінки іншої людини.
Наші висновки залишаються припущеннями, доки ми не отримали достатньо інформації.
По-четверте, психологічні закономірності не є універсальними правилами.
Те, що часто спостерігається в дослідженнях, не обов'язково проявляється в кожної людини або в кожній ситуації.
Тому ці поняття варто використовувати для аналізу, а не для навішування ярликів.
Висновок
Локус контролю та атрибуція допомагають зрозуміти, як людина сприймає причини подій, пояснює власні результати та оцінює поведінку інших.
Локус контролю показує, наскільки людина пов'язує наслідки своїх дій із власними зусиллями або зовнішніми обставинами.
Атрибуція пояснює, як ми визначаємо причини вчинків, формуємо перші враження, використовуємо стереотипи та іноді припускаємося помилок у розумінні інших людей.
Ці процеси тісно пов'язані з повсякденним життям. Вони впливають на те, як ми реагуємо на невдачі, приймаємо рішення, будуємо стосунки, оцінюємо власні можливості та розподіляємо відповідальність.
Мабуть, найважливіший висновок полягає в тому, що не кожна подія залежить від нас, але в багатьох ситуаціях ми маємо можливість обирати власну реакцію та подальші дії.
Так само не кожна поведінка іншої людини свідчить про її характер або наміри. Іноді за одним вчинком стоїть ціла низка обставин, про які ми навіть не здогадуємося.
Тому корисно навчитися ставити собі два запитання:
На що я справді можу вплинути в цій ситуації?
Чи достатньо я знаю, щоб робити висновки про іншу людину?
Уміння відповідати на них не усуває помилок і не робить життя повністю передбачуваним. Але воно допомагає мислити уважніше, приймати більш усвідомлені рішення та не поспішати з оцінками.
Джерельна основа та література для поглиблення
Навчальний матеріал
Курс «Практична психологія». Уроки 13–14
«Актори і режисери в театрі життя».
У матеріалі розглянуто локус контролю, теорію соціального навчання Джуліана Роттера, теорію атрибуції, перше враження, стереотипи, мотивацію, пояснення успіху й невдачі, груповий вплив і готовність допомагати іншим.
Наукові джерела
Rotter, J. B. (1966). Generalized Expectancies for Internal Versus External Control of Reinforcement. Psychological Monographs: General and Applied, 80(1), 1–28.
DOI: https://doi.org/10.1037/h0092976Kelley, H. H. (1973). The Processes of Causal Attribution. American Psychologist, 28(2), 107–128.
DOI: https://doi.org/10.1037/h0034225Deci, E. L., Koestner, R., & Ryan, R. M. (1999). A Meta-Analytic Review of Experiments Examining the Effects of Extrinsic Rewards on Intrinsic Motivation. Psychological Bulletin, 125(6), 627–668.
DOI: https://doi.org/10.1037/0033-2909.125.6.627Fischer, P. et al. (2011). The Bystander-Effect: A Meta-Analytic Review on Bystander Intervention in Dangerous and Non-Dangerous Emergencies. Psychological Bulletin, 137(4), 517–537.
DOI: https://doi.org/10.1037/a0023304Tsankova, E., & Tair, E. (2021). Meta-Accuracy of Very First Impressions: A Mini Review. Frontiers in Psychology, 12.
DOI: https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.736534Nowicki, S. et al. (2018). Early Home-Life Antecedents of Children’s Locus of Control.
https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC6221930/Relationship of Health Locus of Control with Specific Health Behaviours and Global Health Appraisal: A Meta-Analysis and Effects of Moderators (2016).
https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/27556686/
