Вступ
- Навіть не знаю, що з тобою робити,- незадоволено пробурмотів дідусь дивлячись на розгублену Клер. Під його насупленим поглядом вона почувалася непотрібною дрібничкою, яку шкода викинути геть але і залишити неможливо, але потрібно кудись подіти.
- Ви так дивитесь на мене, ніби я винна в тому що трапилось... – промовила Клер опустивши погляд. Дідусь знову незадоволено зиркнув на неї, продовжуючи походжати зі сторони в сторону по кабінету. На вигляд йому було близько шістдесяти, хоча рухався він доволі бадьоро, здавалося – зовнішність – єдине чого торкнувся час. Клер з цікавістю роздивлялася казковий інтер'єр кімнати, намагаючись не думати зараз про всі ті питання, які не лишали її в спокої останні чотири години. Кабінет Мідаса, саме так відрекомендувався він раніше, дійсно був казковим, і будинок, і сад... Ніби декорація якогось фільму в стилі фентезі. Ось тільки це було реальністю... Клер не вдалося відволіктись і, поки дідусь ходив по кімнаті і бурмотів щось незрозуміле, вона повернулася думками до ранку, коли все пішло не так...
Вона запізнювалась до коледжу, довго чекала автобус і, ніби все сьогодні було проти неї, автобус на півдорозі зламався, організувавши чималий затор. В решті решт вона запізнилась настільки сильно, що не було сенсу йти в аудиторію, викладач вже б її не пустив і гарантовано відмітив її відсутність у журналі. Нікуди вже не поспішаючи, Клер повільно шла по тротуару, вона штурхала ногами пожовкле листя, яке з шарудінням розліталося навкруг. «Мабуть у двірника сьогодні вихідний,»- останнє, що встигла подумати Клер, перш ніж полетіла крізь відкритий люк, що невідомо звідки з'явився під ногами.
Саме з цієї миті все її життя перевернулось шкереберть. Якби ж вона просто провалилась у каналізацію, все було б не так страшно – Клер, ніби персонаж однієї відомої книги, через той люк потрапила в інший світ, абсолютно не схожий на той що був. Точніше, вона потрапила до саду Мідаса, ще точніше – прямісінько на альтанку, де він, не підозрюючи ні про що, пив чай. Дівчина проломила дах будівлі і гепнулася перед переляканим дідом. Мідас не втримав у руках чашку і вона тихенько лязгнула об підлогу, якусь мить вони непорушно дивились один на одного. Сивий дідусь в незрозумілому одязі, на зразок халату, і струнка темноволоса дівчина з переляканими зеленими очима, теж в дивному на думку діда одязі. Нарешті дід обережно промовив:
- Ви хто?
Дівчина ніби прокинувшись, почала перелякано дивитись навколо себе.
- Де я? Хто ви? Що тут відбувається? Як я тут опинилась?
- Тихше-тихше, - почав він, допомагаючи їй підвестись,- заспокойтеся, люба,- він кивнув на лавку- присядьте. Зараз ми все з'ясуємо,- він зробив жест рукою і поруч швидко з'явилась дівчина в милому фартушку з підносом та двома чашками. – Подихайте, зробіть ковток чаю, і ми разом пошукаємо відповіді на наші запитання.
Його спокійний, люб'язний тон подіяв як заспокійливе, Клер слухняно взяла чашку і зробила ковток незвичного трав'яного чаю.
- Вибачте, я злякалася, все так несподівано відбулося....
- Для мене ваша поява теж велика несподіванка,- посміхнувся дідусь,- Мене звуть Мідас, а як я можу до вас звертатись?
- Я Клер, тобто Клер Костенко,- виправила дівчина.
Брови Мідаса нахмурились:
- Яке незвичне ім'я, звідки ви?- з підозрою в голосі запитав він.
- Я не знаю як це пояснити, я йшла... Раптом провалилась у відкритий люк... Не розумію як я могла його не помітити... Як я опинилася тут? Це просто нісенітниця, я розумію як безглуздо це звучить... Але це правда, чесно...- вона захитала головою.- Це неможливо... Я не розумію – як?- у неї починалася істерика, раптом вона різко зупинилася, помітивши як зблідло обличчя співрозмовника:- З Вами все добре? Треба лікаря? Викликати швидку?
- Ні, ні...Не треба нічого викликати...Я просто здивований,- він зробив декілька коротких ковтків напою,- Такі як ви – дуже велика рідкість... Я давно не чув, щоб хтось приходив з іншого світу...
- Що? В якому сенсі «як я»? Звідки?- Клер нічого не розуміла.
- Послухайте, - спокійним тоном почав Мідас,- ви прийшли з іншого світу, це унікальне рідкісне явище... Я вам все поясню, але в будинку, подалі від сторонніх слухачів.
Наступні кілька годин він розповідав їй про свій світ, розпитував і весь час нервово бігав по кімнаті.
- Що мені робити?- з відчаєм у голосі спитала дівчина. Вона ніяк не могла збагнути все те, що відбулося з нею за останні декілька годин. Найскладніше було змиритися з тим що зворотного шляху немає.
- Щось вигадаємо...- Мідас підійшов до свого письмового столу і почав щось шукати. Знайти там щось було не просто – стіл був заставлений стосами книг, паперами та сувоями.
- А що зазвичай відбувається в таких випадках? Ви згадували що були інші?- спитала Клер.
- Півстоліття ніхто не приходив... Немає чітких інструкцій на такий випадок...- розгублено відповів Мідас. Нарешті він знайшов, те що шукав,- є одна ідея.
Дідусь взяв із шухлядки маленький чорний камінець. Він підійшов до великого дзеркала на весь зріст, що стояло в кутку, і почав, нашіптуючи слова на невідомій мові, щось малювати на його поверхні. Намальовані символи загорілись червоним полум'ям – Мідас махнув рукою і все зникло.
- Треба почекати відповіді,- пробурмотів він і сів за стіл, кинувши погляд на злякану Клер:- Що?
- Що це щойно було?- затинаючись, спитала дівчина.
Мідас розгублено перевів погляд на зеркало:
- Я надіслав повідомлення одному старому другу, а що?- не розуміючи її переляку, запитав він. Раптом його ніби осяйнула здогадка: - Стривай, в твоєму світі немає магії?
Клер лише похитала головою. Вона не встигла нічого відповісти, поверхня дзеркала задріботіла і через мить з нього вийшла дівчина.
Приваблива білявка в довгій червоній сукні, пройшла до кімнати. На вигляд вона здавалася не старшою за Клер, її волосся було зібрано у високий хвіст, а сукня аж занадто підкреслювала всі згини її тіла. В темнокарих очах незнайомки промайнула цікавість, вона люб'язно посміхнулась Мідасу та обійняла його:
- Чи можу я ігнорувати послання від мого дорогого вчителя? Що змусило вас написати мені, професоре?
- Вітаю, Кароліна! Не хотів тебе турбувати, зараз якраз сезон вступу, але в мене дуже делікатне діло. Здається, лише ти можеш допомогти.
- Для вас, будь-який каприз,- з ще більшою цікавістю сказала Кароліна,- знаєте, що вам не зможу відмовити. В чому справа?
- Кароліна, познайомся,- він показав рукою на Клер,- це Клер Костенко, її принесло з іншого світу.
На останніх словах з обличчя білявки зникла посмішка. Вона уважно поглянула на дівчину, ніби щойно її помітивши. Та сиділа в кріслі, і розгублено дивилася на Кароліну.
- Цікаво...- промовила Кароліна, затримавши погляд на незвичному вбранні дівчини (білій блузці і синіх джинсах з кросівками).
- Я хочу, щоб ти взяла її під своє крило, їй потрібен захист, а я не знаю нікого сильнішого за тебе...
- Це ваше бажання?- дуже серйозно спитала вона.
- Так, подбай про неї і ти більше нічого мені не винна,- твердо сказав Мідас.
Кароліна підійшла до Клер:
- Встань і дай мені, будь ласка, свої руки.
- Не розуміючи що, взагалі, відбувається, Клер піднялась. Вона помітила з якою пересторогою Мідас дивився на свою подругу, але не подала виду. Кароліна взяла її за руки і почала щось шепотіти. Здивовано Клер спостерігала, як від її рук почало світити синє сяйво. Білявка відпустила її руки і, повернувшись до професора, сказала:
- Не хвилюйтеся за неї, п'ять наступних років вона буде навчатися в університеті магії, в неї непоганий потенціал.
- Дякую,- кивнув головою Мідас.
- Не варто, добровільно я б за це не бралася,- вона поглянула на Клер,:- ходімо, тепер ти мій клопіт, я відповім на всі твої питання в університеті.
- Куди? В дзеркало?- вирішила поточними Клер.
- Саме туди,- посміхнулась Кароліна.- Прощавай, Мідас.
- Навседобре. Щасти Клер.
Розділ 1
Увійшовши за Кароліною крізь дзеркало Клер опинилась в просторому кабінеті. В напівтемному приміщенні панував педантичний порядок, кожен предмет перебував на своему місці і нічого не вибивалося з загальної композиції. Кароліна зробила жест рукою і вся кімната вмить засяяла світлом кількох десятків свічок в фігурних канделябрах, розставлених по всьому приміщенню. В центрі стояв великий різьблений письмовий стіл з темного дерева, декілька крісел та полички з книгами вздовж стін. Дзеркало в позолоченій витинаній рамі, з якого вони вийшли, стояло навпроти столу і вікна, завішеного громіздкою оксамитовою шторою.
Кароліна кивнула на крісло:
- Присядь,- вона хазяйновито підійшла до книжкової полиці, витягла стару пошарпану книжку і сіла за стіл. Дочекавшись поки Клер вмоститься, Кароліна промовила:- Для початку, познайомимось, мене звуть Кароліна Хеллфайр, я – магістр стихійної магії, декан факультету мігії Стихії і куратор групи, в якій ти будеш навчатись.
- Навчатись?- спитала Клер,- чому навчатись?
- Тебе зарахують на перший курс магії стихій в університеті Блекмор, так як ти приблудилась з іншого світу, а я несу тепер за тебе відповідальність – це найкращий варіант з усіх можливих.
- Але в мене немає.... Оцих, як їх... Здібностей, - заперечила Клер.
- Є, але вони зараз не активні. Тут тобі допоможуть їх пробудити і ти навчися керувати стихією води, - люб'язно посміхнулась Кароліна.- Жити будеш в гуртожитку разом з усіма студентами, все необхідне тобі видадуть. Як закінчиш університет, зможеш легко влаштувати своє життя як забажаєш.
- Чому Мідас сказав, що мені потрібен захист?- спитала Клер, це питання вже давно не лишало її в спокої.
Кароліна зітхнула і зі співчуттям поглянула на дівчину:
- Тому, що ти прийшла з іншого світу, не всі будуть люб'язно до тебе ставитись тут... Так склалося, що поява чужих супроводжується якимись неприємностями - війни, катастрофи, катаклізми. Попаданці не винні втому що відбувається, їх поява скоріше знамення, поганий знак, якщо так буде зрозуміліше... та вони завжди в центрі подій. Тому, будь готова до всього і менше говори, хто ти і звідки.
Клер кивнула, розуміючи, що її життя вже не стане колишнім, хотілося заховатись в темний куточок і поплакати, та вона стримала свої емоції.
- Ця книга,- Кароліна продовжила говорити, протягуючи книжку розгубленій дівчині,- щось типу підручника по виживанню для попаданців. Тут є вся інформація, яку тобі треба знати. Одна краплина крові і вона буде зрозуміла лише тобі, ніхто інший її не зможе прочитати. Оберігай її, таких більше немає. Дуже пощастило, що вона опинилась в моїй колекції.
Клер взяла до рук книгу і, відкривши її розгублено подивилася на Кароліну:
- Але ж тут нічого немає...
- Коли краплина твоєї крові потрапить на сторінку, текст з'явиться,- пояснила Кароліна. Вона продовжила: - В гуртожитку немає кімнат для одного, тобі доведеться жити з іншими учнями. Будуть питання. Запам'ятай, що будеш говорити:
Клер поклала книгу на коліна і приготувалась слухати.
- Ти родом з Північних островів, там магію не полюбляють, тому нікого не здивує, чому ти не розвивала свої сдібності. Жила в дуже консервативній родині і втекла, щоб вивчати магію, можеш ще щось від себе додати, ввімкни уяву, але не перестарайся, щоб менше було питань. Документи я тобі зроблю. Прізвище треба змінити... Д'Арк... це найпоширеніше прізвище на островах. Будеш Клариса Д'Арк. Запам'ятала?
Клер кивнула, розуміючи що події сьогоднішнього дня ще не скоро вкладуться у її свідомості. Тим часом Кароліна продовжувала говорити:
- Інші студенти мають приїхати після завтра, отже в тебе буде півтори доби, щоб ознайомитись з книгою. Це важливо, прочитай її дуже уважно, в самому кінці є сторінка де можна ставити питання. Якщо щось буде незрозуміло звертайся до книги або до мене. Оскільки я маю берегти тебе від неприємностей і зайвих пригод, ось тобі... - Кароліна почала порпатися в шухлядах столу,- де ж воно поділося?... А!Ось. Завжди тримай його коло себе,- вона простягнула невеликий кулон з підвіскою у вигляді кулі з вогняними спалахами всередині. - Якщо будуть неприємності, стисни камінь кілька разів, я одразу з'явлюся на допомогу.
Клер одразу начепила кулон на шию і, тяжко зітхнувши, подивилася на свою кураторку. Кароліна взяла зі столу невеликий дзвіночок і подзвонила. До кабінету поспіхом ввійшла струнка дівчина з аристократично блідою шкірою і трохи гостренькими вушками, котрі добре було видно через зібране в пучок біляве волосся.
- Декан Хеллфайр? Викликали?- вона здивовано кинула погляд на Клер у кріслі відвідувача.
- Франсі, допоможи ,будьласка, нашій новій студентці поселитися до гуртожитку.
- Який факультет?- з підозрою спитала Франсі
- До нас. Ось документи,- Кароліна простягнула їй папку, а Клер лише здивовано прослідкувала очима за папкою, не розуміючи звідки взялися документи.
- Без тестування?- поточнила Франсі. Відповіддю їй був лише втомлений погляд з під лоба. Франсі посміхнулась зрозумівши мовчазний натяк і обернувшись до Клер промовила, відкривши папку:- Що ж Кларисо Д'Арк, ходімо зі мною.
Вже коли вони вийшли з кабінету вона спитала:
- Звідки ж ти взялася, Кларисо?
- З Північних островів,- потупивши очі, відповіла Клер.
- Це я зрозуміла з твого прізвища,- посміхнулась Франсі,- звідки в кабінеті?
- Через дзеркало...- відповіла Клер, розуміючи наскільки безглуздо це звучить.
- Ааа,- кивнула Франсі,- потрібно спуститися сходами,- вона вказала на широкі сходи попереду.
Доки вони йшли Клер у захваті роздивлялася внутрішній інтерьєр університету. Висока стеля, великі вікна і надійні, на вигляд, кам'яні стіни з важкими порт'єрами та гобеленами. А ще портрети на стінах, такі Клер бачила хіба що у кіно, поважні дами та джентльмени нерухомо проводжали їх своїми поглядами. Вони точно були в якомусь старому замку. Спустившись на нижній поверх вони пройшли по коридору і підійшли до стійки, за якою, здавалося, нікого не було.
- Гм, Гледіс?- позвала Франсі.
Клер злякано відсахнулася, побачивши істоту котра з'явилася з-за стійки. Це було щось з зеленою шкірою величезними очима та гострими іклами, трохи збивали з пантелику кучері темно фіолетового кольору, які зовсім не в'язалися із страшним зовнішнім виглядом істоти.
- Чого скачеш, ніби ніколи не бачила гоблінів?- обурено пробуркотіла Гледіс.
- Не гарчи на дівчину, вона з Північних островів, може й не бачила,- зупинила її Франсі.
- О... Ну, тоді вибач що злякала,- це прозвучало доволі щиро. - Будемо поселятись?
Клер кивнула, а Франсі простягла один з документів, що щойно витягла з папки:
-Стихійний факультет.
Гледіс взяла лист паперу своїми кривими пальцями з величезними, пофарбованими в червоний, кігтями, і уважно поглянула на нього.
- Якраз є одне місце з першокурницями,- вона простягла ключ,- 616 кімната. Влаштовуйтесь.
- Ходімо,- промовила Франсі, раптом вона зупинилась і оглянула Клер з голови до п'ят:- а де твої речі?
Клер розгублено роззирнулась, незнаючи що відповісти. Їй раніше не доводилось багато брехати і вона ніяк не могла назвати себе віртуозом у цій справі. Ситуацію врятував хлопець, що вийшов з-за повороту з величезною валізою. Він був трохи старший за Клер, темноволосий и худорлявий, але не занадто. З того як він ніс валізу, було видно, що він досить підкачаний. Рукави його чорної сорочки були закатані, тому добре було видно його напружені м'язи на руках.
- Вобачте, тут валіза для панни К. Д'Арк. Куди її можна подіти?
- А ось і речі,- кивнула Франсі,- неси слідом за нами.
Клер нічого не сказала, мовчки рушила за дівчиною, скоса поглядаючи на хлопця, котрий з усіх сил намагався приховати наскільки важка та валіза.
- Панно Д'Арк, що ж у вас там таке важке лежить?
- Найнеобхідніше,- потупивши погляд промовила Клер, гадки не маючи, що в тій валізі.
- Мене, до речі, Рік звуть. Думаю можна познайомитись, я ж несу ваше найнеобхідніше, як вважаєте?
- Повністю погоджуюсь, я Клер,- посміхнулась дівчина.
- Ось ваша кімната, панно Д'Арк,- Франсі зупинилась перед дверима,- влаштовуйтесь. Пане Мортон, ви можете бути вільні.
Рік опустив валізу на підлогу і с посмішкою промовив:
- Якщо знадобиться допомога, звертайтесь, панно Д'Арк.
Клер кивнула і вони з Франсі якийсь час дивились йому вслід. Потім Франсі промовила, простягнувши їй листок паперу:
- Ось розклад роботи бібліотеки та їдальні. Коридор до їдальні знаходиться праворуч від стійки Гледіс. Ось ключ від кімнати. Після десятої по замку гуляти студентам заборонено. Якщо будуть питання, Гледіс завжди на посту, вона допоможе з усім. Вона тільки на вигляд лякає, а так просто сонечко.
- Дякую,- кивнула Клер.
- Звертайся,- люб'язно посміхнулася Франсі,- відпочивай, видно в тебе був не простий день сьогодні. Обід уже минув давно, вечеря через півтори години, встигнеш розкласти речі.
Клер відчинила двері кімнати увійшла просторе приміщення з чотирма ліжками. Не без усиль затягнувши валізу, вона втомлено сіла на край ліжка і зітхнула. День справді був важкий і страшно було уявити, що чекало її далі.
Намагаючись відволіктися від сумних і тривожних думок, Клер вирішила зайнятися речами. У валізі дійсно було все необхідне. Клер дістала засоби гігієни, декілька комплектів одягу і приладдя для навчання. Зверху брав короткий лист від Кароліни:
" Вибач, одразу забула, що тобі потрібні речі. Сподіваюсь, що вгадала з розміром. На навчання у нас треба з'являтись у формі (блакитний з білим костюм, кольори твоєї стихії) в інший час можеш ходити в чому заманеться. Почувайся як у дома."
Клер зітхнула : "Дійсно, як у дома..." Вона механічно розкладала речі, просто щоб скоротити час. Тільки опинившись на одинці, вона згадала що нічого не їла за весь день, за винятком чашки дивного чаю у Мідаса. Відчуття голоду нагадувало про себе і дівчина очікувала коли можна буде піти до їдальні. У валізі поміж інших речей вона знайшла невеличкий кишеньковий годинник, Клер обережно поклала його до кишені джинсів і час від часу діставала на них подивитись. Ще там був невеликий гострий кинджал, прикрашений рослинним візерунком та інкрустований дрібним блакитним камінням. Клер обережно взяла його в руки та подивилася на книгу, що їй дала Кароліна, потім знову глянула на кинджал і, зі словами "Це якісь дурниці" взяла книгу і сіла на ліжко. Поклавши книгу на коліна, вона направила вістря кинджала на кінчик вказівного пальця, прицілилась, занесла кинджал для "удару" але в останній момент зупинилась. " Займусь після вечері,"- вирішила вона і пішла геть з кімнати, замкнувши двері на ключ.
Шукати їдальню довго не довелося. Клер ввійшла до просторої зали, заставленної великою кількістю столиків, і роззирнулася. Приміщення було майже порожнє, за винятком невеликої групи хлопців за крайнім столиком біля вікна.
- Панно Д'Арк, я сподівався вас тут зустріти,- почула вона за спиною знайомий голос.
- Вітаю, знову, Рік Мортон,- посміхнулась Клер обертаючись.
- Чи не будете ви проти моєї компанії?
- Це дуже доречна пропозиція, розповісте мені, що тут і як?- з надією спитала вона.
- Звісно,- кивнув Рік.- Ось там,- він вказав рукою,- на столах розкладена їжа на будь-який смак,
- він підвів її до столика з підносами,- беремо піднос,- він тицьнути їй тацю,- і йдемо туди, набираємо що хочемо і скільки хочемо, сідаємо за стіл і все їмо.
- Як все просто,- посміхнулась Клер, вони саме підійшли до столів із стравами,- з чого ж почати? Тут все таке...- вона запнулася, підбираючи слово. Їжа була дивною і незвичною на вигляд.
- Тут нічого не бери, на цьому столі смаколики для демонів воно зазвичай все гостре, ходімо далі,- він обережно взяв її під лікоть і потягнув до іншого столу, тут їжа для єльфів і німф, виключно рослинного походження, цілком їстівна. Рекомендую ось цей салат і десерт.- він поклав їй на тацю дві страви: перша дійсно нагадувала чимось овочевий салат, а друга була схожа на якесь фіолетове желе. - А основну страву можна обрати тут,- він вказав на третій стіл,- це стіл для магів і людей. Обирай що захочеш, все смачне, я куштував.
Клер взяла навмання тарілку з чимось схожим на картоплю і пішла за Ріком до столика.
- Ти, мабуть тут давно?
- Вже три дні і просто вмираю від нудьги. Тут навіть і поговорити ні з ким. Студенти почнуть приїжджати завтра на вечір, а с оцими,- він кивнув на хлопців за крайнім столиком,- не варто і пробувати шукати спільну мову.
- Чому?- здивувалася Клер.
- Старшокурсники, позбавлені канікул, їх ректор покарав за щось, вони терпіти не можуть першокурсників. Ти з Північних островів?- раптом спитав він.
- Так,- кивнула вона, коштуючи страву з "картоплі", смак був незвичний, але приємний.
- Як тебе відпустили вчитися?
- Це довга та заплутана історія... можливо, колись я тобі розкажу,- загадково посміхнувшись відповіла Клер.
- Я запам'ятаю,- кивнув Рік. Він кивнув на сусідній ряд столиків:- цей ряд для викладачів, якщо хочеш, розповім про них, я багато цікавого знаю.
- За три дні все дізнався?- усміхнулася Клер.
- Ні, мій брат тут навчався, тому про тих хто тут давно, я знаю багато.
- Дуже цікаво,- кивнула дівчина, вона сиділа обличчам до входу в їдальню, і бачила всіх хто заходив,- почни з мого куратора?
Рік обернувся і по змовницькому посміхнувся:
- Кароліна Хеллфайр, напівкровка вогняних демонів,- помітивши її здивування він кивнув,- так, я теж був здивований, зовсім не схожа: немає ні рогів ні хвоста, навіть ікла відсутні. Кажуть її мати була з родини магів, а батько невідомий вогняний лорд. Тут сумнівів немає, ніхто другої раси не зміг би керувати такою вогняною силою, котра є у неї. Декілька років тому, мені розповідав брат, тут був справжній скандал. До пані Кароліни приїхав один вогняний лорд зі своєю свитою, залицятися, вона йому відмовила, він цілий місяц зривав заняття кожного дня влаштовуючи їй сюрпризи, до поки вона не застосувала силу, щоб його випхати звідси. І це не через те що вона красуня, вона гарна але не настільки.
- Через що тоді?- здивувалась Клер.
- Через її силу. Є у вогняних демонів одна особливість. Спадкоємця чоловічої статі може народити лише та, хто володіє магією вогню. І чим вона сильніша, тим сильніші діти будуть... А Хелфайр в дівках ще з тих пір ходить, як мій батько тут вчився.
- Вона так молодо виглядає...- промовила Клер.
- Це ще одна особливість вогняних демонів, вони дуже повільно старіють. - Рік задумався,- є ще одна дивна річ, я чув про це, та жодного разу не доводилось бути свідком. Кажуть якщо вогняний демон, буде в боргу перед тобою, ти маєш право побажати все що завгодно: зірку з неба, короля вбити, будь що... демон не заспокоїться поки не виповниться бажання.
Клер з недовірою на нього подивилася, але раптом згадала дивний діалог між Кароліною та Мідасом, здивовано спитала:
- Тобто, якщо, припустимо,- обережно почала вона,- хтось доручив демону когось захищати, то...
- Якщо це "саме те" бажання, то демон зробить все можливе і неможливе, щоб об'єкт був у безпеці і знищить будь-яку загрозу. А що?- спитав Рік, за секунду він здивовано відкрив рота:- Ти? Серйозно? Хелфайр забов'язана тебе оберігати? Ти що принцеса крові? Єдина спадкоємиця древнього роду?
- Я не можу тобі сказати.
- Розумію, ти мене декілька годин знаєш...- трохи заспокоївся він.- Я нікому нічого не скажу і допитуватися не буду. Обіцяю.
- Дякую,- кивнула Клер.
- Можна лише одне питання? І я більше не повернусь до цієї теми,- дочекавшись її кивка, він спитав:- Хто просив за тебе? Кому була винна Хелфайр?
- Його Мідас звуть, можливо ти чув про нього?- відповіла Клер.
- Звісноб це колишній ректор університету... Як цікаво все складається,- задумливо промовив Рік.
- Так, ти про мене щось дізнався, розповідай тепер про себе,- вирішила змінити тему Клер.
- Я? Я, Рік Мортон, молодший син Еріка Мортона, лорда Темних Земель. Вступи до першого курсу факультету Темної магії. Полюбляю різні загадки та головоломки, тут в Блекморі повно усіляких загадок, тому я і приїхав раніше, щоб все роздивитись.
- І як успіхи?
- Я знайшов одразу дві цікаві загадки: перша - це ти, вся така загадкова і таємнича, а друга - підвал, там щось ховають, і нікого не пускають туди. Дуже цікаво, що то може бути... я збираюсь, розгадати обидві,- промовив він, відкинувшись на спинку стільчика з легкою посмішкою.
- Звучить загрозливо,- з посмішкою промовила Клер підіймаючись,- я вже піду, втомилась трохи...
- Так, звісно, провести тебе до Гледіс?- Клер кивнула і вони пішли до виходу із їдальні,- Якщо я тобі ще не набрид, зустрінемось за сніданком?
- Я не проти,- посміхнулась Клер, - до того ж ти ще не про всіх мені розповів...
Повернувшись до своєї кімнати, Клер все таки зібралась з силами і уколола пальця кинджалом. Як тільки крапля крові впала на сторінку книги, на ній почали з'являтись знайомі літери і слова її рідної мови.
Майже до опівночі, дівчина читала про новий світ, в якому вона тепер мусила жити. На першій же сторінці йшла мова про те, що дороги назад для неї, скоріш за все, немає, оскільки нікому раніше ще не вдавалося повернутись назад.
Клер встигла прочитати про особливості географії світу і різноманітності рас та народностей, зосередившись детальніше на Північних Островах. Вивчивши інформацію про свою псевдо батьківщину вона погодилася, що це найкраще прикриття в її ситуації.
Поглянувши на годинник, дівчина зітхнула і вирішила врешті лягати спати. Вона ще довго не могла заснути, обдумуючи всі ті події, що відбулися з нею за сьогоднішній день.
Розділ 2
Вранці Клер знову зустрілася з Ріком і за сніданком він продовжив розповідати їй всі відомі йому таємниці Університету.
- В цьому році, скоріше за все, в нас буде новий викладач по Магії Бою, кажуть місце викладача досі вільне,- промовив Рік жуючи якийсь хрусткий мучний виріб.
- Що ж трапилось з попереднім?- спитала Клер.
- Він зник безвісти, його вже з місяць ніхто не бачив,- він трохи стишив голос і нахилився вперед,- Брат говорив мені, що навіть королівський слідчий приїжджав, але нічого не знайшов...
- Мене трохи лякає це місце,- зітхнула Клер.
- Тобі можна нічого не боятися, ти вважай, що невразлива,- посміхнувся Рік і кивнув на вхідні двері. Кароліна Хеллфайр заходила до їдальні разом з темноволосою дівчиною, котра щось розповідала активно жестикулюючи. Він простежив за ними поглядом:- це Марго Калло, викладає зіллєваріння, вони ніби кращі подруги. Мати була звичайною покоївкою, а батько один відомий чаклун. Не заміжня, але дуже хоче це виправити, казали вона навіть намагалася звабити ректора Тарона, але марно. Він взагалі мало чим цікавиться, найбільш таємничий тут, про нього мало що відомо, навіть пліток немає, а це дивно... А ось мій куратор,- він вказав на похмурого чоловіка, що щойно увійшов до залу. - Ніколас Блекк, магістр Темної магії. Один з найкращих в цій галузі чарів.
Клер поглянула на кумира свого нового друга і відчула, як по її спині забігали мурахи. Від нього буквально несло темною енергією. Високий з чорним волоссям в чорному одязі з блідою шкірою і аристократичними рисами обличчя. Клер назвала б його дуже привабливим, якби він не лякав її до напівсмерті однією своєю присутністю. Хоча він навіть не глянув в їх сторону, на його спокійному серйозному обличчі застиг вираз невдоволення і зверхності, цей погляд був спрямований на Кароліну.
Він повільно підійшов до її столика та щось промовив. Калло в його присутності зніяковіла і опустила погляд долу, а Хеллфайр лише втомлено зітхнула і, закотивши очі та піднявшись з-за столу, пішла з ним. Марго лише дивилася їм вслід нервово закусивши губу.
Рік також уважно дивився куди вони пішли:
- Ти вже поїла?- поспішно спитав він. Коли дівчина кивнула він різко піднявся:- Ходімо,- він схопив їі за руку і потягнув з їдальні.
- Куди?- здивовано спитала Клер.
- Хіба тобі не цікаво, що вони там затівають?~ підмигнув він і продовжив їі вести.
- Навряд це щось варте уваги...- засумнівалася Клер.
- Повір, ці двоє терпіти один одного не можуть, дуже дивно, що вони йдуть кудись удвох... Ти бачила обличчя Калло? Це має бути щось особливе...
- Може у них просто роман? - припустила Клер.
Рік на мить зупинився, розмірковуючи наскільки ймовірний такий розвиток подій, і рішуче захитав головою:
- Це неможливо. Пішли,- він знову взяв її за руку і повів вперед, намагаючись не втрачати із поля зору дивну пару.
Клер зітхнула і вирішила не сперечатись. Раптом Рік зупинився і, відпустивши її руку, почав в змахувати руками в повітрі, роблячи якісь уявні фігури і промовляючи, ледь чутно, невідомі слова. Мить, і вони з Клер стали майже повністю прозорими.
- Не дарма я вивчив заклинання невидимості,- прошепотів він з посмішкою,- головне нічого не казати і вони нас не помітять.
Клер кивнула, здивовано дивлячись на свої руки. Рік жестом натякнув їй рухатись швидше.
Хеллфайр та Блекк, здавалося нічого не помічали навкруги, вони про щось сперечалися, йдучи поспіхом по коридору. Наблизившись до них Клер і Рік змогли підслухати їх розмову.
- Я впевнена, що твої підозри безпідставні, він ніяк не міг туди потрапити,- твердо і безапеляційно промовила Кароліна.
Блекк схопив її за лікоть і зупинивши повернув до себе, очі дівчини блиснути справжнім полум'ям і він швидко відпустив її руку.
- Але якщо, чисто теоретично, припустити що він туди потрапив?- спокійно спитав Блекк.
- Тоді він вже давно мертвий,- холодно сказала Кароліна.
- Твоя самовпевненість просто нестерпна, - сердито пробурмотів Блекк. Вони рушили вперед і магістр темної магії продовжив:- Я більше тижня наполягаю, що він десь в підземеллях, а ти вперто відмовляєшся нас туди провести, щоб просто переконатись, що я маю рацію.
Кароліна знову зупинилась і кинула на нього злий погляд, здавалося, що ще трохи і вона почне кричати від люті:
- Повторюю в сотий раз, він не міг непомітно туди потрапити без мого відома. Вхід лише один і я його контролюю.
- А якщо не один?- не здавався Блекк.- Я знайшов в цього кабінеті плани університету, не знаю де він їх взяв, та раптом він знайшов таємний хід? Я призвав Темряву і використав Закляття магії Смерті декілька разів. Він там.
- Як же мене бісить твоя впертість,- про шипіла Кароліна і мовчки пішла вгору по сходах.
- Ти не маєш вибору, Кароліно, тобі доведеться відкрити нам вхід. Ректор прийняв мою сторону,- задоволено посміхаючись промовив Темний.
Рік притримав Клер за руку зупинивши її і жестом поманив за собою. Він повів її в протилежному напрямку.
- Чому ми не пішли слідом?- прошепотіла Клер. Вона й сама не помітила, як швидко захопилася, запропонованою Ріком, шпигунською грою.
- Вони пішли до ректора, потім, скоріш за все підуть до підземелля. Там ми їх і почекаємо.- Хитро посміхнувся хлопець, він розчаклував їх і вони не поспішаючи йшли по коридору. - Я думаю, вони говорили про професора Ортела, що вів тут Магію Бою.
- Той, що зник?- поточнила Клер.
- Так, судячи з усього, справи зовсім кепські, якщо Блекку довелось використовувати закляття Смерті,- побачивши по її обличчю, що вона не зрозуміла, що він має на увазі, він пояснив:- Закляття Магії Смерті суворо заборонені майже в усіх королівствах, одиницям дозволено їх використовувати, Блекк один з таких магів. За допомогою закляття, він, очевидно, шукав тіло Ортела. Взагалі все дуже незрозуміло, чому доступ до підземелля є лише в однієї людини, і це зовсім не ректор? Що там приховує декан Хелфайр?
- Дійсно,- погодилася Клер,- Чому вона цілий тиждень нікого туди не пускає, попри всі вимоги...
- Брат мені говорив що у неї тут влади більше ніж у ректора, це дуже дивно...
Десь далеко почулись голоси, що ставали дедалі гучніші. Рік швидко промовив заклинання невидимості і потягнув дівчину ближче до дверей підземелля. Коридор де вони знаходилися був погано освітлений, та їм вдалося знайти куточок, звідки добре все було видно. Голоси стали ще гучніші і вже можна було розібрати слова. Рік прошепотів що, судячи по голосам, до них приєднався ще й ректор.
- Якщо він там, то хай там би і лишався...- роздратовано промовила Хелфайр.
- Кароліно, я розумію причину вашого незадоволення, але якщо він там, ми маємо в цьому переконатись, бо якщо це правда, то виходить, що ви не все врахували в захисті підземелля,- промовив незнайомий для Клер, м'який чоловічий голос, ймовірно ректор.
З-за рогу з'явились три темні постаті і наблизились до дверей підземелля. Кароліна першою підійшла до дверей і поклала на неї свою долоню, котра тут же засяяла вогняним сяйвом. Через хвилину двері зі скрипом відчинилися.
- Якщо він там, то навряд чи зайшов далеко, весь захист я не знімала,- промовила Кароліна,- Йдіть за мною.
Вся трійця почала спускатись широкими кам'яними сходами. Рік та Клер підійшли ближче нерішуче перезирнувшись,він взяв дівчину за руку і вони обережно почали теж рухатись до низу.
- Він десь поруч,- почувся голос Блекка.
- Ось він,- відповіла йому Кароліна.
- Боги! Що з ним трапилось?- шоковано спитав ректор.
- Напоровся на захисне закляття,- холодно констатувала Кароліна,- все таки дивно, що так далеко зайшов. Я хочу побачити ті плани, про які ти говорив.
- Тебе зовсім не турбує, що по твоїй вині загинув наш колега?- дорікнув їй Ніколас Блекк.
- Цей "колега", декілька років псував мені нерви, намагаючись дізнатись, що я тут приховую. Сам винен, якби не пхав носа не в свої справи, досі був би живий і здоровий.- Кароліна судячи з голосу була на межі і ледь себе стримувала.- Я не один раз повторювала, кожен хто сюди полізе загине страшною смертю. І кому як не вам, знати чому. Те, що трапилось півстоліття тому, ніколи не має повторитися.
Рік потягнув Клер за руку геть від підземелля, коли вони відійшли досить далеко він зняв чари і перевів подих.
- Я так довго ще не підтримував невидимість, відчув що слабну, довелося піти, інакше вони б нас помітили.
Клер з розумінням кивнула:
- Як ти почуваєшся?
- Трохи відпочину і буду як новий,- посміхнувся Рік.- Провести тебе?
Клер кивнула і вони пішли в сторону гуртожитку. Хлопець добре орієнтувався в цих коридорах без нього вона б довго блукала по замку.
- Цікаво, що відбулося півстоліття тому?- задумалась Клер.
- Ми обов'язково це з'ясуємо,- підмигнув Рік.
***************
В приміщенні кабінету головного Королівського Архімага, панувала напівтемрява, але це не заважало присітнім. Полум'я свічки на столі мерехтіло, кидаючи тіні на стурбовані обличчя чоловіків, що зібралися обговорити важливу подію, що загрожувала великими неприємностями для всіх.
- Викрадення Сфери Душ - лише початок...- зітхнув архімаг Луціус Сторн.- Вона могла знадобитись лише для одного, ми не можемо це допустити.
- Може її просто продадуть на чорному ринку?- з надією спитав голова секретної служби короля Маркус Аврон.
- Навіть якщо вона потрапить на чорний ринок, рано чи пізно вона потрапить до того, хто знає її призначення,- захитав головою Алекс Сентрокк, один з найкращих агентів служби, з найвищим рівнем допуску.
- В мене було видіння,- почав віщун короля Волт Сноу,- Академія Блекмор палала зеленим полум'ям... Це знамення.
Аврон кинув на нього скептичний погляд і промовив:
- Потрібно відправити туди Алекса, - він кивнув на Сентрокка,- щоб розвідав все, переконався що все в порядку... Сидіти тут і чекати дива безглуздо.
- Я трохи не підходжу за віком, щоб прикинутись студентом, в якості кого я туди потраплю?- з сумнівом спитав Алекс.
- Зараз дізнаємось, - знизав плечима архімаг і дістав із шухляди камінь зв'язку, накресливши на поверхні зеркала, що стояло на столі, символи виклику. Поверхня задріботіла і з'явилось зображення кабінету ректора академії Блекмор. Ректор виглядав стурбованим та намагався приховати своє занепокоєння.
- Бачити вас велика несподіванка, Луціусе,- промовив ректор Варіс Тарон, трохи тремтячим голосом.
- Варіс? Що трапилось? Ви дуже блідий...- з підозрою спитав архімаг. Чоловіки в кімнаті перезирнулися підозрюючи найстрашніше.
- Не турбуйтеся, нічого жахливого,- поспішив запевнити його ректор,- просто пару годин назад я дізнався, що наш викладач по Магії Бою загинув... Незнаю, де тепер шукати йому заміну, так швидко...
- О... ну, на цей рахунок можете не хвилюватись, я пришлю до вас хорошого спеціаліста,- посміхнувся архімаг,- треба було одразу зв'язатися зі мною.
- Ви буквально рятуєте мене,- видихнув ректор,- не уявляю, що б робив як би ви не вийшли на зв'язок... До речі, ви про щось хотіли поговорити?
На мить архімаг застиг, вигадуючи причину звернення:
- Я, просто, хотів... попросити вас про послугу.
- Будь яке прохання, все що в моїх силах,- добродушно посміхнувся Варіс.
- Розумієте... в мене є небога, дуже хоче навчатись в вашій академїї, вона ж найкраща в королівстві... Чи не могли б ви якось її зарахувати? Чи це можливо?
- Заняття починаються післязавтра і, хоч іспити вже пройшли, я думаю, ми без проблем все влаштуємо. Пришліть її до завтрашнього вечора. Як я можу вам відмовити, тим паче після того як ви мені так допомогли.
- Дякую вам,- кивнув Луціус і змахнув рукою. Зображення зникло.
- Як все успішно склалось,- задумливо сказав Аврон.
- Сумніваюся, що з вчителем там все так просто, - промовив Луціус, він поглянув на Алекса:- нікому не говори хто ти і навіщо приїхав, відкриєшся лише хранителю, коли будеш упевнений, що він вірний клятвам.
- Заразом дізнаєшся подробиці смерті попередника,- кивнув Аврон.
- Хто хранитель?- спитав Сентрокк.
Архімаг та Аврон перезирнулись і синхронно зітхнули:
- Нам невідоме його ім'я,- відповів Аврон.
- Він наполягав на повній секретності, щоб уникнути витоку інформації,- додав архімаг.
- Нам відомо, що він в академії, і це точно не Варіс Тарон, він ректором недавно там назначений. Той хто тобі потрібен там вже півстоліття, з самого Повстання,- промовив Аврон.
- Не думаю, що складно буде його вирахувати,- кивнув Луціус,- Збирайся, ввечері відкрию портал. А тепер вибачте, мені ще треба зібрати небогу, вона ж гадки не має, що їде вчитися.
******************************
Обід Клер проспала. Читаючи книгу для попаданців, вона сама не помітила як заснула, а прокинувшись за кілька годин до вечері, вона продовжила читати, але думки її були десь далеко. Університет зберігав багато таємниць і дівчина не була певна, чи варто їй вплутуватись у все це. Клер згадала слова куратора, про те що попаданці завжди потрапляють у вир подій, щось їй підказувало, що в неї не вийде лишитись осторонь.
Глянувши на годинник, вона зітхнула і закрила книгу. Клер вийшла з кімнати, замкнувши її на ключ, і рушила до їдальні. Рік її вже чекав:
- Ти не прийшла обідати, щось трапилось? - спитав він.
- Я просто заснула,- посміхнулась вона.
- Я вже почав боятись, що Хеллфайр викликала тебе на допит.
- А може?- злякалася Клер.
- Навряд, вони б зреагували одразу, якби щось запідозрили,- поспішив її заспокоїти Рік. Вони рушили до столів з їжею і він продовжив,- зараз, коли університет напівпорожній вони не дуже обережні. Нам взагалі пощастило, що ми так багато дізнались. Коли вони вже сіли за стіл він сказав стишивши голос:- Судячи з усього, в підземеллі дуже серьозний захист. Щоб вони там не ховали, без детальної інформації туди лізти не варто. Які в тебе плани на вечір?
Виделка в руці Клер зависла в повітрі. Вона відчувала, що він не просто так питає і вже щось задумав.
- Що ти вже придумав?- обережно спитала вона.
- Не треба хвилюватись, нічого страшного чи забороненого. Хочу піти до бібліотеки, пошукати в архівах, що відбулося півстоліття тому, може це прол'є світло на те, що вони приховують.
- А, ну, тоді я складу тобі компанію, якраз дізнаюся де тут бібліотека,- посміхнулась Клер.
Покінчивши з вечерею, вони рушили до бібліотеки, взявши з кімнати Клер блокнот для записів.
Пройшовши через головний хол замку вони наблизилися до великих дерев'яних дверей. Клер швидко запам'ятала дорогу, здогадуючись, що не один раз їй знадобиться це місце.
За стійкою стояла напівпрозора істота, що лише обрисами нагадувала людину. Воно виглядало ніби скелет обтягнутий шкірою, закутаний, в таку ж прозору як він сам, ряднину. Воно зверхньо подивилося на відвідувачів і в очікуванні вскинуло те місце на обличчі, де мала бути брова.
- Перший курс?- пронизуючим до кісток, холодним і потойбічним голосом спитала істота. Коли вони ствердно кивнули, створіння кістлявою рукою зробило помах і на стійку впало дві стопки книжок, по п'ять товстих томів у кожній.- Який факультет?- знову спитало воно.
- Темна магія,- запнувшись сказав Рік.
Істота перевела погляд на перелякану Клер.
- Стихійна магія,- ледь чутно промовила вона.
Напівпрозоре створіння знову змахнуло рукою і на стопки впало ще по три книги.
- Це ваші підручники на перші пів року навчання. Заповніть формуляр,- промовило воно і на книги зверху впало по одному папірцю. Кивнувши на столи по центру кімнати воно промовило:- Можете присісти там.
Клер та Рік не без зусиль взяли свої книжки і хлопець раптом промовив:
- А можна нам ще декілька книг? Для загального розвитку?Хронологічний довідник за останні сто років та літопис Університету?
Істоту це прохання здивувало, та воно швидко накинуло на обличчя маску холодної байдужості:
- Чекайте,- воно буквально розтало в повітрі.
Клер та Рік підійшли до найближчого столу і з гуркотом "поклали" підручники.
- Мені самому було трохи страшнувато сюди йти,- зізнався Рік.- Малганіс - бібліотекар, останній з відомих личів. Більше їх ніде не зустрінеш.
- Страшне створіння,- кивнула Клер.
Не встигла вона промовити фразу до кінця, як раптово "істота" з'явилася поруч і на стіл впало дві величезні книги.
- Ці книги заборонено виносити з бібліотеки, прочитаєте і залишите на столі. Заповнені бланки покладете на стійку.- Не чекаючи відповіді він повільно відплив за свою стійку, лише зараз Клер помітила, що він не стояв на підлозі, а левітував над нею.
Рік швидко посунув подалі підручники і підтягнув до себе одну із книг:
- Я буду шукати тут, а ти дивись в іншій. Ми не знаємо точно дати... якщо зараз 1684, то нам потрібно почати пошук не пізніше 1634...
- А може і раніше,- кивнула Клер. Вона підсунула книгу ближче, до останнього побоюючись, що не зможе прочитати там жодного слова, але на її подив, вона прочитала назву : "Блекмор.Літопис". Літери були їй незнайомі, але вона добре розуміла їх значення. Здивовано провівши бровою, вона відкрила літопис:- знати б іще що шукати...
- Давай почнемо з 30-го року?- запропонував Рік.
Рік за роком вони передивлялися записані тексти. Мортон читав хронологічний довідник з подіями державного значення: союзні угоди, життя королівської родини, стихійні лиха, урожай чи неврожай і таке інше. Клер довелося читати про ремонти в корпусах, вступні іспити, підтоплення нижніх поверхів, порушеннях дисципліни студентами і відрахуваннях винуватих.
- Ось, я щось знайшов,- Рік тиснув пальцем в текст і зачитав:- " Том Сторн, королівський скарбник, знайшов у своєму саду попаданку, направлена в Блекмор, для навчання магії... це було в 1635.
- Думаєш це пов'язано?- затамувавши подих спитала Клер.
- Точно, її відправили сюди, а там де попаданці завжди відбуваються найбільш катастрофічні події... Що у тебе по 1635?
- Хвилинку...- Клер перегорнула кілька сторінок:- Ось "... Прибула іномирянка, зарахована на перший курс стихійної магії..." Її ім'я ніби затерли, це нормально?- Спитала Клер звернувши увагу на порожні місця в тексті.
- Це дивно...- Рік насупився, він піднявся і підійшов ближче до книги.- Навіщо її стерли з історії? Ніби хотіли щоб її особу ніхто не знав... Чому?
- Ось, дивись, ще... "через конфлікт між іномирянкою та студентом факультету темної магії Ніколасом Блекком, зруйнований і не підлягає відновленню південна вежа. Обоє студентів не відраховані через втручання скарбничого корони Тома Сторна.""
- Він її знає...- вигукнув Рік,- він тоді тут навчався... в нього мабуть є відповіді на всі питання...
- Навряд він нам все розповість,- зітхнула Клер. Вона продовжила продивлятися сторінки літопису:- Більше не бачу згадок про іномирянку і нічого надприро.... хоча, ні, ось щось цікаве :"... натовп повсталих мерців на чолі з Лічем увірвались на територію університету з західного лісу, викрадено групу студентів..." Далі стоїть прочерк і йде опис наступного року, пропущено півроку...
- Повсталих мерців? На чолі з Лічем?!!!- Рік нервово сів на місце, було видно що він знає більше про ці події.
- Що?- спитала Клер помітивши його стан.
- Я зрозумів, що мали на увазі наші куратори, мова йде про повстання Дрейка Безсмертного, а Ліч, про якого написано, щойно видав нам книжки.
- Поясни, будь-ласка, детальніше,- попросила Клер.
- Це була одна з найстрашніших подій в історії нашого королівства за останні декілька сот років. Я не знав що все відбувалося саме тут. Саме після того заборонили вивчати і використовувати магію Смерті. Багато років тому був у нас один могутній некромант, Дрейк Безсмертний, він був ректором в одному університеті, він вже зруйнований багато років. В якийсь момент Дрейк збожеволів і почав воскрешати нежить. Він створював армію, робив криваві жертвоприношення, щоб збільшити силу і створювати більш сильних і жахливих істот... Його зупинили, але нікому не відомо як.
- Тобто, ти хочеш сказати, що в підвалі є щось, що може повернути Дрейка Безсмертного?- пошепки спитала дівчина.
- Дуже ймовірно,- кивнув Рік.
Клер задумливо поглянула на ліча і спитала:
- Але як вийшло, що він тут бібліотекар?
- Ходили чутки, що він якось допоміг перемогти хазяїна, але відпустити його на волю неможна було за все що він накоїв раніше, король його помилував і дарував життя, але як покарання він має нести тут службу вічність...- пояснив Рік.- До підвалу я більше не хочу, але треба з'ясувати, що тоді відбулося. Тут як мінімум двоє очевидців і учасників тих подій.- кивнув він на бібліотекаря і підтягнув до себе підручники з формуляром.
Продовження на сайті Booknet.ua
