Як можна випробувати суспільство? Як пробудити бажання до опору, співчуття та солідарності? Як пережити масштабне лихо, проте, навіть, вкінці «метафоричного бою» знайти сенс для подальшого існування.. знайти те, заради чого варто жити
Часом про твір можна дізнатись більше, аналізуючи особистість та світогляд його автора. В такому випадку, погляд через призму його досвіду, стає своєрідним «ключем» для розкриття усіх глибинних сенсів.
Отож, почати варто з самого Альбера Камю:
Стиль Камю – найкращий приклад поєднання лаконічності та філософії, мінімалізму та іронії. Це поєднання настільки неординарне, що, водночас, не для кожного є читабельним. Це не той автор, роботу якого можна «прочитати за один раз» чи зрозуміти всі вкладені мотиви, не копаючись в собі. Проте це автор, чий твір знайде відгомін в душі кожного, знайде те, за що зачепитись і почати тернистий шлях самоаналізу
Камю писав простою, зрозумілою мовою, уникаючи складних описів чи багатослів‘я. І, навпаки, активно використовував чіткі, короткі речення, щоб підкреслити суть і донести свої ідеї до читача без завих прикрас. Стиль письменника просякнутий ідеями абсурду, боротьби з ним та пошуку сенсу життя. Його персонажі часто перебувають на межі відчаю та «проживають» відчуження від світу, що підкреслює їхню самотність і безпорадність перед обличчям невизначеності буття.
Отож, фокусування на екзистенційних питаннях, поєднуючи це з особливою абсурдністю, є тією самою «ниткою», що скріплює скелет кожного твору одного з найвпливовіших письменників XX століття.
То про що ж «Чума», і чи дійсно вона лише про хворобу?
Навіть завдяки назві можна зрозуміти основне проблемне питання та основного антагоніста твору. І відповідь одна. Чума.
У романі Альбера Камю «Чума» зло представлено як епідемія чуми, яка охоплює місто Оран і поступово руйнує не лише фізичне здоров'я його мешканців, а й моральні та духовні основи їхнього життя. Це зло, що проникає в усі аспекти буття людини, не залишаючи жодних шансів на відновлення і повернення до попереднього стану.
Протягом усього читання ми спостерігаємо не лише за розвитком епідемії, але і за зміною світогляду народу. Люди того часу не мали значного розуміння даної хвороби, тому і не уявляли масштабності загрози. Саме тут читачу допомагають його знання і те, що він живе в інших час. Час, коли про жерв чуми відомо достатньо. В такі моменти, читач домінує над персонажами, він знає, чим все закінчиться, та скільки людей поляже від цього лиха.
Ми бачимо, як один за одним гинуть герої, як байдужість, егоїзм та страх починають говорити замість суспільства, як фізичне зло приходить неочікувано і руйнує життя безневинних людей. Це - втілення загрози, що приходить зненацька, перед якою немає чіткого захисту. Вона ламає, нищить, кидає виклик, але не дарує надії на мабутнє.
Чума як метафора зла. Так, чума — це також метафора війни, насильства та ідеологічного гніту, які пригнічують людей і підштовхують їх до відчаю. Вона оголює всі вади суспільства, що порушують моральні принципи. Місто поступово руйнується не тільки через хворобу, а й через моральне падіння мешканців, які часто обирають власний порятунок, нехтуючи іншими. «Чума» була написана в період, коли світ оговтувався від жахів Другої світової війни. Альбер Камю виступав проти насильства і тоталітаризму, тому роман часто розглядають як алегорію боротьби з нацизмом і диктатурою. Чума у творі стає символом пригнічення, яке приносить тоталітарний режим, що відповідає особистим поглядам письменника на політичну і соціальну свободу
Спротив злу та моральний вибір. Камю показує, що навіть перед обличчям загрозливої сили зла люди можуть обирати шлях боротьби, допомоги та солідарності. Лікар Ріє, один із головних персонажів, робить важливий крок і вирішує боротися з чумою, хоча й усвідомлює, що ця боротьба може бути марною. Для нього важливо залишитися вірним своїм переконанням, допомагаючи іншим у цій складній війні
Чи можна кінець «Чуми» назвати безумовно щасливим або трагічним?
Кінець «Чуми» Альбера Камю не можна назвати безумовно щасливим або трагічним, оскільки він залишається відкритим для інтерпретацій і поєднує в собі обидві складові. Особливого жаху наводять останні рядки:
«І справді, дослухаючись до радісних криків, що доли-нали з центру міста, Ріє згадав, що будь-яка радість - під загрозою. Бо він знав те, чого не відала ця щаслива юрма і про що можна прочитати в книжках: бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, у валізі, у носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста»
Камю не залишає ілюзій щодо остаточної перемоги над злом, тож це нагадує про неминучість абсурду та циклічність зла в людському житті. Щастя і трагедія у фіналі роману переплетені, проте навіть це не сторює чіткості в прогнозі майбутнього…
