І Революцію Гідності, і Помаранчеву революцію можна вважати визначальними подіями новітньої історії України.
Протягом останніх століть Україна зазнавала як і відкритого (окупація, русифікація, заборони), так і свідомо прихованого впливу (переслідування, Голодомори, розстріли - усе це намагались заперечувати і не виносити на загал).
Починаючи з 1991 року, незважаючи на проголошення незалежності, ці намагання не змінились. В Україні простежувалось два основні напрями подальшого розвитку:
1. Інтегрування в Європу, підвищення рівня демократії. Відхід від радянських правил
2. Подальше зближення з Росією, входження в зону її впливу, політична та економічна співпраця.
Намір Російської Федерації зберігати свій домінуючий вплив на Україну- шляхом маніпуляцій довкола мовного питання, втручання у формування політики та вербування діячів, системне звуження громадянських прав і свобод - став визначальним чинником, що спричинив наймасштабніші суспільні виступи сучасності: Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013–2014 років.
Суб’єкти конфлікту та їх інтереси. Передумови революцій
У Помаранчевій революції головними суб’єктами конфлікту були з одного боку - табір на чолі з Віктором Януковичем, що прагнув зберегти контроль над державними інститутами, а з іншого - опозиція, очолювана Віктором Ющенком, що представляла суспільне прагнення чесних виборів, обмеження олігархічного впливу, європейську орієнтацію та демократизацію. Передумовами стали масові фальсифікації виборів, корупція, слабкість правосуддя, намагання «балансувати» між Європою та Росією, «касетний скандал» щодо вбивства Георгія Ґонґадзе та розчарування громадян у якісному забезпеченні демократії.
Події 2004 року засвідчили готовність громадян України відстоювати демократичні свободи та брати на себе відповідальність за власний вибір.
Помаранчева революція на певний час урівноважила суспільні настрої, політична верхівка почала прислухатися до виборців. Проте подальше розчарування громадян у політиці Віктора Ющенка повернуло до влади Віктора Януковича, який з часом повністю узурпував владу. В результаті, усі найважливіші посади в державі були віддані найближчому колу президента. Нові керівники були відкрито проросійськими, а дехто з них мав російське громадянство.
Активна частина громадян бачила рішення виключно в підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.
Тож після оприлюднення інформації про призупинення цього процесу 21 листопада 2013 року, люди відразу вийшли на Майдан для висловлення протесту.
Отже, суб’єктами Революції Гідності були: режим Віктора Януковича разом із силовим апаратом та проросійськими політичними діячами проти руху, який складався з активістів, студентів, волонтерів, журналістів та значної частини українського суспільства.
Ключові інтереси активних громадян - захист права на євроінтеграцію, протидія корупції, збереження демократичних свобод, а після насильницьких дій влади - боротьба за гідність та припинення узурпації влади.
Механізми ескалації політичного конфлікту
Протягом Помаранчевої революції 2004 року, ескалацію конфлікту спричинила заборона Верховного Суду України публікувати офіційні результати виборів. Це стало важливим кроком в боротьбі, спричинивши створення Комітету національного порятунку, до якого увійшли опозиційні політики. Також загострювали події масові виходи провладних груп, тобто тих, хто підтримував Віктора Януковича. Ще більш дестабілізаційні події розпочались на сході України, зокрема у Харківській та Луганській областях, місцеві ради яких оголосили про намір створити автономію. Ймовірність розколу держави теж стала фактором продовження ведення революції.
У 2013–2014 роках механізм ескалації був значно гострішим: силовий розгін студентів у ніч на 30 листопада спричинив різку мобілізацію суспільства.
Крім цього, поштовхом до ескалації протистояння стало ухвалення Верховною Радою України 16 січня 2014 року «диктаторських законів». Вони обмежували права громадян і розширювали повноваження спецпризначенців для покарання учасників акцій протесту.
Наступні розширення прав спецпризначенців, наприклад, дозвіл на використання певного виду гранат, спричинили перші людські втрати - загинув вірменин Сергій Нігоян і білорус Михайло Жизневський. Проте це лише загострило повстання, яке невдовзі охопило й інші регіони України.
Майдан як феномен української демократії
У загальному контексті, Україна демонструє одну тенденцію, не знану досі на колишньому радянському просторі, за винятком балтійських країн: тут відбувається регулярна зміна влади демократичним, ненасильницьким шляхом.
Тяглість до цивілізованості та розвитку разом з демократичним світом забезпечується характерною рисою українських громадян - затвердженням державних змін шляхом загальної непокори, суспільних виходів та вмінням гуртуватись в потрібний момент. Тепер усі українські революції (Революція на граніті, Помаранчева Революція та Революція Гідності) постають суцільною спробою протидіяти єдиному ворогу. Адже попри різний часовий проміжок, різні вимоги громадян та особливості ведення повстань Майдани відобразили рішучість українців та їх прагнення утвердження своєї ідентичності радикальним (адже цього вимагали події) чином.
Інструменти врегулювання конфлікту та їхня ефективність
У 2004 році головним інструментом врегулювання стали переговори за участі українських політичних лідерів та міжнародних посередників, зокрема з ЄС та НАТО. Вони наголошували на важливості збереження єдності України, а більшість лідерів країн Європи погоджувалось з позицією народу щодо необхідності повторного голосування. Конституційна реформа та повтор другого туру виборів забезпечили мирне завершення конфлікту. Ефективність була досягнута завдяки відносній готовності еліт до компромісу та відсутності масового насильства.
Під час Революції Гідності більшість інструментів врегулювання виявилися неефективними. Переговори з владою не дали результатів через небажання Януковича йти на поступки та паралельне застосування силових методів. Лише втеча Януковича в ніч з 21 на 22 лютого 2014 року та зміна політичної влади стали фактичним механізмом завершення активної фази конфлікту. Неефективність зумовлювалася також зовнішнім фактором - втручанням Росії та її інтересом у дестабілізації України.
Яких політичних змін досягнуто внаслідок революції?
Основним результатом Помаранчевої революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів.
Також одним із головних наслідків революції був початок розходження України і Росії. Помаранчевій революції не вдалося посадити злодіїв у тюрми чи кардинально змінити систему влади. Проте їй вдалося утвердити Україну як самостійну, хоча й нестабільну демократію на колишньому пострадянському просторі.
Після Революції Гідності Україна почала змінювати власне законодавство, почала змінювати організацію роботи, те, як працює державна адміністрація, як працюють держслужбовці, як працюють державні органи влади. В 2014 році все ж була підписана Угода про асоціацію з ЄС. Основним геополітичним наслідком Революції гідності став початок виходу України із зони впливу Росії в економічній і політичній сферах, зменшення залежності в культурному аспекті. Православна церква України офіційно позбулася залежності від Московського патріархату, в якій вона перебувала понад 300 років. Українська держава підтримала кримськотатарський народ, який пережив жахи сталінської депортації. 20 березня 2014 року парламент визнав Курултай вищим представницьким органом кримських татар, а Меджліс - його виконавчим органом. У Страсбурзі 17 травня 2017 року - підписання угоди про безвізовий режим України з ЄС.
Уроки революцій
Уроки Майданів - це уроки опанування незалежності.
Стійка демократія неможлива без активного громадянського суспільства, готового виступити на захист прав і свобод. Обидві революції показали, що спроби влади узурпувати повноваження чи маніпулювати населенням неминуче викликають жорстку реакцію суспільства. А у ширшому контексті провідною постає ідея про те, що незалежність існує доти, доки за неї готові боротись.
