Лука Бич Божий

Рід Луки - то рід воїнів та витязів, що бо­ро­ни­ли від загарбників землю свою, не жаліючи жи­во­та свого. Пред­ки Луки родом були з Ро­сто­ву - ру­тенсь­ко­го міста, й на вірність при­ся­га­ли ще князю Київському Яро­сла­ву Муд­ро­му, коли той іще у Ростові кня­зю­вав 250 років тому. Язич­ни­ка­ми були чуд­ни­ми, Прав сла­ви­ли, й Вкраїну, на якій жили й гос­по­да­рю­ва­ли. За дві сотні років з часів хрещення від язич­ництва не відмовились.

Власне, услід за Яро­сла­вом і при­бу­ли до Києва, де й осіли. Кожне покоління роду було у складі дру­жи­ни Київського князя Яро­сла­ва або його потомків. Так, Ми­ко­ла, якого про­зва­ли Рябовілом через те, що мав та­ко­го при­к­мет­но­го вола в своєму господарстві, був у складі дру­жи­ни Київського князя Все­во­ло­да, Яро­сла­во­го сина. Хведір, якого про­зва­ли Щер­би­ною через примітне близ­но на обличчі, що підкреслювало його бой­о­ву зви­тя­гу, був у складі дру­жи­ни Київського князя Во­ло­ди­ми­ра, Яро­сла­во­го онука.

Далі рід роз­ба­ви­вся трохи та­тарсь­кою кровію, через жону, що була взята після од­но­го з походів на південь, що впли­ну­ло на про­зви­ща декількох на­ступ­них поколінь роду. Так, в дружині князя київського Мсти­сла­ва, пра­о­ну­ка Яро­сла­ва Муд­ро­го, слу­жив Сте­пан, якого про­зва­ли Ман­джу­лою, що б це не озна­ча­ло, а в дружині князя Київського Ізяслава Мсти­сла­ви­ча - прадіда теперішнього князя Київського Да­ни­ла - Кіндрат Бардіж. Усі вони були моц­ни­ми ли­ца­ра­ми ру­тенсь­ки­ми, а вой­ов­ни­че ре­мес­ло стало їхньою сімейною традицію.

У той час усі вже були пра­во­слав­ни­ми, візантійське хри­сти­ян­ство тісно пе­ре­пле­лось із ру­тенсь­ким пра­во­слав'ям, а рід Луки все про­до­в­жу­вав то­ва­ри­шу­ва­ти й бра­та­ти­ся із пред­ка­ми кня­жо­го роду Романовичів, якому су­ди­ло­ся стати королівською династією. Так, в дружині Мсти­сла­ва Ізяславича, діда князя Да­ни­ла, слу­жив Сте­пан Ера­с­тов, дідо Луки. Наразі він вже був у царстві Сва­ро­га. А от бать­ко Луки, Петро, якого по молодості про­зва­ли Гле­ком через примітну зачіску, був іще живий, як і його по­бра­ти­ми. Він на­став­ляв мо­ло­дих воїнів, тре­ну­вав їх, але в бит­вах вже участі не брав. Старим вже був, відвоювався. Жив він в очеретяній хатині на краю міста, не див­ля­чись на бра­тер­ство із кня­жою сім'єю, за що його й про­зва­ли - Дідом Оче­ре­том.

Петро Глек ходив із дру­жи­ною бать­ка Да­ни­ла Ро­ма­но­ви­ча - Ро­ма­на Мсти­сла­ви­ча, зас­нов­ни­ка династії. Усі вони були ве­ли­ки­ми кня­зя­ми Київськими (й не тільки). Син же його - Лука - ходив вже під стя­га­ми Да­ни­ла Ро­ма­но­ви­ча, май­бут­ньо­го Ко­ро­ля. Серед його воїнів були й батькові більш молодші товариші, й друзі са­мо­го Луки, якого про­зва­ли Бичем Божим за невідворотність його моц­них атак, що майже завше до­ся­га­ли цілі й зни­щу­ва­ли ворогів без­у­пи­ну. Але й товариші й по­бра­ти­ми бойові його також були май­стер­ни­ми у воїнській справі: серед них були такі відомі у військовому колі постаті як Ва­силь "Шум" Пле­тень, Ми­ко­ла "Гомін" Во­ро­ний, Зорян, Дмит­ро "Мить" Ко­валь, Десна, тощо. Разом із ними Лука ча­стень­ко чинив су­про­тив во­ро­жим на­пад­ни­кам, які мали намір зни­щи­ти або підкорити русинів, підкоривши Київ. Але усі їх спро­би ли­ша­лись мар­ни­ми.

Лука вже був до­стат­ньо досвідченим та до­рос­лим дру­жин­ни­ком. Ро­до­ва вірність кня­жо­му роду на­да­ла йому ста­тус, якому він мусив відповідати, тож він знав гра­мо­ту, умів чи­та­ти, пи­са­ти й го­во­ри­ти декількома мо­ва­ми. В свої трохи більше ніж три де­сят­ки років вже мав стар­шо­го сина Спи­ри­до­на, який, хоч і вмів три­ма­ти в руках зброю, ос­нов­ний ак­цент робив на тка­ць­ко­му ремісництві й в дру­жи­ну не пішов, що дуже обу­рю­ва­ло Луку. Той навіть дав свому сину про­зви­ще - "Голуб" - на­тя­ка­ю­чи на надмірну миролюбність його на­ту­ри. Але ця на­ту­ра швид­ко могла змінитись, бо ж Луку, Бича Бо­жо­го, разом з декількома іншими за­взя­ти­ми воїнами, було відібрано на непро­сте за­в­дан­ня, з якого той міг вже не по­вер­ну­тись...

***

Досьє:

Зріст 166 см, бу­до­ва тіла се­ред­ня, зовнішність інтелігентна, серй­оз­на. Має звич­ку відставляти ліву ногу впе­ред і тримає руки по­пе­ре­ду. Во­лос­ся на голові ру­сяве, довге, пряме, на бро­вах і вусах також ру­сяве. Борідка рідка, ру­ду­ва­та, очі сірі великі, ко­рот­ко­зо­рі; череп пра­виль­ний, круг­лий. Лоб плос­кий, ви­со­кий, ніс пря­мий, об­лич­чя ви­до­в­жене.

Во­лос­ся збирає в осе­ле­де­ць, для зручності в битві. Воїном є в ос­нов­но­му пішим, (хоч і подорожує верхи) але не менш небез­печ­ним, ніж кіннота. Майно за­зви­чай у вузлі за пле­чи­ма, або при­то­ро­чене до сідла.