Антикультовий вплив глибоко проник у державні структури Франції наприкінці XX століття. Проте з часом країна почала усвідомлювати небезпеку такого підходу. Дослідження адвокатки Патрісії Дюваль «FECRIS та її члени у Франції» розкриває, як складно було знайти баланс між тиском «антисектантів» та захистом релігійних свобод.
Ось хронологія подій та факти, які не можна ігнорувати.
🛑 Офіційна відмова від «чорних списків» Переломний момент стався 27 травня 2005 року. Прем’єр-міністр Франції Жан-П’єр Раффарен видав постанову, в якій засудив практику використання списків «сект». Його позиція була чіткою:
«Досвід показав, що політика влади, відповідно до якої певні групи характеризувалися як “секти”... суперечила громадянським свободам і світському характеру держави». Він дав вказівку припинити навішування ярликів і боротися лише з конкретними злочинами, а не з переконаннями.
Втручання ООН У 2005 році Францію відвідала Спеціальна доповідачка ООН Асма Джахангір. У своєму звіті (березень 2006 р.) вона висунула жорсткі вимоги:
Державні структури повинні припинити використання «парламентського списку сект» 1996 року.
Уряд має стежити, щоб антикультові кампанії (навіть у школах) не призводили до цькування дітей вірян.
Суди проти наклепів: коли слова мають значення Попри рекомендації ООН, організації UNADFI та ADFI, що фінансувалися урядом, продовжували війну ярликів. Це призвело до гучних судових процесів, де «антикультисти» зазнали поразки.
Справа Катрін Пікар (2007). Президентка UNADFI в ефірі радіо назвала Свідків Єгови «сутьенерами», «наркоторговцями» та порівняла з мафією. 18 липня 2007 року Апеляційний суд Руану визнав її винною у дифамації, зазначивши, що вона «грубо дискредитувала Свідків Єгови, спотворивши правду».
Справа AMORC (розенкрейцери). У книзі «Секти, демократія та глобалізація» Катрін Пікар та Анн Фурньє порівнювали цей рух з нацизмом і сталінізмом. 3 квітня 2007 року Касаційний суд визнав це дифамацією, підкресливши неприпустимість таких порівнянь.
Від слів до насильства: «вірусна» риторика Спеціальний доповідач ООН Гайнер Більфельдт у 2010 році попередив: коли меншини називають «інфекцією», це породжує теорії змови та ненависть. На жаль, французькі чиновники ігнорували це. У 2009 році держсекретар юстиції Жан-Марі Бокель публічно назвав сектантство «мутуючим вірусом».
Наслідки не змусили себе чекати. Статистика злочинів на ґрунті ненависті проти Свідків Єгови у Франції за 2008–2009 роки шокує: 🚩 149 інцидентів:
130 актів вандалізму;
12 пограбувань;
5 підпалів;
2 напади. За даними ОБСЄ, це був найвищий показник у Європі на той час.
Висновок Діяльність організацій на кшталт FECRIS (та їхніх аналогів, як РАЦИРС) часто нагадує ідеологічне переслідування, а не захист громадян. «Жертвами» часто називають людей, які добровільно обрали свій шлях.
Мотивом насильства проти релігійних меншин залишається ненависть, яку розпалюють ті, хто таврує інших як «сектантів». Люди повинні мати право вірити або не вірити — і це право не може бути об'єктом маніпуляцій за державний кошт.
