На початку грудня 2022 року в прокат вийшла стрічка «Коза Ностра: Мама Їде», створена в копродукції України та Італії. Італійці побачили фільм ще у травні, однак через повномасштабне вторгнення український прокат затримався до зими.
За сюжетом українка Влада Коза продає свою домівку в Карпатах та переїжджає на Сицилію – там живе її донька з чоловіком-італійцем та онуком-немовлям. Щоправда, донці про це невідомо, тому неочікуваний візит мами витікає в скандал. Влада поспішно збирає речі та покидає домівку доньки. В той час, на волю через проблеми з зором виходить мафіозі Фредо. По дорозі із в’язниці він випадково збиває жінку, що змінить його життя та сім’ю. Нею, звісно, виявляється українка Влада.
Варто сказати одразу, що «Коза Ностра» – не «геймченжер» і не нове слово ні в українській, ні в італійській, ні в світовій комедії. Це яскравий жанровий представник, сімейний фільм, в якому, однак, дуже гармонійно переплітаються італійська та українська культури, комедія та гангстерське кіно. Хоча і це далеко не все, адже режисеру стрічки несвідомо в цій легковісній комедії вдалось, можливо цілком несвідомо, зачепити досить цікаву паралель з сучасною історією. Однак, про це трохи нижче.
«Коза Ностра» в хорошому сенсі дуже старомодна комедія з легкою інверсією концепту «риба без води». Героїня Вітовської – хазяйнувата жінка середнього віку, що розуміється на житті краще будь-яких європейців. За нагоди вона і мову сама вивчить, і бізнес-схему вигадає, і доньці допоможе, та і взагалі може розрулити будь-яку проблему. Тому «риба без води» вона лише дуже умовно.
Водночас, їй протиставляються дуже різні та далекі від життя італійці: мафіозний бос Фредо, що відстав від життя за 15 років у в’язниці; його старший син помішаний на протеїні та фізичній формі; молодший син айтішник, що клянчить в батька гроші на стартап; та дуже вперта та гордовита донька, що не вміє нічого сама робити. Власне, як виявиться, все мафіозне сімейство не здатне організувати навіть мінімальний побут вдома, не те щоб відродити «фамілію» та кримінальну діяльність.
Не здатна змиритись із тим, що більше не потрібна доньці, Влада Коза знаходить «нових дітей» в цій екстравагантній гангстерській сім’ї. І наче фея-попелюшка вирішить усі проблеми злощасної «фамілії». Кримінальна частина сюжету теж доволі передбачувана і здогадатись, хто тут справжній антагоніст неважко.
Але попри деяку банальність та наївність (що тут аж ніяк не мінус), «Коза Ностра» цікава тим, що це в першу чергу погляд саме італійського режисера-дебютанта Джованні Дота. Враховуючи факт, що стрічка знімалась більшою частиною в ковідні часи, ще до повномасштабного вторгнення, Дота демонструє досить поважне ставлення до українців та української культури. Можна зауважити, що героїня Вітовської є типовим зображенням наших емігрантів, проте режисер в першу чергу сміється зі своїх співгромадян, на фоні яких Коза виглядає зразком адекватності і раціональності.
В цьому й криється більш глибока тема, яку чи свідомо, чи несвідомо зачіпає Джованні Дота, а саме – інфантилізація Європи. Можливо рік назад цей момент було б складніше помітити, однак, зараз, на фоні повномасштабного вторгнення, це видно як ніколи. Символізм тут очевидний, сім’я Фредо репрезентує Європу, що в якийсь момент залишилась ідеологічною сиротою. Формальна батьківська фігура знаходиться десь далеко, і ролі не грає, навіть коли знов з’являється щоб наголосити про свій статус.
Формалізм фігури батька відображає ніщо інше як бюрократичний апарат Євросоюзу. А от смерть матері дітей Фредо означає ідеологічну кризу сучасної Європи. Однак Україна поставляє італійцям героїню Вітовської, а з нею й ідеологічний базис. Тільки жива ідея, фігура матері здатна повернути сім’ї Фредо та європейській сім’ї в цілому ідеологічний базис. Влада Коза на відміну від інших героїв – героїня діяльна, вільна, свободолюбива. І саме вона здатна привести до ладу ідеологічну та буквальну кризу в «фамілії» Фредо. Враховуючи, події 2022 року, «Коза Ностра», попри свою наївність, є стрічкою майже пророчою.
Проте, навіть якщо опустити за дужки ідеологічне підґрунтя, це все ще дуже затишна і легка комедія. Це черговий бенефіс Ірми Вітовської, яка доводить, що є актрисою світового ґатунку, бо не губиться на чужині, серед іноземних акторів і впевнено грає що українською, що італійською мовами. А ще стрічка порадує фанатів гурту «ДахаБраха» - їх музики в «Коза Нострі» досить багато.
