Автор: Michael Kofman
Переклад: https://t.me/in_factum
У 2024 році Сили оборони розширили підрозділи безпілотних систем. Це допомогло компенсувати матеріальну перевагу Росії, водночас нівелюючи постійний дефіцит особового складу.
Дрони стали причиною більшості щоденних втрат на фронті, послаблюючи російські сили на відстані 0-15 км, слугуючи основним інструментом для Сил оборони. Це дозволило підрозділам з низькою щільністю піхоти утримувати лінію фронту на понад 1200 км.
Російські втрати зросли відносно захопленої території. Однак було незрозуміло, чи вистачить дронів для стабілізації лінії фронту з огляду на проблеми з особовим складом, здатність РФ поповнювати втрати та адаптацію російських сил для протидії цьому підходу.
Відтоді російська армія почала розгортати власну наступальну "лінію дронів" і вдосконалювати застосування підрозділів безпілотних систем. Російські підрозділи по типу “Рубікон” розширилися на кожне російське угруповання військ і є найбільш обговорюваним викликом на всьому фронті.
Формування “Рубікон” зосереджуються на перерізанні логістики за допомогою дронів з оптоволоконним керуванням, що діють на 20-25 км за лінією фронту, знищенні позицій українських операторів та перехопленні українських дронів (типу “крило” для розвідки та важких коптерів-бомбардувальників). Загалом російські підрозділи безпілотних систем стали краще організованими.
Це не означає, що Україна втратила якісну перевагу в застосуванні дронів, але перевага звузилися. Російські сили продовжують адаптуватися, і Україна мусить знаходити способи залишатися попереду.
Ситуація в Сумській області стабілізувалася після того, як Сили оборони розгорнули там десантно-штурмові підрозділи для протидії російському просуванню, утримавши його в межах невеликого буфера площею 200 км². Російські сили хоч повільно, але просуваються біля Куп'янська та на схід від річки Оскіл.
Негайна проблема — майже оточення Покровська, кишеня, утворена навколо Костянтинівки, та бої біля кордону Дніпропетровської області поблизу Новопавлівки. Російські підрозділи також намагаються розтягнути особовий склад Сил оборони спробами просування в Запорізькій області вздовж річки Дніпро [Кам’янське].
Російська армія продовжує демонструвати низьку ефективність з огляду на загальну перевагу в особовому складі та матеріальних засобах. Неймовірно, що Сили оборони так довго утримують Покровськ і Часів Яр. Але ситуація погіршилася і, ймовірно, погіршиться ще більше, перш ніж російські наступи зупиняться.
Поточна динаміка — це лінії, утримувані часто трьома людьми на позиціях з великими прогалинами між ними. Це не вогневі позиції чи спостережні пункти – піхоті часто наказують не видавати себе, якщо в цьому нема потреби.
Російські атаки іноді проводяться групами по 4-6 осіб, але в багатьох випадках зменшилися до 2-3 людей, які намагаються проникнути між українськими позиціями. Російська піхота прагне просуватися якомога далі за нульову лінію та закріпитися там.
Хоча більшість з них гине, деякі проникають і окопуються в очікуванні підкріплень. Те саме можна сказати про атаки на мотоциклах і багі, які намагаються обійти перші лінії та зайти в тил. Більшість таких атак провалюється, але не всі, що призводить до невеликих тактичних просувань.
Механізовані атаки тепер спостерігаються набагато рідше. Частково тому, що російські сили намагаються зберігати техніку, але також тому, що Сили оборони давно оптимізували протидію традиційним механізованим атакам, які провалюються з високими втратами транспортних засобів.
Оцінка наявності бронетехніки як показника залишається корисною, та водночас втрачає актуальність, якщо російські сили просуваються швидше, ніж торік, при цьому значно менше використовують броню. Подібним чином, асиметрія в інтенсивності артилерійського вогню, яка була визначальною в 2022-2023 роках, нині відходить на другий план.
Хоча важливою є робота з детального опису українських фортифікацій, більшість виявлених позицій зведена до тих, що видно на відкритих просторах. Такі позиції навряд колись займуть українські підрозділи, бо вони легко стануть мішенню. Україні бракує піхотинців, щоб укомплектувати такі об’єкти.
Це вже не війна в окопах. Йдеться про бої на окремих бойових позиціях — укріплених і ретельно замаскованих, які “ховаються” в лісосмугах, будівлях, підвалах чи густих хащах. Займати укріплення на відкритих ділянках означає ризик самознищення.
Через всеохопну розвідку та постійний вогневий контроль утримувати велику кількість військ на передовій, забезпечувати їх постачання чи проводити ротацію стало неможливо. Деякі бійці вже тримаються на лінії понад 90 днів, а дістатися до позиції пішки інколи займає кілька діб.
Хоч дрони й завдають понад 80% втрат, артилерія не втрачає своєї ваги. Інтенсивність її застосування в багатьох підрозділах залишається стабільною, а іноді зростає. Артилерія завдає ударів, пригнічує противника, діє в будь-яку погоду й досі відіграє ключову роль.
Надмірна увага до дронів затуманює реальність: нинішня ситуація на фронті — результат поєднання мінування, дронів і традиційного артилерійського вогню. Тож забезпечення достатньої кількості артилерійських і мінометних снарядів залишається вкрай важливим, навіть попри те, що дрони беруть на себе левову частку роботи.
Російська тактика не сприяє значним операційним проривам, але з огляду на характер боїв зміна контролю територій слугує запізнілим сигналом того, що відбувається. Тож можливі різкі переходи — від повільного просування до раптових змін.
Українські сили дедалі частіше обороняються на виступах, де російські підрозділи безпілотних систем намагаються перерізати логістичні шляхи, щоб зрізати ці «кишені». Через це конфігурація поля бою ускладнює стабілізацію фронту.
Основна причина таких складнощів — політика утримання кожного клаптика землі, навіть коли позиції майже оточені чи розташовані на невигідній місцевості. Натомість обмін простором на виснаження ворога чи маневрова оборона замінюються вимушеними спробами тримати невигідні позиції.
Російські дрони дедалі частіше б’ють по цивільних об’єктах та українській оборонній промисловості, прагнучи паралізувати внутрішнє виробництво. Дрони Shahed (Geran) також застосовуються поблизу передової.
Спостерігається стрімке зростання кількості російських ударів дронами та ракетами по українській інфраструктурі. Натомість Україна оперативно нарощує кількість операторів дронів-перехоплювачів.
Для розв’язання проблеми знадобиться час — на розширення виробництва, модернізацію мобільної ППО та створення мережі підрозділів безпілотних систем. Проте технічне рішення для протидії насиченню Shahed-ами та їхніми імітаціями вже є, і все зводиться до ресурсів для його впровадження.
Сили безпілотних систем України нині очолює Роберт Бровді “Мадяр”, який впроваджує плани для кращої інтеграції та систематизації використання дронів. Ці кроки обіцяють успіх, адже українське застосування дронів мусить еволюціонувати, щоб зберігати перевагу.
Одна галузь, де Україна помітно випереджає Росію, — це використання наземних безпілотних платформ (НРК) для логістики та медичної евакуації. Також ідеться про створення надійних мереж для роботи цих апаратів на місцевості, де витрати на облаштування зв’язку можуть дорівнювати вартості самої техніки.
Україна також докладає зусиль, щоб усунути прогалину в ударних боєприпасах дальністю 30-100 км та ударах на оперативну глибину на понад 300 км. Такі засоби, як крилаті ракети чи балістичні ракети малої дальності, значно перевершують дешеві легкі дрони.
Нарешті Україна позбувається надлишкових ланок командування ОТУ та ТГ, які лише ускладнювали роботу, створюючи мікроменеджмент в управлінні бригадами, ставлячи їм нереальні задачі. Їх замінять корпуси, сформовані під двома Об’єднаними оперативними силами — Схід і Північ, які звітуватимуть перед ОСУВ (оперативно-стратегічне угруповання військ).
Нові корпуси вселяють надію, та їхнє командування формується стрімко. Щоб стати злагодженою структурою, їм знадобиться певний час. На жаль, поки доводиться керувати підрозділами, які є під рукою, а не призначеними в рамках корпусів, адже бригаду не так легко передислокувати.
