По-перше. Фільм «Людина зі сталі» 2013 року — дуже, дуже крутий. От здавалося б, що може бути цікавого в історії про людину з над-можливостями, що перевершують будь-які на землі. Але. Все починається як суцільне подолання халеп і спроби в адаптацію, коли людина (дитина) — чужинець, з усіма витікаючими. І ці відмінності, чужинство — не дає жодних бонусів, лише проблеми, тому що треба якось не виходити надто далеко за прийнятний у суспільстві рівень, і маскуватися постійно, і весь час слідкувати, ти ок чи не ок. Абсолютно не зрозуміло, хто ти є, звідки і навіщо. Як ходити по межі, щоб не схибити. Звісно, кожне соціальне створіння хоче простих речей — бути своїм серед своїх, а це ну таякби СКЛАДНО.
Фільм став нагадувати мені Стругацьких, їхній цикл Півдня, десь ще на самому початку. Подібна проблематика — і у «Складно бути богом», і у «Населеному Острові», і ще у дотичних історіях циклу. Коли ти маєш над-переваги перед усіма мешканцями певного світу — жити тобі зовсім не стає просто и весело. Ще там є часом оця манера знімати кадр із тремтінням, під любительську зйомку, я такого в принципі не люблю, але тут зіграло чудово. Але у Стругацьких чужинці переважно потрапляли в інші світи у дорослому (або напівдорослому) віці і щось знали про те, що відбувається, а тут — геть не так.
Власне, застосовувати супер-сили Супермен починає рівно тоді, коли на Землі опиняється дофіга іншопланетян-криптонців, і усі вони значно сильніші (через технології), і він перед ними, певно, як цуценя. Проте, може, він би й не став — але життя так розпорядилося. Йому дуже важко, як тільки постає цей вибір — ховатися чи вийти лицем до лиця, як жертва на заклання, з невідомим результатом. І скидається на те, що він не вірить, ніби здатний протистояти прибульцям, це із самого початку виглядає як доволі безнадійна справа. Алюзії на Христа — досить чіткі, до візуальних — темно-червоний плащ, вітражі у церкві, бесіда із священником. Його усвідомлення власної безпорадности — неможливо врятувати усіх, і своєї загублености — ось ніби його народ, але творить люту дич, і доводиться з ними битися за виживання. І подвійність — він якби однією ногою тут, другою там — не належить повністю до жодного племені, відірваний від своїх, і цього вже не виправити.
Надзвичайно гарно показано іншу сторону, антагоністів. Вони мають своє бачення подій, певну мету, вони просто хочуть реалізувати місію з порятунку свого народу. І мушу сказати, Генрі Кавілл — дійсно хороший актор. Бо це складна роль. Зробити Супермена не шаблонним, не пласким, а живою людиною, що весь час у сумнівах, то спантеличений, то стурбований, він весь час не впевнений у тому, які будуть наслідки — і йому доводиться діяти у повній невизначености, він щось робить, перемагає себе, переживає, відчуває оцю відірваність від інших, але і почуття обов'язку бути на стороні цього світу. Який тебе, зрештою, все одно повністю не прийме. Особливо після того, як ти скинув маску.
Одним словом, фільм дуже класний, якщо ви його не бачили — рекомендую.
