Марія Оксентіївна народилась 12 січня 1909 року у селі Болотня Київської області, де і провела решту життя. Прикметно, що мисткиня ніколи не була за кордоном, та і сама, за словами родичів, не хотіла. Чи то особисті переконання, чи страх незвіданого, чи радянський режим, що тримав її в «межах» - усе це призвело до того , що за свої 80 з гаком років максимальною дистанцією художниці була дорога Болотня-Київ.
Життя - боротьба «Марії кривої»
За життя Марія пізнала усі вади існування. Поліомієліт в дитинстві, що призвів до проблем у ходьбі, тягнув за собою численні опереції, постійний біль та насмішливе звертання односельчан «Марія крива».
«Болюча втрата коханого на Другій світовій війні, перебування в селі з новонародженим сином Федором, якого нерідко звали байстрюком, страх перед атомною загрозою - і це лише частини фатуму її долі»
Навіть після смерті трагізм переслідував художницю. 25 лютого 2022 року в Іванківський музей влучила ракета, проте, за щасливих обставин, мешканці села змогли врятувати усі картини, які не ще не встигли згоріти
В картинах Марії Приймаченко ніколи не було зими
Зима зі своїм холодом й переважанням білих фарб не надихала художницю так, як це робили літні барви. Червоний, зелений, жовтий та решта найяскравіших кольорів - це перша асоціація з її картинами. Рання творчість Марії Приймаченко сворювалась аквареллю, натомість з плином літ кольори ставали все насиченішими, немов так і кричали про силу набутого досвіду. Натомість у живому спілкуванні вона часто пояснювала один і той же малюнок по-різному, так, як їй хотілося на той момент: це було для неї своєрідною розвагою
Алегорії зла через фарбу
Вона посміювалась з людей за допомогою фантастичних звірів, висвітлюючи вади суспільства, які найбільше зневажала. Часом, можна помітити насмішки з пияк, яких вона не сприймала найдужче, чи навіть з модниць (як от у малюнку видри, з вдалим майже римованим підписом «Видра нікого не займає, а свого хвоста кусає, бо вона сильно зла»). Використовуючи алегоричну мову мистецтва, художниця іронізує над цими вадами людського характеру, виставляє напоказ і тим самим знешкоджує їх за допомогою давнього прийому народної метамагії.
Дружба з Параджановим
Теплою й, безумовно, пам’ятною постаттю для Марії був Сергій Параджанов. Їх взаємини, яким іноді приписували романтичний підтекст, можна легко назвати «сімейними». Будинок Приймаченко - місце сили режисера, а його господиня - немов рідна мати. Приїжджаючи теплими літніми днями Параджанов допомагав з господарством, працював на городі, а ввечері дивився на зорі разом з Федором (на той час уже його ровесником)
До речі, саме Параджанов став тим, хто показав мисткині справжніх екзотичних тварин (звозивши її до цирку).
Отож, в чому секрет Марії Приймаченко?
Безумовно, у самобутності й магії зображення. Виразність і впевнена любов до світу - її поетична мова. Абсолютна щирість й дитяча загадковість - чи не найсильніша сторона її творчості. Фантазія Марії, як магніт, легко поєднана з творчим духом, який точно не давав збрехати про почуття.
Марія Приймаченко мріяла зібрати митців і розмальовувати будинки в містах: «Що за дива витворили б -цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей….»
