запах чаю з бергамотом переплітається з думками про самоусвідомленість, майбутнє, минулі помилки і свою невичерпну мізерність
ти кажеш про свої невдачі, а я так хочу здаватись достатньою, аби заповнити собою будь яку пустоту твоєї душі
не признаюсь в тому, що тону, зроблю все, аби здаватись щасливою
я люблю безкраї поля, тіні від хмар, що пливуть свій шлях, запах дідового табака і всеосяжний дощ, зливу..
от би розтанути в цьому, розтанути в світлі спокійного, мирного дня
не почуватись нікчемною, стати кращою досягти успіху. а якого ? а для кого ? для себе ? що таке мій успіх ? успіх прокинутись десь серед гір і вмиватись росою ? чи стати впізнаваною, медійною карʼєристкою ? гуляти з псом в ранковому лісі, що дихає на повні груди і прокидається співом пташок ? чи, нарешті, стати частиною котрогось проєкту в якому у всіх персонажів горять дедлайни ?
я так хочу бути справжньою , проте
доторкаюсь тілом намулу, каміння, піску і розумію, що прямо зараз я іду по дну
