Всі імена вигадані.
Взагалі, я дуже активна. Я би не назвала себе людиною, з підвищеним рівнем ліні, проте, кожен раз прокидаючись зранку по будильнику, мені доводиться вмовляти себе вилізти з теплого ліжка фразами на кшталт «ще трішки.», «Ну ,завтра буде простіше. », « Вставай, будь ласка, бо я через тебе запізнюсь» . Незважаючи на це, я ставлю будильник на хвилину, а іноді дві, щоб відтягнути цей , надокучливий дзенькіт.
Сьогодні я собі обіцяла вийти в 7:50. Ну, максимум 7:55. Хотілось бути на роботі в 8:30, щоб власники ,помітивши це, здивувались, вразились і подумали «Оце Віра молодець. Треба підвищити їй зарплатню , дати премію і дати абонимент на безкоштовно каву пожиттєво.». 7:30. Я , нарешті, після трьох будильників по хвилині та сотні вмовлянь, встала з ліжка і пішла чистити зуби. Нарешті, в 8:10 я вийшла з дому задумуючись про те, що чула стільки принижень лише від двох людей. Одна з них – я сама.
В 8:30 я, все ж, була на роботі. 51 Автобус, хоч у нас і напружені стосунки, проте твоїх водіїв-дріфтерів я поважаю. Ще в 8:15 я стояла на зупинці, а в 8:25 я вже обирала в Сімці , що у центрі, сьогоднішній сніданок та обід. Для контексту, я живу на балатоні і мій улюблений 41 автобус звідти добирається за 20 хвилин.
Звичайно, я не психолог і навіть не психологічно стабільна людина. Про яку психологічну стабільність може йти мова, якщо я староста в групі з 23 дівчат, ще й працююча у сфері обслуговування. Життя мене помотало суттєво, як можна зрозуміти. До чого я ,власне , веду. Робота к людьми – неймовірно цікава річ. Ніколи не знаєш, до тебе сьогодні зайде мила, люб’язна пані , що кожен раз бере лате на кокосовому чи безхатько, що погрожує тобі, розповідає, що він Зеленський і фарбує губи помадою перед зеркалом на вході у кав’ярню. Інколи страшно, бо в закладі, окрім відвідувачів, нікого немає.
Сьогодні мені пощастило більше. Першими моїми відвідувачками були 4 неймовірні пані. Зайшли разом, купкою, посміялись між собою і вийшли не замовивши нічого. Не осуджую, а розумію і приймаю. Наступні відвідувачі були приємнішими. Чоловік трішки за 20, що трішки нагадував мені хіпстера ,які щораз беруть фільтр, та пані з тату на шиї та грудях. Гарно, проте їх замовлення мені сподобалось більше. Флетвайт та капучино на кокосовому з подвійним кокосовим сиропом. Пані з лате на кокосовому переплюнула теж вдвічі. Колись, коли я працювала викладачем в приватній школі, там всередині була кав’ярня, де працював чудовий пан Микола. Почувши моє замовлення, що повторювалось кожен ранок, лате з фісташкою, він люб’язно називав його «сироп з кавою». Не осуджую, а розумію і приймаю.
Як казала мені колишня менеджерка кав’ярні, яка зникла так само швидко, як і з’явилась: «У нас немає клієнтів. Є відвідувачі». Так от, наступним клієнтом був пан за 40, що замовив допіо з собою, проте побачивши наші стакани, що ми даємо з собою, сказав що вип’є тут. Звичайно, будь-яка примха за ваші гроші. Щойно він почув дозвіл на те, щоб винести стільчики на вулицю який я, власне, давала для наступного відвідувача, сказав що зробить так само. Значить, сьогодні без цікавих життєвих історій. Впевнена, сьогодні ще наслухаюсь. Наступний відвідувач якому я і давала дозвіл на виніс стільців навіть сам столик зібрав. Низький уклін і подяка, маестро, ненавиджу складати цей столик 5 хвилин. Його надії зламались дуже швидко, щойно прийшов наш постійний відвідувач Е́рман і сказав, що всередині йому подобається більше. Е́рман заходить практично щодня і щоразу у нас є 4 опції. Кожного разу відчувається, як вікторина «Хто хоче стати мільйонером?» , що ж сьогодні замовить Е́рман? Варіант А: гарбузове капучино. Варіант Б: флетвайт, який він називає флетлайт і жодне виправлення не працює. Варіант В: лунго ,яке, насправді, пафосна назва американо. Варіант Г: просто капучино. Букмекери ставлять ставки, місто затамувало подих, колонка затихла. «Мені просто капучіно, Вєрачька». Я програла, але частково. Якщо Е́рман вже тут, значить сьогодні буде кілька цікавих історій. Галерея спеціалізується на виставках митців, тому стіни щоразу оздоблені картинами. На одній з минулих виставок Е́рман розповідав, що бачить в картині, яка називається «Смерть» сперматозоїд. Моя невинна душа абсолютно не погоджувалась і хотіла заперечити, але якщо Е́рман каже так, то потрібно тихо стояти і кивати головою. Завдяки одній з минулих виставок я взнала, що він дуже добре знає село, яке я називаю рідним домом. Більше того, незаконно виловлює рибу в штучному озерці зробленому моїм дядьком. Е́рман, я тебе пам’ятаю. Як казав одного разу Е́рман: «Хто хоче мене знайти- знайде. Я відомий.». Тож, Е́рман, я іду шукати.
Насправді, він довго не затримався. Розказав про хворобу матері, про поганий ментальний стан, про дуже «напряжні» картини і швидко втік.
Далі було замовлення, що складалось з оранжа, еспресо-тоніка та фільтра. Там не було нічого цікавого окрім потопу, який я влаштувала, поки набирала воду на фільтр-каву. Мокрим було все: від стійки баристи до тарілок, що лежать під баром, бутербродниці та підлоги. В той момент я пожаліла, що у мене немає копії, яка би прибирала поки я роблю каву.
Заходять дві людини, тихі і милі, але по вигляду одразу присвоюю оцінку «не лювівські». Спитали за колдбрю і я одразу згадую ті нещасні 10 мілілітрів які залишились і погоджуюсь.
Колдбрю - Холодне заварювання кави. Боби грубого помелу замочують у воді приблизно на 12-24 години.
Я була впевнена в свої силах, хоча в такій ситуації у мені трішки прокинулась совість. Наступне, що я бачу: у кав’ярню заходить ще 4 людини. Активні, веселі. Всередині мене щось стиснулось і я зрозуміла, що зараз буде запара. Щось стиснулось ще сильніше коли одна з відвідувачок ще до того, як я встигла видати хоч 1 напій з 6, підійшла до стійки зі словами «як вас звати?» . Довелось повторити ім’я тричі і охреститись Мірою, щоб пані почула, проте це звучало не так страшно, як фраза «я мама Ладка . Я багато чула за вас». Ладко- це власник кав’ярні, двадцяти трьохрічний архітектор з Політехніки і просто козел з Мукачева. Не подобається мені абсолютно, проте його мама виявилась неймовірною жінкою. Поки я штампувала оранж і чарувала над колдбрю вона люб’язно виносила напої. Вона сподобалась мені більше, ніж Ладко за дев’ять місяців роботи, щоправда компанія пробула тут не довго. Їм вистачило 30 хвилин щоб все випити і вирішити куди піти, ще й чайові залишити. Як відомо, баристи живуть лише за рахунок чайових, але коли твоя кав’ярня знаходиться в закутку де основні відвідувачі- іноземці або безхатьки, чайових практично не буває.
Чи варто давати чайові баристам? Чи варто давати чайові в ресторанах чи кафе? Чи залишаєте ви «на чай» у таксі? Звичка залишати на чай є в більшості країн, проте це не обов’язок, а подяка. Коли ти працюєш в маленькій кав’ярні, чайові - єдине на що живеш і особливо цінуєш їх, якщо вони тобі перепадають раз на місяць. Нещодавно запитала батьків що вони думають про це і почула відповідь:
«Та вони ж мають гроші з того всього шо продають»
Залюбки стану вашим персональним Пуаро і розкрию цю неймовірну таємницю. Ми не ставимо ціни самостійно і гроші за страви не ідуть нам в кишеню. Навіть 10% зі страви чи напою не ідуть нам, що справді достатньо сумно. Взагалі, сферу обслуговування звикли вважати роботою для студентів чи якимось підробітком «на літо», ображати, ставитись з зневагою, називати «персоналом» та принижувати, хоча, чи ви колись задумувались про те, що би ми робили без касирів, барист, кур’єрів. Взагалі, мені подобається думка, що всі люди з народження працюють в сфері обслуговування. Обслуговування себе чи інших, допомога людям довкола і просто зробити щось для когось. Чи думали ви колись про це? Вважаю, це хороша можливість стати трішечки добрішими і відкритішими до світу.
