Професорка Патриція Вілтшир — судмедекспертка, яка працює на місцях злочинів, збирає зразки, стоїть над трупами в морзі або ж дивиться в мікроскоп у пошуках доказів. Вона брала участь у розслідуванні найгучніших справ про вбивства, серед яких вбивство Сари Пейн, Холлі Веллс і Джессіки Чепмен у Согемі. Патриція не лише допомагає поліції розкривати справи, а й виправдовувати невинних і вибивати зізнання зі справжніх вбивць. І тепер вона готова показати всьому світові, як їй вдається знаходити розгадки найжахливіших злочинів, які тільки можна собі уявити.
У книзі «Натура злочину», що незабаром вийде у видавництві Лабораторія, зібрано загадки і шокуючі докази зі справ професорки Вілтшир, які доводять, що життя і смерть завжди були, є і будуть нерозривно пов'язані. Природа дала нам безладний, недосконалий світ, але її головне завдання допомогти розібратися в ньому, коли ми цього найбільше потребуємо.
Відомо, що мухи знаходять труп за лічені хвилини після смерті.
Повернімося до нашої справи з розчленованим трупом. Якщо поліції вистачить розуму — чи удачі — затримати підозрюваних, я сподівалася, що вони вилучать їхні взуття, одяг, транспорт і всі інші важливі речі, на яких могли лишитися сліди зі струмка, схилу й місця, де кинули тіло. Це дало б змогу пов’язати речі підозрюваних із місцем, де залишили жертву. З огляду на унікальність локації та розмаїття її мікросередовищ, кожне з яких лишає специфічні сліди, людині буде важко заперечити свою присутність, якщо на її одязі, взутті, транспорті чи інших речах виявлять сліди звідти. Навіть працюючи в польових умовах, передчуваю, що потраплю на страшне й самотнє місце свідки, і це змушує мене лізти в кожну дірку й перевіряти, щоб з усіх важливих об’єктів, порід і місць були належним чином зібрані зразки.
Слідчі поставили перед нами кілька завдань. Вони хотіли, щоб ми:
а) встановили, як довго труп пролежав на схилі;
б) визначили, чи намул потрапив на труп із каламутного струмка, і якщо ні, то вказати його можливе джерело;
в) узяли зразки з місць, де зловмисники стояли рівно чи на колінах, щоб потім порівняти їх зі зразками з їхніх речей;
г) зібрали порівняльні зразки з інших місць, які стануть відомі під час розслідування, щоб їх можна було відкинути як джерело слідів.
Забір потрібних зразків — завдання не просте. Як можна бути певним, що зловмисник справді побував у тому чи іншому місці? Тут у гру вступає бритва Окама. Судовий експерт просто має уявити ймовірний сценарій розвитку подій і визначити місця, найдоречніші для добору зразків. По суті, я прикидаюся злочинцем і уявляю, що мені треба зробити. Очевидним місцем для початку було підніжжя схилу з того боку, де починалися сліди. Навряд чи труп несли через житлову забудову, де ми стояли.
Позаяк слідів ніг було багато, ми легко визначили місце для забору зразків. Та поки оглядали труп на вершині схилу, криміналісти заходилися встановлювати на тому місці генератор і намет. Ми з Девідом поглянули на це, зневірено перезирнулися, а тоді непомітно для інших скорчили гримаси. Вони встановили намет і обладнання просто на місці, де зловмисники мали перетнути річище. Це означало, що підхід до струмка — де зловмисник стояв, а отже, міг лишити сліди — затоптали і зробили непридатним для роботи. Я лише сподівалася, що нас не питатимуть, чому ми не взяли зразки з найбільш очевидної і важливої частини підходу до схилу. Ми взяли зразки води, мокрої грязюки та глини зі шляху, що вів від замуленого підніжжя вгору через прим’яті зарості, крізь які тягнули тіло. Також ми спробували пошукати зразки навколо покинутого тіла, хоча голої землі там було мало — її густо вкривав плющ та інші рослини.
Щоби зрозуміти природу рослинності в певному середовищі або її змін, коли одне середовище перетікає в інше, еколог використовує методи відбору зразків, придатні для статистичного аналізу. Проте в контексті судової експертизи провести ідеальну оцінку на місці вдається рідко — доводиться працювати з тим, що є. Зібравши, на нашу думку, достатньо, ми почали брати зразки грязюки з тіла. Поки оглядали труп, прилетіла велика синя м’ясна муха й почала відкладати яйця у вкритий кіркою обрубок — на його місці мала бути голова чоловіка. Невдовзі прилетіли ще кілька: вони пробіглися тулубом і осіли в затверділій чорній масі, де раніше були руки.
Вражало те, що, крім рваних ран на розвернутих догори сідницях, інших слідів падальників не було. Попри те, що надворі доволі холодно, якщо труп пролежав там більше ніж один-два дні, плоть мала б кишіти маленькими личинками: маса личинок продукує тепло, а це сприяє їхньому швидкому розвитку. За відсутності судового ентомолога зазвичай я сама беру зразки комах. Одних я вбиваю для вимірів, іншим даю котячий корм чи печінку, щоб мати живих екземплярів; також я дбаю про те, щоб комахи були різних розмірів. Проте цей випадок був доволі дивним, адже мух для забору не було.
Відомо, що мухи знаходять труп за лічені хвилини після смерті. Мої колеги-ентомологи з Королівського коледжу провели низку винахідливих експериментів із синіми м’ясними мухами і продемонстрували: вони здатні розрізняти, живе тіло чи мертве, навіть не наближаючись до нього. Ентомологи взяли дві колби й під’єднали їх до різних кінців трубки у формі літери «у». Тобто колби були пов’язані з третім кінцем, який виходив назовні. В одній колбі лежала мертва миша, в іншій — жива. Далі до третього кінця піднесли мух — вони одразу полетіли до мертвої миші, ігноруючи живу (результати були статистично значущими). Це дуже цікаво, і наскільки мені відомо, ніхто не розуміє, як мухи відрізняють живе від мертвого. Можливо, це пов’язано з чимось простим — наприклад, із відносною кількістю вуглекислого газу, який продукує жива й нежива тварина. Було б цікаво подивитися, чи віддадуть мухи перевагу сирій печінці перед мертвою мишею — адже якщо є така можливість вони, летять до неї.
Коли на землі опиняється мертва тварина чи шматок м’яса, до них разом із мухами, ніби нізвідки, хутко починають стікатися цілі колонії м’якотілих тварин, комах та інших членистоногих. Я багато експериментувала у власному саду, вивчаючи поведінку сухопутних тварин; після цієї справи з трупом без голови й рук я просто клала на землю сумки різної ваги й теж отримувала цікаві результати. Якщо ґрунт вологий, слимаки з’являються під сумкою впродовж 36 годин. Урешті-решт до неї прибувають найрізноманітніші безхребетні; часто останніми з глибин ґрунту виповзають черв’яки, але їх буває на диво багато.
Мабуть, більшість людей не усвідомлює, що ґрунт — це природний ареал багатьох тварин. Якщо щось перекриє надходження повітря і води, вони почнуть вилазити на поверхню. Можливо, свою роль у цьому дивному феномені також відіграє посилення темряви — мандруючи поверхнею, тварини просто знаходять темний прихисток, а витік біологічних рідин спонукає їх лишитися. З іншого боку, вони можуть мати чутливість до запахів і смаків. Хай там як, багатьох захоплює реакція комах та інших падальників на мертве тіло — його колонізують і з нього годуються найрізноманітніші тварини. Я бачила, як жуки й оси гризуть плоть, а слимаки їдять своїми зубчатими язиками. Земляні черв’яки полюбляють ласувати тілесними рідинами, хоча якось на семінарі з екології, де досліджували харчові вподобання, один знуджений студент показав, що вони надають перевагу шоколаду перед іншою їжею. У кожному разі безхребетні, які перешкодою маленькі колонії, — це корисні, хоч і не досконалі індикатори. Я залюбки дослідила б ці аспекти, щоби зрозуміти, чи можливо створити дієву прогностичну модель, але для цього потрібно багато експериментів із різними ґрунтами, рослинними насадженнями й погодними умовами. Цей феномен має багато змінних, і щоб обернути його на користь, знадобиться купа роботи. Якщо говорити реалістично, мені, напевно, лишилося жити не так довго, і я навряд чи встигну втілити хоча б краплю своїх планів, не кажучи вже про те, щоб побавитися з бридкими повзунами.
Повернімося до трупа...
