Мені не дає спокою те, що вже немає і не буде того, що можна без жодного сумніву назвати мистецтвом. Я постійно приходжу до того, що мистецтво померло, як і Бог. Що весь цей потік незрозумілого і вторинного немає жодної цінності і ніколи її не отримає, а лише гнитиме. Що все те, що отримує популярність під категорією "мистецтво" немає ніяких глибоких ідей або посилів. Що все це мімікрує під щось дійсно цінне.
Проте вступаючи в дискусію з самим собою, я намагаюся знайти хоча б найменший промінь позитиву і надії. Цим променем для мене є той факт, що, напевно, моя думка не є оригінальна. Таке вже мали б думати і неодноразово. Хіба ж в епоху Відродження не було таких же скептиків як я, які бубніли, що мистецтво вже й ніяке не мистецтво? Хіба не приходили до таких же висновків ті, хто просто не знав і не бачив, не чув, не читав тих шедеврів, які ми знаємо нині, бо не знав про їхнє існування? Хіба справедливо вважати, що мистецтва більше немає, не шукаючи цього самого мистецтва в сучасності?
Найлегше і водночас найстрашніше, що можна зробити - це вбити. Вбити мистецтво, вбити Бога, вбити надію і сказати, що всього цього не було і не буде. Викорінити, спростити, виключити з загального рівняння, забути і жити з цією штучною істиною. Піти найлегшим шляхом, або навіть не піти, а просто зупинитися на шляху, запевнивши себе, що в його кінці нічого немає. Я ж не втрачатиму надії і віритиму, що мистецтво не померло. Його просто треба шукати, що, безумовно, непросто.
Слід не забувати той простий, але такий важливий факт, що написаний роман ніколи не стане мистецтвом без читачів, картина - без глядачів, а музика - без слухачів. Споживачі мистецтва водночас і є його творцями, як би парадоксально це не було. Саме ті, хто сприймають, виносять найважливіший вердикт будь-якому прояву мистецтва. Тому я схиляюся до того, що не в мистецтві як такому проблема, а проблема в тих, хто це мистецтво визначає. Це є спільною відповідальністю всього людства - очищення зерен краси від полови. Якщо людство перестане шукати красу, то воно забуде, чим вона є насправді. Бо ж я відмовляюся вірити в те, що в світі не залишилось людей, які творять щось, лише тому, що хочуть примножувати красу. Я впевнений, що є ще і завжди будуть такі люди, для кого головним мотивом творити є щире бажання зафіксувати свої ідеї краси у вічності і знаходитимуться ті люди, які ці ідеї схоплюватимуть, таким чином створюючи мистецтво.
